...
Житія святих,  Січень

Житіє преподобного отця нашого Макарія Єгипетського

День пам'яті (н. ст.)

Місяця січня на 19-й день

Батьківщиною цього преподобного Макарія був Єгипетський край, село, що називалося Птинапор. Але спершу батьки його жили в самому Єгипті, були ж тезоіменні найдавнішим зі святих праотців — Авраамові і Саррі. Авраам, батько Макарія, був саном пресвітер. А тому що були неплідні, через те відлучилися від подружнього ложа, проте не відлучилися від любові й перебували, не зближуючись тілом, багато років, поєднані духом. Прикрашали ж своє життя утриманням і постом, молитвами і чуванням, милостинями ж і гостинністю та іншими багатьма чеснотами. Було ж попущено Богом на Єгипет несподіване варварів нашестя, і маєток їхній від варварських рук був розкрадений, збідніли дуже — і думали іти з батьківщини своєї. В одну із ночей, коли спав батько його Авраам, явився йому святий патріарх Авраам, з вигляду поважний і красою світлий, сонячною сяяв одежею; він, утішаючи його і надію на Господа мати велівши, радив йому не зовсім із Єгипетських країв відлучатися, лише тільки в село, назване Птинапор, яке в Єгипетських межах розташоване, переселитися і не позбавляти ж себе з дружиною подружнього єднання. “Бо хоче, — казав, — Бог благословити вас Божественним плодом, як же благословив мене: переселенцеві до землі Ханаанської дав сина на старість”. Пресвітер Авраам, зі сну збудившись, видіння своє розповів дружині своїй Саррі — обоє хвалу віддали Богові і, не затримуючись, переселилися в назване село. Неподалік було село те від Нітрійської пустелі, і, все це сталося з веління Божого, аби син, котрий мав від них народитися — преподобний Макарій — сильніше полюбив пустельницьке життя. Коли перебував отець цей Авраам із дружиною своєю у Птинапарі-селі, трапилося йому захворіти недугою великою, і очікував смерті. Якоїсь ночі, на одрі хвороби лежачи, трохи заснув і бачив видіння таке: здавалося, бачив ангела Божого, який із вівтаря вийшов, до нього наблизився і сказав: “Аврааме, Аврааме, встань з одра свого”. Він же відповідав йому: “Хворий я, пане, і встати не можу”. Ангел же, взявши його за руку добросердно, лагідним говорив до нього голосом: “Бог тебе помилував, і забере хворобу твою від тебе, і подарує тобі благословення своє: жінка-бо твоя, Сарра, народить тобі сина, блаженству тезоіменитого, Духа Святого оселю, який по-ангельськи на землі проживе і багатьох до Бога приведе”. Після того видіння прокинувшись, хворий зразу відчув себе цілком здоровим і, вставши, страху та радості сповнений, ходив, і все бачене та сказане ангелом у видінні розповів дружині своїй Саррі. А те, що це правда була, запевняло раптове його цілковите одужання, яке настало після хвороби великої. І разом дякували Богові, премилосердному доброчинцеві своєму. Після цього зачала Сарра у старості і, коли час минув, народила хлопчика, і нарекли ім’я йому Макарій, що означає блаженний, і хрещенням святим просвітили.

Коли хлопець дійшов повноліття і Божественних книг добре навчився, батьки, наче забувши ангельське про нього у видінні провіщення, захотіли його, хоч і не хотів, із жінкою поєднати. Він же всіляко відмовлявся, бажаючи єдиної нетлінної Невісти — блаженним жити життям. Проте, переконуваний, підкорився батьківській волі, добру раду в розумі замисливши. Коли відбувався шлюбний бенкет і юнака Макарія у ложницю ввели, вдав якусь хворобу, яка начебто раптово напала на нього. І не торкнувся нареченої — чистий вийшов із ложа, до єдиного Бога сердечні зводячи очі й на Нього надію покладаючи, Йому ж і молився належно, щоби подав скоро звільнитися від світського життя і ченцем йому стати. В один-бо із днів трапилося комусь із його родичів іти до гори Нітрійської принести звідтіля нітри (селітри), там-бо її багато містилося, через що й гора та Нітрійською називається. Пішов-бо з ними і Макарій за велінням батьків своїх. І, до озера Нітрійського прийшовши, відхилився трохи з дороги, відпочити хотівши, і заснув. І, здавалося, у сні бачив мужа одного дивного, який світлом сіяв і говорив до нього: “Бачиш, Макарію, ці пустельні місця. Поглянь на них: належить-бо тобі в цих пустелях оселитися”. Після видіння того пробудившись, Макарій розмірковував над сказаним йому і не розумів, що це має бути: ще-бо в той час не було пустинножителів, хіба великий Антоній і десь у внутрішній пустелі Фівейський Павло, зовсім нікому не відомий. Через три дні із Нітрії повернувся додому, знайшов невісту свою на гарячку хвору, що вже була при смерті, і сказав собі: “Макарію, будь обережний і турботу май про душу свою, належить-бо й тобі незабаром покинути життя це”. І видно було, що Макарій ні про що земне не турбувався, але завжди перебував у храмі Господньому і читанню Божественних книг віддавався. Батьки ж, бачивши його таке життя, не сміли при ньому й імені жіночого згадати перед лицем його, але раділи із цнотливости його. Зістарівся ж батько його Авраам вельми й у хворобі лежав, втратив же й очі через старість та хвороби, і служив йому блаженний Макарій ревно і старанно. Тоді й преставився старець, сповнений днями, і приєднався до батьків своїх. Коли ж минуло шість місяців після преставлення отця його Авраама, померла в Господі і Сарра, мати Макарієва. Він-же, батьків своїх звичному християнському віддавши похованню, сам від усього був вільний і, роздавши нужденним все, що після батьків лишилося, печаль мав, що не мав кому відкрити таємниці серця свого і доброї пошукати ради, куди звернутися і від кого на богоугодне наставитися життя, і молився про те до Бога ревно, щоб послав йому наставника доброго, який би показав йому путь спасіння.

