Без категорії

Житіє преподобного отця нашого Аврамія Смоленського

Місяця серпня на 21-ий день

Преподобний Аврамій народженням і вихованням був зі Смоленського града, молитвами батьків і милостинями випрошений у Бога. Мати-бо його, хоч і народжувала дітей, але не хлопців, а дівчат, через те сумні були батько та матір й багато зі сльозами проливали молитов до Бога, у церкви ходячи, і милостині щедрі подаючи, і просячи, аби подав їм народити сина. Й отримали прохане, зачавши цього угодника Божого. І був він з лона матері вибраний на службу Богові. Ще-бо коли був в утробі матері, одна черниця, що свято жила, мала про нього таке видіння. Коли вона заснула після утрені в неділю, здавалося, наче хтось постукав у двері келії і покликав її, кажучи: «Швидко вставай і йди до Марії, бо вона народила дитинча, яке ти із хрещення маєш прийняти». Черниця ж у сонному тому видінні, здавалося, встала, пішла і, коли увійшла в дім Марії, побачила багатьох священиків у світлих ризах, що омивали дитинча в купелі хрещення. І якась пресвітла жінка стояла, тримала в руках білий одяг, до снігу подібний. Спитала ж і слуг, кажучи: «Кому пані велить дати отроча це?» Вона ж звеліла принести його до себе й, одягнувши в білий той снігоподібний одяг, віддала його матері». Те видіння черниця розповіла того ж дня Марії, що мала в лоні плід свій, і сказала Марія, що в ту годину ожило в ній дитинча. Після того як сповнився час, народився хлопчик і звеселив батьків своїх, що такого народження бажали. Його ж, за звичаєм християнським, охрестили святим хрещенням, виховували в благочесті. Коли ж доходив віку, дали на навчання книжне, і скоро вивчився розуміти Писання, благодать-бо Господня була на ньому, нарозумлювала його й наставляла на пізнання учень, що подавалися йому від учителя. І мав хлопець розуміння дорослого чоловіка, не приєднувався до однолітків своїх у дитячих забавах, але приходив на церковні відправи, і віддавався книжному читанню, і сприймав слова Божі, які на путь спасіння ведуть.

Коли ж дійшов дорослого віку й зацвів молодою красою тіла, примушували його батьки до шлюбу, але він більше захотів у дівственній чистоті перебувати, аніж тілесними насолодами та житейськими турботами обкладатися. Коли відійшли батьки до Бога, маєтки, що по них зосталися, роздав святим церквам, і монастирям, й убогим — сам одягнувся в бідне лахміття, став одним з убогих і почав удавати юродивого, насміхаючись зі світу і зваб його.

Молився вдень і вночі до Бога, просячи, аби показав йому, яким чином і яким шляхом дійти до спасіння. І Давидові слова часто із зітханням повторював, кажучи: «Скажи мені, Господи, дорогу, якою піду». І через короткий час (Бог його наставляв) пішов до монастиря Пресвятої Богородиці, що на відстані п’ятьох поприщ від града до східного краю, на місці, що називалося Селище. І там постригся в чернечий чин, служив Богові, чинячи подвиг у пості й молитвах, і проходячи монастирський послух у терпінні та покорі, і всіма чернечими чеснотами себе прикрашаючи. Віддавався дуже читанню душекорисних книг, а найбільше любив читати житія святих давніх отців, перших у чернецтві, що прославилися постницькими подвигами: Антонія Великого в Єгипті й Іларіона, учня його; і палестинських великих світил Євтимія, Сави, Феодосія та інших; також і тих, що в Русі просяяли, угодників Божих Антонія і Феодосія Печерських. І намагався, наскільки йому можна було, наслідувати їх. Ще ж шанував книги святого Золотоуста, і Єфрема Сирина, й інші отцівські слова, повісті й оповіді, і зі всіх них, як працьовита бджола із квітів мед, збирав духовну насолоду й годував свою душу.

