Житie святого пророка Єзекиїла

Мiсяця липня у 21-ий день

Святий пророк Єзекиїл був iз града єврейського, що Сарира називався, син Бузi, з племени Левiєвого, священик Бога Всевишнього. Полонив його Навуходоносор у Вавилон з Йоакимом, царем Юди, названим Йоахином другим, пiд час другого полону Єрусалиму. Тричi-бо Навуходоносор, цар вавилонський, брав Єрусалим у полон. Перший раз у днi царя Юди Йоакима (який i Елiякимом, i Йоахином називається), сина Йосiї, брата Йохазового i Седекiї, батька ж Єхонiї другого. Його ж першого, зв’язаного веригами, Навуходоносор повiв до Вавилону. Тодi i святий пророк Даниїл iз трьома отроками – Ананiєм, Азарiєм i Мисаїлом у полон були вiдведенi. Але за короткий час вiдпустив Навуходоносор Йоакима до Єрусалиму на царювання знову, зробивши його собi данником. Йоаким же три роки пiд владою Навуходоносора в Єрусалимi царював, а тодi, через три роки, вирвався з-пiд його влади, не схотiвши платити йому данини. Прийшла тому знову на Єрусалим вавилонська сила, i взяла святий град, i цар Йоаким був убитий i викинений за мiсто псам на поїдання. На його ж мiсце, велiнням Навуходоносора, поставлений був царем син Йоакима, який також Йоакимом називався, його ж другим отчим iм’ям назвали – Йоахином, i зробили його другим Йоахином, також i данником Вавилонського царства, як же i батько його був ранiше. А тому що i цей другий Йоахин поганим був перед Господом

Богом, з допусту Божого, невдовзi прийшов знову Навуходоносор до Єрусалиму i взяв Йоахина з усiм домом його в полон, i багато людей знаменитих i мужiв хоробрих, i всiх, хто був придатний до боротьби, i всiляких ремiсникiв вивiв, i посуд церковний взяв, i був то другий полон Єрусалиму. Пiд час цього полону святий пророк Єзекиїл, i Мардохей, i Отседек (батько Iсуса, який обновив пiсля того iз Зоровавелем зруйновану Єрусалимську церкву) у полон були вiдведенi. Третє ж, останнє, вiд Навуходоносора зруйнування Єрусалиму i спустошення було у днi царя Седекiїг. Його-бо Навуходоносор поставив на мiсце Йоахина царем i наклав на нього данину. Але i Седекiя вiдкинув вiд себе ярмо Навуходоносора, тодi той же Навуходоносор зi всiєю силою халдейською прийшов, останнiм зруйнуванням зруйнував Єрусалим, вогнем i мечем винищив його, а людей, що лишилися, у полон повiв. Iз того часу не було царства Юдиного i всього Iзраїля, детально написано про те в житiї святого пророка Єремiї.

Перебуваючи у вавилонському5 полонi, єрей Божий Єзекиїл жив при рiцi, що називалася Кевар, i було йому видiння дивне наяву у тридцятий рiк його життя, у п’ятий же рiк полону Йоахина, у четвертий мiсяць, у п’ятий день того мiсяця. Бачив: вiдчинилося небо, i вiтер великий був з пiвночi, i йшла звiдти велика пресвiтла хмара, i вогонь виходив з-посеред хмари, i сяйво навхрест, i блискавки з хмари. Показалися подоби чотирьох тварин, з вигляду – як мiдь чиста, у вогнi розжарена. Кожна тварина мала по чотири лиця: лице людське, лице лева, лице тельця i лице орла. Ще ж мали по чотири крила i руки людськi пiд крилами. Два крила мали розпростертi до лiтання, двома ж покривали свої тiла. I свiтло вогненне мiж тваринами було, i блискавки з вогню виходили. Видно ж було i чотири великi колеса, при кожнiй тваринi одне, колеса ж тi були з вигляду як камiнь тарсис (що й хризолiт), кольору – як море лазурове, iз золотими блиском, що буває вiд сонячного промiння. I ще наче iншi колеса в колесах тих було видно. Усi ж тi колеса силу живу мали, наче одушевленi, i звiдусiль очей були