Настав же день пам’яті одного зі святих, йому ж, за звичаєм батьків своїх, хотів звершити святкування — приготував обід не заради лише сусідів, а більше задля жебраків та убогих. Тоді, стоячи в церкві на співах, побачив, що якийсь чернець старий увійшов до церкви, сиве волосся, бороду мав аж до пояса, з лиця блідий через посництво, вельми чесний з вигляду, його ж і внутрішньої душі образ прикрашений був красою чеснот. Він не дуже далеко від села того, десь на безмовному місці, відлюдну собі келію мав, нікому ж не показувався, а в той час — Бог так влаштував — прийшов до сільської церкви задля причастя Пречистих Таїн. Цього ченця після звершення Божественної Літургії упросив Макарій увійти в дім свій на спільну трапезу. Після трапези ж і достатнього всіх пригощання, коли кожен відходив до себе, Макарій затримав трохи ченця і, осібно його взявши, припав до ніг старцевих зі словами: “Не борони мені, отче, зранечку прийти до твоєї чесності, хочу-бо тебе порадником благим щодо життя свого мати”. Старець же відповів: “Приходь, чадо, коли хочеш”. І пішов від нього. Коли був ранок, пішов Макарій до старця і сповістив йому всі таємниці серця свого — як бажає всім серцем працювати для Господа, і просив старця, щоб наставив його, що належить йому робити. Старець же затримав його того дня в себе душекорисними бесідами, і, коли заходило сонце, трохи хліба з сіллю прийнявши, звелів старець Макарієві спочити. Сам же встав на молитву, і, ум вгору піднісши, був у непам’ятстві, ніч уже глибока була, і бачив собор ченців білообразних, котрі крила мали, які обходили Макарія і говорили: “Встань, Макарію, і Богом наказану тобі почни службу, не відкладай на інший час, лінивий-бо муж немудро воює, нелінивий же ціну лінивого забирає”. Це бачивши, божественний той старець зранку Макарієві про все сповістив і, відпускаючи його, казав: “Чадо, те, що хочеш робити, роби швидше: кличе-бо тебе Бог для спасіння багатьох, відтепер-бо не лінуйся на богоугодні діла”. Повчивши його багато про молитву, і чування, і піст, відпустив з миром. Блаженний же Макарій, повернувшись у дім свій, роздав усе до решти жебракам, нічого ж на потребу собі не залишивши, і, через мало днів від усіх турбот житейських звільнившись та сам як один із жебраків ставши, прийшов знову до старця, віддаючи себе зовсім на солодку роботу Господеві. Старець же, з любов’ю божественного юнака Макарія прийнявши і початки чернечого безмовного життя йому показавши, і рукоділля, яке ченцям годиться (плести кошики), навчивши, влаштував йому іншу, на іншому місці недалеко від себе, келію; любив-бо той отець один у Бозі жити. І відвів у неї учня, давши йому належні заповіді про молитву, і їжу, і про рукоділля. Коли так блаженний Макарій почав з Богом тісний чернечого життя долати шлях, і день за днем у Законі Господньому минав, трапилося за якийсь час єпископові краю того прийти до того села. Про блаженного Макарія від мешканців села того довідавшись, прикликав його до себе і, попри його небажання, кліриком сільської церкви поставив, хоча він ще молодий був. Невдовзі, втомившись служінням клірика, бо через нього припинив свою безмовність, Макарій утік звідти та десь поблизу іншого села оселився. Прийшов же до нього один простий чоловік благоговійний і служив йому, беручи його рукоділля, продаючи й приносячи йому їжу. Біс же, не терплячи себе бачити потоптаним від молодого монаха, різноманітними засобами на нього озброївся і воював пакостями, інколи негідні помисли приносячи, інколи ж привидами і страхами на нього нападаючи. Коли чував він у молитві нічній, потрясав келію до основ, часом же на змія перетворювався і, по землі плазуючи, на нього кидався. Блаженний же Макарій, молитвою і знаменням хресним загороджуючися, ні за що не вважав його пакостей, говорячи, як колись Давид: “Не злякаєшся жаху вночі, стріли, що летить удень, чуми, що ходить у пітьмі” (Пс. 90:5-6). Тоді лукавий, не маючи змоги перемогти непереможного, вигадав проти нього нову хитрість.

Один муж із мешканців села того мав доньку, дівчину, яку один юнак просив собі в законне подружжя, але тому що вбогий і препростий був, через те батьки відмовляли тому юнакові, не хотіли за нього доньку свою віддати. Дівчина ж любила юнака, і, розпалившись взаємною одне до одного любов’ю, таємно з’єдналися, і виявилося, що дівчина має в лоні. Коли питала ж вона юнака, яку відповідь дати батькам, той, маючи всередині учителя зла, сказав: “Скажи, що самітник той зробив тобі це”. Вона ж, послухавши лукавої ради, вигострила язик свій зміїний на невинного ченця, і, коли-бо пізнали батьки, що вагітна дівчина, і почали бити її, питаючи, з ким упала, вона сказала: “Із самітником вашим, якого ви вважаєте святим. Колись, як я була за селом і до місця, де ж він живе, наблизилася, зустрів мене на дорозі і вчинив насилля. Я ж через сором і страх не розповідала про те нікому аж донині”. Цими словами, як же якимись стрілами, батьки її та родичі були зранені, кинулися разом всі до святого і побігли до келії його, сповнюючи повітря криком і словами дошкульними. Витягнувши його з келії, били довгий час і в село з собою відвели. Зібрали ж багато посуду гнилого, глечиків зчорнілих, вушок від горнят і, ланцюгом зчепивши, повісили йому на шию, і водили по селі з невимовною наругою, б’ючи, попихаючи, за волосся шарпаючи, ногами штовхаючи і кричачи: “Цей монах осквернив дівчину нашу, всі беріть його і бийте”. Трапилося там іти одному чесному чоловікові, і бачив, що відбувалося, і сказав до тих, що били: “Доки будете бити невинного дивного монаха, не довідавшись точно, чи правда те? Думаю, що напасть то, а не правда”. Вони ж не слухали мужа, своє зло робили. А христолюбець той, який задля Бога Макарієві служив, продаючи його рукоділля, той услід веденому здалеку йшов, соромився, і плакав, і не міг заборонити і забрати Макарія з рук їхніх: вони, як пси, обступили його. Вони ж обернулися і на нього кинулися з погрозами та докорами: “Ось, — говорили, — самітник, якому ти служиш, що зробив”. І били Макарія батогом, поки не ослабли їхні лють і гнів, і лежав напівмертвий на дорозі. Батьки ж тої дівчини говорили: “Не пустимо його, допоки ж не дасть нам поручника, що буде годувати доньку нашу, яку отяжив”. Макарій же, ледь живий, говорив до того, що служив йому: “Будь за мене поручником, о чоловіче”. Той же, готовий за нього й померти, поручився і, взявши Макарія, ледь зміг відвести в келію його: від ран лютих він іти не міг. Після цього трохи зцілившись, почав віддаватися рукоділлю, говорячи собі: “Макарію, жінку маєш і дітей, мусиш день і ніч працювати, щоб прогодувати їх”. І робив кошики, продавав рукою слуги свого та посилав зароблені гроші на їжу дівчині. Коли надійшов час народжувати їй, спіткав її праведний Суд Божий за те, що говорила на праведного беззаконня, — і не могла народити. Страждала-бо багато днів і ночей, гірко кричачи з болю великого, бо не могло народжуване вийти з неї. Боліли і батьки її серцем, бачачи її в такій муці. І не розуміли, говорячи: “Що то є?” Вона ж тоді, хоч не хотіла, розповіла правду, вельми кричачи: “Горе мені, окаянній, ста тисячі смертей варта я, що на праведного наклеп звела і збрехала, що він винний у моєму розтлінні. Він же невинний, але хлопець, який хотів мене взяти, він мені зробив те”. Чули ж те батьки і всі ближні й були наче зачудовані — найшов-бо на них сором і страх, що невинного ченця, який є рабом Божим, настільки образити посміли. І “горе нам та лихо” взивали. Стало відомо те по всього селі, і всі збіглися, малі й великі, до двору чоловіка того, і чули сказане дівчиною, що не винний самітник, осуджували себе й самі собі докоряли, бо всі поклали руки свої немилостиво на святого. І порадилися разом всі з батьками дівчини тої іти до Божого раба і припасти з плачем до ніг його, прощення просячи, щоб гнів Божий всіх не спіткав за неповинне його ображання. Те чувши, слуга і поручник Макаріїв поспішив скоро до святого з веселістю і сказав до нього: “Радій, отче Макарію, добрим нам день сьогоднішній і світлим явився, бо першу наругу перетворив Бог на славу, і відтепер я від порук вільний буду, ти ж безпристрасним, і праведним, і преславним страждальцем виявився. Бо неправедну ту напасницю, яка на тебе наклеп склала, суд Божий спіткав, і не може народити, і розповіла, що ти невинний їй, але хлопець один, і ось всі мешканці сільські від малого до великого хочуть прийти до тебе з покаянням, прославити Бога за цноту і терпіння твоє і попросити в тебе прощення, щоб якась кара Божа не найшла на них за те, що образили тебе”. Смиренномудрий Макарій тяжко сприйняв це, не хотівши пошанування і слави людської, бо волів собі безчестя, аніж честь від людей приймати. І, коли настала ніч, встав і утік звідти, і пішов спершу в гору Нітрійську, де колись, спавши, видіння бачив. Там, три роки в якійсь печері проживши, пішов до Великого Антонія, що на горі Фаранській посницькі подвиги проходив: чув-бо про нього здавна, ще коли в миру був, бажав його бачити. Прийняв же його Антоній преподобний люб’язно, став йому Макарій учнем щирим. І прожив у преподобного досить часу, наставляючись на досконале в чеснотах життя, і наслідувачем був у всьому отцеві своєму. Від нього ж у пустелю скитську на осібне життя відпущений був, багато показав подвигів і стільки в чернецтві досягнув, що перевищував інших братів. І кликали його “молодий старець”, бо в молодих літах старече показав життя. Боровся же з бісами вдень і вночі: інколи, явно перетворюючись у різні образи і привиди, біси, наче воїни озброєні, на конях сиділи і на боротьбу поспішали, дико на нього нападали, з величезним криком і галасом, убити його намагалися, інколи ж невидимо різні пристрасті з помислами скверними йому завдавали і всілякими хитростями стіну, Христом засновану, похитнути і зруйнувати намагалися. Але ніяк не могли зашкодити міцному борцеві, який мав Бога помічником собі і говорив, як Давид: “Ті колісницями, ці кіньми, а я ім’ям Господа, Бога нашого хвалюся. Ті будуть розбиті й впадуть, з Богом я переможу” (Пс. 19:8-9,59:14).

