...
Священномученик Полікарп, єпископ Смирнський Polikarp Smyrnskyy
Житія святих,  Лютий

Священномученик Полікарп, єпископ Смирнський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця лютого на 23-й день (перехідне)

Смирна — місто у краю, що Іонія називається, у межах Малої Азії. У тому місті, коли єпископував святий Вукол у дні апостольські, була одна жінка, вдова благочестива і богобоязлива, на ім’я Каліста. Вона через явлення уві сні і веління ангельське прийняла малого осиротілого хлопця, цього святого Полікарпа, виховала його у благочесті і мала замість сина — бездітна вона була. І, коли досягнув він віку й розуму дорослого, віддала йому все, що в домі її було. Трапилося ж їй відійти кудись далеко через свої володіння і затриматися досить днів — у той час блаженний юнак Полікарп, роблячи милостині жебракам і убогим, сиротам і вдовам та подаючи прохачам хліб, і вино, і єлей, і всіляку поживу, витратив усі збереження годувальниці своєї — милостивий був сильно. І, коли вона повернулася до дому свого, хтось із домашніх, вибігши їй назустріч, сповістив їй про нестачу необхідного в домі її, намовляючи, наче Полікарп усе витратив нещадно. І засмутилася пані Каліста дуже.

Увійшовши у дім, одразу пішла до комори і побачила її всілякими благами переповнену. Блаженний Полікарп перед її приходом помолився до Бога, кажучи: “Господи, Боже, Отче улюбленого отрока Свого. Ти наповнив посуд вдови-сарептянки за Іллі, Твого пророка, почуй мене в годину цю і зроби, щоб, в ім’я Христове, усі ці сховища наповнилися”. І одразу послухав Бог моління його та наповнив дім годувальниці його всіляким благоговінням. Бачила ж Каліста велику щедрість усього — більше, ніж було раніше, розгнівалася на того, хто наклеп сплів про Полікарпа і втрату необхідного, думала, що насміхаються з неї чи, Полікарпа ненавидячи, оббріхують, і хотіла обмовника того бити. Святий же юнак Полікарп захищав його, кажучи до годувальниці своєї: “Прошу тебе, пані, не бий іншого через мене, а мені наклади рани замість нього, бо він не биття, а похвали швидше гідний через вірність свою, бо правду розповів тобі, адже все я витратив і комори спорожнилися, я, бачивши голодну братію нашу, жебраків і убогих, роздав їм і витратив все. Вони ж молилися Богові, і послав Він ангела Свого, і віддав тобі твоє, щоб і ти, за звичаєм своїм, ущедрила жебраків”. Те чуючи й бачачи, жінка дивувалася вельми і віддавалася відтоді більше добрим ділам у благій вірі, творячи милостині щедро, святого ж Полікарпа дуже люблячи, як сина, дивуючись доброчинності його. Тоді, угодивши Богові, преставилася до Нього, спадкоємцем усіх маєтків своїх зробила сина свого названого — Полікарпа святого. Він же роздав те нужденним та віддався читанню Книг Божественних і молитов, і жив у великому утриманні і дівстві непорочному, працюючи для Господа вдень і вночі та служачи хворим, і немічним, і старим. Через те святому Вуколові, єпископові міста того, милий був вельми, і поставив його єпископ спершу кліриком, тоді дияконом і, як же про те святий Піоній пише, зробив його проповідником Божого слова, як розсудливого і солодкомовного, звелівши йому в церкві і в кожному місці навчати народ, коли він ще був дияконом. Не лише ж був святому Вуколові любий, а й самим божественним апостолам — Павлові святому, і Іоанну Богослову, і іншим святим апостолам, за ними й ішов у путях, і став їхнім учнем, і трудів їхніх спільником, і життя наслідувачем. Вони його знову у Смирну до святого Вукола послали, і той його і на пресвітера рукопоклав. Написав же Полікарп святий багато слів і послань, для Христової Церкви корисних і потрібних, які пізніше в час гоніння загинули, небагато лише збереглося. Відкрито ж було святому єпископу Вуколові, що після нього не хто інший престол Смирнської Церкви прийме, як пресвітер Полікарп. Преставляючись, Вукол святий взяв правицю Полікарпову і, приклавши до грудей своїх, вручив йому словесних овець своїх, відтак мовив: “Слава Тобі, Господи”, – і спочив з миром. Коли зібралося ж багато єпископів апостольських на поховання святого Вукола і на висвячення Полікарпа, вражаюче для багатьох було видіння. Коли почалося висвячення, світло Божественне огорнуло всіх у церкві і бачили деякі із достойних голубку білу, що, наче блискавка, світилася і літала навколо голови святого Полікарпа, інші бачили Полікарпа святого, що, як воїн, був одягнений і поясом військовим оперезаний та наче на війну озброєний. Іншим же здавався у царську порфиру одягненим, і лице його невимовно сяяло. Одна дівчина бачила його вдвічі вищим, ніж був насправді, і ризи його на правому рамені були червоні. А коли святий Полікарп схилив коліна свої під висвячення, бачив перед собою, що стояли ноги самого Христа Господа, Котрий був тут невидимо під час висвячення його. Так, самим Христом і Святим Духом висвячений, керував апостольськи Божою Церквою, багато підіймаючи болю і труду за спасіння душ людських та творячи чуда предивні.