сповненi. Чотири ж тварини в колеса тi, як у колiсницю, були запряженi. I коли йшли тварини, йшли i колеса з ними, коли стояли тварини – i колеса стояли. Коли крокували вони – був вiд крил їхнiх шум i гук, як голос води великої i наче голос багатолюдного полку. Коли вони стояли, мовчали їхнi крила. Стояли й мовчали тодi, коли з висоти сходив Божий голос. Зверху-бо над тими чотирма тваринами i колесами видно було твердь наче кришталеву, i на твердi – престол сапфiроподiбний, на престолi ж – подобу людську пресвiтлу, i сяйво навколо, подiбне до веселки, що свiтиться в хмарах у день дощу. Таку подобу слави Господньої святий Єзекиїл бачив, у нiй же (за тлумачення богомудрих i богонатхненних) подобу людську пресвiтлу на сапфiроподiбному престолi, що було прообразом Воплочення Сина Божого в утробi Пречистої Дiви, яка була одушевленим престолом для Бога, що через неї став людиною. Сапфiр-бо – дорогоцiнний камiнь, подiбний до неба своїм пресвiтлим кольором, i має в собi золотоподiбнi частки – як небо i зорi, це є образом Пресвятої Дiви Марiї, бо в нiй, наче в небесному єствi, немає жодної вади, i лоно її просторiше вiд небес виявилося, вмiстивши в себе невмiстимого, превеликими Божими благодатями, наче зорями, прикрашена. Чотири чотириликi тварини були образом чотирьох святих євангелистiв, з них же кожен написав про Христове життя з людьми на землi. Описав людськiсть його лицем людським, на тваринах тих зображеним. Божество Христове виявляється в лицi лева, страждання Христове – у лицi тельця, воскресення ж i вознесення Христове – у лицi орла подане. Чотири багатоокi колеса, у яких же й iншi колеса було видно, означали чотири сторони свiту, в яких є рiзнi народи, серед якi вийшовши, проповiдь апостольська багатьом народам вiдкрила умовi очi до пiзнання й бачення Бога. Вогонь, що посеред видимого одкровення ходив, i сяйво велике навколо являли велич неприступної слави Божої. Й iншi таїнства духовнi мали образи в тому дивному й страшному видiннi, яке бачивши, святий Єзекиїл впав вiд жаху ниць на землю, почув голос зверху вiд того, що сидить на престолi, подоби людської, що до нього промовляв: «Сину чоловiчий, стань на ноги твої, бо говоритиму до тебе». I прийшла до нього якась невидима сила, що пiдняла його iз землi й поставила на ноги.

Став пророк, тремтячи, перед славою Господа, що йому явився, i сказав йому Господь: «Сине чоловiчий, ось посилаю тебе до синiв Iзраїлевих, до людей, що прогнiвали Мене, що засмутили Мене самi й батьки їхнi, вiдступивши вiд Мене аж до цього дня. Вони невiрнi i твердосердi, i будеш говорити до них мої слова. Не лякайся лиця їхнього, якщо знесамовитiють i обступлять тебе, як скорпiони». Коли те говорив Господь, бачив Єзекиїл простерту до себе руку i в нiй – сувiй книжний. I розгорнула та рука перед ним сувiй той, i було в ньому написано всерединi i зовнi ридання, i жалiсть, i горе. I сказав до нього Господь: «Сину чоловiчий, спожий цей сувiй i пiди скажи синам Iзраїлевим, що велю тобi». Вiдкрив же Єзекиїл уста свої, з’їв згорток той, i був вiн в устах його, як мед, солодкий, i з того часу сповнився пророчого духа i благодатi, i все, що потiм говорив до нього Бог, приймав у серце своє. Коли вiдходило з-перед очей його дивне те видiння, почув голос, наче голос багатьох людей, що промовляли: «Благословенна слава Господня з мiсця Його». Ще ж i шум крил тварин, що кружляли, i колiс, що рухалися, – був наче голос трусу великого. I так страшна та колiсниця Божої слави пiшла увись з