Без категорії

Житie святого Юлiяна, eпископа Кеноманiйського у Галiї, який в апостольськi часи жив

Мiсяця липня у 13-ий день

Святого Юлiяна (дехто вважає його Симоном прокаженим, якого згадано в Євангелiї, що в хрещеннi iз Симона на Юлiяна перейменований) поставив святий верховний апостол Петро єпископом i послав до Галiї проповiдувати Боже Слово. Коли вiн прийшов до  Кеноманiйського  града,  то став його першим апостолом, як же i святий Дiонисiй Ареопагiт для парисiянiв: в однi-бо роки у тих краях клали основи святої вiри i наставляли Христову Церкву, апостольськи трудячись у благовiстуваннi та пiклуючись про спасення душ людських. Спершу-бо проповiдь Доброї Новини з уст святого Юлiяна була для невiрних кеноманiйцiв одним на спокусу, iншим на смiх i наругу. Коли ж побачили чуда, якi вiдбувалися всесильним iменем Христовим, почали помалу вiрити, бо руками богопроповiдника багато чуд вiдбувалося: бiси втiкали, прокаженi очищалися, слiпi просвiтлювалися, i люди вiд усiляких хвороб зцiлювалися. I що про iстинного Бога говорив устами, те утверджував чудесними дiлами, прикликаючи над недужими iм’я Христове, i творячи на них знамення хресне, i так лiкуючи їхнi тiла, зцiлюючи разом i їхнi душi, вселяючи вiру в Христа Iсуса i просвiтлюючи святим хрещенням.

Святий спочатку перебував на передмiстi, в однiй малiй хатинi. I почало приходити до нього багато людей: новоохрещенi задля повчання, невiрнi ж задля зцiлення. I, отримавши подвiйне зцiлення, приєднувалися до числа вiрних. А тому що мiсце, на якому перебував святий, було безводне i була велика скрута через брак води, яку здалеку треба було приносити для тих, що приходили й затримувалися при ньому, вийшов вiн з мужами, якi були на той час у нього, в одну малу дiброву, поблизу його келiї, застромив свою палицю в землю й помолився до Бога, що чули всi, кажучи: «Господи, Боже наш, Ти виточив iз твердого каменя воду для спраглих людей Твоїх у пустелi, зглянься i на нас, рабiв Твоїх, i вiдчини нам скарбницю доброти Твоєї, i звели iз сухої землi цiєї витекти джерелу води живої, щоб пiзнали тi, що тут стоять, що Ти – iстинний Бог, який послав на кiнець вiкiв Сина свого у свiт, щоб ввести тих, якi вiрять у Тебе, в iстинну обiтовану землю». Коли так святий помолився i вiрнi мовили «Амiнь», зразу витекло джерело води з того мiсця, на якому була застромлена палиця, i видно було людям всемогутнiсть Божої сили i велику вiру i вiдвагу святого до Бога – тодi вiрнi укрiпилися у вiрi, невiрнi ж, припадаючи до нiг Божого чоловiка, просили хрещення. I хрестив їх святий водою того джерела, i так день за днем росла i примножувалася Церква Христова.

Розiйшлася слава про чуда святого єпископа Юлiяна. Князь града того, на iм’я Дефенсор, захотiв побачити чоловiка Божого i послав прикликати його до себе iз шаною. Коли святий наблизився до князевого дому, побачив слiпця, який при воротах просив милостинi, змилосердився над ним, прикликав iм’я Iсуса Христа, на слiпих його очах зобразив знамення чесного хреста, – i зробив його зрячим. I була прозрiлому велика радiсть, а тим, що були при тому, – великий подив. I зразу про те було сповiщено князевi. Князь поспiшив, вийшов назустрiч святому, разом же i щоб слiпця просвiтленого побачити. I, бачивши обох, поклонився Божому проповiдниковi i ввiв його у свiй дiм, припав до колiн святого й смиренно просив, щоб наставив його, як би йому отримати життя вiчне. Святитель же Божий виголосив апостольську проповiдь, повчив князя i всiх домашнiх його досить пiзнання iстинного Бога i святої вiри, заповiв пiст, огласив їх до хрещення, i по кiлькох днях охрестився князь зi всiм родом своїм i дав святому дiм свiй посеред града, щоб перетворив його на церкву, i маєткiв досить на всiлякi церковнi потреби дарував. Також деякi зi знатних громадян, дивлячись на князя, прийняли святу вiру в Христа, й охрестилися, i багато зi своїх маєткiв зробили подавань святителевi Божому. Вiн же влаштував церкву дуже гарну i всiлякою красою прикрасив її. I збирався люд щодня в церквi, i навчалися вiд нього, i чудами переконувалися, i хрестилися святим хрещенням. Таку-бо святий мав вiд Бога силу чудотворення, що й мертвих воскрешав.