Трапилося якось святому Полікарпові бути в одному того самого краю місті, що Феос називається, поблизу теплих вод, що Аеведія називаються, і перебував у єпископа міста того на ім’я Дафн, його ж святий Ігнатій Богоносець у Посланні своєму до Смирнян згадує. І, бачивши збідніння в домі того єпископа та нестачу, Полікап святий помолився за нього до Бога, щоб благословився дім його, – і відтоді мав щедро єпископ Дафн усього достатньо, ниви його і вертогради, які були раніше неплідними, зародили надзвичайно і плодючі були вельми. У того ж єпископа закінчилося вино в бочці – примножив святий молитвою щедро. Коли повертався до Смирни, міста свого, повернув в один, що на шляху трапився, притулок для подорожніх спочити з труду, був-бо вечір пізній, і, прийнявши трохи їжі з дияконом своїм, з яким же прийшов, спочив і заснув. Опівночі ж ангел Господній торкнувся його за плече і покликав: “Полікарпе”. Той же мовив: “Що таке, Господи?” Сказав ангел: “Вставши, вийди швидко з притулку цього, впаде зразу”. У притулку ж тому не знали Христа Бога, і багато у ньому чинилося беззаконня. Вставши, святий штовхнув диякона свого, звелівши йому встати, — диякон же, міцним сном охоплений, встати не хотів і нарікав, кажучи: “Ще в перший сон не прийшов, святий отче, як підемо? Ти без перерви над Божественним Писанням розмірковуєш і сам не спиш, й іншим не даєш спочити”. Промовчав Полікарп святий. Але і вдруге ангел явився, звелівши святому вийти геть. І знову святий будив диякона, кажучи, що має будівля впасти. Сказав диякон: “Вірю Богові, що не впаде будинок, допоки ти в ньому, отче”. Сказав отець: “І я Богові вірю, але споруді кам’яній віри не йму”. Тоді і втретє ангел явився і те саме сповістив. Ледве умовив диякона встати. І, коли обидва вийшли, зразу впала будівля до основ і вбила всіх, що в ній були, до одного. Святий же Полікарп, стоячи і дивлячися на небо, сказав: “Господи, Боже всесильний, Отче Іісуса Христа, благословенного Сина Твого, Котрий сповістив через Іону-пророка ніневитянам про падіння града їхнього і, змилосердившись, пощадив їх, воістину благословлю Тебе, бо рукою ангельською вивів і визволив нас від раптової смерті цієї, як же вивів Лота із Содому. Зберігаєш-бо рабів Своїх завжди від усілякого зла, благословенний і милостивий Ти навіки”. Після цього у місті Смирні, у домі князя міського, який невірний був, одної ночі раптом збісився один зі слуг та чинив галас великий, і збентежився весь дім княжий страхом і трепетом. Коли ж настав день, прийшли іудеї, хотіли біса вигнати, біснуватий же той кинувся на них — хоч багато їх було, всіх люто бив. І ні один не міг його здолати чи вирватися із рук його, і так їх бив, що ледь живих випустив від себе, нагих і закривавлених, весь одяг на них розшматував і тіла їхні зубами зранив. Був же в домі княжому один християнин, він мовив до князя: “Якщо звелиш, владико, я прикличу одного чоловіка, котрий легко зцілить раба твого”. І, коли звелів князь, пішов чоловік той та прикликав святого єпископа Полікарпа. Не встиг він ще в дім княжий увійти, як почав біс викрикати: “Горе мені, бо Полікарп до мене іде, і маю, хоч не хочу, втікати звідси”. Коли ж увійшов святий, одразу біс, затрепетавши, вийшов і втік із раба княжого — і, побачивши те, князь вельми дивувався. Після чуда того однієї ночі, коли всі спали, смирнський град зайнявся вельми, і згоріла частина немала, і був галас великий, і крик, і страх, і зойк, і весь люд трудився, загасити намагаючись пожежу вогненну, але нічого досягти не змогли, бо вогонь більшу прийняв силу. Збіглися ж іудеї, поливаючи вогонь, але й вони були безпорадні. Згадав князь про святого Полікарпа, сказав до претоначальників і радників своїх: “Ніхто ж не може зупинити пожежі цієї, хіба що вчитель християнський Полікарп, який недавно зцілив раба мого від біснування”. І послав зразу прикликати його до себе, і просили його допомогти місту в біді тій. Святий же, перед ними здійнявши до неба чесні свої руки, підніс молитви свої до Христа Бога — і одразу вогонь, наче водами великими зупинений, згас і пожежа зупинилася. І вважали люди Полікарпа святого одним із богів — він же істинного, Який на небесах, Бога проповідував, себе ж рабом Божим називав, багатьох переконував і до Христової приєднував Церкви.

