Житіє преподобного отця нашого Никона, ігумена Печерського

Місяця березня на 23-й день

Коли благоволив Господь насаджену в Русі гілку життя чернечого багатоплідною зробити, привів до садівника досвідченого і працьовитого, що копав землю, цього доброго співробітника швидше від инших — маю на увазі до святого первоначальника Антонія, який у печері подвиг творити почав, преподобного Никона, який, добре проходячи чернечих чеснот ступені, так наслідував у всьому наставника й учителя свого, що достойним виявився поставленим бути від нього провідником, що инших робітників вводить у мислении виноградник постницького подвигу. Скільки іх не приходило, що рівноангельському їхньому життю хотіли бути відповідними, сам преподобний Антоній навчав їх чеснот, преподобному ж Никонові наказував постригати, бо єреєм він був і чорноризцем досвідченим. І було видно тоді Мойсея і Арона в мисленому винограднику, що творили плоди покаяння, достойні перенесення з Єгипту світу цього на обітовану Небесну землю. Бо преподобний Антоній зі святої Атонської гори, наче зі Синайської Мойсей, закон приніс, преподобний же Никон, який діяв від нього, був наче Арон, саном священицтва вшанований. Діяв ж зі всілякою доброю покорою, приймав від діла свого не лише радісне, а й терпів і скорботне мужньо, за все дякуючи Богові. Великої сподобився радости духовної, коли постриг преподобного отця нашого Теодосія, який швидко виявився великим наставником чернечого життя в Русі. Зрадів духом і тоді, коли постриг великородного боярина, блаженного Варлаама, який посідав усе в князя і любий був князю вельми, і блаженного Єфрема-євнуха, але за цих перетерпів водночас і скорботу немалу. Довідавшись про постриг їхній, князь Із’яслав розгнівався вельми на преподобних і звелів зразу одного з них, що насмілився постригти, привести перед себе. Слуги ж скоро прийшли, привели блаженного Никона перед нього. Князь же з гнівом поглянув на святого і сказав йому: “Чи ти постриг боярина і євнуха без веління мого?” Преподобний же Никон мужньо відповідав: “Благодаттю Божою я постриг їх, за велінням небесного Царя Ісуса Христа, який прикликав їх на такий подвиг”. Князь же розгнівався більше і мовив: “Тоді або переконай їх у дім свій піти, або ж у заслання пошлю тебе і тих, що з тобою, і печеру вашу розкопати звелю”. Блаженний же Никон відповів: “Усе, володарю, як же подобається очам твоїм, вчини, мені ж негоже відвертати воїнів від Небесного Царя”. Коли це було, Антоній святий і ті, що з ним, вийшли з печери, хотіли йти в иншу землю, бо князь ще гнівався і докоряв блаженному Никонові. І ось один з отроків, увійшовши, розповів про те, щоб княгиня чула. Вона ж нагадала князеві гнів Божий, який був на батьківщині її в землі Аяській, коли вигнав чорноризців батько її Болеслав Хоробрий за постриг преподобного Мойсея Угрина, і говорила йому: “Послухай мене, пане, і не гнівайся, бо також і в нашому краю були вигнані такі чорноризці, і багато зла зробилося через те, але, боронь Боже, щоб так і в твоєму володінні не було”. Те чувши, князь забоявся гніву Божого і відпустив блаженного Никона, звелівши йому в печеру іти. По тих, що пішли з печер, послав з проханням, аби повернулися назад. Заледве через три дні впросили їх повернутися в печеру свою, як же в житії преподобного Антонія написано. Після такої напасти жив преподобний отець наш Никон в печері суворо, і багато перемог над злими духами показав молитвою і постом, маючи той же звичай, що й преподобні отці Антоній і Теодосій, так що бути їм трьом потрійним свічадом, яке сяяло в тому темному місці й пітьму бісівську розганяло.

