Без категорії

У той самий день пам’ять святого отця нашого Калиника, патріарха царгородського

Місяця серпня на 23-ий день

Калиник святий був спершу священиком і скевофілаксом (духовна особа, якій доручалося зберігати священні сосуди та церковне начиння) церкви Пресвятої Богородиці Влахернської. Коли патріарх Павдо до Господа відійшов, возведено Калиника на патріарший престол, за царювання Юстиніяна Другого, що мав погану вдачу і не був богобоязливим, багатьох, як кат, кривдив несправедливо, не шанував духовного чину ані храмів Божих. Той цар збудував собі велику та прекрасну палату, яку на свою честь своїм ім’ям назвав. Буда ж поблизу тої будівлі церква Пресвятої Богородиці, названа митрополитською. І тому що стіну палат мали зводити повз церкву, захотів цар зруйнувати її, аби не було перепон будівництву, — там мали бути сходи та ґанок палацу, і велів патріархові поблагословити зруйнування тієї церкви. Патріарх же спротивився цареві, кажучи: «Нема молитви на зруйнування церкви, а тільки на заснування та будування, адже Бог створив світ, аби він існував, а не руйнувався». Посланці цареві схиляли його до крамоли й змушували виконати царський наказ. Він просльозився й вигукнув: «Слава Тобі, Христе, що все терпиш!» І зразу церква зруйнувалася. Але невдовзі й самого царя праведним Судом Божим наздогнала руйнація: із царства з безчестям був вигнаний, а збудовані для нього палати для інших були за житло.

Сталося це так: довідався цар, що народ царгородський незадоволений ним, не любить його за багато несправедливих мук, які він чинив людям, і за нечисте життя його. Чув, що всі про нього погано говорять, — сповнився гніву та люті на цілий град і звелів Стефанові, патрицію та воєводі, мужеві немилосердному й неситому людської крови, родом персові, аби таємно приготував озброєне військо й наступної ночі несподівано напав на доми найголовніших громадян та без жалю всіх повбивав. Був же тоді в Царгороді Леонтій, воєвода східний, який велику хоробрість у битвах багато разів показав, і супротивних полків багато переміг, але замість чести й похвали прийняв від царя трилітнє ув’язнення в темниці. Уже на той час він був випущений. Той Леонтій, довідавшись про цареве погане й неправедне рішення і безбожний його наказ, сповістив про те таємно деяким вірним друзям, співвоїнам своїм. Ті також іншим своїм друзям вірним сповістили. І пізнього вечора зібралися разом, і була їх немала кількість. Випереджуючи неправедне вбивство громадян, яке мало бути опівночі, пішли озброєні в цареві палати й побачили, що цар спить. Взяли його і зв’язали. І зразу Леонтій відкрив усі темниці, і вивів усіх ув’язнених, й озброїв їх, і послав у весь град. І вигукували: «Зберіться всі християни до церкви Святої Софії, бо цар Юстиніян переможений і зв’язаний!» Чули те люди, пішли з радістю великою, вигукуючи: «Ось день, який створив Господь, возрадуємося і возвеселімося!» І засяяв день. Вивів Леонтій зв’язаного царя на місце, де були кінські перегони, увесь люд зійшовся туди, і відрізали ніс цареві, і в Херсонес у вигнання послали його. Відтоді Юстиніяна того прозвали корконосом. Люди ж царгородські зразу назвали царем Леонтія, й увінчав його на царювання святіший патріарх Калиник.

Пробув же Леонтій на царстві три роки, потім вигнав його Апсімар-воєвода. Його ж вибрали на царство воїни в полках і Тиверієм третім назвали. І взяв Апсімар Леонтія, послав його до монастиря Далматського, і царював Апсімар сім років. Тим часом Юстиніян Корконіс утік із Херсонеса з вигнання — пішов спершу до хозарів, тоді до болгар. І зібрав у болгар велику воїнську силу, пішов до Царгорода і став біля Золотих воріт. І розтягнулося військо його до Влахерни. І три дні так стояв, казав царгородським людям, аби прийняли його знову на царство. Люди ж докоряли йому. Апсімар злякався Юстиніяна, що з великою силою на нього прийшов, й утік до Аполоніяди. І послав Юстиніян до святішого патріарха Калиника і до всього синкліту, просячи, аби прийняли його. І присягав, що нікому не буде чинити ніякого зла. Патріарх же й синкліт порадилися, поставили перед ним Чесний Хрест, і святе Євангеліє, і пречисті Таїнства Тіла і Крови Христових, аби цілуванням їх свою зміцнив присягу, що не чинитиме помсти ні на кому за попереднє своє вигнання. Й утвердив Юстиніян присягу свою. Вони ж відкрили перед ним град, прийняли його із шаною. А цар, до града з військом увійшовши й царство прийнявши, зразу зламав присягу, окаянний, і почав убивати багатьох із синкліту й зі знатних громадян. І, пославши, привів із Далматської обителі Леонтія, який вигнав його, також і Апсімара послані воїни взяли й привели до нього з Аполоніяди. Він же звелів обох зв’язаних провести з наругою через град. Тоді привели їх до нього на кінські перегони й кинули перед ним: він топтав їх ногами, наступаючи на шиї їхні та стираючи голови, а воїни його голосно кричали: «На гаспида і василиска наступиш і потопчеш лева і змія!» Так позбиткувавшись із них, обезголовив їх. Ще ж і весь царюючий град сповнив убивчої крови, не пожалівши й людей. А святішому патріархові Калинику, схопивши, виколов очі, і ніс відрізав, і язик, і до Риму у вигнання послав, там у стіну кам’яну замурувати його звелів.

Був же Калиник святий у Римі в стіні замурований. Через сорок днів впала загорода. І виявилося, що ще живий, ледве дихає, і за чотири дні до Господа відійшов. Папі ж римському Іоаннові VIй у видінні сонному явилися святі верховні апостоли Петро й Павло, наказуючи, аби тіло святого патріарха Калиника поховав чесно в апостольській їхній церкві. І вчинив папа за велінням святих апостолів. А присягопорушний кат цар Юстиніян Корконосий не втік від помсти Суду Божого. Бачачи нелюдське його катування, народ і воєначальники змовилися на нього і, вибравши зручний час, схопили і відтяли йому голову. Так поганий погано загинув, а святитель Христовий Калиник мученицького вінця сподобився в Царстві Господа нашого Ісуса Христа.