Ще ж було якось бездощів’я велике, і посуха, і голод, і всі люди з князем і градоначальником просили святого помилувати їх та випросити дощу для землі у Бога свого. І, коли він помолився, відразу був дощ великий, і напилася земля досить, була того року понад інші літа родюча. Такими й більшими чудесами, що їх святий Полікарп творив, ще ж і зціленням всяких хвороб, яке через покладання рук його бувало, багато людей наверталися до Христа Бога, і з дня на день зростала Христова Церква, ідольське багатобожжя зменшувалося у Смирнському граді, у ньому ж, апостольським велінням, прийняв Полікарп святий служіння слова, як же Іриней святий свідчить про те, кажучи: “Полікарп не лише учнем був апостолів і другом та співбесідником багатьох, котрі Христа очима бачили, а й до Азії вони його послали, щоб там Смирнської церкви єпископство [після святого Вукола] прийняв, його ж [Полікарпа святого] і ми [говорить Іриней святий], у молодих літах будучи, бачили, довголітній був і старий вельми, навчав, чого сам від апостолів навчився, і передав Церкві те, що є правдою”. Свідчать же всі Церкви азійської єпископи, які після Полікарпа були, що воістину свідком правди був найдостовірнішим і найпостійнішим, більше, ніж Валент, і Маркіан, і весь рід єресі начальників, котрі такі шкідливі блуди в Церкву внесли. Цей блаженний Полікарп у часи Анікета, папи Римського, прийшов до Рима, багатьох від єресі маркіонітської відвернув, до Церкви ж та істинної віри привів і відкрито проповідував ту, що від апостолів прийняв, істину; є ж і такі, які чули про те, що Іоанн, Господній учень, коли в Ефесі до лазні прийшов і побачив у ній єретика Херина, то одразу вийшов з неї й інших, що з ним були, переконував вийти, кажучи: “Втікаймо звідсіля швидко, бо лазня, в якій Херинт, ворог правди Божої перебуває, раптом впаде”. Той же Полікарп, коли зустрів його Маркіон [єретик] і мовив: “Познайомся зі мною, прошу тебе”, – відповів йому: “Знаю тебе, первородного дияволового сина”. Так апостоли й учні їхні від єретиків себе берегли пильно, що навіть розмовляти не хотіли з тими, хто істину своїми хитрими лжесловами звабити намагався, як же і Павло святий переконує: “Єретика, після першого і другого напоумлення, цурайся, знаючи, що такий розбестився і грішить, будучи самозасудженим” (Тит. 3:10-11). Є ж послання Полікарпове до Філіпійців, з глибоким розумінням написане, воно ж віру його й істини проповідування виявляє, і ті, що про спасення своє турбуються, відкрито можуть це побачити (Іриней святий про святого Полікарпа).  Коли ж після двадцятидвохрічногл царювання Антонія син його Марк Аврелій із братом Луцієм зацарював, коли велике в Азії гоніння було, у той час святий Полікарп мученицьки помер. Про його ж страждання і смерть є послання Смирнської Церкви, у ній же єпископствував Полікарп святий. Послання ж те повідомляє так:

“Церква Божа, що у Смирні, Церкві, що у Філомелії, та іншим усім святим вселенським Церквам, що є у всіх народах, – милосердя, і мир, і любов Бога Отця і Господа нашого Іісуса Христа хай буде. Пишу вам, брати, про інших мучеників і про святого Полікарпа, що вогонь гоніння кров’ю своєю, мученицьки пролитою, загасив. Багато тоді святих мучеників непереможну мужність показали: одні так довго були биті, що суглоби всі і жили у них були розшматовані й нутрощі їхні було видно. Інші ж по гострому камінні волочені були, і всі найлютіші муки, що їх кати різноманітно винаходили, терпіли великодушно. А інших звірам було віддано на поїдання. Нечестиві ж дивилися на таке мужнє святих страждання, безмірно дивувались. Поміж інших страстотерпців юнак один на ім’я Єрманик, допомогою Божою, виняткову показав мужність, безстрашним серцем і нездоланним розумом насмілившись на смерть, що природно буває для всіх страшною. Умовляв його довго суддя, щоб пошкодував юність свою і не губив такою гіркою смертю солодкого цього життя. Але він, коли побачив випущених на себе звірів, зразу сам на них кинувся, дратуючи їх, щоби з’їли його. Один із Фригії на ім’я Квінт, побачивши звірів і страшних мук одразу злякавшись, відпав від спасіння свого — звідти зрозуміло стало, що нерозсудно, не з праведного серця, а з легковажності, наче несподіваним вітром гнаний, на судище нечестивих прийшов і на муки віддатися насмілився. І був прикладом для інших, аби на таку велику річ, якою є муки, віддаватися не насмілювалися невиважено. Полікарп же, почувши про ті муки і довідавшись, що народ еллінський невірний, який на муки інших мучеників дивиться, відкрито судді кричить: “Шукай Полікарпа і винищуй безбожних”, – хоч і хотів перебувати в місті, доки взятий не буде, проте, впрошений християнами, вийшов із міста та сховався в одному селі і молився вдень і вночі про мир церковний за звичаєм своїм. За три дні перед тим, як взяли його нечестиві, бачив уві сні, наче узголів’я його раптовим вогнем запалилося і згоріло. І, одразу прокинувшись від сну, до тих, що були з ним, мовив: “У вогні за Господа Іісуса Христа маю бути спалений”. І через три дні прийшли до села того від ігемона посланці, шукаючи Полікарпа, і взяли двох хлопців, били їх різками, щоби їм сказали, де Полікарп живе. І показали його в одній комірчині на горищі, звідки він міг одразу втекти, але не захотів, кажучи: “Хай буде воля Господа мого”. І чули слуги, що по нього йшли, вийшов по сходах назустріч їм і світлим лицем люб’язно привітав їх. Слуги ж, які не бачили його раніше, дивилися на сивину і старість його, на лагідність же, і тихість, і світлість чесного лиця його, дивувалися, говорячи між собою: “Чи треба було такий підняти труд і старання, шукаючи цього старця?” І звелів Полікарп зразу приготувати трапезу для них та просив їх, щоб їли і пили, частувалися, а йому щоб одну годину дали для молитви. І молився гаряче до Бога, віддаючи вдячність за все щодо нього Боже провидіння, мале і велике, що було з юності його. Церкву ж святу, по всьому світу розсіяну, Богові вручав. Після достатньої його молитви взяли слуги старця, посадили на осла й