Муж один знатний був у градi, на iм’я Атанасiй, ще не прийняв святої вiри, але тримався iдолопоклонства. Вiн мав сина любого, який розхворiвся важко й скоро помер. Батько ж великого жалю i туги через смерть синову сповнився, побiг до святителя з риданням, взиваючи й кажучи: «Служителю Божий Юлiяне, ти проповiдуєш, що Христос – iстинний Бог, заклинаю тебе тим же Христом Богом, якого ти проповiдуєш, вiддай менi мого сина». Святий же мовив до нього: «Атанасiю, якщо вiриш у того, кого я проповiдую, то й сина свого приймеш живим i сам життя вiчне отримаєш». Атанасiй же пiд присягою обiцяв, кажучи: «Якщо сина свого живого прийму, визнаю Христа iстинним Богом, iдолiв же зовсiм вiдречуся». Встав тому святитель Божий iз клиром своїм, пiшов з Атанасiєм до дому його, де ж мертве тiло отрока лежало, i побачив багатьох, що над мерцем плакали i з зойком великим ридали. Звелiв бути тишi, i всi повернули до нього очi свої, кажучи собi: «Що цей хоче з мертвим тiлом зробити?» Чудотворець же, пiдiйшовши до одра, взяв руку мертвого  i,  пiднiсши  до  неба  слiзнi  свої  очi,  помолився,  кажучи: «Господи Iсусе Христе, Ти воскресив удовиного сина, якого вже виносили на поховання з града Наїн, i чотириденного i вже засмердiлого Лазаря словом сили своєї з мертвих покликав, звели щоб i цей юнак воскрес iз мертвих, щоб, коли я воскрешу цього тiлом, багато воскресли душами, повiривши в Тебе. I хай пiзнають тi,  що тут  стоять,  що ти – Христос, Син Бога живого, який врятував свiт велiнням Отця, Йому ж через тебе достойну вiддаємо дяку на безкiнечнi вiки». Клирики ж мовили «Амiнь». I зразу хлопець наче зi сну збудився, встав живий i здоровий. Те бачачи, всi налякалися i здивувалися дуже. I була радiсть невимовна дому Атанасiєвому, i прославляли уста всiх єдиного iстинного Бога Iсуса Христа. I повiрив у нього Атанасiй з усiм домом своїм, також i всi, що те бачили i чули, повiрили й охрестилися.

Через якийсь час i друге таке чудо Христос Господь на славу пресвятого iмени свого благозволив вчинити через угодника свого Юлiяна. Якось-бо вийшов той з клиром iз града, щоб пройти межi кеноманiйськi й шукати загиблi людськi душi. Побачив, що несуть до нечестивих гробниць на поховання юнака померлого, який був єдиним сином одного з вельмож, що називався Йовинiян, i багато людей за мертвим iшло. Пiдiйшов тому до них, єпископ святий звелiв стати тим, що несли, i, зробивши людям рукою знак, щоб затихли, голосно промовив: «Йовинiяне, Христос, якого я проповiдую, став людиною задля людей, мертвих воскрешав, бiсiв проганяв словом i все, що хотiв, робив, живучи з людьми. Хай покаже силу Божества свого. Якщо ти, iдоли вашi покинувши, цiлим серцем повiриш у того Бога i хрещенням святим очиститися пообiцяєш, то й своїм спасенням, а синовим воскресенням порадiєш». Тодi Йовинiян i весь люд  з ним, припадаючи до нiг святого, просили милости, щоб воскресив померлого. Сказав же Йовинiян зi сльозами до святого: «Великий слуго Божий Юлiяне, якщо мого єдиного сина, який був свiтлом очей моїх i радiстю життя мого, зробиш живим, то не лише я визнаю Христа iстинним Богом, але й увесь люд цей, вiдкинувши богiв своїх, прийме сердечно вiру, яку ти проповiдуєш». Святитель Божий, сповнений чудотворної благодатi, схилив до молитви колiна, возвiв очi до неба i, руки пiднiсши, щоб усi почули, помолився до Господа, кажучи: «Владико всемогутнiй, Iсусе Христе, що є усюди, Ти зволив стати людиною задля нашого спасення, i з людьми пожив. Знаменням же хреста Твого, що вiд людського роду смерть вiдiгнав, звели, аби воскрес юнак цей, щоб такою силою Твоєю утвердилася вiра тих, що вiрять у Тебе, невiрних же серця хай покоряться Тобi, єдинородному Сину Бога живого, Його ж, що з Отцем i Святим Духом царює, визнаємо навiки-вiкiв». Тi, що стояли там, мовили «Амiнь». I зразу встав мертвий з ложа, на якому його несли, i здивувалися з жахом всi новому тому чудовi. Воскреслий же юнак почав голосно викликувати: «Воiстину великий Бог християнський, Його ж проповiдує раб Його Юлiян!» До батька ж свого мовив: «Справдi, аж дотепер були ми у блудi, не знаючи iстинного Бога, бо боги, яких ми шанували, справдi бiси, бачив я їх у пеклi, i бачив, що нема їм спокою, в лютих муках безперестанно мученим». Тодi всi голосно почали славити Христа, iстинного Бога, i повiрили в Нього. I повчив їх святий єпископ, й охрестилися з Йовинiяном i з воскреслим його сином. Так добрий пастир, знайшовши заблукалих овець, пiшов у намiрену путь свою. Багато з людей йшло за ним, хотiвши богонатхненними словами його насолоджуватися i чуда його бачити.

