У той самий день страждання святої мучениці Сіри, дівчини перської, яка родичкою була святої Марії Голиндухи

Місяця серпня на 24-ий день

У дні перського царя Хозроя старшого, у двадцять восьмий рік його царювання, явилася в Персії, наче найчистіший маргаритв у морі, свята діва Сіра, красою віри християнської сяючи, славна великими страдницькими подвигами за Христа. Вона народилася у граді, названому Хірхаселевкос, із роду нечестивого, з якого багато плодів дияволу завжди родилося. Батька мала — жерця ідольського й волхва знаменитого, який серед вохвів і жерців перських довгий час був суддею і співрадником високої їхньої влади, що називалася мавіпта, бо добре знав учення найдавнішого архіволхва Зороастра, першого учителя звіздарської премудрості в Персії. Ненавидів вельми християн той волхв, що народив цю дівчину Сіру, намагався вберегти доньку свою, аби вона не познайомилася й не потоваришувала з християнськими дівчатами. Було тоді в Персії багато християн (як же й нині є в цілій Азії під владою агарян), хоч і жили в утисках і приниженні. Через те віддав її, ще малу дівчинку, після смерті її матері до іншого града, що називався Фарс, де було всіляке навчання чарів, одній своїх родичці-чарівниці, аби виховувала її в нечестивому навчанні. Коли дівчина почала доростати до розуму, зразу навчалася чарів — і віддано її на жрецьке нечисте служіння, й учинена була здійснювати якісь таємні жертви бісам, яких вони називали Яст, і мали те за найчистішу жертву. Це ж про неї розповідаємо, аби було відомо, у якому була потьмаренні та звабному бісівському блуді і з якої пітьми на світло пізнання істини вийшла й уникла диявольських сітей.

Коли вона була в дорослому віці, і вже все чарівне учення добре знала, і служила нечистим перським богам гаряче в чині жрецтва, влаштувала їй путь спасіння таким чином. Із Провидіння і Промислу Божого познайомилася з одними убогими християнськими жінками. І від них почула про Христа Господа, істинного Бога, і почала ретельно допитуватися про християнську віру, про її догми і про весь чин і життя християнське. І що чула від них, про те умом розмірковувала, порівнюючи віру християнську й перську, і бачила велику між ними у всьому різницю. Все, що було перської віри, бачила брехливим і нечистим, а що християнської — праведним і чистим. І постановила собі покинути нечестя перське й приєднатися до християн.

Хотіла ж більше про християнське благочестя довідатися — почала таємно приходити до церкви християнської і слухати читання, і спів церковний, і повчання слів Божих, і приглядатися до благочинного й благоговійного відправляння церковної служби. І полюбилася їй дуже християнська віра і весь чин її, і почала наслідувати життя християнське постом і умертвлінням тіла свого. Боялася дуже, аби не віддали її мужеві, тоді бо обтяжуватиметься ум її житейськими турботами, вже-бо вісімнадцять років мала від народження. Через те не з’являлася на очі світським людям, не мала спілки зі славними і багатими дівчатами й жінками перськими, але трималася далеко від них, уникаючи бесід і дружби з ними. Із християнськими дівчатами й жінками часто таємно сходилася, розмовляла про Христове народження від Пречистої Діви, і про всі чуда Його, і про добровільне страждання і смерть, про воскресіння і вознесіння з тілом на небо, і про прийдешній Страшний Суд, і про винагороду для праведних, і про муку для грішних. Й у все, що від християнських доньок чула, вірила безсумнівно, і записувала те в серці своєму, і розчулювалася, і любов’ю до Христа Бога горіла. Замикалася ж у келії своїй і читала християнські книги, вчилася молитов і псалмів, і молилася до єдиного істинного християнського Бога, посипаючи попелом голову свою. І так довгий час було: у таємниці зберігала християнську віру, боячись батька й інших волхвів, до того ж думала, що досить для спасіння таємно вірити в Христа. Ще-бо не розуміла апостольських слів: «Серцем віриться на оправдання, устами ж визнається на спасіння».