Тоді примножувалося братів у печері, тож захотів блаженний Никон усамітнитися і самому в собі безмовствувати. Тому, за порадою преподобного Антонія, домовився з иншим чорноризцем (це був болгарин зі Святої гори, з монастиря святого Мини) і пішов з ним. Прийшовши над море, розлучилися: болгарин-бо ішов до Константина-града, знайшов острів посеред моря й оселився на ньому. Прожив там багато літ, терплячи холод і голод, і так з миром упокоївся там, що й донині називається острів той Болгаріє. Великий же цей Никон пішов на острів Тьмутороканський, знайшов місце чисте поблизу града й оселився там, безмовствуючи і служачи Богові без лінощів, труди до трудів докладаючи й народи дивуючи дивним своїм життям, що слава про нього розійшлася всюди. Приходили до нього громадяни й инших багато і дивувалися: були-бо ще не утверджені у вірі, про монаше життя навіть не чули. Проте, Богом наставлювані, хотіли наслідувати чернечі добрі звичаї, просили преподобного Никона, щоб постриг їх. Він же навчав їх і постриг, і церкву там Пресвятої Богородиці спорудив. І так, благодаттю Божою, молитвами ж преподобного Никона, розрослося місце те і стало монастирем славним, який усю подобу мав Печерського монастиря. Коли помер Ростислав Володимирович, князь острова того, впросили преподобного отця нашого Никона люди краю того піти до Святослава Ярославича, князя чернігівського, і просити його, щоб відпустив їм сина свого Гліба на престол Тьмутороканський. І як дійшов до града Чернігівського і доручене діло добре і благополучно закінчив, вернувся до града Києва і прийшов у монастир Печерський до блаженного ігумена Теодосія. Коли побачили один одного, впали обидва разом, поклонилися до землі, тоді, вставши, обнялися і довго плакали, бо довгий час не бачилися. Після цього просив преподобний Теодосій, аби не відлучався блаженний Никон від нього, доки є в тілі. Той же обіцяв йому, кажучи: “Тільки піду в монастирі все владнаю і зразу, якщо Бог захоче, повернуся назад”. Так і зробив. Досягши острова Тьмутороканського з князем Глібом Святославичем, коли той сів на престолі, влаштував усе, як же обіцяв, у монастирі своєму, і повернувся назад. Тоді, прийшовши в монастир Печерський, усього себе віддав преподобному Теодосію і зі всілякою радістю скорявся йому. Преподобний Теодосіи вельми любив його і за батька собі мав. Тому ж, коли сам преподобний Теодосіи кудись відходив, доручав братів блаженному Никонові, щоб навчав їх і пильнував, бо найстарший він був зі всіх. Знову, як же сам преподобний Теодосіи повчав братів духовними словами, також велів блаженному Никонові, який читав книги, навчання братів чинити. Багато разів, коли блаженний Никон зшивав і робив книги, був-бо вправний у тій справі, сам преподобний Теодосіи скраєчку біля нього сидів, шнури робив на потребу такому ділу, таке в них було смирення і любов взаємна. Після цього бачив блаженний цей безмовник бентегу, яка була між князями руськими, бо вигнаний був Із’яслав з Києва, і сів на престолі брат його Святослав, — втомився, не міг терпіти галасу, що заважав йому зберігати мовчанку, і захотів знову відійти на вищезгаданий острів. Преподобний же Теодосіи довго просив його, як же і раніше, щоб не розлучатися їм, доки вони в тілі. Але блаженний Ниісон випросив прощення (кажучи, що некорисний йому галас, більше для ума його, що звик до самітности), пішов з двома чорноризцями і прожив там декілька років у звичному своєму подвизанні.