Коли наблизився святий Юлiян до села, що звалося Проилiяк, схилився вже день до ночi, i пiзнього вечора увiйшов у село, хотiвши там переночувати. А тому що в ту годину в пана села того помер син, малий хлопець, i чулося в домi його ридання, увiйшов туди святий, згадавши слова Еклезiястовi: «Краще входити у дiм плачу, анiж у дiм бенкету». I дали йому окрему кiмнату для нiчного спочинку. Вiн же звелiв внести до себе мертву дитину, i замкнувся, i перебував на молитвi до сходу ранкової зiрки. I воскресло дитя молитвами його, i вiддав батькам живе та здорове, й обернувся плач їхнiй на радiть.

Коли ж настав день, стало вiдомо про чудо в цiлому селi. I зiйшлися всi до дому пана подивитися на того, хто воскресив, i того, хто воскрес. I, побачивши чудотворця, принесли до нього своїх недужих. Вiн же за всiх молився, i всiх благословляв, i робив здоровими. I прийняло село те з паном своїм святу вiру в Христа, i хрещенням просвiтилося. Воскресле ж дитя батьки пообiцяли Боговi, а коли дитя, дiйшовши вiку, приєднається до церковного служiння, нехай буде приєднане до церковних володiнь i село те, що було його спадком.

Коли йшов святий звiдти й наближався до iншого села, що називалося Руилiяк i лежало над рiкою, що називалася Лiда, зустрiли його посланцi вiд пана села  того,  просячи, щоб поспiхом iшов до них, бо єдина донька пана бiснувата, мучена вельми нечистим духом, i печаль немала обступила через те батькiв i родичiв. Святитель же Христовий швидко пiшов туди i вигнав бiса з дiвчини, а батькiв її до Христової вiри привiв. Iдолiв, якi були в їхньому домi, розбив, i збудував церкву, i затримався в них, поки цiле те село й околицi святим хрещенням не привiв до Бога.

Тодi пiшов звiдти до села, що називається Артiна, у якому було велике iдольське капище та славний iдол нечистого їхнього бога Юпiтера, у якому жив бiс i багатьма примарами зваблював людей у блудi. Чули ж мешканцi того села i навко лишнi люди, палкi бiсослужителi, що йде до них єпископ християнський, зiбралися iз силою своєю, не хотiвши пустити його до себе: боялися, щоб не зробив з їхнiм богом того, що зробив в iнших селах iз багатьма богами, розбивши їх на порох. Коли святитель Божий до них прийшов, кричали на нього гнiвно. Однi казали: «Хай буде убитий як той, хто зневажає давнi батькiвськi звичаї». Iншi ж кричали: «Хай буде спалений як волхв, i звабник, i ворог богiв наших!» I тяжко гнiвалися на нього, але не могли нiчого поганого йому зробити, бо Правиця Всевишнього захищала раба свого. Вiн же озброївся бронею i зброєю невидимої божественної сили. Як хоробрий воїн, безстрашно пройшов посеред народного бунту, увiйшов до iдольського капища, прикликав iм’я всесильного Iсуса Христа й звелiв iдоловi впасти i бiсовi вийти звiдти. I зразу iдол впав на землю i розбився на порох. Iз розбитого iдола вийшов бiс очевидно, у подобi змiя великого i страшного, вогонь сiрчаний з пащi випускаючи, i кинувся на служителiв своїх (багато-бо людей невiрних до капища того ввiйшло), почав люто ранити всiх й убивати. Люди ж вiд змiїної лютi та отрути не знали куди втiкати, почали кликати святого Юлiяна, просячи помочi, щоб визволив їх  вiд  тої бiди. Божий-бо служитель простягнув правицю до змiя i знаменням хресним, як палицею залiзною, його б’ючи i проганяючи, забронив видимому тому бiсу – щоб перестав шкодити людям i йшов у безодню згуби своєї. I утiк змiй iз капища, невидимий став. Тодi люд невiрний, пiзнавши свiй блуд, взивав до єпископа: «Рабе iстинного Бога, спаси нас, загиблих!» Святитель же, повчивши їх досить, всiх здобув Христовi: прийняли-бо люди тi сердечно вiру святу, й охрестилися, i капище те зруйнували, а замiсть нього церкву на славу Христа Бога, велiнням святителевим, збудували, а iдолiв, якi де були, розбили. I була радiсть велика у краю тому через те, що позбулися iдольської зваби. Так пастир найкращий межi своєї пастви обiйшов, на пашу духовну привiв словесних овець, iз пащi пекельного вовка вихопив їх. Лише мало десь залишилося загиблих, якi попередньої зваби не покинули.