Однієї ночі сплячого блаженного обступило багато бісів, будячи його і говорячи: “Встань і співай з нами, а не спи”. Преподобний же, розумівши бісівський підступ, не вставав, а відповідав їм: “«Ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований батькові вашому дияволу» (Мф. 25:41) і вам”. Вони ж казали: “Хулу наносиш на нас, так дошкульно нам відповідаючи”. Говорив святий: “Хто з бісів піднімає когось на славослов’я Боже чи чеснотам повчає?” Вони ж багато говорили, але підняти його не змогли і, не терплячи зневаженими бути від нього, усі з люттю на нього накинулися і почали бити його. Святий же кричав: “Христе, поможи мені і позбав мене тих, що обступили мене, обступило-бо мене псів багато і відкрили на мене пащі свої”. І зразу сила бісівська щезла з шумом. Якось же, коли преподобний в пустелі гілки фінікові, щоб робити кошики, збирав і до келії ніс, зустрів його диявол на дорозі з серпом і хотів його вдарити, але не зміг. І сказав йому: “Велику нужду терплю від тебе, о Макарію, бо не можу здолати тебе. Це-бо все, що ти робиш, роблю і я. Постиш ти, і я зовсім не їм, не спиш ти, і я зовсім не сплю. Одне є те, чим мене долаєш”. Спитав його авва Макарій: “І що то таке?” Відповів диявол: “Смирення твоє, і через те не можу проти тебе стати”.

Коли мав же блаженний Макарій сорок літ від народження свого, прийняв від Бога дар зцілення і пророкування та владу над нечистими духами. І сподобився священицького сану, став аввою, отцем для тих, хто жив у Скиті. Про їжу його і пиття, як постив, не треба й говорити багато, бо навіть між менш ревними там ченцями не можна було знайти смаколиків чи кращих якихось наїдків через великий нестаток потрібного, що був у місці тому, і через ревність божественних отців багатьох, які там перебували. З них же кожен один одного в житті постницькому наслідував, більше ж і перевершувати намагався. Про інші ж цього небесного мужа Макарія подвиги, що безперервно був у піднесенні до Бога ума свого і більшість часу з Богом умом єднався, а не з речами цього світу, розповідається в Патерику. Відвідував отця й учителя свого Антонія Великого і від нього багато наставлявся, слухаючи його духовних бесід. Сподобився ж і під час блаженної кончини його бути з іншими двома учнями Антонієвими та прийняв, як якийсь найбагатший спадок, палицю Антонієву, нею ж той немічне своє тіло, старістю і посницькими подвигами змучене, в дорозі підтримував. А з палицею і дух прийняв сугубо, як після Іллі Єлисей. І робив чудеса предивні, про них же час розповісти. Єгиптянин один гріхолюбний зранений був похоттю гріховною на чужу жінку вродливу. Коли привести її до свого любодіяння не зміг через чесноту її, чистоту і любов, яку до свого мужа мала, пішов до чарівників, просячи, щоб або жінка та полюбила його, або щоб чарами своїми влаштували, щоб чоловік зненавидів її і відігнав від себе. Чарівник же, багато дарів від єгиптянина того прийнявши, використав звичні свої хитрощі, намагаючись волхвуванням різним цнотливу жінку звабити в любодіяння. Не змігши ж непохитного розуму її до злої волі схилити, зачарував очі тих, що дивилися на неї, і зробив так, аби всім виглядала не жінкою, котра має людський вигляд, а твариною, роду кінського, жіночої статі. І коли увійшов чоловік у дім та побачив її в подобі кінській, жахнувся і не розумів, що трапилося, бачив-бо, що худобина на ліжку його спочиває. Говорив до неї, та, не в змозі почути від неї відповіді, лише гнівався на неї, дивлячись, ненавидячи ж, що жінка його є, і злість неприязну пізнав, що злими людьми на худобину подобу перетворена. Через те був у великій печалі і плакав. Прикликав же пресвітерів у дім свій і показав їм жінку свою, але й вони пізнати не могли, що їй є, як і через що в худобу перетворилася, бо і їхні очі, як зачаровані, худобу бачили. І вже третій був день, відколи їй те сталося, ніякої не прийняла їжі: ні як худоба сіна, ні як людина хліба їсти не могла. Тоді чоловікові її спало на думку вести її в пустелю до преподобного отця Макарія. Поклав на неї, як на худобу, вуздечку і пішов, ведучи за собою дружину свою в подобі худоби. Коли ж наближався до келії преподобного, брати, котрі надворі стояли, почали сваритися на нього, чому хоче з тою худобиною до монастир увійти. Він же сказав їм: “Прийшов сюди, щоб худобина ця отримала милосердя від Господа молитвами Макарія святого”. Коли питалися ж ченці, що за лихо сталося з нею, сказав чоловік: “Ця, яку бачите, худобина жінкою мені є. Але як в худобину перетворилася, не знаю, і вже третій день, відколи їжі ніякої зовсім не куштує”. Брати, те чувши, пішли сповістити святому, йому ж було про те відкрито, і молився за неї до Бога. Коли сповістили брати про причину і саму ту худобу приведену показали, сказав до них святий: “Ви самі худобою є, тому що худобині очі маєте, вона ж як була сотворена, так і перебуває жінкою та не є змінена в іншу природу, але так бачать її очі, зваблені чарами”. Воду-бо освятивши і виливши на її голову, молячись, одразу влаштував, щоб їй у попередньому образі своєму бути, — і всі, на неї дивлячись, жінку, що має обличчя людське, бачили. І, звелівши дати їй їсти, зробив її зовсім здоровою. І дякували Богові чоловік, і жінка, і всі, хто бачив предивне те чудо. Наказав же святий жінці, щоб часто приходила у святу церкву і причащалася пречистих Христових Таїн, бо через те [сказав] найшла на неї та напасть, що п’ять тижнів вже минуло, відколи причасницею була Таїн Божественних”. Так наказуючи й обох повчивши, відпустив їх з миром. Подібним чином і дівчину одну, на ослицю волхвом перетворену, котру до святого привели батьки її, зцілив молитвою. Іншу ж дівчину, яка струпами і ранами зігнила та червами кипіла, помазанням єлея святого зробив здоровою.