Бачив же ігумен, що блаженний Аврамій життям добродійний, — примусив його прийняти священичий сан (було ж те, в дні христолюбного князя смоленського Мстислава). Аврамій же, прийнявши священичий сан, прийняв і найглибше смирення, і подвиги більші, про що детально розповідати не будемо, аби не затримувати слова. Досить про нього сказати, що був вибраною посудиною Святого Духа, і відправляв Божественну Літургію достойно, з великим благоговінням, як ангел Божий, і ніколи не покидав церковного правила, а найбільше — Божественної Літургії, також і свого особливого келійного подвигу. У читанні божественних книг і в Писанні почав більше вправлятися, ніж раніше, і відкрив йому Господь ум для розуміння тих таїнств, що нелегко зрозуміти у Святому Письмі. Щоб не лише собі, а й іншим користь принести, дав благодать устам його до душеспасенних бесід і повчань. І було готове слово в устах його до відповіді на всіляке питання, до розповіді й тлумачення незбагненних висловлювань у Писанні. Усе-бо прочитане в пам’яті його залишалося незабутим, і, наче бібліотека, ум його багато в собі тримав книг. Ще ж і слово його було дієвим у тих, що слухали його, бо в розчулення й сердечне сокрушения приводив тих, що слухали, словами своїми. І багато не лише з ченців, а й зі світських слухали його з насолодою, і навмисне з града до монастиря того приходили люди світські й духовні, щоб слухати душекорисні учення з уст Аврамія преподобного.

Ненависник добра диявол, не терплячи бачити велику користь, яка була від угодника Божого, підняв на нього гоніння: намовив декого із чорноризців заздрити йому й ненавидіти його, дошкуляти багатьма докорами, підступи й кривду чинити. Але незлостивий раб Господній все те покірно й смиренно терпів, дякував Богові за допущене на нього випробування й молився за ненависників і кривдників своїх. У своєму ділі не припиняв навчати тих, що до нього приходили, і втішав їх благодаттю Христовою, не знемагав у завданих йому кривдах і перебував у тому гонінні від заздрісників, більше ж від самого диявола, до п’яти років. Також ігумен, настановлюваний то від чорноризців, то від невидимого ворога, забороняв блаженному навчати й казав: «Ось цілий град до тебе звернувся — і пишаєшся марнославно, що вчений, і розумний, і кращий від нас. Але припини навчати. Я за тебе відповідаю перед Богом». Так ігумен забороняв Аврамієві з гнівом і відганяв тих, що приходили до нього задля користі. І дуже кривдив раба Господнього, загороджуючи джерело благодаті, що витікало з уст його. Врешті з безчестям вигнав його з монастиря, як раба розбещеного.

Вигнаний же був безвинно раб Христовий зі своєї обителі, де прийняв постриг, прийшов до града Смоленська й почав жити в монастирі Чесного Хреста. Був же той монастир тоді малий і бідний, і почали туди більше приходити до нього люди слухати слів Божих, які проповідували уста його. Журився тому ворог невидимий, а Господь прославляв раба свого, подаючи йому благодать до проповіді й силу до подвигів. Усе ж, чого потребував, посилав йому Бог щедро руками людей, що любили бідних і чинили милостиню. І почався достаток у тому монастирі завдяки Аврамієві: преподобний роздавав те, що подавалося йому, роздавав братам і убогим, ще ж і церкву прикрасив іконами й усілякою красою з милостині, яку йому подавали. І був урядником того монастиря через благословення святителя, і приходило багато людей до нього щодня на церковні відправи, приваблювані повчаннями його, якими наставляв їх на путь спасіння, і божественні книги їм читав, і з уст корисне розповідав, і зі сльозами до покаяння переконував грішних. І багато людей розчулювалося серцями своїми, припиняли грішити й виправляли життя своє справжнім покаянням. Маючи ж завжди в пам’яті своїй Страшний Судний день, й інших навчав пам’ятати про те й боятися його. Написав дві ікони, одну — Другого пришестя Христового, а другу — випробовування на митарствах від духів повітряних. І, часто на них дивлячись й іншим показуючи, умивав лице своїми сльозами, з глибини серця зітхаючи. Був же преподобний тілом сухий від великої повстримности, що й кості його та суглоби можна було перерахувати, виснажив-бо себе дуже суворим життям. І лице його було бліде, образом же лиця свого подібний був до святого Василія Великого і був наслідувачем звичаїв його в богоугодженні.