Чув же вищезгаданий князь Дефенсор, як святитель Божий просвiтив кеноманiйськi межi, зробив багато чуд, благо даттю Христовою, радiв через те дуже i славив Христа Бога. Тодi встав, пiшов до нього i, любо його поцiлувавши, просив його прийти у своє село, у якому мав гарний дiм i маєткiв багато, щоб там учинити духовне торжество з нагоди перемоги над викорiненим iдолобiссям i возвеселитися тiлесним частуванням на славу Божу, дякуючи Його чоловiколюбнiй добротi. Угодник же Божий всюди шукав спасення душ людських, не вiдмовив проханню князевому, але пiшов з ним у село його. Коли ж iшли, зустрiли одного юнака, що на шляху лежав. Навколо нього обвився великий змiй, хвостом зв’язавши ноги, як шнурком, усiм же тiлом своїм хлопця перетягнув навхрест. I боялися всi, те побачивши. Чоловiк же Божий Юлiян, ближче пiдiйшовши, помолився Боговi, кажучи: «Господи Iсусе Христе, Ти визволив хрестом своїм рiд людський, що звабою змiїною рай втратив. Визволи це творiння своє вiд змiя, що зв’язав його, щоб розумiли тi, що тут стоять, що Ти – Iзбавитель всiх, хто на Тебе покладається». I зразу змiй розiрвався навпiл i став мертвий. Хлопець же, обтрусившись вiд нього, встав здоровим, i всi славили Бога. Коли ж наблизилися вони до села, куди йшли, i багато людей вийшло їм назустрiч, закричали два бiснуватi, просячи у святого допомоги. Вiн же, iм’я Христове прикликавши, зразу вигнав з них нечистих духiв. Люди, що отримали звiльнення, i всi, що там були невiрнi, повiрили в Христа. I приймали святителя Божого у селi тому, у домi княжому з великою шаною i любов’ю. I була велика гостина, не лише тiлесна, а й духовна: всi-бо слова їхнi були про славу i силу Христову, про загибель бiсiв, переможених й осоромлених в iдолах. Пiсля бенкетування, що на славу Божу було, показав єпископ святому князевi всi свої скарби i просив його, щоб взяв собi, скiльки хоче з них. Але святий нiчого взяти не захотiв: нi золота, анi срiбла, але спасення найдорожчих душ людських понад усiлякi скарби шукав. Досить повчивши богонатхненними словами князя, i весь дiм його, i цiле село, i тих, хто був неохрещений, охрестивши й у вiрi утвердивши, пiшов у град до свого дому.

Коли вiн входив до града, в’язнi в темницi, що при воротах градських була, через вiкно побачивши святого, закричали до нього голосно, звiльнення з пут просячи. Милосердний же був дiтолюбний батько, зжалився над ними й не пiшов спершу до свого дому, але до суддiв, яким було доручено правлiння градом. I просив їх, щоб через його прихiд вiдпустили в’язнiв на свободу. Тi, жорстокi серцем, не послухали прохань єпископових. I пiшов вiд них засмучений святитель. Пiшов до церкви, сотворив пiснi й молитви вдячнi до Бога, що помiг йому так багато душ здобути на спасення. Тодi пiшов у дiм, i поставили перед ним трапезу, але святий не хотiв скуштувати: засмучений був через в’язнiв. Господь же, що творить волю тих, якi бояться Його, послав ангела свого, i вiдчинив дверi темницi, i всi пута розбив, i в’язнiв на свободу випустив. Тi ж, вийшовши з темницi, iшли через мiсто до дому архиєреєвого, нiхто їх не завертав анi супроти нiчого не казав: бачили всi, що не людською рукою, але Божою силою були звiльненi з пут i з темницi випущенi. Побачив же святитель Божий, що йдуть до нього, радости великої сповнився i зробив їх спiльниками своєї трапези. I, почастувавши їх досить тiлесним i духовним бенкетом, вiдпустив кожного йти собi.

