Без категорії

Житie святого праведного Прокопiя, Христа ради юродивого, устюзького чудотворця

Прокопiй блаженний родом був iз варягiв, багатий купець, прийшов до Великого Новгорода з великим торгом. Побачивши весь чин Схiдної Церкви i вiру православну доброю пiзнавши, полюбив її дуже. Бажаючи ж навчитися її вповнi i прийняти її, шукав такого богонатхненного мужа, вiд якого був би навчений i просвiтлений. I чув про преподобного отця Варлаама, який недалеко, на Хутинi, обитель влаштував, що муж досвiдчений i духовної премудрости сповнений, i пiшов до нього. Досить вiд нього про правовiр’я християнське повчившись, прийняв святе хрещення i витратив все майно своє на убогих, i обителi тiй частину якусь дав, i став добровiльно убогим задля любови Христової, не лише свiтом iз похотями його знехтував, а й самим собою: прийняв життя юродивого i став наче безумний i дурний перед людьми, розум свiй весь мав заглиблений у Бозi. Деякi з тих, що знали його, бачачи таке його життя, почали його прославляти, кажучи: «Цей чоловiк великий перед Богом, бо з iншої землi i зi зловiр’я у православ’я з великим маєтком сюди прийшов, все роздав тим, що не мають, сам же убогiсть полюбив, юродивим вдає себе Христа ради». Такi слова блаженний Прокопiй чув багато разiв, засмутився дуже й не хотiв, щоб люди його хвалили, пiшов звiдти у схiднi краї, всюди юродствуючи i багато кривди вiд нерозумних приймаючи. I, прийшовши до града Устюга, почав у ньому жити. Удень-бо, ходячи по мiсту, вдавав юродивого, i кривдили його багато людей наругою i ранами, а найбiльше – нерозумнi дiти. Вночi до церкви приходив, молився Господовi зi сльозами за град, i людей, i за кривдникiв своїх, кажучи: «Господи, не май їм те за грiх». А коли треба було йому вiд труду спочити, кидав себе на гноєвищi i на смiтниках. Взимку терпiв мороз i снiг в самому лише старому, нужденному й подертому одязi, напiвголий. Улiтку ж спеку терпiв, їжi дуже мало приймав вiд богобоязливих людей, i то не щодня. Вiд багатих i тих, що неправду чинили, нiчого нiколи не хотiв прийняти i часто без їжi багато днiв перебував. Так життя провадив, був добровiльним мучеником, голодом i спрагою себе морив, не маючи в що одягнутися й де жити, приймаючи кпини, i рани, i наругу. I ходив вулицями мiста вiдкинений, скорботний, покривджений, хоч цiлий свiт був його ж недостойний. Лахмiття, що носив, з одного плеча спадало, i плечi були голi, готовi до ран, що на ньому сповнилося писання: «Плечi свої я вiддав на рани, i щоки на ляпаси, лиця ж свого не вiдверув вiд сорому обпльовування».

За таке його життя оселилася в ньому Божа благодать й отримав вiн дар передбачення, як же наступне явить слово. Також почав жити при соборнiй церквi Пресвятої Богородицi, у папертi, завжди молячись зi сльозами, i з багатьма кляканнями, корисне градовi просячи. I не була неприємною молитва його перед Богом, а багато могла, мала силу праведний Божий гнiв вiд людей вiдвертати, про що зразу стало вiдомо.

Хотiв Бог якось через те, що надто помножилися грiхи людськi, знищити град Устюг блискавкою i кам’яними хмарами, як же колись давно людей аморiйських, якi Iсусовi Навину противилися, засипав камiнням великим з неба, побив їх, бо й серед християн грiшники, що не каються, у беззаконнях нечистих, наче в багнюцi, валяються, є противниками Iсуса Христа, Сина Божого, зрушуючи Його на гнiв i помсту, на них же Господь, як на своїх ворогiв, озброюється i губить їх. Так озброївся був праведний Месник на град Устюг, що Його прогнiвав, i готував на нього кари i згубу, про що святий Прокопiй пророчо наперед довiдався i став для того града, як же колись пророк Йона для Нiневiї, проповiдником покаяння.