Надокучало преподобному багато людей, що приходили одні задля молитви та благословення, і задля корисного від нього повчання, інші ж задля зцілення. Через те святий під келією своєю викопав печеру глибоку, як пів стадії, і в неї сховався від тих, що приходили до нього в будь-який час і переривали його богомислення і молитву. Таку ж мав благодать у Бога, що і мертвих дозволив йому воскрешати. Єретик один Єракит, говорячи, що й воскресіння мертвих не буває, із Єгипту прийшовши, бентежив ученням своїм братів, котрі жили в пустелі. Прийшов-бо і до преподобного Макарія та сперечався з ним про віру перед собором багатьох братів, насміхався ж із простоти слів преподобного: сам він вправний у слові був. І бачив святий братів, що у вірі засумнівалися, тож сказав єретикові тому: “Яка потреба є нам словами сперечатися — на знищення більше тим, що чують, аніж на творення? Ходімо на гроби тих, що раніше померли в Господі, братів наших, і кому ж із нас подасть Господь воскресити мертвого з гробу, щоб бачили всі, що його віра праведна є і Богом засвідчена”. Це преподобного слово сподобалося всім братам, і пішли на гроби. Сказав же Макарій Єракитові, щоб прикликав мертвого якогось з гробу. Він же відповів: “Ти спершу те зроби, бо сам таке випробування призначив”. Тоді Макарій простягся на молитву перед Господом і молився довго, звів догори очі свої і сказав: “Ти, Господи, Сам яви, хто із двох нас краще вірує, явиш же те, коли мертвому тут встати звелиш”. Те мовивши, брата одного, недавно похованого, покликав на ім’я. І одразу мертвий відповів з гробу. Браття ж, скоро розкопавши гріб, знайшли брата воскреслого і, звільнивши на ньому обв’язання, вивели його живим. Єракит же, це бачивши, вельми вжахнувся і кинувся бігти. Його ж всі брати, як ворога, гнали, із меж землі тієї далеко вигнали. Воскресив же й іншого мерця цей преподобний Макарій, про що авва Сисой розповідає: “Був [казав] у скиті з отцем Макарієм, і настав час жнив — тоді пішло семеро нас жати, найнялися. І ось одна вдова збирала колосся за нами і плакала безперестанку. Прикликавши господаря ниви тої, Макарій спитав його: “Що є старій цій, що завжди плаче?” Той же розповів Макарієві, що чоловік її, позику взявши у когось, помер несподівано, не розповівши їй, де поклав узяте. І хоче господар позики тієї до роботи її з дітьми взяти”. Сказав йому Макарій: “Скажи їй, щоб прийшла до нас, коли спочиватимемо опівдні”. І, коли прийшла та вдовиця, сказав їй старець: “Чого так завжди плачеш?” Вона ж сказала йому: “Чоловік мій помер раптово, взяв же в одного зберігати золото і не розповів мені, де сховав його”. Сказав до неї старець: “Ходи, покажи мені гроб чоловіка твого”. І, взявши братів, пішов з нею. Прийшовши ж до гробу, сказав старець вдовиці: “Іди додому”. І, помолившись, покликав старець мертвого, говорячи до нього: “Де поклав ти чужий скарб?” Той же відповів із гробу: “Вдома у себе сховав, в ногах ліжка мого”. Сказав йому старець: “Засни знову, аж до дня воскресіння”. Бачивши ж те, брати впали від страху в ноги йому, і говорив до них старець: “Не через мене було це, я ж бо ніщо, а через удовицю і сиріт її зробив Бог диво це. Знайте же, що Бог хоче, щоб безгрішною була душа, і вона, чого від Нього просить, те прийме”. Пішовши, сповістив вдовиці, де лежить скарб. Вона ж, взявши, віддала його господареві і звільнила від роботи себе і своїх дітей. І всі, чувши про це, прославили Бога. Але й третього цей преподобний Макарій мерця воскресив, про що пише Руфин пресвітер. Якось убивство в околиці сталося, і звинуватили невинного одного. Він прибіг до келії святого, прийшли ж услід за ним і хотіли взяти його як убивцю і передати законному суду. Він-бо клявся і божився, що не винен у крові убитого, а вони твердо винним його робили. І була з двох боків довга суперечка і сварка. Спитав Макарій: “Де є похований убитий?” І вставши, пішов з ними до гробу та, схиливши коліна, помолився довго. Тоді сказав тим, що стояли: “Нині явить Господь, чи справді винний є цей в убивстві, як ви на нього кажете”. І промовив велегласно, на ім’я кличучи убитого. Той же озвався з гробу, і сказав до нього святий: “Вірою Іісуса Христа засвідчую тобі, що скажеш нам, чи цей чоловік тебе убив”. Він же чітким голосом із гробу відповів, сповіщаючи, що не той його убив, на якого ж напастують без провини. І всі такому чуду дивувалися і падали на землю. Тоді, припадаючи до ніг святого, просили його, щоб знову спитав того, що лежав у гробі, щоб сказав, хто його убив. Тоді сказав преподобний: “Про це не маю питати, досить-бо мені невинного від напасті звільнити, не є ж моїм винного передавати суду”.

Привела одного разу до преподобного одного юнака мати його, через нього плачучи, що він біснуватий. Зв’язаний же був, і тримало його двоє мужів. Мав же в собі біса об’їдання і три великі хліби з’їдав та, води посудину немалу випивши, вивергав усе з’їдене в повітря та на дим перетворював, бо ж у вогні в ньому стлівали їжа і пиття. Є таких бісів легіон, який полум’яним називається, є-бо і між бісами, як же між людьми, різниця, що не єство своє міняють, але різну мають волю. Той-бо юнак, коли не давала йому мати так багато їсти і пити, часто їв гній свій і сечу свою пив. Через те плакала мати його, просила Макарія преподобного, щоб помилував сина її і зцілив його від такого біснування. Преподобний же почав творити ревні за нього до Бога молитви, і після першого і другого дня стало легше юнакові — менше їсти просив. Сказав же святий до матері його: “Скільки ти хочеш, щоб їв син твій?” Вона ж сказала: “Десять фунтів хліба”. Святий же, докоряючи їй, сказав: “Чому так багато просиш, о жінко”. Сім-бо днів постив блаженний і молився за хлопця, вигнав із нього біса і влаштував йому трьома фунтами хліба бути ситим. Ще ж звелів не в неробстві жити, а трудитися, працюючи руками. І так, благословенням Божим, зовсім здорового юнака дав матері його і відпустив з миром.