Минуло досить часу, впала в якусь тілесну недугу, але не шукала ліку в чарах, як же нечестивим властиво шукати в недугах їхніх, а звернула серце своє до Бога і, хворіючи тілом, прийшла до церкви християнської й попросила пресвітера, аби дав їй трохи землі церковної, — вірила, що отримає від землі тої зцілення. Пресвітер же відкинув її як нечестиву: «Щ о спільного в тебе, невірної, з вірними й ідолослужительки з християнською Церквою?» Вона ж не розгнівалася за те, сама знала про недостойність свою, але, трохи помовчавши, торкнулася з вірою ризи єреєвої, як колись кровоточива Христової, — і зразу отримала зцілення від недуги своєї, і повернулася здорова додому, і дивувалася такій своїй переміні з недуги у здоров’я. І казала собі: «Якщо служителі Христові мають таку силу, наскільки більше сам Христос є всесильним». І бажала повну віру християнську прийти, і думала, як би хрещення святе отримати.

Диявол же, що заздрить добрим, бачачи в ній добрі початки святої віри і її наміру, намагався зробити перепону: явився їй вночі з гнівом, безчестячи її, що, покинувши батьківські звичаї, шукала допомоги в християн від хвороби й торкнулася риз єрея християнського. Блаженна ж дівчина, пізнавши, що то бісівська зваба, загородила себе хресним знаменням, як же від християн була навчена, і схилила коліна до землі, почала читати псалом Давидів дев’яностий: «Той, хто живе у допомозі Вишнього, під покровом Бога небесного оселиться». І далі той псалом. Диявол же на короткий час зник, проте знову після прочитання псалма явився, те саме з гнівом до неї кажучи. І знову дівчина коліна до небесного Бога схилила, той самий псалом читати почала. І знову диявол трохи відбіг, та, знову повернувшись, насмілився сказати: «Я — живий бог у вишніх, під захистом якого всі перебувають, і належить (казав) до мене тобі звернутися, а не до християн, які тебе зваблюють». Вона ж втретє схилилася до молитви, усім серцем до Христа Бога молилася, аби відкрив їй правду, всіляку ж звабу щоби відігнав від неї. І зразу ж силою Божою прогнаний був від неї спокусник, проте в умі її, наче слід зваби бісівської, залишився якийсь сумнів. Але зразу пізнавши, що то з бісівської дії, з палкішим серцем звернулася до Бога, каючись зі сльозами й визнаючи свою неміч. Наступної ночі втішена була від Бога видінням сонним, яке провіщало мучеництво їй так. Видно було, наче стоїть на якомусь дуже великому постаменті вище від священиків і тримає в руках своїх святу чашу, повну Христової Крови, її ж, дивлячись на людей, показувала. Два диякони з обох боків стояли й кадили. Те видіння означало, що має прийняти чашу страждання за Христа перед очима людей, що на те дивитимуться. Постамент височезний, на якому стояла, знаменував честь мучеництва, що всі чини святих перевищує. Кадіння ж було знаменням, що страждання її має бути приємним Богові, як жертва і кадило, і тому, що ним ціла Христова Церква обкаджується.