Одного недiльного дня, коли була, як звичайно, у церквi соборна вiдправа, почав Прокопiй святий переконувати людей до покаяння, кажучи: «Покайтеся, браття, у грiхах своїх й умилостивте Бога постом i молитвами. Якщо не покаєтеся, скоро всi загинете вiд огненного граду, гнiв-бо Божий надходить». Вони ж не слухали слiв його, говорили собi: «Цей чоловiк безумний i нiколи нiчого мудрого не каже». Пiсля Божественної лiтургiї був святий у папертi, плачучи й ридаючи невтiшно вдень i вночi. Люди, приходячи до церкви, бачили, що вiн безперестанку плаче, питали його: «Чому, юродивий, плачеш i яка журба серцю твоєму?» Вiдповiв їм блаженний: «Чувайте i молiться, браття, щоб не впали ви в напасть». Вони ж слова його нi за що не мали. Тому на третiй день, вийшовши з папертi, пiшов через цiле мiсто, проповiдуючи всiм людям з великим сльозами i з риданням великим, що зближається кара вiд Бога. I казав: «Покайтеся, о люди, плачте над грiхами своїми i молiться, щоб Господь Бог вiдвернув праведний гнiв свiй i не стратив града, як же Содому i Гомору, за розмножене беззаконня». Люди ж затвердiли серцями своїми, не слухали проповiдi його, бiльше ж насмiхалися з нього, як iз нерозумного. I був святий один за всiх до Бога гарячий молiльник, приклад покаяння собою являюючи й умилостивлюючи Господа безсонними слiзними молiннями вдень i вночi. Наступної недiлi в полудень найшла на мiсто темна хмара. Люди ж, бачивши незвичну вдень пiтьму, не розумiли, що це, i запитували: «Що це має бути?» Тодi встали з чотирьох бокiв великi хмари, iз блискавками безперестанними на град находили, i були громи страшнi, що не було чутно, як один до одного говорив. I хиталася земля вiд страшного грому, а вiд блискавиць була гаряч велика. Тодi люди пiзнали загибель свою, що гнiвом Божим на град найшла, i згадали проповiдь блаженного Прокопiя та його пророцтво про той страшний час. Збiглися всi до святих церков, а найбiльше – до соборної церкви Пресвятої Богородицi i молилися зi сльозами. Прийшов i святий Прокопiй до церкви, впав перед iконою Пречистої Божої Матерi, багато слiз проливаючи i молячись, щоб вона була палкою заступницею перед своїм Сином i Богом за людей, що згрiшили i гнiв Божий на себе стягнули. До Бога ж, як давнiй пророк Мойсей, взивав: «Вiдпусти, Господи, людям цим грiхи їхнi. Якщо ж нi, то й мене забери iз книг життя». Було ж довге молiння вiд святого Прокопiя i вiд усього народу до Бога i до Пречистої Богородицi, старанне i з риданням. Явилося чудо предивне вiд iкони Пресвятої Божої Матерi: вийшло з її образу миро i, наче з джерела, текло й наповнило церковний посуд. I в ту ж годину перемiнилося повiтря, i хмари страшнi з блиском i громами вiдiйшли на пустельнi мiсця, вiд града за двадцять поприщ. I там випав великий дощ iз розжареного камiння, багато лiсiв понищивши й попаливши. А з людей i худоби нiкого не убило, заступництвом Пресвятої Богородицi й молитвами святого Прокопiя. Камiння ж те, що гнiвом Божим випало на пустельнi мiсця, видно й донинi на переконання i пострах останньому роду, щоб грiшнi до покаяння наверталися. А миром тим, що з образу Пресвятої Богородицi витекло, мастилися люди на благословення. I хто був хворий i страждав на якусь недугу, отримував зцiлення i здоров’я, i була радiсть велика граду, який вiд видимої загибелi вирятувався i прийняв дарування цiлющого мира з благодатi Богородицi.

Святий же угодник Божий Прокопiй знову, за звичаєм своїм, юродство вдавав, мудро приховуючи перед людьми свою добродiйнiсть. Яке ж було злостраждання i терпiння його i яка була з ним милiсть Божа, що берегла його, видно звiдси. Одного року була зима, вiд всiх iнших зим лютiша. Мороз нестерпний налягав i вiтер дихав буремний, випав же тодi й снiг превеликий, що й хат багато було засипано, i багато людей, i худоби не лише в дорозi, а й у мiстi i в селах замерзали, i птахи мертвими на землю падали, i жебраки терпiли бiду велику, стогнучи i трясучись, i бiльшiсть з них замерзло. Затягнулася ж та безмiрна лютiсть зимова на багато днiв. У той час i святий Прокопiй найлютiше зло витерпiв нагим своїм тiлом вiд зими великої. Коли-бо вийшов уночi iз церковної папертi, прийшов до малих хат, що зразу бiля церкви були i в яких жили жебраки, – хотiв у них хоч трохи зiгрiтися. Жебраки, почувши його прихiд, однi замикали перед ним дверi мiцно, iншi, з палицями проти нього вийшовши, били його i проганяли, кричучи: «Iди звiдси, юродивий, iди». Вiн же, вiд них пiшовши, увiйшов до порожньої якоїсь хатини i побачив, що в одному кутi лежали пси. Лiг бiля них, щоб хоч трохи зiгрiтися. Пси ж, вставши, повтiкали вiд нього. Раб же Божий, бачачи, що не лише люди, а й пси ним гидують, сказав собi: «Хай буде iм’я Господнє благословенне вiднинi i довiку». I повернувся знову у притвор церковний, сiв там, зiгнувся i трясся тiлом. I, втративши надiю на життя, чекав останнього подиху й молився, щоб прийняв Бог душу його. Тодi раптом вiдчув у собi тепло й розплющив очi – побачив перед собою ангела Божого. У такiй подобi йому явився, як колись явився в Царгородi давньому юродивому Андрiєвi святому, коли той у подiбний час лютого морозу втратив надiю на життя. Мав ангел у руцi своїй гiлку райську, що квiтла рiзними квiтами, нею ж торкнувся лиця блаженного Прокопiя, оживив його i зiгрiвав тiло його пахощами квiтiв, як же колись Андрiєве. I так Прокопiй святий у стражданнi своєму з милости Божої був захищений i лють холоду пережив без шкоди. Все ж те, що було з ним, розповiв любому своєму друговi, одному з клирикiв церковних, на iм’я Симеон, богоугодних чеснот сповненому, що став пiзнiше батьком святого Стефана Великопермського. А тому що згадано тут батька святого Стефана, годиться й матiр його не оминути мовчанням, за пророцтвом вiд Прокопiя святого, що було на початку приходу його до града Устюга. Пiд час вiдправи вечiрньої в соборнiй церквi, дiвчинка мала, трьох лiт, на iм’я Марiя, прийшла туди зi своїми батьками. Її побачивши, блаженний Прокопiй поклонився їй до землi, тодi, щоб почули всi люди, мовив: «Ось iде мати великого Стефана, єпископа, учителя Пермського». Те чуючи, багато розсудливих дивувалися собi, кажучи: «Чи може в Пермi єпископ бути?» У той-бо час Пермський край ще не був просвiтлений святою вiрою, i нi одного там не було християнина, але всi були в iдолопоклонницькому блудi, аж до днiв святого Стефана, який народився вiд законного подружжя тої дiвчини Марiї, коли вона вiку дiйшла, i вищезгаданого Симеона, за пророцтвом святого Прокопiя.