Вийшов колись преподобний зі скиту і, коли звечоріло, увійшов на язичницьке кладовище спати. Були ж там кості старі померлого язичника, і, взявши одну, святий поклав у голови собі. Бачили ж біси відвагу його, гнівалися на нього і захотіли його пострашити. Закричали-бо жіночим голосом, говорячи: “О, ти, іди в лазню митися”. Відізвався ж інший демон із мертвих костей, під головою старцевою лежачи: “Подорожнього маю зверху на собі й не можу прийти”. Старець же не настрашився, сміливо кістку ту бив, говорячи: “Встань і йди, якщо можеш”. Це почувши, біси закричали голосом великим, говорячи: “Переміг нас у всьому”. І втекли осоромлені. Ходячи пустелею, авва Макарій знайшов череп людський сухий, що лежав на землі. Коли ж його палицею своєю обернув, здалося, наче голос якийсь видав череп той. Спитав його старець: “Хто ти є?” І відповів череп: “Я начальником був жерцям ідольським, які на цьому місці жили. Ти ж — авва Макарій, Духу Божого сповнений, в яку-бо годину, змилосердившись над тими, що в муках у пеклі, молишся, відраду вони якусь відчувають!” Сказав же старець: “І яка є вам відрада чи мука, скажи мені?” Відповів зі стогоном, говорячи: “Як небо віддалене від землі, такий вогонь великий, неможливо комусь із нас бачити лице іншого. Коли ж молишся за нас, бачимо частково один одного, і це нам відрадою буває”. Це почувши, старець просльозився і сказав: “Горе тому дню, в який людина заповіді Божі переступила”. І знову спитав череп той: “Чи є якась інша більша мука”? Відповідало чоло: “Є інші, набагато глибше під нами”. І коли спитав старець, хто був у тих найглибших муках, відповіла кістка: “Ми-бо, котрі не пізнали Бога, милосердя Його, хоч і мало, інколи відчуваємо, ті ж, котрі, пізнавши Бога, відвернулися від Нього та заповідей Його не зберегли, найтяжчими і невимовними муками є мучені під нами”. Святий же Макарій, взявши череп той, закопав його в землю і відійшов.

Жив же після цього старець преподобний осібно, маючи келію в пустелі великій. Монастир був нижче за нього в іншій пустелі та мав ченців багато. Сидів же старець при дорозі, бачив одного разу диявола, який ішов в образі людському. Мав одяг кудлатий, і біля кожного пасма гарбузець висів. І сказав йому старець: “Куди йдеш, злий?” Той же відповідав: “Іду бентежити братію”. Спитав його старець: “Чим же є гарбузці, які несеш?” Відповів диявол: “Спокуси несу братам”. Сказав старець: “Чи у всіх них спокуси?” Той же відповів: “Так, якщо-бо якомусь одне не сподобається, подам друге, і все по порядку, щоб кожний прийняв по одному”. Це сказавши, пішов. Старець же залишився стерегти дорогу, поки той повернеться. Побачивши ж його, що повертався, сказав йому: “Чи добре ходив?” Той же відповідав: “Зле, і де мені добре”. Сказав йому старець: “Чому?” Відповів той: “Тому що всі монахи були до мене злими противниками, і ніхто ж мене не прийняв”. Сказав старець: “Що, й одного серед них не маєш друга?” Відповів диявол: “Одного лише маю ченця, який мене слухає, і, коли прийду до нього, крутиться як в’юн переді мною”. Спитав старець: “Яке ім’я ченця того?” Сказав диявол: “Феопемпт”. І сказавши це, відійшов. Встав же авва Макарій, пішов у долішню пустелю до монастиря того, і брати почувши, що до них іде преподобний, вийшли з гіллям назустріч йому. І котрісь із них готували келії свої, думаючи, що у них захоче зупинитися старець. Він же питав: хто є Феопемпт? І, побачивши його, увійшов до нього в келію — той же прийняв отця, радіючи. І, коли почали говорити на самоті, сказав йому старець: “Як живеш, брате?” Відповів той: “Добре, молитвами твоїми”. Сказав старець: “Чи не пакостять тобі якісь помисли злі?” Відповів брат: “Ні! Тепер мене ніщо не спокушає”. Соромився-бо розповісти про помисли свої соромні. Тоді сказав старець: “Ось скільки літ перебуваю, постячи і подвизаючись, і всі шанують мене, але ще мені в цих старих літах нечистий любодіяння дух надокучає”. На це сказав Феопемпт: “Справді, отче, мною зовсім володіє дух любодіяння”. Старець же шукав й інших думок, які гублять душу його, допоки брат все розповів йому. Після цього преподобний спитав брата: “Як постуєш?” Відповів: “До дев’ятої години”. Відповів святий: “Постую до вечора, і голодуй, і повчайся із Євангелія та із інших святих книг, щоб займався ти завжди богомисленням. І якщо прийде до тебе злий помисел, не приймай його і ніколи ж не зводься розумом донизу, але завжди прислухайся догори — і поможе тобі Бог”. Так отець, утвердивши брата, пішов у свою пустелю. І коли стеріг дороги, бачив знову диявола, що йшов, і казав йому: “Куди йдеш?” Відповідав диявол: “Бентежити братів іду”. Те сказавши, мимо пішов. Коли ж знову повернувся, сказав йому святий: “Як там брати?” Відповідав диявол: “Усі до мене злими були, і той, що раніше його я мав за друга, який слухав мене, і той, не знаю, через кого, відвернувся і зовсім не слухає мене, але від усіх гірший до мене був. І присягнув я не йти вже туди, хіба через довгий час”. Те сказавши, пішов, святий же у келію свою повернувся.