вели до міста Смирни у день Великої Суботи. Два ж почесні сенатори, Ірод і Микита, зустріли його по дорозі, взяли його на свою колісницю і радили йому, аби лише словом віри відрікся на суді: “Хіба то велике, — казали, — коли скажеш: «Владико кесарю, принесу жертву» – і так врятуєшся від смерті?” На це Полікарп мовчав. І, коли йому надокучили, відповів: “Ніколи ж не зроблю того, що радите мені”. Вони ж розгнівалися та, докоривши йому, скинули з колісниці, і, впавши, старець зламав собі гомілку, проте не зважав на біль. Коли привели його на суд, закричав народ нечестивих, радіючи, що Полікарпа схоплено. Він же чув голос Господа нашого, що з небес до нього промовляв: “Мужайся, Полікарпе, і великою душею подвизайся”. Той голос й інші із наших [послання Смирнське говорить] чули. Спитав його суддя: “Чи ти Полікарп?” Він же мовив: “Я”. Сказав суддя: “Пошкодуй старість свою, відвернися від Христа, заприсягнися царською фортуною”. Таке й тому подібне говорив суддя, коли сказав: “Опам’ятайся, Полікарпе, і скажи: згуби безбожних”. Тоді Полікарп, із чесним лицем очі звівши на небо й руки на нечестивий народ простягнувши, сказав до Бога: “Згуби безбожних”. Сказав суддя: “Відречися Христа і злослов Його, і відпущу тебе вільного”. Сказав Полікарп: “Вісімдесят шість років служу Христові, і не зробив Він мені зла ніякого. Як Царя свого, Котрий донині мене добре пильнував, ображати маю словами безчесними?” Сказав суддя: “Випущу на тебе лютих звірів”. Відповів Полікарп: “Випусти, я ж не зміню свого кращого на гірше”. Сказав суддя: “Віддам тебе на спалення”. Відповів він: “Погрожуєш мені вогнем, що гасне, а про незгасимий не відаєш, у ньому ж безбожні й невірні палені будуть навіки. Не зволікай більше, але чини швидко, що маєш робити”. Звелів же суддя глашатаєві проголосити народу, що Полікарп християнином себе сповідує. Те почувши, елліни і іудеї голосно закричали, кажучи: “Він — цілої Азії розбещувач, живим спалити його!” І наполіг народ з іудеями, аби Полікарпа спалено було. Приготовано ж було багато дров і хмизу, Полікарп відклав пояс свій і скинув одяг, також і взуття з ніг зняв, а кати готували залізо і цвяхи, ними ж мали прибити Полікарпа, щоб із вогню не вивернувся. Але святий сказав до них: “Прибивати мене не потрібно. Той, Хто має подати мені в полум’ї вогненному терпіння, Той мені подасть і мужність, щоб анітрохи з місця не зрушити чи в якийсь бік не повернутися”. Тому не прибивали його кати, а тільки зв’язали й поставили на дрова старця сивого, наче вівцю в стаді найкращу, на жертву зв’язану, для запаху пахощів Богові. Молився ж святий Полікарп, кажучи: “Дякую Тобі, Господи Боже, що з мучениками Твоїми і сповідниками вчинити мене благоволив. І п’ю чашу страждань Христа Твого, і причасником є болю Його, щоб після Воскресіння життя вічного причасником з Ним бути. Прийми мене як жертву, щедру і угодну для очей Твоїх, яку Ти Сам передбачив і передуставив. І ось нині звершив Ти її, істинний Боже, Тебе ж славлю і величаю, й Іісуса Христа, Сина Твого, Архієрея вічного, з Ним же Тобі і Святому Духові належить всяка честь і слава нині, і назавжди, і навіки віків. Амінь”.

