Житіє преподобного отця нашого Атанасія, затворника Печерського

Місяця грудня в 2-й день

“Я є воскресення й життя, хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити”. Сповнив це слово Спаситель, зречене про Лазаря чотириденного, і на преподобному отці нашому Атанасії, затворникові Печерському, бажаючи, щоб і ми сповнили слово багатого, мовлене про Лазаря вбогого: “Коли хто з мертвих прийде до них, — покаються”. Цей-бо преподобний Атанасій, який був чорноризцем у монастирі святому Печерському, святе й богоугодне мав життя, і, довго хворіючи, помер. Брати ж обмили тіло його і вбрали, як належить, інока померлого. І лежав мертвий два дні, ніхто не спішив його ховати. Тоді був знак ігуменові уночі, який говорив: “Чоловік Божий Атанасій два дні лежить непохований, а ти не подбаєш”. Ігумен же на третій день, щойно настав ранок, прийшов із братією до померлого, щоб поховати його. І ось знайшли його, що сидів і плакав. Налякалися-бо всі, що побачили його живого, і питали його, кажучи: “Як ти ожив? І що бачив чи чув?” Він же нічого не відповідав, окрім: “Спасайтеся”. Тоді ті знову благали Атанасія, хочучи щось почути від нього. “Нехай і нам, — кажуть, — буде корисне”. Тоді сказав їм: “У те, що вам скажу, не повірите, і не послухаєте мене”. Брати ж відповідали йому, присягаючись, мовляв, “збережемо все, що мовиш нам”. Тоді каже їм воскреслий: “Слухайте у всьому ігумена, кайтеся увесь час і моліться Господу Ісусу Христу і Його Пречистій Матері, і преподобним отцям Антонію і Теодосію, щоб закінчити життя своє тут і сподобитися зі святими отцями бути похованими у печері. Це-бо три речі, більші від усіх доброчинств. І якщо хто зможе це все виконати як належить, блаженний буде, але нехай тільки не вивищується. Більше не допитуйтеся в мене, але, благаю, простіть мене”. Це сказавши, пішов у печеру і, загородивши до себе двері, перебував там дванадцять літ, ні до кого не виходячи і ніколи сонця не бачачи. Плакав день і ніч безперестанку, хліба і води мало, ледве що другий день, їв і через всі ті літа не говорив ні з ким нічого.

Коли мав переставитися, прикликав усіх братів, і тоді мовив їм, як спершу, про послух і покаяння і що “блаженний той, хто сподобився, — каже, — тут покладеним бути в печері”. Це сказавши, спочив з миром у Господі й покладений чесно там-таки в печері, де творив подвига.

По успенні ж своїм повідомив чудотворством про своє блаженство. Одного з братів на ім’я Бавила, який хворів багато років на нирки, принесли до мощів блаженного цього, і, коли обняв тіло його, зразу зцілився. І з тої хвилини аж до дня смерти своєї ніколи на нирки не хворів ані на щось инше. Розповідав Бавила братам [серед них був і Симон святий, що описав житіє це], про таке йому явлення: “Лежав я, — каже, — кричучи від хвороби, зайшов раптом блаженний Атанасій і каже мені: “Прийди до мене, і я зцілю тебе”. Я ж хотів його спитати, як і коли сюди прийти. Але він зразу невидимий став. Тому повірив я в те, що явилося мені, постарався, — каже, — щоб принесли мене до нього, і так зцілений”. І з того часу розуміли всі, що блаженний є і годив Господеві преподобний сей затворник Атанасій. Лого ж святими молитвами нехай і ми сподобимося від смерти гріховної воскреснути, богоугодно в покаянні прожити і після цього життя вічне отримати в Христі Ісусі, життєдавці нашому. Йому ж слава із Джерелом Життя Богом Отцем і Животворним Духом нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.

У той самий день пам’ять святих отців-пустельників: Івана, Іраклемона, Андія і Твофіла, їхнім же самовидцем був великий Пафнутій.