Прийшло ж колись до преподобного Макарія в скит двоє юнаків подорожніх, один бородатий, а другий ще безбородий. І сказали йому: “Де є келія отця Макарія?” Він же казав: “Чого хочете від нього?” І говорили: “Чули про нього та про життя отців у скиті і прийшли те побачити”. І сказав їм старець: “Я є”. Вони ж поклонилися йому до землі, кажучи: “Тут хочемо жити”. Старець же, бачивши, що юні ще і що багаті вони, сказав їм: “Не можете тут сидіти”. Відповів молодший: “Якщо не даси нам тут перебувати, то підемо деінде”. Сказав старець подумки: “Нащо відганяю їх? Ще спокусяться. Прийму-бо, а сам труд пустельний зробить так, що добровільно втечуть звідси”. І сказав до них: “Ідіть і зробіть собі хатину, якщо можете”. І дав їм сокиру, і кошик хліба повний, і сіль. І повів їх далеко, показав їм місце на камені твердому і сказав: “Тут хатину собі збудуйте, принісши дерево з лугу”. І сіли. Думав-бо старець, що будуть втікати звідти. Спитали ж юнаки ті отця: “Що роблять монахи?” Сказав старець: “Плетіння”. І, взявши гілля, почав їм плести початки, говорячи: “Так робіть кошики і давайте сторожам церковним, ті ж вам принесуть хліба й солі”. І пішов від них преподобний. Вони ж із терпінням великим усе, що їм велів, робили. І не приходили до отця три роки. Згадав же про них Макарій, сказав подумки: “Що вони там роблять, що не приходять до мене питати про помисли свої?” Інші здалеку приходять, а ці, що ближче перебувають, не приходять”. Бо ті двоє братів ні до кого ж не ходили, лише до церкви ходили мовчки прийняти Пречистих Таїн причастя. Помолився ж старець Богові, постуючи один тиждень, щоб явив йому діла їхні, і після тижня пішов до них побачити, як живуть. І, постукавши до них у двері, відчинив. Бачивши чоловіка Божого, поклонилися йому до землі. Старець же, піднісши молитву, сів. Зробив знак старший молодшому вийти, сам сів плести кошик, нічого не говорячи. І о дев’ятій годині, постукавши, увійшов менший, і, зготувавши трохи їсти, поставив перед ними трапезу, і поклав три окрайці хліба, і встав мовчки. Сказав же старець: “Ходіть, поїмо”. І їли, дякуючи Богові, і приніс води молодший, і пили. Коли ж був вечір, сказали отцеві: “Чи підеш, отче, звідси?” Він же сказав їм: “Ні, але тут ляжу”. І постелили йому рогозину в одному куті келії, а в другому самі на рогозині лягли. І була ніч. Святий же Макарій молився Богові, щоб сповістив йому чесноту їхню. І відкрився дах хатини, і було світло. Ті ж двоє братів не бачили світла і думали, що спить старець. Торкнув же старший меншого, встали обидва і, підперезавшись, підняли руки до неба й молилися таємно. І бачив преподобний Макарій, що демони, наче мухи, ішли на меншого, й одні хотіли сісти на устах його, інші ж на очах. Ангел же Божий стояв, маючи зброю вогненну, нею ж загороджував його і відганяв від нього демонів. До старшого ж демони навіть наблизитися не могли. І коли до ранку обоє знову лягли, преподобний же Макарій вдав, ніби пробудився від сну. І всі встали. І сказав старший брат: “Отче, чи хочеш, щоб ми читали дванадцять псалмів?” І сказав отець: “Так”. І співав спершу молодший, і після кожного вірша виходила свіча вогненна з уст його і сходила на небо. Тоді старший почав співати, і виходив із уст його вогонь, неначе мотузок, і досягав до небес. Після закінчення псалмів хотів відійти старець і сказав до них: “Моліться за мене”. Вони ж поклонилися йому до землі мовчки. І пішов від них авва, розуміючи, що старший досконалий є в чеснотах, а з молодшим ще бореться ворог. І невдовзі спочив у Господі старший, а після нього на третій день і менший преставився. І, коли хтось із отців приходив до авви Макарія, він водив їх у хатину тих двох братів і говорив: “Прийдіть і подивіться на місце, на якому ж подвизалися великі раби Христові”.

Коли молився якось преподобний до Бога, був голос до нього, що говорив: “Макарію, ще не прийшов ти в міру двох жінок, які в найближчому місті живуть разом”. Почувши ж те, старець взяв палицю свою і пішов до названого міста. І знайшов дім їхній, постукав у двері, і зразу одна з них вийшла і з великою радістю прийняла його. Прикликавши ж обох, старець сказав до них так: “Задля вас такий труд підняв, ідучи із дальньої пустелі, щоб зрозуміти діла ваші, які мені, не приховуючи, розповісте”. І відповідали жінки старцеві: “Повір нам, святий отче, що ще минулої ночі від ложа мужів наших не були вільні, яких-бо діл від нас шукаєш?” Старець же наполягав, просячи їх, щоб розповіли йому про спосіб життя свого. Вони ж переконували, мовлячи: “Ми ніякої спорідненості між собою не маємо, трапилося так, що двоє братів одружилися з нами, і з ними п’ятнадцять років в одному домі разом живемо, ані одного слова злого чи нечистого одна одній не кажемо, ані не сварилися ніколи, а в мирі аж донині живемо. І вирішили однодумно, покинувши плотське подружжя, піти до лику святих дів для Бога працювати, але не могли упрохати мужів наших, щоб відпустили нас, хоч і дуже великими сльозами й проханнями їх просили. Не отримавши бажаного, поклали заповіт між Богом і нами, що ніколи ж мирського слова не скажемо зовсім аж до смерті нашої”. Це почувши, святий Макарій сказав: “Справді, Бог не шукає ані діви, ані заміжньої, ані інока, ані мирянина, а шукає вільної волі, приймаючи її, як саме діло, і добровільній волі всякої людини подає благодать Святого Духа, Котрий діє в людині та керує життям кожного, хто бажає спастися”.

У дні цього преподобного Макарія Єгипетського просіяв чеснотами в тих же пустелях ще один Макарій преподобний, Александрійський, що був пресвітером монастиря, названого Келії. Місце ж те, яке Келії називається, було в пустелі між Нітрією і скитом. Той блаженний Макарій Александрійський до цього святого Макарія Єгипетського часто приходив, і багато разом в пустелі ходили, маючи велику любов між собою. Воцарився ж у ті часи злочестивий Валент аріанин, було гоніння на православних велике. Прийшов-бо до Александрії Лукій, єпископ аріанський, з воїнством великим і вигнав із престолу блаженного Петра, єпископа, котрий був після святого Афанасія Великого. Послав же в пустелю вигнати всіх отців святих, а спочатку обох Макаріїв — їх же вночі воїни, взявши і в корабель посадивши, завезли кудись далеко на острів, на якому невідомим був Христос Бог, а ідолів шанували як богів. На тому острові у ідольського жерця була донька біснувата, яка, відчувши прихід святих Макаріїв і тих, що з ними, отців преподобних, поспішила проти них, кричачи: “Чому сюди прийшли? Цей-бо острів є нашим давнім мешканням”. Вони ж, сотворивши молитву, вигнали біса з неї і зробили її здоровою. Те бачивши, батько її, жрець ідольський, зразу увірував в Христа й охрестився. І всі люди острова того прийняли святу віру та кумирницю свою на церкву перетворили. Довідавшись же про те, злочестивий єпископ Лукій, соромлячись, що таких отців великих вигнав із обителей їхніх, послав потай повернути знову блаженних Макаріїв та всіх отців з ними на їхні місця. І знову святого Макарія Єгипетського прийняла скитська пустеля, Александрійського ж — вищезгадане місце, Келії назване. І кожен із отців обителі своєї став жителем. А оскільки до преподобного отця нашого Макарія Великого Єгипетського багато приходило людей звідусіль, одні — задля повчання й користі, інші ж — задля зцілення, і багато хворих до нього сходилося, то треба було гостиницю збудувати, щоб у ній подорожні хворі знаходили спочинок, — яку й побудував. І щодня одного з хворих, помазуючи святим єлеєм, здоровим робив і відпускав. Через те не зразу всіх зцілював: щоб інші, затримавшись при ньому декілька днів, не лише тіла, а й душі своєї отримали зцілення, послухавши слів його богонатхненних. Приставив одного з братів служити в гостиниці — той же, спонукуваний бісом, переможений був пристрастю користолюбства і від частки убогих дещо собі утаював. Преподобний же Макарій настановляв його, говорячи: “Брате Іоанне, послухай мене і прийми мою настанову, яка буде тобі на користь. Спокушаєшся ти духом сріблолюбства, так-бо побачив про тебе і знаю, що, коли послухаєш настанови моєї і припиниш чинити те лихе діло, у страху Божому закінчиш, і в ділах Його матимеш успіх, і на місці цьому прославишся, «і моровиця не наблизиться до шатра твого» (Пс. 90:10). Якщо ж не послухаєш мене, спіткає тебе доля Гієзія, пристрастю котрого ти страждаєш” (2Царів. 6:15-16,20-27). Іоанн же не послухав святого і не полишив звичку злу, і через п’ятнадцять чи двадцять років після преставлення святого, коли той брат став рабом Іуди-сріблолюбця і частку убогих собі присвоював, усе тіло його було прокажене, і не лише зібраний маєток, але і душу свою, окаянний, згубив.

