...
Без категорії

Житie i страждання преподобних отцiв Патермутiя i Копрiя, а з ними й Олександра-мирянина

Мiсяця липня у 9-ий день

Юлiян-цар, що спочатку вiрив у Христа, тодi у вiдступництво i злiсть диявольську вiдхилився i сином сатанинським став, зiбрав велику воєнну силу й пiшов на Перську вiйну. По дорозi багато крови святих пролив. I взяв двох пресвiтерiв антiохiйських, Євгенiя i Макарiя, i, довго їх мучивши, до Мавританiї у вигнання послав.

У днi того ката були в пустелях єгипетських два преподобнi мужi – Патермутiй i Копрiй. В однодумствi жили й разом служили Боговi. Був же Патермутiй старший лiтами, i в подвигах чернечих досвiдченiший, i в чеснотах твердiший. Копрiй же – молодший роками i ще не цiлком утверджений – наставлявся вiд Патермутiя як учень вiд учителя i син духовний вiд батька духовного. Перед тим як взяли їх на муки, розповiдав Копрiй Патермутiю про видiння, яке мав уночi увi снi. «Бачив, – казав, – небо, що вiдчинялося, i якогось свiтлого мужа, що палицю мав у руцi, i йшов вiн до мене. I знову бачив я з iншого боку чорного якогось, що супроти нього йшов i запалював вогонь, i багато диму вiд нього виходило. Той чорний простягнув руку, взяв мене, i був я серед диму у бiдi великiй, обступило-бо мене багато зла. Свiтлоносний той муж далеко вiдiйшов вiд мене, i голос з неба прийшов, кажучи: «Розшматуватися має плiд чоловiка цього, i знову обернеться на добро». Це бачачи, збудився я, збентежений». Патермутiй же сказав: «Недобрий цей сон, боюся, щоб не вiдступив ти вiд Бога живого. Ось-бо цар Юлiян Вiдступник вiдвернувся вiд Христа, чинить гонiння на Церкву Божу. I думаю, що й нас вiзьмуть на муки. Гляди ж, дитино, щоб ти не вiдрiкся Христа, погроз i мук злякавшись чи ласкою звабившись, але бiйся Бога, i пам’ятай заповiдi Його, i будь мужнiм».

Пiсля того видiння багато днiв не минуло, як Юлiян-цар iз силою вiйська прийшов у межi єгипетськi i, чувши, що в мiсцях тих багато пустельникiв перебуває, послав воїнiв перейти цi пустелi, щоб, кого знайдуть, взяти на муки. Тодi взяли й цих отцiв, Патермутiя i Копрiя, i до ката на допит привели. I спитав Юлiян преподобного Патермутiя: «Скiльки лiт життя твого вiд народження, старче?» Вiн же мовив: «Сiмдесят п’ять лiт мого тимчасового на землi життя». Поглянув же цар на Копрiя i спитав: «Скажи ти, молодший, скiльки рокiв маєш?» Вiдповiв Копрiй: «Сорок п’ять рокiв менi вiд народження».

Звелiв цар старця Патермутiя вiдвести до темницi, а Копрiя залишив i почав говорити до нього так: «Принеси богам жертви, чоловiче, щоб уникнути мук, якi на тебе чекають. Покинь звабу християнську, яка нiякої користи тобi не приносить, бо i я ранiше вiрив у Христа, та нiякої не здобув користи. Нинi ж, вiрячи богам безсмертним, багатьох i великих благодiянь вiд них сподобився. I тебе тому навчаю корисної науки, щоб i ти, вiдвернувшись вiд Христа, принiс жертви богам – i будеш праворуч вiд мене стояти, велику благодать у мене матимеш». Копрiй же, розтуливши рота, слухав царевих слiв, наче забувся, i перемiнився з добра на зло, i послизнувся у згубу, i сказав Юлiяновi: «Добре повчаєш мене, о царю, благо, що знайшов я тебе, учителя i наставника предоброго». Тодi скликнув голосно, кажучи: «Юлiянський я вiднинi, а не християнський! I наскiльки спочатку блудив у звабi християнськiй, настiльки нинi все виправлю: поклонюся богам i жертву принесу їм». Такi Копрiєвi слова чуючи, цар зрадiв радiстю великою i сказав: «Блаженний чоловiк цей понад усiх чоловiкiв, бо пiзнав давнiх батькiвських богiв, що дають вiчне життя свiтовi». I пiсля цих слiв окаянний Копрiй поклонився iдоловi Аполона з жертвою. I, вiдступивши вiд Бога, прийняв диявола, й ангели святi вiдступили вiд нього, бiси ж обступили його i через нього радiли.

Довiдавшись про те, що Копрiй вiдступив вiд Христа, преподобний Патермутiй засмутився дуже й почав через нього плакати й ридати. I схилив колiна, молився, кажучи: «Господи, Боже сил, не губи того, що переступив заповiдь Твою, грiшника, згадай дiла його, якими в юностi потрудився задля любови Твоєї. Не вiдкидай вiд лиця свого того, кого звабили слова законопереступника, згадай творiння своє i дiло рук своїх знайди».