Немалу ж мав боротьбу з бісами, що нападали на нього страшними привидами й примарами то уві сні, то наяву, як звірі дикі, рикаючи, і, як ратники, нападали й сікли, але не могли пошкодити слузі Господньому. Бо якщо над свинями не мають влади без допусту Божого, наскільки більше над людьми, які служать усім серцем Богові, не можуть мати влади й нашкодити, навіть якщо дуже лютують, лише страшать привидами, торкнутися ж не сміють. Коли опівночі стояв на молитві преподобний Аврамій, то в різні подоби й у безсоромних жінок перетворювалися, намагалися перервати молитву його. Але тою ж молитвою, наче списом, зранені, утікали. А коли лягав на одрі спочити трохи, вони з одра скидали його додолу й не давали заснути, аби від неспання знесилився тілом і покинув свої звичні труди. Але преподобний кріпився духом і набирався сили тілом на всілякий подвиг у благодаті Господній — і перемагав злісних духів, що з ним воювали.

Не зміг же сатана сам і через ангелів своїх невидимих зробити перепону Аврамієві преподобному в добрій його дорозі й перетяти користь для багатьох — старався через видимих бісів — злісних людей — здійснити свою підступну хитрість. Бог допускав на святих своїх випробування, щоб угодник Божий, як золото в горнилі, випробуваний був і більше прославився — супротивник же осоромився. Через якийсь час підняв міських попів на святого (як же раніше піднімав був у монастирі чорноризців), і почали попи заздрити йому й казати: «Ось усіх дітей наших духовних звабив цей обманом і навернув до себе». Тоді день за днем злість серед попів примножувалася, почали радитися, як би скривдити й вигнати із града невинного раба Христового. Спочатку почали намовляти на нього людей, сіючи брехливі обмови, як полову, й погані чутки про нього пускаючи, називали його єретиком і волхвом, читачем бісівських книг і брехливим пророком. Ще ж і нечистими тілесними гріхами чисте його життя ганьбили, обмовляючи його, наче з жінками спілкується й інші нечистоти чинить, лицемірно ж вдає святість. І так відвертали людей, які користали від святого, і переконували, щоб не ходили до нього на повчання і слів його не слухали, ані не говорили з ним, як з богопротивником. Ще ж і на злість немалу їх зрушили, їм же і чорноризців багато з ігуменами помагали, казали-бо між собою: «Звідки цей новий святець та учитель серед нас з’явився? Так виглядом і брехливим словом своїм усіх звабив». Порадившись, зібралися одного дня ігумени з чорноризцями, і попами, і дияконами, і церковниками, за ними ж і з людей багато йшло, і прийшли у двір до єпископа Ігнатія (трапилося тоді й князеві бути в єпископа) і звинуватили Аврамія в багатьох провинах неправедних. Одні-бо казали, що він єретик і волхв, інші ж — що нечисті діла робить, і в багатьох беззаконнях винен, і на смертну кару заслуговує. Єпископ же та князь бачили й чули галас людський — послали слуг привести Аврамія. Ті ж пішли й побачили, що преподобний стоїть у келії своїй на молитві. Схопили в гніві і разом з ним двох учнів його і з безчестям, наче злодія, вели, насміхаючись, і штовхаючи, і слова образливі на нього говорячи. Всюди ж вулицями людей багато на те дивилося, і тягнули святого невинного раба Христового на огляд ангелів і людей, як ягня на заріз. Він же нічого нікому не відповідав, не виправдовувався, лише до Бога в таємниці серця свого молився й на нього надію покладав.