Після того видіння, коли почалося її подвижницьке життя I в Бозі, пізнали її брати й родичі, що схилилася до християнської віри: бачили, що тілом змінилася і на лиці зблідла від утримання й посту. Вона мало що до когось говорила, але замикалася у своїй кімнаті й у мовчанні перебувала. Зовсім перестала приносити богам жертви і звичні їм служби не виконувала. І сумували через неї, і просили мачуху, аби переконала її припинити таке життя, не відступати від служіння батьківським богам, щоб не безчестила рід їхній і не наводила гніву царського на цілий дім їхній. Мачуха ж, таємно навчена від того, хто звабив колись у зміїній подобі Єву в Раю, підійшовши на самоті до блаженної тої дівчини, із радісним й усміхненим лицем почала розповідати їй, що вона також християнської віри, але в таємниці її береже й служить Христові. Радила їй не відступати від Христа таємно, явно ж виконувати за звичаєм жрецьку службу ідолам, щоб усі бачили, що вона служить богам, і відкинули думку про її християнство. «Це ж роблячи (казала до дівчини звабниця), і Христа не прогніваєш, бо Йому досить, якщо хтось служить Йому таємно, і батька та братів не дратуватимеш, й уникнеш лютих мук, що мають тобі бути, якщо не послухаєш поради моєї. Подумай, як ти, дівчина, юна і немічна тілом, зможеш стерпіти биття, рани, шматування тіла, палення й інші якісь муки? І страшно, що ти, знемігши в муках, проти волі, відречешся Христа відкрито, і буде тобі більший і непрощенний гріх. Краще-бо тобі таємно Йому служити, а на позір вдавати, наче служиш богам, і не має тобі це за гріх зарахуватися». Це й тому подібне говорила щодня мачуха дівчині Сірі — і схилила її серце до своєї ради: злі бесіди псують добрі звичаї, говорить Писання. Проте не дав Господь рабі своїй у звабі тій, як у безодні, довго грузнути, але підкріпив її знову новими одкровеннями.

Коли минуло чотири місяці й надійшов Великий піст, вирішила дівчина прожити його в постницьких подвигах. Коли почала постити, бачила в сонному видінні братів своїх, у гній і болото вкинених, і батька, що на якомусь препоганому ліжку лежав. З другого ж боку побачила світлицю і ліжко високе й прикрашене, що дивним світлом осявалося, і багато світлих лиць бачила, які її прикликали до тієї світлиці. Після того видіння, збудившись зі сну, рано-вранці прибігла до християнської церкви й до єпископа Іоанна прийшла, розповіла все про себе детально: як із недуги своєї дотиком до єрейської ризи зцілилася і яке мала видіння —і просила єпископа, аби подав їй святе хрещення. Єпископ же все, що вона йому розповіла почувши, зрадів духом за неї, що Бог кличе її на спасіння. Проте, з огляду на тодішній час, відмовив їй у хрещенні: знав, що вона із знатного роду, і батько її багато може, і ненависть велика всіх волхвів до вірних була очевидною, і боявся роздратувати їх, щоб не підняли гнів за її хрещення, і не намовили царя, і не відновили гоніння й катування на Церкву Христову, і не розлякали словесних овець Христових невгамовною люттю своєю хижі ті вовки. Ще ж і щодо дівчини почасти сумнівався єпископ, щоб, злякавшись батьківських погроз і мук, не відвернулася від Христа — і зазнає наруги благодать хрещення святого. Радив-бо їй, аби спершу визнала Христа перед батьком своїм, і братами, і родичами, і всіма домашніми, і якщо витерпить страждання від них, то й до кінця у визнанні імені Христового нехай залишається — тоді удостоїться святого хрещення. Так порадивши їй, єпископ відпустив її з миром.

Пішла ж дівчина від єпископа сумна, бо не отримала бажаного. І бентежилася розумом: була між любов’ю і страхом, горіла любов’ю до Христа і боялася мук, і мовчала через страх. Після того знову було їй сонне видіння. Бачила ангела Божого, який тримав палицю залізну, ударив нею дівчину і запитав: «Де обіцянка твоя, якою ти обіцяла служити істинно істинному Христові Богові і за ім’я Його міцно стати проти нечестивих?» Вона ж, зі сну й видіння того збудившись, була налякана. Коли почало світати, покликана була до мачухи, і веліла їй мачуха здійснити ранкову волхвівську жертву богам за звичаєм жрецтва свого — вона ж уже горіла ревністю за Христом Богом, хотіла визнати відкрито ім’я Христове, і чарів же й кумирослужіння бажала перед усіма відректися. Проте в ту годину вдала, наче слухається матері своєї, і, взявши жрецьке чарувальне знаряддя за чином диявольським із Зороастрового передання, пішла до жертовника, і побачила себе, осяяну якимось божественним світлом, й укріпилася у своєму серці, і відклала страх, розбила перед усіма ті парувальні, до жрецтва вживані знаряддя, і плюнула на вогонь, який перси за бога мають, і розкидала його, і вівтар скинула, і крикнула голосно, кажучи: «Я — християнка, відрікаюся ідолів і всіх нечистих парувальних діл бісівських, плюю на лжебогів і на вівтарі їхні нечестиві, вірю ж в істинного християнського Бога і до церкви християнської іду!» Брати ж із мачухою і всі, що в домі чули те, схопили її і затримали, і замкнули в хаті, щоб з неї не вийшла, і сторожу приставили (батька на той час вдома не було). І сказала їм блаженна, щоб, пославши, прикликали батька, аби вона й перед ним визнала Христове ім’я, навіть якщо й мук від нього зазнає. Не хотіла-бо вже більше тримати в таємниці свою віру в Христа, але хотіла її відкрито показати, ніяких мук не боячись.