Після переставлення ж преподобного Теодосія, коли блаженний Стефан ігуменство прийняв, знову прийшов преподобний Никон, братолюб’ям спонукуваний, відвідати преподобного Теодосія. Засмутившись, що не знайшов у тілі любого свого друга, захотів подальший час життя свого до смерти в монастирі його перепровадити. Часто до гробу його приходячи, сльози радости пускав: і тому, що болів через розлучення з любим братом, і дякуючи Богові, що такий світильник рівноапостольним життям у Русі просіяв, на нього ж він руками своїми образ святий ангельський чернечий поклав. Тоді, після блаженного ігумена Стефана, бачили брати цього преподобного, що старший він від усіх, що й преподобний Теодосій з рук його постриг отримав, волею Божею, за радою всіх ігуменом його собі вибрали, бо одних звичаїв був із преподобними отцями Антонієм і Теодосієм, їх же обох образ у ньому одному бачили, з любов’ю корилися йому і у всьому, як батька і наставника, слухали. Багато разів намагався ворог, добра ненависник, також і цьому преподобному перепону зробити, як же і блаженному ігуменові Стефану, в турботі про душі Богом врученого стада, — хотівши це скаламутити нелюбов’ю до нього. Проте нічого не досягнув, посоромлений, втік, не здолала пітьма блаженного, що був світлом діл добрих.

Так же Богові угодив блаженний ігумен цей, образ дивних чеснот для стада свого, бо його турботою чудотворно прикрасилася образами свята, Богом створена, Печерська церква. До молитов цього блаженного будівничого земного приєдналися друзі його, преподобні отці Антоній і Теодосій, молитвами своїми небесними і прислали до нього іконописців з Константинограда, їм же і золото в найм дали. Блаженний-бо цей ігумен показав тим іконописцям образ любих собі друзів, преподобних отців Антонія і Теодосія, які перед десятьма роками переставилися. Іконописці ж зразу пізнали, що ті насправді, явившись, найняли їх і послали до нього. До того ж розповідали й инші дивні чуда: як, коли хотіли повернутися, явилася їм церква свята Печерська й ікона Богродиці, від неї ж засторогу чули, щоб не повертатися. Як вниз ріки лодію веслуючи, приплили насилу вгору, проти течії. З таким чудотворенням прийшли іконописці за старання цього блаженного ігумена, взялися тоді до діла — прикрашання святої церкви, і не закінчувалися чудеса: сама ікона Пресвятої Богородиці у вівтарі мусієюґ зобразилася, і понад сонце засяяла, і голуб з уст її вилетів, як же написано розлогіше у сказанні Патерика про церкву Печерську, — це ж усе було молитвами преподобних отців Антонія і Теодосія небесних, блаженного ж ігумена Никона, ще тоді земного. Тоді коли й сам завждипам’ятний ігумен преподобний отець наш Никон різними образами рівноапостольного свого життя всю святу обитель Печерську добре вже прикрасив, після трудів довгочасних спочив у Господі. У рік від створення світу 6596-ий, від Різдва ж Христового 1088-ий при великому князеві київському Всеволоді Ярославичу. І так тілом покладений був у тій же обителі своїй святій Печерській, у печері, де ж чудотворних мощів своїх нетлінням блаженство своє засвідчив, ним же і після смерти обитель свою святу чудотворно прикрашає. Духом же переселився в обитель небесну, на споглядання Боже пречудне, не до Нього в образах, але лицем в лице3. Це ж із подібними собі друзями, преподобними отцями Антонієм і Теодосієм, які, наче три світильники, предстоять перед престолом Трисяючого Божества, просвічуючись славою вічною, і за нас, дітей своїх, як отці, моляться, щоб ми сподобилися спадкоємцями бути благодаті їхньої слави, доброприємними будучи Господові, Йому ж слава, честь і поклоніння нині, і завжди, і навіки-віків. Амінь.

У той самий день пам’ять святих мучеників Філита, сенаторського сану, і Лідії, жінки його, і дітей їхніх: Македона, Теопрепія, Кронида і Амфилохія Дукса, які за царювання Адріянае в Ілирицькому краї за Христа постраждали.