Ішов же якось преподобний зі скиту в гору Нітрійську і, вже наближаючись, сказав: “Піди трохи переді мною”. Пішов попереду учень, зустрів жерця ідольського, котрий поспіхом ішов і ніс дерево велике. Покликав же його брат: “Чуєш, чуєш, демоне, куди йдеш?” Обернувшись, жрець побив його сильно і залишив ледь живим та, схопивши своє дерево, втік. Коли пробіг він трохи, зустрів його авва Макарій і сказав йому: “Спасайся, трудолюбче, спасайся”. Він же, дивуючись, сказав отцю: “Що доброго бачиш в мені, що такими словами мене вітаєш?” Відповів старець: “Бо бачу, що трудишся”. Сказав жрець: “Розчулився, отче, словами твоїми, пізнав-бо, що ти чоловік Божий, інший же чернець, зустрівши мене, дошкуляв мені, я ж бив його до смерті”. І припав жрець до святого, хапаючи за ноги його й кажучи: “Не покину тебе, отче, поки не зробиш мене християнином і ченцем”. І пішов зі святим Макарієм, прийшли ж до лежачого брата та, ледь живим його знайшовши, несли до церкви, що в горі Нітрійській, і бачили отці нітрійські, що з преподобним Макарієм жрець ідольський іде, дивувалися і, охрестивши його, ченцем зробили. І багато язичників через нього стали християнами. І сказав авва Макарій: “Зле слово і добрих злими робить. Добре слово і злих робить добрими”.

Коли ж був преподобний в обителі авви Памви, казали йому старці: “Скажи слово братам, отче, задля користі”. Він же почав говорити: “Простіть мені, бо я поганий інок; але я бачив іноків. Сиділи-бо ми колись у скиті в келії моїй, примушував мене помисел піти у внутрішню пустелю, щоб побачити, що там, — і перебував у боротьбі з думкою п’ять років, боячись, щоб якоїсь від бісів спокуси не було. Але коли, і після п’яти років, не покидала мене та думка, пішов у пустелю дальню і знайшов болото водяне й острів посередині. Прийшли ж звірі пустельні пити воду, і побачив посеред них двох чоловіків нагих, і все тіло моє затремтіло: думав, що це духи. Вони ж, коли побачили мене настрашеного, сказали мені: “Не бійся, бо ми є людьми”. Спитав їх: “Звідки прийшли в пустелю цю?” Мовили мені: “Із кіновії ми й вирішили піти сюди. І вже тридцять років, відколи вийшли з обителі, один же із нас єгиптянином є, а інший — лівійцем”. Спитали ж і вони мене, кажучи: “Як нині стоїть світ: чи ще ріки у свій час наводнюються? Чи земля щедра ще своїми звичними плодами?” І сказав їм: “Так”. І знову я спитав їх: “Як можу бути монахом?” І сказали мені: “Якщо не відмовиться людина від всього, що у світі, монахом бути не може”. І сказав їм: “Немічний я і не можу бути таким, як ви”. І мовили мені: “Якщо не можеш бути, як ми, сиди в келії і плач над гріхами своїми”. І знову сказав їм: “Коли буває зима, не мерзнете? І коли буває сонячна спека, не опаляються тіла ваші?” Вони ж мовили: “Бог нас так влаштував, щоб ані взимку не потерпали від морозу, ані влітку від спеки”. Через те сказав вам, браття, що я ще не зробився іноком, але  іноків бачив”. Питали отці деякі авву Макарія, як-бо себе висушив: не лише коли постив, а й коли їв, тіло його завжди було сухе. Відповів їм старець: “Як кочерга, якою перевертають дрова та хмиз, що горять, у печі, завжди опаляється вогнем, так у людини, котра спрямовує розум свій завжди до Господа й завжди тримає в пам’яті страшні муки у вогні геєнському, — цей страх не лише з’їдає тіло, а й висушує кістки”. Знову питали його брати: “Отче, як маємо молитися?” Сказав їм старець: “Не треба багато говорити, але піднести руки і промовляти: “Господи, як же хочеш і як же знаєш, помилуй мене”. І, якщо найде боротьба гріховна, говорити належить: “Господи, помилуй”. І Він знає, що нам на користь, і вчинить з нами милість”. Спитав його авва Ісая, кажучи: “Скажи мені слово на користь, отче”. Сказав йому старець: “Втікай від людей”. Сказав йому авва Ісая: “І що є втікати від людей?” Старець же сказав йому: “Сиди в келії своїй і плач над гріхами своїми”. Учневі своєму Пафнутієві сказав: “Нікого не ображай, не обмовляй нікого — вчиняючи так, спасешся”. Знову сказав старець: “Не спочивай у келії брата, який має злу славу”. Прийшов до нього брат один і сказав йому: “Авво, скажи мені слово, яким я спасуся”. Сказав йому старець: “Іди на гроби і злослов мертвих”. Пішов-бо брат, і злословив їх, і камінням бив гроби, і прийшов сповістити старцеві. І сказав йому той: “Нічого тобі не казали?” “Ні”, — сказав. Тоді старець: “Іди знову і похвали їх”. Пішов-бо і почав похвалами лестити мертвим, говорячи: “Апостоли, святі і праведні”. І повернувся до старця, і сповістив, як хвалив. Старець же говорив: “Нічого ж тобі не відповіли?” “Ні”, — сказав. Тоді дав йому настанову старець: “Бачиш, що ані коли злословив ти їм, всупереч нічого не відповіли, ані ж коли похвалами лестив їм, до тебе нічого не промовили. Так і ти, коли хочеш спастися, будь, як мертвий: ані з безчесними не гнівайся, ані через шанування не звеличуйся, як і мертві, — і спасешся”.

Розповідали брати про блаженного цього отця, що коли хтось із братів до нього як до святого і великого мужа приходив, нічого не говорив з ними. Коли ж якийсь брат, наче ні за що його не маючи, сказав йому: “Авво, колись був ти великим блудником, крав нітру і продавав її. Чи не били тебе старійшини твої?” Так коли хтось йому говорив, розмовляв з ним з радістю, відповідав на всі його розпитування. Послали якось старці Нітрійської гори в скит до авви Макарія, говорячи: “Щоб не трудилася задля тебе, отче, вся братія, ідучи до тебе, то сам прийди до нас раніше, ніж відійдеш до Господа”. І коли преподобний Макарій в Нітрію прийшов, зібралися до нього всі, і просили його старці, щоб сказав до братів слово. Він же, плачучи, говорив до них: “Плачмо, браття, і нехай виведуть очі наші сльози, що очищують нас, раніше, ніж підемо туди, де ж сльози опалять тіла в муках”. І плакали всі, і, впавши на лиця свої, говорили: “Молися за нас, отче”. Цей же отець Макарій, коли був у Єгипті, застав якось злодія в келії своїй, коли той крав ті речі, які були. Була ж і худобина злодієва зовні прив’язана, на неї ж клав пограбоване. Преподобний вдав із себе подорожнього, не являючи, що він господар дому, і помагав злодієві брати і на худобу класти. І провів його мирно, говорячи до себе: “Нічого не принесли у світ цей, явно є, що винести не зможемо. Господь дав, і як же захоче Він, так і буде. Благословен Бог у всіх”. Про цього преподобного авву Макарія говорили отці, що зробився як Бог земний, бо як же весь світ покриває Бог, так авва Макарій покриває немочі людські, хоч їх же бачить. Був же таким, що бачив, ніби не бачачи, і чув, ніби не чуючи.