Тим часом зійшлися до неї родичі й ближні, зі сльозами вмовляли зупинитися в такому починанні, щоб не засмучувала батька та братів, не безчестила свого роду, й щоб добровільно не віддавалася на люті муки. Але вона ані слухати не хотіла слів тих лукавих. Прийшов батько й побачив, що вогонь їхній чарівний, якого за бога мали, розкидала донька його, і скинула вівтар, і чаруюче знаряддя жрецтва поламане, і Сіра голосно ім’я Христове прославляє. Сповнився невимовної люті і, схопивши її, бив своїми руками безжально, доки сам, втомившись, не знеміг. Тоді почав, плачучи, переконувати її, і голубити, і люблячі та благальні слова до неї говорити, але нічого не досягнув. Хоч і багато зла зробив їй, путами обкладаючи, у темному місці замикаючи, голодом і спрагою морячи, і ран багато накладаючи, а часом то сам, то через рідних голублячи, аби до батьківських богів і до волхвівської служби повернулася, — але істинна раба Христова залишалася як твердий діамант і стовп непохитний у визнанні пресвятого імені Ісуса Христа.

Бачив же батько незмінну її волю у вірі християнській, що неможливо її ніяким чином відвернути, пішов і сповістив Мавіптисові, який був у них князем волхвів. Мавіптис же, зібравши з навколишніх градів жерців і волхвів, сів з ними біля храму їхнього бога вогню і діву Христову поставив перед своїм судом. Зійшовся туди і люд, як на велике видовище, серед них же й християн було багато, які зібралися, аби побачити подвиг дівчини Сіри: відомо вже було всім про її навернення до Христа і про страждання від батька. І допитувався Мавіптис у неї, чого батьківських богів і передання відкинула, іншу ж віру прийняла. Вона ж відповідала, кажучи: «Кожна людина, що має здоровий глузд, не уподібниться безсловесним тваринам і не йтиме за тими, що її народили, невідомо куди, але піде шляхом, який їй видається кращим. Не піде за батьками й праотцями своїми, що заблукали в погибель. Тому я, бачачи, що віра християнська краща, ніж батьківське нечестя, вибрала краще, відкинула гірше». Мавіптис же, гніваючись, казав: «Великі муки чекають на тебе, дівчино, якщо не послухаєш нас». Вона ж, руку свою на шию поклавши, з великою сміливістю мовила: «Цю відітни, маєш владу, це я вже раз сказала тобі». І коли Мавіптис далі говорив до неї, питаючи, вона нічого більше не відповідала, а читала собі устами Давидові псалми, яких вони не розуміли. І сказав Мавіптис до інших: «Щ о вона говорить?» І ніхто не знав того, що вона говорила. Один же з них сказав: «Ось говорить вона християнське якесь учення». І зразу Мавіптис послав прикликати християнського єпископа, аби довідатися від нього, чи християнські слова говорить дівчина. І прийшов єпископ зі страхом, боявся влади волхвів. Поглянувши на нього, мучениця побачила, що він боїться, скликнула до нього, кажучи: «Не бійся, отче, але згадай писання, що каже: «Говорив я про свідоцтва твої перед царями і не осоромився». І знову: «Не бійтеся тих, що вбивають тіло, душі ж не можуть убити». І спитали єпископа, які слова говорила дівчина, він же сповістив, що справді християнські. Розгнівався ж Мавіптис на дівчину і звелів бити її в уста. Тоді почав підлещуватися словами хитрими, потім погрожував муками, але нічого не досягнув. І соромився християн, що на нього дивилися. Звелів-бо до часу в батьківському домі її пильнувати: не хотів скоро повідомляти цареві, щоб не збезчестився їхній чесний рід. Радив же батькові, щоб більше ласкою, ніж погрозами, доньку свою переконувати намагався. І повернулася мучениця додому, радіючи і славлячи Бога, що сподобилася перед князем, і суддями, і перед усіма людьми стояти на допиті за ім’я Ісусове.