Дивне ж було пророцтво цього праведного в юродствуваннi. Несамовитий-бо ставав, носив у лiвiй руцi своїй три кочерги. Якщо їх котрогось року тримав головами догори, тодi було досить хлiба i всiляких земних плодiв. Коли ж носив головами донизу, тодi бiднiсть i неплiднiсть землi виявляв, хоч i не словами, але образом тим, бо був пророком. Часто приходив на берег рiки, що називалася Сухона, над нею ж град Устюг стоїть. I там сидiв на каменi й дивився на тих, що плавали у човнах, молився за них з жалем до Бога, щоб дав їм тихе плавання, i любив те мiсце на березi рiки й камiнь. I багато разiв просив людей, що там траплялися, щоб пiсля його смерти поховали тiло його на тому мiсцi, а камiнь щоб на гробi поклали. Прожив же лiт досить i, кончину свою передбачивши, пiшов уночi до обителi святого архистратига Михаїла й поблизу тої обителi переставився до Господа. Нiхто ж про кончину його не знав. Було ж те переставлення святого в рiк буття свiту 6811-ий, воплочення ж Бога Слова у рiк 1303-ий, мiсяця липня у 8-ий день, на пам’ять тезойменного йому угодника Божого святого великомученика Прокопiя. Тiєї ж ночi снiг великий з неба впав, десь на двi п’ядi, i покрив усю землю, i всiлякий плiд земний, i був холод, i мороз, i буря, проте нiщо не пошкодило земним плодам, скоро-бо вiд сонячного тепла снiг розтанув i повiтря стало наповнене добром. На утренi ж тiєї ночi соборнi єреї i причетники, не бачивши Прокопiя в церквi, дивувалися: нiколи-бо не покидав блаженний денного i нiчного церковного спiву.

Пошукавши його навколо церкви – не знайшли. Не бачили його i на Лiтургiї, почали шукати всюди i, три днi шукаючи, не знайшли. На четвертий день при обителi архангела Михаїла, на кiнцi мосту, знайшли його мертве тiло, покрите великим снiгом, бурею нанесеним, лицем до неба лежав, руки на грудях хрестоподiбно мав зiгненi й очi, як же належить, заплющенi. I, взявши його, несли чесно на головах своїх у соборну церкву, при якiй же вiн у папертi багато літ прожив.

I, спiваючи, як звичай був, надгробне, поховали його поблизу рiки Сухони, як же вiн ранiше просив, на мiсцi його улюбленому. I той камiнь, на якому звик часто сидiти, поклали на його гробi, викарбувавши рiк, i мiсяць, i день кончини його. Багатостраждальне його життя i ясновидiння спочатку не було описане, а тiльки переповiдали його старшi молодшим. Через багато рокiв, коли почали вiдбуватися чуда вiд його гробу, збудовано було церкву над його чесними мощами i встановили святкувати день його переставлення через багато зцiлень, що подавалися на всiлякi недуги. Тодi й дiяння дивного життя його, щоб не забулося i достовiрно переповiдалося, зiбрали й записали, на чесну пам’ять угодника Божого Прокопiя, на користь тим, що читають i слухають, на славу ж Христа, Бога нашого, з Отцем i Святим Духом славленого нинi, i повсякчас, i навiки-вiкiв. Амiнь.