Коли так святого з наругою тягли, один преподобний, на ім’я Лука, прозваний Прусином, у церкві святого архістратига Михаїла о дев’ятій годині молився, і був до нього голос Господній, що казав: «Ось ведуть угодника мого Аврамія з двома учнями його на зібрання, щоб допитувати, ти ж не спокусися через нього». І вийшов із церкви Лука блаженний, поспішив до соборища того, кричачи: «Невинний той, кого судите! Несправедливо його ображаєте й брехливо на нього свідчите! О, якби гріхи його на мені були!» Коли він так взивав, ніхто його не слухав. Коли ж побачили попи Аврамія, на двір до архієрея приведеного, багато хто з великої злости скреготав на нього зубами, наче міг його пожерти живим. І підняли голоси свої, як воли ревучи. Одні кричали: «Нехай вигнаний буде з града й замкнений облудник і лицемір цей!» Інші кричали: «Хай спалений буде єретик!» А інші вигукували: «Хай убитий буде волхв!» Тоді й ігумени, і чорноризці говорили. І став невинно засуджений перед єпископом і князем на суд, а всі на нього кричали та звинувачували його.

Судді довго досліджували справу й допитували про провини, у яких його звинувачувано — ніщо не виявилося правдивим, усі свідчення буди брехливими. Самі-бо дише слова говорили наклепники, а точних доказів і свідків не було. Святий же стояв, як агнець серед вовків, що розшматувати його хотіли, одного лише свідка невинності своєї мав — Бога, і молився до Нього за своїх наклепників, кажучи первомученикові слова: «Господи, не май їм те за гріх». І зм’якшив Бог серце князеві та володарям і відкрив їм умові очі бачити невинність святого — також розуміти злість тих, що оскаржували його. Почав докоряти їм і безчестити за їхню неправду та злісну ненависть. Ті ж, сповнившись сорому, почали по одному відходити від того зібрання, закриваючи лиця свої. Проте єпископ відклав суд до ранку, звелів святому й обом учням його не виходити з архієрейського двору, щоб розглянути справу точніше.

Наступного дня наклепники знову зібралися до єпископа, те саме говорили, нарікаючи на Аврамія, і галас великий чинили. І хоч не знаходили провини на нього, проте звинувачували невинного й осуджували праведного. Єпископ, вгамовуючи їхній бунт, відіслав преподобного з града в попередній монастир, де він постригся, заборонивши йому служити Літургію. Такі напасті витерпівши, Аврамій святий не переставав веселитися духом, наче ніякого зла не терпів, і дякував Богові за все, що трапилося з ним, і був готовий більше терпіти. А ворожі ненависники й там досягали його своєю злістю. Довідавшись, що дехто з богобоязливих, хто любить учення його, ходить до нього задля користі, розіслали по шляхах поганих людей, аби чинили перепони подорожнім, і багато хто був, наче від розбійників, побитий і пограбований. Через кілька днів прийшов до єпископа Ігнатія блаженний Лазар, який тоді ще був у єрейському чині (його після Ігнатія на єпископський сан возведено). Він не був спільником злости крамольників і брехливих наклепників на Аврамія і сказав єпископові: «Велика кара має бути від Бога для града цього за таку образу й вигнання невинного чоловіка Божого». (Цей Лазар після того був єпископом, але покинув престол, бачачи багато образ, які чинили святим церквам володарі, неправедно забираючи чуже.) І збулися ті слова Лазаря, бо того ж року через Божий гнів за сподіяну кривду угодникові Його було бездощів’я і посуха велика, і зів’яв кожен паросток земний, і плоди, і сади, висохли джерела й потоки, і зовсім була земля суха, що й тріскала від посухи великої. Журилися тому всі й молилися до Бога, і сам єпископ зі всім духовним чином ходив навколо града з чесними хрестами і святими іконами, співаючи молебні, і воду освячуюючи, і просячи дощу від Бога. Але не послухав розгніваний Господь молінь їхніх. І сказав хтось із духовних мужів, Богом зрушений, до єпископа: «Чи знаєш, владико, яка причина, що всіх наших молитов Бог не слухає? Це тому, що Аврамія безвинно принизили й відсторонили від служіння Літургії. Якби він помолився, Бог почув би молитву його».