Коли тримали мученицю в батьківському домі, Господь новими одкровеннями її утішав й утверджував рабу свою: часто ангельські явлення їй бували, з них же навчена була, як перед нечестивими суддями відповідати. Часом же являвся їй Мойсей, і Ілля, і Петро-апостол, й інші святі, як же про те в ширшій історії про неї написано. Батько ж багато піклувався про її відречення від Христа, але, не змігши перемінити твердої її настанови, знову сповістив про неї Мавіптису й цілому суду.

Трапилося ж тоді прийти в град той одному сановитому мужеві з вищого синкліту царського, якого звали Дар. Ті обидва володарі, Дар і Мавіптис, разом слухали слів батька, що жалівся на доньку свою і на християн нарікав, наче вони зібралися на нього й хотіли камінням його побити. Дар же послав деяких знатних мужів до дівчини спитати її, чого, покинувши волхвівську премудрість і жрецтво, схилилася до християнської віри. Звелів же посланцям переконувати її добрими словами, обіцяв їй царські дари. Якщо ж не послухає, то нехай сповістять їй, які люті муки чекають на неї. Коли послані до неї прийшли й допитувалися, багато ласкавих і погрозливих слів кажучи, відповіла блаженна дівчина: «Я сама хотіла йти до того, хто вас послав, і про мою віру в Христа говорити. А тому що ви до мене прийшли, послухайте слів моїх. Я тому прийняла християнську віру, що розуміла, що вона праведна й істинна, що має єдиного Бога, Творця всіх, всесильного й безсмертного. Волхвівство і кумирослужіння ваше я зненавиділа, бо багатьох богів маєте, що бездушні й нічого не можуть. Скажіть-бо тому, хто вас послав: “Дивися, аби ти не обманув у своїй обіцянці, якою мені люті муки обіцяєш. На ділі те покажи мені, готова я все за Христа, Бога мого, витерпіти й померти».

Таку відповідь дівчини почувши, володар той, що звався Дар, сповнився гніву, звелів взяти її з батьківського дому до громадської в’язниці і, закуту в залізо по руках і ногах, замкнути в тісній і похмурій в’язниці і не давати їй хліба ані води. І перебувала свята в ув’язненні тому три дні й три ночі, ані порухатися не могла —і через тягар великих кайданів залізних, і через тісноту місця. Через три дні, вивівши її звідти, питали, чи вона вже схаменулася і чи не хоче повернутися до батьківських богів і законів. Але вона незмінно перебувала в Христовій вірі. Тому вирішили вкинути її в якусь яму з нечистотами, глибоку, темну й смердючу, наклавши на неї великий тягар заліза. Коли накладали на неї залізо, хотіли ланцюги на ній скувати цвяхами, і не могли цвяхи увійти у влаштовані для них діри, хоч і багато ковалів прикликаних трудилося. Мучениця поклала знамення хресне на цвяхах і ланцюгах — і зразу цвяхи на місця свої добре стали.

Проте осліплені злістю вороги Христові не розуміли чудесної сили хреста святого й закували святу тісно, голову до ніг схилили й так у яму ту скинули.