Пробув же святий єпископ Юлiян на престолi своєму досить лiт, новоохрещеною церквою добре керуючи, i новозiбране стадо словесних овець годуючи пашею духовною, i апостольськи у благовiстуваннi Христовому трудячись. Наблизився до чесної кончини своєї, винищивши до кiнця iдолопоклонiння i бiсiвськi служби з кеноманiйських меж. I був у старостi глибокiй. Перед кончиною своєю за декiлька днiв вийшов iз града в село, що належало церквi, i там розхворiвся. Почули ж у градi про хворобу його, i зiбралися до нього клирики, i з громадян благоговiйнi мужi, i тi, що до нього горiли духовною любов’ю. Вiн же, всiх досить повчивши, звелiв їм, щоб пiсля переставлення його вибрали собi за єпископа пресвiтера Тура, який трудився з ним разом над спасенням душ людських. Тодi, останнє цiлування i мир всiм вiддавши, чесну i святу душу передав у руки Божi.

Не було при його святiй кончинi князя, бо в той час не було його в градi, затримався у далекому своєму селi. Проте вiдкрилося це йому так. У той день, коли переставився святий, обiдав князь у домi своєму з друзями. Вiдкрилися йому душевнi очi, i побачив святого Юлiяна у священичих ризах, з трьома дияконами, що несли свiчки. До нього увiйшли й дали йому благословення. Диякони ж три свiчi поставили на трапезi i зразу пiшли. I сказав князь до тих, що сидiли з ним: «Чи бачите славу, яку я бачу?» Тi ж казали, що нiчого не бачать. I сказав князь: «Хiба не бачите отця нашого Юлiяна, який стiльки благ нам явив i стiльки чудесного зробив? Ось вiн нинi з трьома дияконами i трьома свiчками сюди до нас увiйшов, i свiтлим лицем на нас подивився, й усмiхнувся, i благословив нас. I, залишивши перед нами свiчки, вийшов. Думаю, що переставився вже, чули-бо ми про його слабування». Те сказавши, князь зразу встав i пiшов швидко до града i того села, де святий переставився. I побачив, що вiн спочив у Господi, i плакав довго. Також весь люд багато проливав слiз за отцем i пастирем своїм. Поклавши на вiз чеснi його мощi, везли до града. I прийшли до рiки, що Сарта називалася. Вона була поблизу града, дуже глибока, що поромом перепливати треба було. Перед тим як зiйти їм на пором, конi, що везли колiсницю з тiлом святого, кинулися в рiку, скерованi невидимою рукою, i йшли через глибоку рiку, як по мостi, навiть по колiна ноги не замочивши. I так на другий берег чудесно перейшли, що всi дивувалися й жахалися через преславне те чудо. Дивний-бо чудотворець Юлiян святий не лише в життi своєму чудодiяв, а й пiсля переставлення. Несли ж славно до града його святе тiло, i всi назустрiч йому йшли. Жiнка одна приготувала купiль своєму немовлятi в мiднiй посудинi. Миючи в нiй дитя, пiдклала пiд посудину малий вогонь, щоб нагрiлася вода. Побачивши, що несуть святого, i людей багато зi свiчками, i кадилами, i пiснями йде спереду i за ними, почала дивитися на те й слухати. Залишивши дитину в купелi, побiгла дивитися на славнi проводи чесного тiла Божого угодника. I затрималася, дивлячись, поки минули її дiм. Тодi згадала про дитину в купелi i, скоро повернувшись, побачила, що вогонь пiд посудиною дуже розгорiвся i купiль вже кипить. Закричала з переляку, швидко схопила купiльну посудину з вогню, вилила окрiп i побачила, що дитина жива i здорова, анiтрохи не зашкодив їй той окрiп. Те чудо бачило багато людей, якi там були, i розповiдали, що молитвами святого збережене було немовля.

Похований був святитель Христовий Юлiян у збудованiй ним церквi, на мiсцi, на якому ранiше був дiм княжий, святому дарований. I вiдбувалися чуда при гробi його, подавалися зцiлення на всiлякi хвороби, молитвами його святими, благодаттю ж Господа нашого Iсуса Христа, Йому ж  з  Отцем i Святим Духом честь i слава навiки-вiкiв. Амiнь.