Коли ж мовив “Амінь”, зразу слуги підклали вогонь, і, коли зайнялися дрова навколо і полум’я велике піднялося, було чудо, усім на подив: полум’я огорнуло святого і піднялося над головою його, не торкалося святого, навіть не наближалося до нього, а, наче вітрила, вітром наповнені, так від нього віддувалося навколо, над ним вгорі сходилося. А святий Полікарп посеред вогню стояв не як тіло, вогнем опалене, а як золото, в горнилі очищене. Виходив запах же, говорять смирняни в посланні, із вогню того, виходили пахощі такі, що всі аромати незрівнянно перевищували. А нечестиві, те бачивши, крикнули спекуляторові, щоб, підійшовши, зброєю досягнув його крізь полум’я й убив. Підійшов спекулятор, пробив його зброєю довгою, і вийшло з рани крові багато незвичайної, бо, наче потік з джерела витікаючи, погасила вогонь зовсім. І так весь люд дивувався тому й пізнав, яка є різниця між вірними і невірними. Був же Полікарп надзвичайний чоловік у наші часи, Смирнської вселенської Церкви єпископ, учитель, котрий з апостолів вийшов, і пророк святий — усе, що він казав, збувалося. Після його іудеї просили суддю, щоби не давав їм тіла Полікарпового.     Не бачать окаянні, що те неможливе, аби ми від Христа Господа, на хресті розп’ятого за спасіння всього світу, відступили й іншого кого мали за Бога. Йому, як істинному Синові Божому, Божественну віддаємо честь. Мучеників як учнів і наслідувачів Христових, які з великої своєї до Нього любові за Нього постраждали, гідно шануємо і з любов’ю обіймаємо, їх же у благочесті наслідуємо, у вічній славі причасниками їм бажаємо бути”. Сотник, за велінням судді, якого іудеї просили, тіло Полікарпове спалив, за звичаєм еллінським, і те, що живий вогонь не пошкодив, те мертвим вогненній скорилося силі. “Ми ж, — говорять смирняни, — кості його, від золота чистіші й від каміння коштовного дорожчі, зібравши із попелу, на чесному поховали місці, де ж день страждання його з радістю святкувати будемо — в пам’ять подвигів тих, що за Христа постраждали, на утвердження тих, що мають такою ж смертю сповідувати і прославляти Христа, істинного Бога нашого. Це послали вам через брата Марка, і, коли прочитаєте, іншим розсіяним братам це послання передайте, щоб і вони прославили Господа, Котрий такого нам вибраного з рабів Своїх показав. Той, що може і нас усіх благодаттю Своєю сповнити і ввести у вічне Своє Царство через Сина Свого Єдинородного Іісуса Христа, Йому ж слава, і честь, і царство, і велич навіки. Амінь. Вітайте всіх святих, вас же вітають ті, що з нами, й Еварест, котрий написав послання це, зі всім домом своїм вітає вас. Звершив страждання своє Полікарп святий у сьомий день травня (тобто 25-го квітня), у Велику Суботу, о восьмій годині дня, за великого архієрея Филипа, коли ігемоном був Траліан, царював же навіки Іісус Христос. Бажаємо вам доброго здоров’я, браття, що ходите у благовістуванні слова Іісуса Христа, з ним же вся слава Богові за спасіння святих вибраних, як же звершив страждання Полікарп святий, його ж і ми спадкоємцями хай виявимося у Царстві Христовому”.

 

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь, глас 4:

И нра́вом прича́стник,/ и престо́лом наме́стник апо́столом быв,/ дея́ние обре́л еси́, Богодохнове́нне,/ в виде́ния восхо́д./ Сего́ ра́ди, сло́во и́стины исправля́я,/ и ве́ры ра́ди пострада́л еси́ да́же до кро́ве,/ священному́чениче Полика́рпе,/ моли́ Христа́ Бо́га,/ спасти́ся душа́м на́шим.

Конда́к, глас 1.

Подо́бен: Лик А́нгельский:

Тропaрь, глaсъ д7:

И# нрaвwмъ причaстникъ, и3 прест0лwмъ намёстникъ ґпcлwмъ бhвъ, дэsніе њбрёлъ є3си2, бGодухновeнне, въ видёніz восх0дъ. Сегw2 рaди сл0во и4стины и3справлsz, и3 вёры рaди пострадaлъ є3си2 дaже до кр0ве, сщ7енномyчениче полmкaрпе: моли2 хrтA бGа, спасти1сz душaмъ нaшымъ.

Кондaкъ, глaсъ №.

Под0бенъ: Ли1къ ѓгGльскій:

Ще в розробці

Знайшли помилку