Не покидає Христос Господь тих, що люблять Його: зразу згори послав відраду рабі своїй у ямі тій — світло небесне засяяло їй там, кайдани залізні розв’язалися і спали з неї, і сморід на пахощі перетворився. І була мучениця наче у світлиці, раділа й славила Бога. Християни ж града того зібралися до церкви з єпископом своїм, молилися до Бога зі сльозами за мученицю Сіру, щоб укріпив її добре сповнити подвиг свій. І перебувала мучениця в ямі тій п’ятнадцять днів, і ніхто не сподівався, що вона там жива від великого смороду, і голоду, і з тісноти важкого заліза, на неї накладеного.

Долягала ж у той час посуха від бездощів’я, і говорили люди, що через дівчину Сіру, невинно замучену, гнів Божий погрожує посухою і голодом, і нарікали на жерців і волхвів. Через п’ятнадцять днів довідалися судді нечестиві, що жива дівчина Сіра в ямі і що з пут звільнилася. І дивувалися дуже, і звеліли вивести її звідти знову до громадської темниці. Коли вивели мученицю з ями, зразу пролився з неба дощ великий і напоїв землю досить. І говорили люди, що через Сіру, виведену з ями, Бог послав землі дощ.

Дав же Господь рабі своїй дар чудотворення, щоб зцілювати хвороби і виганяти бісів. І приходило до неї в темницю багато людей задля зцілення. І хто лише одягу чи пут її торкався — зцілення від недуг своїх отримував, а біси ані наближення її не терпіли.

Якось, коли настав час свята у церкві святих мучеників, які раніше в Персії постраждали (його відзначали раз на рік у церкві, що була за градом), забажала мучениця бути там на всенічній. Один християнин-боголюбець дав сторожі золото, щоб випустили мученицю з темниці, і сам поручився її до ранкової зорі знову привести до них. І випустили святу, змінила вона одяг свій, щоб її не впізнали, і, прийшовши до церкви, стала в кутку притвору та слухала церковний спів. Була ж на тому святочному зібранні жінка одна біснувата. Тільки-но наблизилася вона до святої дівчини Сіри, як зразу закричав у ній біс, виявляючи, що Сіра-мучениця прийшла до церкви й виганяє його. Коли люди почади шукати її в церкві, вона зразу вийшла звідти й повернулася до темниці. Так боялися її біси, що ані наблизитися до неї не могли. Іншої ночі, також на поруки й за винагороду, сторожа випустила її вночі з темниці — пішла свята до єпископа й прийняла від нього святе хрещення в церкві, яка була за градом.

Відтак Мавіптис і судді, що з ним, і жерці волхівські вирішили послати мученицю Сіру до царя, бо ніяким чином не могли відвернути її від християнської віри. Послали, наклавши на шию її, за звичаєм своїм, печать, аби ніяка інша замість неї не була віддана. Печать же була така, що неможливо її було із шиї зняти, хіба разом з головою. І взяли її воїни, повели до града, що звався Алвак, — там тоді цар був, і віддали її градському єпархові зі сповіщенням її вини, і якого вона роду, і що перетерпіла. Єпарх же спочатку ласкавими словами переконував її, тоді муками погрожував, щоб до попередньої віри повернулася. Бачачи, що вона не скоряється, стягнув з неї одяг її і в лахміття якесь огидне одягнув, потім віддав до в’язниці юдеям, знаючи, що вони великі вороги християнам. Юдеї ж, взявши її, залізними путами обкладену, замкнули в темній хатині, їжі їй подавали дуже мало — окраєць ячмінного хліба, тільки щоб не померла з голоду. Щодня докоряли їй образливими словами, і Христа ображали, і казали: «Де те, що про тебе розповідають, наче пута самі спадають з твоєї шиї, і з рук, і ніг твоїх? Хай побачимо нині, як спадуть». Одного ж дня, коли юдеї так святій докоряли, вона, звівши вгору очі свої, зітхнула і в таємниці серця свого помолилася до Господа — і зразу перед очима їхніми спали окови із шиї, із рук та ніг її, і дивувалися вельми юдеї. | Перебувала ж свята в юдеїв днів одинадцять, і знову єпарх звелів привести її до себе. Побачивши, що непохитна у вірі, послав її до архіволхва, що був при царі, і все про неї йому сповістив, як же й йому було сповіщено. Архіволхв же поставив її перед собою і сказав до неї: «Чого відкинула ти нашу віру, якої царі та князі чесно тримаються, яка поширилася всюди, і володіє всіма, і збагачує тих, що її зберігають? Приєдналася ж ти до християн — безчесних людей, бідних і відкинутих, яких усі ненавидять». Відповіла свята сміливо: «Де нині вінці ваших попередніх царів? Де слава князів? Усе те загинуло. Царі ж і князі, наче трава, короткий час квітнувши, зів’яли й смерті вічній передані, бо істинного Бога, Творця всіх, не пізнали, Владиці життя і смерті не поклонилися, але творіння, наче Бога, шанували, поклоняючись вогню, і воді, і сонцю, і місяцю, і зорям. Християни ж через страждання, яке терплять у теперішньому житті від вас, отримають життя вічне й завдяки тимчасовому безчестю успадкують небесну славу». Архиволхв же був розгніваний, почав про неї допитуватися детально, де до того часу була. Довідавшись, які витерпіла пута й муки і що юдеї її пильнували, звелів знову віддати її до юдеїв у в’язницю, заповівши пильнувати твердо, аби нікого з християн до неї не пускали. Взявши її, юдеї, як нелюди, знущалися з раби Христової, люто катуючи її різними муками три дні.