його очей, i закiнчилося видiння. Пiсля того видiння сидiв пророк сiм днiв, мовчав i думав собi про побачене та почуте. I знову було до нього слово Господнє, що промовляло: «Сину чоловiчий, Я поставив тебе на вартi дому Iзраїля, щоб ти, почувши слово з уст моїх, передав мою заборону грiшним людям. Коли говорю грiшниковi: «Грiшнику, смертю помреш», а ти не будеш говорити йому, що треба покаятися, щоб живим бути, той-бо грiшник у грiсi своєму помре, крови ж його з рук твоїх спитаю. Якщо ж сповiстиш йому, а вiн не покається, то вiн у грiхах своїх загине, а ти душу свою врятуєш». Пiсля того виведений був духом на поле, знову побачив славу Господню, як же i спершу, i наказано йому було замкнутися в домi своєму i в мовчаннi перебувати до часу, коли йому звелить Господь вiдкрити уста, щоб говорити й проповiдувати Слово Боже. I було йому в мовчаннi тому вiдкрито, що має через небагато рокiв бути остання облога i зруйнування Єрусалиму вiд халдеїв i загибель людей. Це не лише словом нехай сповiстить людям, а й дiями нехай зобразить. Наказано йому було вiд Господа, щоб поголив голову свою та бороду i щоб роздiлив на три частини волосся, рiвною мiрою розмiрявши. Одну частину мав спалити над вогнем перед людьми, що з ним у полонi були, другу ж частину волосся мав порубати мечем, а третю в повiтрi i на вiтрi розсипати, показуючи гнiв Божий на людей Iзраїля i всiєї Палестини, якi не хочуть справдi покаятися i не покидають iдольських мерзот. Хоче Господь їх покарати, щоб кожна частина зазнала своєї кари. Частина-бо людей в єрусалимськiй облозi через голод i мор вимре, друга ж частина впаде вiд меча халдейського, а третя по вселеннiй розсiється. Те все пiзнiше збулося на людях єврейських, якi вельми розсердили Бога. Вони-бо в тi часи хоч i служили Боговi небесному, що вивiв їхнiх прабатькiв з Єгипту сильною рукою i раменом високимд, проте з днiв Соломонових звикли поклонятися iдолам i не покидали їх, зваблюванi їхнiми празниками богомерзенними, коли нечистi бенкети i всi встиднi беззаконня нiхто їм чинити не боронив, бо й самi царi, i князi, i суддi, i старцi до нечестя того були провiдниками. I Боговi небесному євреї поклонялися, й iдолопоклонницького нечестя трималися, й iдолiв поставили в Божому храмi. I де ранiше самому єдиному всевишньому Боговi приносилася жертва, там пiсля того разом i бiсам нечистi жертви творилися, що дуже неприємне було Господовi, i мав Вiн народ той за перелюбницю, що зраджує справжнього мужа свого, з iншими любодiє, через те в Євангелiї пiзнiше про народ той сказав Господь: «Роде лукавий i прелюбодiйний». Але i перед тим у пророцтвi Єремiї уподiбнив Бог рiд той до жiнкиперелюбницi. I переконував його до покаяння через святих пророкiв довгий час.

Коли ж не покаялися, передав їх халдеям на останнє зруйнування, i землю їхню поклав у запустiння на сiмдесят рокiв. Хоч через сiмдесят рокiв й оновився був Єрусалим i церква Зоровавеля, але вже не мав попередньої краси, багатства i слави. I звiльненi з вавилонського полону євреї хоч i переселилися знову на свою землю, проте не свої вже царi ними керували, але були пiд чужим i важким ярмом, служили царям iнших народiв: спочатку вавилонським, тодi єгипетським, пiсля того римським, вiд яких же, врештi, i загинули. Про те останнє зруйнування Єрусалиму сам Господь прорiк, кажучи: «Не залишиться каменя на каменi, щоб не був зруйнований». А про попереднє спустошення вiд халдеїв святий пророк Єзекиїл (як же й iншi святi пророки) був провiсником.