Сiв зранку цар на престолi, перед ним праворуч стояв Копрiй в червоному одязi, i звелiв Юлiян привести Патермутiя на допит. Коли вели преподобного, побачив його Копрiй i мовив: «Ось iде звабник, що нищить порятунок мiй». Коли ж старець дiйшов близько судища, покликав його Копрiй, кажучи: «Що, Патермутiю, чи бачиш, що я радiю, а ти плачеш? Я-бо юлiянський, а не християнський». Вiдповiв Патермутiй: «Бачу, що ти смiєшся, i плачу над тобою». Сказав цар старцевi: «Не плач, але принеси жертву богам i радiй з ним разом». Вiдповiв Патермутiй: «Радiсть його тимчасова, нинi радiє, а в майбутньому вiцi плакатиме, якщо не покається. Я ж нинi плачу, а в майбутньому життi втiшуся. Цей тут величається в червоному одязi, а там нагий буде. Я ж тут обдертий, а там одягнуся в ризу шлюбну. Вiн нинi насичується, а в майбутному вiцi зголоднiє. Я ж нинi голодний, а в прийдешньому життi насичуся, коли явиться менi слава Господа мого. Нинi вiн перед тобою, царем земним, у чинi слуг твоїх стоїть, а там вiд лиця Царя Небесного з безчестям вiдкинений буде i з бiсами в геєнi вогненнiй опиниться». Те мовивши, старець поглянув в лице Копрiянове й мовив: «Горе тобi, проклятий, був ти ранiше посудиною благодатi, нинi ж – гнiй, в якому бiси ликують. Ось-бо ангели вiдступили вiд тебе, i демони навколо тебе стали. Скинув ти Бога, одягнувся в диявола. Життя iстинне, вiчне, ти возненавидiв, тимчасове ж, брехливе, полюбив. Але згадай дiла юности своєї i опам’ятайся, покинь звабу, якою ти люто впав, i ходи до мене, о дитино, полюби Бога знову i перед Тим, перед ким згрiшив, покайся. Вiн – милосердний, прийме тебе i просить тобi грiхи твої».

Коли старець те мовив, розчулилося серце Копрiєве i, розкаявшись, вигукнув голосно: «Горе менi, горе менi, горе менi!» I почав хитатися то в той, то в той бiк. Тодi, оживши духом i на небо глянувши, мовив: «Я вже не Юлiяновий, але знову Христовий. Згрiшив я, переступивши заповiдь Божу, беззаконствував, вiдвернувся вiд Господа мого. Але в цьому пiзнається доброта Твоя, Владико, коли помилуєш мене, що згрiшив тяжко. Будь милосердний, Чоловiколюбче, до мене, що нинi – наче дерево сухе, з якого ж плiд опав i листя помертвiло. Слова беззаконних звабили мене, i буря диявольська поглинула мене, засичали на мене змiї i втiшилися мною лики бiсiвськi. Зорi небеснi засмутилися, сонце i мiсяць сховали свiтло своє через великий грiх мiй, яким я засмутив Бога. Але, о ангели Божi й лики праведних, зiйдiться разом, i ви, всього свiту люди, зберiться i плачте над падiнням моїм i помутнiнням ума мого, що лишив я Сонце праведне – Христа. I погасло в менi свiтло вiри, i краса душевна забралася вiд мене». Тодi звернувся до царя i мовив: «Нащо звабив мене ти, о дияволе? Чому у згубу свою i мене притягнув, законопереступнику?» I скинув iз себе червоний одяг, кинув перед нього, кажучи: «Вiзьми свою славу, яку ти менi дав, я ж знову прийму те, що втратив. Добрий Бог мiй i вчинить мене одним iз наймитiв своїх».

Бачив же цар, що Копрiй до Христа знову навернувся, сповнився гнiву i звелiв зразу розжарити велику залiзну сковороду. Копрiй же, те чуючи, мовив: «Добре ти звелiв, о царю, спали мене, на частини розрубай мене, щоб багатьма муками я падiння своє виправив. Найперше покарай язик мiй, бо вiн найперше згрiшив, вiдрiкшись Христа». Тодi цар звелiв розжарити малу залiзну ложку й покласти на язик Копрiєвi. Бачив же Копрiй ложку розжарену, наче вугiлля, сказав до святого Патермутiя: «Молися за мене до Бога, отче, бо боюся муки цiєї». Мовив йому старець: «Терпи, дитино, з радiстю, i Господь тобi допоможе». I коли приклали ложку до язика Копрiєвого, зразу вистигла, наче лiд, язик же не попiкся. I сказав цар: «Цi люди – волхви, ведiть їх на розжарену сковороду, на якiй Євгенiя i Макарiя спалено».