Тоді сановник один, якого цар поставив над усіма темницями та в’язнями, довідавшись про мученицю, взяв її від юдеїв до своєї в’язниці. Це ж зробив задля прибутку, бо звичай був у християн купувати собі золотом і сріблом у сторожі вхід до темниці, до тих в’язнів, що страждали за Христа. Коли мучениця була в його в’язниці, дехто з християн, купивши собі вхід до темниці, прийшов її відвідати. Бачачи, що вона міцно в залізо закута й на голій землі лежить, постелили їй постіль, щоб принаймні якась мала відрада їй у такій муці була.

Один із темничних сторожів, прийшовши, скинув мученицю з постелі із залізом, і завдав їй сильного болю від тягаря скиненого з нею заліза. І зразу ті залізні пута, самі розв’язавшись, спали з неї — і вельми здивувалися усі, хто там був.

У ті дні захотів цар піти з того града в інший, що звався Ресликусадон. І пішли з ним усі перські вельможі й архіволхв. Вели ж туди за ними з іншими в’язнями і святу мученицю Сіру зв’язану. Протягом усієї дороги молилася до Господа, псалми Давидові співаючи. Воїни, що її вели, багато разів погрожували їй, аби замовкла, через те й найважчими кайданами її обкладали, але вона не переставала співати й дякувати Богові. Коли ж були на місці, названому Карса, архіволхв з іншими суддями поставив її на допит і сказав їй: «Досить часу для роздумів ми тобі дали, скажи вже нам, що ти собі вибрала: чи до попередньої служби богам повернешся і жива будеш, чи у спротиві християнськім помреш?» Відповіла свята: «І що ще вибирати маю понад те, що я один раз вибрала, багато разів я казала: я — християнка, я — Христова раба, Його полюбила, Йому служу й померти за Нього бажаю». Сказав архіволхв: «Скажи нам слова волхвівської премудрості, яких ти спершу навчилася». Вона ж почала голосно промовляти із псалмів Давидових молитовні до Бога слова. Архиволхв розгнівався, звелів розірвати на ній одяг і поставити її нагу. Запитав: «Чи не маєш нині встиду?» Відповіла свята: «Чого я маю соромитися? Не злодійка, не блудниця, ані жодного інакшого зла я не вчинила. Хоч і скинули ви з мене одяг зовнішній, але маю одяг пресвітлий нетлінний вічний на небі, що мені приготував Господь мій, за якого я нині безчесно оголена». Коли вона так говорила, князь краю того Казанського, сидячи з архіволхвом, мовив: «Біснується». Відповіла свята: «Я не біснувата, але ти біснуватий, служачи бісам. Якщо хочеш, покладу знамення хресне на чолі твоїм —і вийде з тебе біс, і просвітяться очі твої, і пізнаєш істину». Тоді всі, що там були, вигукнули, кажучи: «Заслуговує на смерть, бо й богів ображає, і царя принижує, і з князя насміхається!» І засудили її на смерть, і знову печаттю позначили шию її, аби якимось підступом інша замість неї не померла. Коли хотіли вивезти її в той день на страту, деякі з радників вирішили відкласти її смерть на інший час, щоб не в тому місці була вбита, де було багато християн, аби не піднявся серед них галас і збентеження через неї.