Тоді єпископ Ігнатій, зразу пославши, покликав із шаною преподобного Аврамія і, знову щодо тих, які на нього наклеп зводили, роздивившись, побачив, що все брехливе й було із заздрости і злости диявольської. Тому звільнив преподобного з ув’язнення, а наклепників відповідними покараннями та відлученнями покарати хотів. Але незлостивий отець упав у ноги єпископові, зі сльозами молячись, аби не помщався за нього. І не відступив, поки не випросив святителя пробачити їм. Просив же і єпископ у преподобного прощення, кажучи: «Прости мені, рабе Христовий, у невіданні згрішив я супроти тебе, послухав злісних людей. Прости і всіх громадян, що повірили брехливим наклепникам й обмовникам. І помолися за нас Богові, аби помилував нас дощем, ось-бо за тебе посухою карає нас, що несправедливо тебе засмутили». Преподобний же зі смиренням відповідав: «Хто я, грішний, аби за мене Бог на когось розгнівався й когось покарав? І хто я, аби просити Господа послати дощ спраглій землі? Ти, о святителю, за Богом доручене тобі стадо словесних овець помолися, повинен же і я, як же й інші раби твої, те, що ти наказуєш, робити». Відпустив же святитель преподобного, пішов той до свого монастиря і молився дорогою, кажучи: «Владико, Боже Вседержителю, почуй молитви святителя твого, і всіх єреїв твоїх, і всіх людей, і відверни гнів свій від рабів твоїх. Помилуй град і людей твоїх милостиво, і прийнявши зітхання та сльози всіх, що моляться до Тебе, випусти дощ, і напої лице землі, і возвесели людей і худобу. Господи, почуй і помилуй». Так він молився —і ще до монастиря свого не дійшов, як випустив Бог дощ великий на довгий час. І не переставав лити дощ, поки не напоїлася земля добре. Тоді всі люди в граді говорили: «Як скоро послухав Бог молитви раба свого Аврамія». І була всім радість велика, і славили Бога, і пізнали всі в той час, що не винен Аврамій у жодному злі і що через злість, а не через правду вчинили на нього наклеп заздрісники. Пізнали ж і наклепники гріх свій, і вельми соромилися, і боялися, аби не напало на них яке лихо і кара за раба Божого, — вже-бо деякі з них померли несподіваною смертю. Цього й інші боялися, бігли до монастиря того, у якому був преподобний, і, припадаючи зі сльозами до ніг його чесних, визнавали вину свою, і каялися, і прощення просили. Також і ті, що повірили в брехливі наклепи, погано про святого говорили й осуджували його, — усі ті, прибігши з покаянням, шукали прощення. Преподобний же, всіх прощаючи й молячись за них, повчав не слухати суєтних слів людських і не вірити швидко словам, якщо хтось погане говорить на ближнього свого, бо брехливі сини людські, і нікого не засуджувати, не приєднуватися до тих, що засуджують.

Відтоді преподобний Аврамій більше просвітився благодаттю Христовою і був наче свічка на свічнику, всіма добрими ділами світячи. І прославився в ньому Отець небесний, а ворог невидимий диявол з ангелами своїми осоромився, бо викрито й зруйновано було підступи його терпінням Божого угодника.

Після того єпископ Ігнатій збудував церкву в ім’я Пресвятої Богородиці у граді, і монастир при ній влаштував, і привів до нього Аврамія преподобного, аби знову своїми богонатхненними ученнями всьому граду був на користь. І зробив його ігуменом й архімандритом монастиря того, у якому ж преподобний жив подальші дні життя свого у великому богоугодженні. І, багатьох до спасіння наставивши і єпископа Ігнатія до Бога пустивши перед собою та тіло його чесно поховавши, переселився із тимчасового цього життя до вічного й оселився в обителях нерукотворних. Увійшов у радість Господа свого, йому ж до п’ятдесяти років, не лінуючись, у чернецтві служив, також і з самих пелен своїх рабом вірним був, служачи Йому в преподобності й правді до останнього подиху. Нині ж у лику преподобних і праведних перед престолом Владики стоїть, славить Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного у Тройці Бога, Йому ж і від нас нехай буде слава нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.