Коли ж їх вели, сказав Копрiй до старця: «Молися за мене, учителю мiй, бо вельми боюся мук». Сказав старець: «Не бiйся, дитино, але будь мужнiй, згадай свої з дитинства подвиги i труди постницькi в пустелi, мужньо задля Бога звершенi. Чи не пам’ятаєш, коли тридцять п’ять днiв без їжi перебув? I знову, хiба не пам’ятаєш, як спiврозпинався з Христом, дванадцять днiв руки хрестоподiбно простертi мав, нерухомо стоячи? I чи забув, як на твердому камiннi i на гострих черепках ти лежав? Якщо те все в життi своєму солодко терпiв заради Христа, то чому нинi муки цiєї, що одну годину триває, боїшся?» Копрiй же тими словами утвердився, просвiтлiв лицем i безстрашно до сковороди зi старцем пiшов.

Коли вони сходили на сковороду, сказав Патермутiй: «Брате Копрiю, пiднеси очi свої вгору». Копрiй же, поглянувши на небо, мовив: «Бачу, що ангели зближаються, їх же голови роси сповненi. Прошу тебе, отче, скажи до них, щоб не гнiвалися на мене, що я вiдрiкся був Христа». I так зiйшли обидва на сковороду i наче по лузi ходили, насмiхаючись iз ката: сковорода-бо зразу вистигла цiлком. Кат же, те бачачи, бiльше лютував. I звелiв розпалити пiч вогненну, щоб вкинути до неї мученикiв на спалення. Коли розжарювалася пiч, пiдiйшов до Копрiя один iз воїнiв царевих, на iм’я Олександр, i мовив: «О окаянний Копрiю, спершу принiс жертву богам, а нинi не хочеш. Але знову навернися до них, щоб визволитися вiд вогненної смерти». Вiдповiв йому святий Копрiй: «О, якби перший мiй грiх, яким згрiшив я перед Христом моїм, у забуття вiдiйшов перед Богом! Якби зiбрати воду морську, i всi рiки, i джерела, i всi небеснi краплi, – не вистачить їх, щоб омити скверну грiха мого. Проте не втрачаю надiї на милосердя чоловiколюбного Владики мого». Олександр же словами Копрiєвими розчулився i сказав: «Хотiв би i я бути воїном того царя, якого ви є воїнами». I почав Копрiй повчати його святої вiри i зробив так, що вiн повiрив у Христа.

Коли була пiч дуже розжарена i преподобнi мученики до неї йшли, пiшов за ними й Олександр, кажучи: «Пiду i я з вами, блаженнi отцi, вiзьмiть мене з собою у пiч, заради Христа». Вони ж взяли його пiд руки i йшли разом. Тодi Олександр звiльнився з їхнiх рук, пiшов попереду до печi. I коли наблизився до отвору печi, полум’я велике проти нього вийшло, проте не обпалило його. I сказав Олександр до полум’я: «Якщо Господнiм велiнням вийшло спалити мене – спали чоловiка грiшного». Коли вiн це промовляв, розступилося полум’я надвоє. I стало по обидва боки, як же давно вода в Червоному морi, i давало посеред себе йому дорогу. I увiйшов Олексадр всередину печi, не торкалося до нього полум’я. Побачив там ангелiв Божих i мовив до них: «Прошу вас, пани мої, спасiть мене, грiшного». Вiдповiли ангели: «Задля того й посланi ми сюди вiд Бога, щоб у спасення забрати тебе». I взяли душу його до Господа. Тiло ж його залишилося у вогнi мертве, але не обпалювалося.

Увiйшли ж пiсля нього i преподобнi отцi Патермутiй i Копрiй, також вогнем не опалюванi, i сiли при тiлi Олександровому, спiваючи i хвалячи Бога. Коли пiч цiлком вистигла, вивели святих перед лице цареве, живих i цiлих, анiтрохи вiд вогню не пошкоджених. I тiло святого Олександра було необпалене, пахощi великi випускало. I подивувався цар, сказав: «Справдi великий Христос». I знову перемiнився й мовив: «Великi боги, а Христос – нiщо». I почав примушувати святих до iдолопоклонiння. Преподобний же Патермутiй мовив до нього: «Тому що не задля слави Божої на вiйну iдеш, не повернешся назад, але поранений будеш невилiковною раною i не знатимеш того, хто вбиватиме тебе, i погано загинеш». Тодi цар сповнився лютi – звелiв убити їх мечем. I вивели святих iз града на мiсце смертне, i помолилися до Бога перед кончиною своєю, i був з неба голос, що Патермутiя прославляв, Копрiя прощав, обох до спокою вiчного прикликав. I, радiючи, схилили пiд меч голови свої, i прийняли кончину, поклавши душi свої за Господа свого.

А Юлiяна нечистого на вiйнi перемогли перськi воїни. I невидима рука списом його пробила, викинув душу свою люто i, за словом святого Патермутiя, не повернувся у землю свою, загинув iз шумом. Була ж кончина святих преподобномученикiв Патермутiя i Копрiя i з ними святого Олександра мiсяця липня у 9-ий день, володарював у римлян Юлiян Законопереступник, у нас же царював Господь наш Iсус Христос, Йому ж з Отцем i Святим Духом честь, слава i держава нинi, i повсякчас, i навiки-вiкiв. Амiнь.

 

Знайшли помилку