У днi святого пророка Єзекиїла, який перебував у Вавилонiї, Халдейськiй землi, у полонi, жив у Єрусалимi святий Єремiя. Обидва тi пророки, хоч i на великiй вiдстанi один вiд одного були, проте суголосно проповiдували про запустiння Єрусалиму i про тих багато речей, якi виявляються в їхнiх книгах: дух Божий в обох пророках дiяв. I посилалися слова пророка Єремiї через деяких єрусалимцiв у Вавилон до полонених братiв, а з Вавилону ж Єзекиїловi слова в Єрусалим посилалися. I свiдчив Єзекиїл у Вавилонi людям своїм, що правдиве пророцтво Єремiї, у Єрусалимi ж Єремiя про iстинне пророцтво Єзекиїла давав свiдчення. Проте обом не вірили розбещенi та маловiрнi юдеї, до iдолопоклонницької зваби прихилялися, усю свою вiру на лжепророкiв поклали, а тих, що справдi Духом Божим пророкували, святих пророкiв, мали за брехливих. Єремiю-бо єрусалимцi кривдили, а Єзекиїла тi, що були у вавилонському полонi, мучили путами, як же i Господь прорiк йому, кажучи: «Дадуться на тебе пута i зв’яжуть тебе ними». Такого ж був Єзекиїл ясновидства, що бачив те, що далеко було, наче перед очима дiялося. I у Вавилонi бачив те, що дiялося в Єрусалимi, i розповiдав про те людям, що були з ним у полонi. Якось був вихоплений ангелом iз Вавилона до Єрусалиму i поставлений був у церквi Соломона, бачив iдолiв, що стояли зовнi та всерединi, як мерзота запустiння, на мiсцi святому, i нечистi служби, що для них дiялися: найголовнiшi iзраїльськi мужi кадило приносили кумирам i священики, вiдвернувши лиця свої вiд Божого престолу, поклонялися сонцю, i жiнки плакали за Таммусом, вигаданим еллiнами Адонiсом, нечистої Венери любовником, якого дикий вепр поранив, нечестивi ж його серед богiв вшановували, i євреї розбещенi за бога прийняли. Бачив же славу Божу подiбно, як ранiше на рiцi Кевар бачив, розгнiваною, що збиралася виходити з церкви, залишаючи її порожньою. I чув Господа, що казав йому: «Сину чоловiчий, хiба мале це беззаконня, що чинять люди, як же бачиш? Землю наповнили безчестям i радяться, як гнiвити i дратувати Мене. Зроблю тому i Я їм помсту у гнiвi своєму, i, коли кликатимуть голосно, щоб Я почув, не почую їх». Тодi почув пророк сильнiший голос Божий, що грiзно та страшно взивав, кажучи: «Наблизилася помста i загибель граду, i нехай має кожен зброю убивства в руках своїх». Те мовив Господь, i вийшло шiсть страшних мужiв, озброєних, з оголеними мечами. Посеред них був муж, одягнений у єрейськi бiлi ризи, мав посудинку i тростину для писання. I сказав до нього Господь: «Вийди насеред града Єрусалиму i напиши знамення на чолах мужiв – рабiв моїх, якi вболiвають серцями своїми, зiтхають i плачуть через беззаконня, якi чиняться у градi цьому. Цих обранцiв моїх берегтиму вiд кари». I пiшов муж той священногарний, i зробив знамення на чолах тих людей, що iстинно iстинному Боговi служили. Знаменням же тим була лiтера грецька, що називалася тау, подiбна до хреста чесного, як же в нашiй азбуцi пишеться Твердо велике. Обходив же той священногарний муж град i рабiв Божих знаменував. Послано вслiд за ним тих страшних шiсть мужiв (якi були образом шести воєвод сил халдейських, що мали прийти з Навуходоносором на згубу Єрусалиму). До тих шести мужiв казав розгнiваний Господь: «Iдiть, тнiть, не жалiйте, не милуйте анi старця, анi молодця, анi жiнки, нi дiвчини, нi дитини, але всiх вибийте i винищiть, починаючи вiд освячених єреїв i вiд мужiв найперших. Але тих, на кому є моє знамення, – не чiпайте». I бачив святий пророк у тому пiднесеннi, що вбивають народ єрусалимський усiлякого чину i вiку, обох родiв, як же потiм насправдi мало збутися. I впав пророк ниць перед Господом, взиваючи: «Горе, горе, о зле менi, Адонаю, Господи, що