Преподобний Іоанн Дамаскин

Місяця грудня на 4-й день

Преподобний Іоанн Дамаскін народився близько 680 року в столиці Сирії Дамаску, у християнській родині. Його батько, Сергій Мансур, був скарбником при дворі халіфа. В Іоанна був прийомний брат, осиротілий отрок Косма, якого Сергій прийняв до себе в дім. Коли діти підросли, Сергій подбав про їхню освіту. На дамаському невільничому ринку викупив він із полону вченого ченця Косму з Калабрії і доручив йому вчити дітей. Хлопчики виявили незвичайні здібності і легко освоїли курс світських і духовних наук. Після смерті батька Іоанн обійняв при дворі посаду міністра і градоправителя.

У той час у Візантії виникла і швидко поширювалася єресь іконоборства, підтримувана імператором Львом III Ісавром (717-741). Ставши на захист православного іконошанування, Іоанн написав три трактати “Проти тих, хто засуджує святі ікони”. Мудрі Богонатхненні писання Іоанна розлютили імператора. Але оскільки автор їх не був візантійським підданим, його не можна було ні ув’язнити, ні стратити. Тоді імператор вдався до наклепу. За його наказом від імені Іоанна було складено підроблений лист, у якому дамаський міністр начебто пропонував імператору свою допомогу в завоюванні сирійської столиці. Цей лист і свою лицемірно-влесливу відповідь на нього Лев Ісавр відіслав халіфу. Той негайно наказав усунути Іоанна з посади, відрубати йому кисть правої руки і повісити її на міській площі. Того ж дня надвечір Іоанну повернули відрубану руку. Преподобний став молитися Пресвятій Богородиці і просити зцілення. Заснувши, він побачив ікону Божої Матері і почув Її голос, який повідомив йому, що його зцілено, і водночас наказав невтомно працювати зціленою рукою. Прокинувшись, він побачив, що рука його неушкоджена.

Дізнавшись про диво, що свідчило про невинність Іоанна, халіф просив у нього вибачення і хотів повернути йому колишню посаду, але преподобний відмовився. Він роздав своє багатство і разом із названим братом і товаришем по вченню Космою вирушив до Єрусалима, де поступив простим послушником у монастир Сави Освяченого. Нелегко було знайти йому духовного керівника. З монастирської братії на це погодився лише один дуже досвідчений старець, який став уміло виховувати в учневі дух слухняності та смирення. Перш за все старець заборонив Іоанну писати, вважаючи, що успіхи на цьому терені стануть причиною гордині. Одного разу він послав преподобного в Дамаск продавати кошики, виготовлені в монастирі, до того ж доручив продати їх набагато дорожче за їхню справжню ціну. І ось, пройшовши болісний шлях під спекотним сонцем, колишній вельможа Дамаска опинився на ринку в рваному одязі простого продавця кошиків. Але Іоанна впізнав його колишній домоправитель і скупив усі кошики за призначеною ціною.

Одного разу в монастирі помер один з ченців, і брат покійного попросив Іоанна написати що-небудь на втіху. Іоанн довго відмовлявся, але з милосердя, поступившись проханням пригніченого горем, написав свої знамениті надгробні тропарі. За цей непослух старець вигнав його зі своєї келії. Усі ченці почали просити за Іоанна. Тоді старець доручив йому одну з найважчих і неприємних справ – прибирати з монастиря нечистоти. Преподобний і тут явив зразок послуху. Через деякий час старцю у видінні було вказано Пречистою і Пресвятою Дівою Богородицею зняти заборону з письменства Іоанна. Про преподобного дізнався Єрусалимський патріарх, висвятив його на священика і зробив проповідником при своїй кафедрі. Але преподобний Іоанн незабаром повернувся до Лаври преподобного Сави, де до кінця своїх днів проводив час у писанні духовних книг і церковних піснеспівів, і покинув монастир тільки для того, щоб викрити іконоборців на Константинопольському Соборі 754 року. Його піддали тюремному ув’язненню і тортурам, але він усе переніс і з милості Божої залишився живий. Помер близько 780 р., у віці 104 років.

Тропарі, кондаки, молитви та величання