Тому відклали тоді її страту і віддали її знову головному наглядачеві темниці. Він же зв’язану мученицю знову з іншими в’язнями тримав. Тоді пішов звідти цар до града, що називається Ветармаїс і захотів у ньому затриматися. Туди-бо й святу мученицю привели і до темниці посадили. І розхворілася дуже, і сподівалася смерті. Помолилася ж до Господа зі сльозами, аби не померти їй так, не втратити вінця мученицького, але сподобитися померти через страждання. І почув Бог благання раби своєї — подав їй здоров’я.

Після того один зі сторожі темничної, зрушений дияволом на гріх плотський, просив старійшину наглядачів, аби звелів йому ту ув’язнену (святу дівчину Сіру) блудодійством збезчестити. Прийняв від старійшини наказ і підійшов до невісти Христової, сповнений нечистого бажання. Господь же, оберігаючи рабу свою, вразив невидимо очі, і вуха, і язик того похітливого —і став він сліпий, і глухий, і німий, і впав ниць на землю, і дурнуватим голосом кричав. Старійшина ж наглядачів, бачачи те, замість того щоб налякатися, і пізнати Божу силу, і нахабство того сторожа проклясти, сам, похіттю на дівчину святу розпалений, замислив учинити те беззаконство. Свята ж сказала до нього: «Я заручена Цареві небесному, і не допустить Він насилувати дівство нареченої своєї». Але старійшина не слухав її слів. Коли ж хотів безсоромно до неї наблизитися — зразу ангел Божий вразив його. І впав він на землю, наче мертвий, і прийшли слуги його, відтягнули його з місця того, і ледве нешвидко отямився. Після такої кари Божої лишався невиправним рабом сатани, сповнився гніву й намагався зразу стратити мученицю. Наказано йому було якою-небудь смертю її умертвити. Не хотів убивати її мечем, але задумав задушити шнурком і прикликав коваля, аби зняв з неї залізо. Свята ж сказала до старійшини того: «Не треба тут коваля». І, те мовивши, скинула із шиї, із рук і ніг своїх окови. І дивувалися ті, що те бачили, проте сили Божої не пізнавали. Велів же старійшина знову зв’язати їй руки, аби не боронилася, коли будуть її душити. А мучениця знову мовила до нього: «Покинь марні поради свої, так вільною волею віддаюся на смерть за мого Бога, що ані не ворухну рукою своєю». І наклали їй на шию шнурок, і почали душити. І вже при смерті була, послабили шнурок і сказали їй: «Якщо хочеш відректися від християнської віри, залишимо тебе живою». Мучениця ж відповіла їм: «Робіть, що вам наказано». Вони ж знову почали її душити. І знову, коли помирала вона, послабили шнурок і спитали: «Чи хочеш відректися Христа, щоб живою бути?» Вона ж смерті за Христа бажала — веліла їм здійснювати наказане. Знову шнурок з обох боків потягнули сильно, поки не стала мертвою. І так свята мучениця Сіра-діва померла страдницьки за Христа, Господа свого. Кати ж не хотіли віддати похованню чесного її тіла, а вирішили дати псам на поїдання. Взявши його з темниці в дім, зібрали багато псів і, ворота замкнувши, кинули їм на поїдання тіло мучениці, але пси до нього не торкнулися. Тому вночі викинули його геть. Християни ж града того, довідавшись про страдницьку кончину мучениці святої, наглядали, пильнуючи, де кати кинуть її тіло. Коли було викинене, взяли його й поховали чесно, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного у Тройці Бога, Йому ж і від нас хай буде честь і слава нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.