Відійшов колись один з учнів Макарія преподобного у місто продавати рукоділля — кошики і рогіжки. І зустріла його в місті блудниця, яка, бачивши красу юнака, вражена була ним і покликала його до себе, ніби хотівши кошики, що їх продавав, купити. Він же, лукавого її помислу не зрозумівши, увійшов у дім її. Жінка ж, кошик один взявши, питала, за скільки продати хоче. Тоді, бесіди полюбовні до нього розпростерши, як же давно єгиптянка цнотливого Йосифа, на гріх зманити пробувала. Брат, побачивши, що в біді є, близько ж був до гріховного падіння, ум до Неба підніс, говорячи до себе: “Ти, що визволив пророка Свого із китової утроби, Христе Царю, і мене від воріт згуби і душевної цієї смерті визволи молитвами угодника Твого, мого ж отця Макарія”. І зразу вихоплений був невидимою рукою, як же колись Аввакум, й ангелом у келії своїй був поставлений. Знайшов же святого Макарія, що ревно молився до Бога за нього, щоб теперішньої біди позбавлений був учень: знав те, що було далеко, як близьке, мисленими бачив очима. І, побачивши учня свого, сказав: “Вдячність віддаймо, о дитино, людинолюбному Богові, бо із пащі зміїної і із воріт пекла визволив тебе, вихопивши Божественною Своєю силою від гріхопадіння і перенісши до келії, як же колись до Азота апостола свого Пилипа. Так преподобного цього молитва багато в Бога могла. Інколи і сам підхоплений бував у повітря, опинявся на місці, що на великій відстані перебувало. Носячи-бо кошики зі скиту, змучився, і сів, і помолився, кажучи: “О Боже, ти знаєш, що не можу”. І зразу опинився біля річки, куди йому треба було йти. Але вже час про блаженну блаженного цього Макарія кончину говорити, про неї ж Серапіон, автор житія його, розповідає так.

Зрештою, потрібно було й преподобному Макарію, як смертній людині, віддати данину смерті, бо він уже досяг похилого віку, будучи у віці дев’яноста семи років. Час кончини не залишився невідомим преподобному, стали-бо перед ним двоє мужів пречесних: “Радуйся, о Макарію”, — сказали. Був же із одним із них святий Антоній, пустельний наставник, а іншим — святий Пахомій, чернечого життя учитель. Вони говорили йому: “Христос послав нас про радісну твою сповістити кончину. У дев’ятий-бо від нині день у вічне життя перейдеш, прийдемо ж і ми в день той до тебе і з радістю візьмемо тебе з собою перед престолом Владики стояти разом з нами і безсмертною насолоджуватися їжею”. Тоді, “мир тобі” сказавши, для очей стали невидимі. Божественний же Макарій прикликав своїх учнів: “Ось мого, — казав, — відходу, о діти, настав час, вас же Його благості передаю. Бережіть-бо отцівські устави і посницькі передання”. Тоді декому, кого бачив чеснотами кращим, вручив опіку над тими, що тільки прийшли в чернецтво, які духовним віком ще немовлятами були. І, поклавши на них руки, досить їх повчивши та за них помолившись, до відходу готувався. Коли настав день дев’ятий, херувим з багатьма ангелами Божественними перед отцем став, говорячи: “Встань, Господній наслідувачу, і з нами ходи у вічне життя, піднеси навколо очі свої і побачиш, скільки по тебе безплотних і ликів святих прийшло. Вседержитель послав, щоб до Нього провести тебе”. Бачивши ж апостолів собор, пророків сонм, мучеників силу, святителів лик, посників полк, преподобних і праведних гурт, передай-бо мені свою душу, яку Бог охороняти мені велів, поки в тілі жила. Розпряжену з тілесної упряжі, як велике багатство візьму її чесно і, вічно противні пройшовши сили, перед Божественним престолом Владики поставлю веселитися зі всіма, що від віку святі”. Коли це страшний той херувим говорив, блаженний Макарій усіх, що при ньому були, поцілував і за них помолився, тоді, очі звівши й руки вгору простерши, останнє мовив слово таке: “У руки Твої, Господи, передаю дух свій”. І так блаженну свою випустив душу, плач великий учням залишивши. Додає ж, розповідаючи, Серапіон і те, що чув від преподобного Пафнутія, який був одним із учнів Макарія, що коли свята та душа херувимами піднята була і до небес сходила, якісь із отців, мисленими очима дивлячись, бачили повітряних бісів, які здалеку стояли і взивали: “О, якої слави ти сподобився, Макарію!” Святий же відповідав: “Ні, але і ще боюся, бо не знаю сам, що доброго зробив”. Тоді ті, що високо в повітрі, вороги кричали: “Справді уникне нас Макарій”. Він же говорив: “Ні, але ще мушу втікати”. І, коли був вже всередині Воріт небесних, біси, плачучи, кричали: “Утік від нас, утік”. Він же найсильнішим голосом відповів: “Так, уник я підступів ваших, силою Христа мого загороджений”.

Такими були житіє, кончина і до вічного життя перехід преподобного отця нашого Макарія.

Можна знайти і ще про цього преподобного отця слова і сказання в Отечниках (Патериках) і деінде. Хто хоче, хай там пошукає. Ми ж, кінець повісті зробивши, славимо Отця, і Сина, і Святого Духа, Єдиного Бога, у святих Своїх прославленого навіки. Амінь.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь преподобному Макарию Великому, Египетскому, глас 1

Пусты́нный жи́тель и во пло́ти А́нгел,/ и чудотво́рец яви́лся еси́, Богоно́сне о́тче наш Мака́рие,/ посто́м, бде́нием, моли́твою, Небе́сная дарова́ния прии́м,/ исцеля́еши неду́жныя и ду́ши ве́рою приходя́щих ти́./ Сла́ва Да́вшему тебе́ кре́пость,/ сла́ва Венча́вшему тя,// сла́ва Де́йствующему тобо́ю все́м исцеле́ния.

Кондак преподобному Макарию Великому, Египетскому, глас 1

Блаже́нную жизнь сконча́в в житии́ с му́ченическими ли́ки,/ в земли́ кро́тких досто́йно водворя́ешися, Богоно́сне Мака́рие,/ и пусты́ню, я́коже град насели́в, благода́ть прия́л еси́ от Бо́га чуде́с,// те́мже тя почита́ем.

Тропaрь, глaсъ №:

Пустhнный жи1тель, и3 во пл0ти ѓгGлъ, и3 чудотв0рецъ kви1лсz є3си2, бGон0се џтче нaшъ макaріе, пост0мъ, бдёніемъ, мlтвою, нбcнаz даров†ніz пріи1мъ, и3сцэлsеши нед{жныz, и3 дyшы вёрою приходsщихъ ти2. слaва дaвшему тебЁ крёпость: слaва вэнчaвшему тS: слaва дёйствующему тоб0ю всBмъ и3сцэлє1ніz.

Кондaкъ, глaсъ д7.
Под0бенъ: Kви1лсz є3си2:

Въ домY гDь воздержaніz вои1стинну тS положи2, ћкоже ѕвэздY непрелeстную, свэтоводsщу концы2, џтче nтцє1въ, макaріе прпdбне.

Ще в розробці

Знайшли помилку