винищуєш залишки Iзраїлевi, виливаючи на Єрусалим гнiв свiй». Пiсля того бачив знову того священногарного мужа, який, повернувшись до Господа, мовив: «Зробив я так, як заповiдав Ти менi, Господи». I наказано йому було знову вiд Господа, щоб взяв пригорщею вугiлля вогненне i з середини колiс херувимських посипав на весь Єрусалим, щоб не лише мечем, а й вогнем вiн був спалений вiд Халдеї. Пiсля пiднесення i видiння того знову опинився пророк у Халдеї на своєму мiсцi, а бачене скоро збулося. Пророкував же святий Єзекиїл i на навколишнi народи, якi смiялися з Єрусалиму, покараного Богом: на аммонiїв, i моавитян, i едомiїв, i фiлiстимлян, й iдумеїв, i Тир, i Єгипет, сповiщаючи їм про таку ж кару Божу, яка має прийти на них через халдеїв за те, що радiли через зруйнування й опустiння Єрусалиму. Коли те все збулося, пророкував потiм про вгамування Божого гнiву на євреїв, i про повернення їх iз Вавилону на батькiвщину свою, i про вiдбудову й оновлення градiв i церков. Був-бо вдруге пiднесений рукою Господньою у землi Юдейськiй, коли вже був зруйнований i спустошений Єрусалим. I бачив в одкровеннi, що йому там було: мiсто Єрусалимське, велiнням Божим, розмiряне, i будувався град, i храм Господнiй, i слава Божа наповнювала храм свiй, як же про те i в пророчiй книзi його написано просторо. Пiд всiм же тим видiнням треба розумiти таємний образ нашого звiльнення вiд ворожого рабства i влаштування Христової Церкви, яке мало бути явленням Бога в тiлi, народженого вiд Пречистої Дiви, яку пророк цей назвав замкненими воротами, якi нiхто, окрiм самого Бога, пройти не може. Йому ж i про воскресення мертвих вiд Бога було вiдкрито: здавалося, що рукою Божою вихоплений був i поставлений серед поля, що наповнене було багатьма людськими кiстками, дуже сухими. Вони всi словом Божим вбралися в тiло i Духом, що зiйшов на них, ожили i встали на свої ноги. I був собор дуже великий, i сказав Господь: «Вiдкрию гроби вашi i виведу вас з гробiв ваших». Ще ж i про iнших багато Божих тайн, якi мали в останнi лiта наяву збутися, були одкровення пророковi Божому, те все вiн провiстив i написав у своїй книзi. Хто хоче, хай там прочитає, ми ж, скорочуючи слово, лише те вiд достовiрних про нього оповiдачiв згадаємо, що був винятковим чудотворцем: як же Мойсей, роздiлив води. Якось, коли зiбралося до нього при рiцi Кевар багато єврейських людей, вчинили на нього халдеї розбiйницький напад. Вiн же зробив молитвою так, що роздiлилися води рiки i дали сухий шлях для людей гнаних, щоб на той бiк перебiгли. I перейшли люди єврейськi по сухому, халдеї ж, що наважилися тим же шляхом бiгти за ними, були покритi водами й загинули. Судячи ж у Вавилонiї колiно Дана i Гада й бачачи, що не шанують Господа, гонять тих, якi бережуть закон Господнiй, пустив на поселення їхнi змiй i гадiв, i кусали дiтей їхнiх i худобу. Тодi змилосердився через рани їхнi смертнi, вiдiгнав вiд них тих змiй i гадiв молитвою. У час голоду їжу, достатню для людей, примножив своїми молитвами i тих, що знемогли до смерти вiд голоду, вiд ворiт смертних до життя повернув.

Сам же по тому мученицькою кончиною сповнився. Колибо бачив своїх людей, євреїв, якi в полонi з ним були, що повернулися до iдолослужiння в Халдеї i всiх нечестивих дiл навчилися, викривав їх, i переконував припинити такi беззаконня, i гнiвом Божим погрожував їм. Через те єврейський старiйшина, що вдався до халдейського нечестя, сповнився гнiву й убив його, роздерши кiньми своїми. Тiло ж його розшматоване зiбрали люди, поховали в селi Маур, у гробi Сима й Арфаксада, прабатькiв Авраамових, i збиралося до гробу його багато єврейських людей, i молилися там до Бога Саваота, Йому ж слава навiки-вiкiв. Амiнь.