Священномученик Іоасаф (Удалов), єпископ Чистопольський

Місяця листопада на 19-й день

Іоасаф (у світі Іван Іванович Удалов) (5 квітня 1886, Уфа – 2 грудня 1937, Казань) – єпископ Чистопольський, вікарій Казанської єпархії. Зарахований до лику святих Руської Православної Церкви у 2008 році.
Народився у купецькій сім’ї. Закінчив Уфимське духовне училище (1900), Уфимську духовну семінарію (1906), Казанську духовну академію зі ступенем кандидата богослов’я (1910). Його духовником під час навчання у семінарії був схіархімандрит Гавриїл (Зирянов). Значний вплив на нього вплинув архієпископ (майбутній митрополит) Антоній (Храповицький), який вчинив його постриг у чернецтво.
У 1910 був пострижений у чернецтво, зведений у сан ієродиякона, а потім ієромонаха. З 1910 р. – викладач Житомирського училища пастирства. З 3 жовтня 1911 р. – помічник інспектора Казанської духовної академії. З 1912 року виконував обов’язки настоятеля Казанського Спасо-Преображенського місіонерського монастиря, був головою ради Місіонерських курсів у сані ігумена. З 1915 – архімандрит.
У період громадянської війни був членом єпархіальної ради при єпископі Анатолії (Грисюці), який тимчасово керував єпархією, був його найближчим співробітником.
З 12 липня 1920 р. єпископ Мамадиський, вікарій Казанської єпархії. Після арешту митрополита Кирила (Смирнова) та висилки владики Анатолія (Грисюка), тимчасово керував Казанською єпархією. З 1922 – єпископ Чистопольський, вікарій тієї самої єпархії. У 1922 виступив проти обновленського руху, якийсь час був змушений служити таємно. У 1923 р. приймав у єпархії покаяння у колишніх оновленців, які поверталися до Патріаршої церкви, переосвячував (малим чином) храми, що раніше належали їм. Однак йому не вдалося легалізувати (зареєструвати) православне єпархіальне управління, а в листопаді 1923 року влада заборонила йому проводити богослужіння, сам єпископ ненадовго був заарештований.
16 травня 1924 р. єпископ Йоасаф був викликаний до Москви, де знову заарештований і ув’язнений до Бутирської в’язниці. 24 серпня 1924 року звільнений під підписку про невиїзд, проживав у Свято-Даниловому монастирі.
У листопаді 1925 р. заарештований у Москві разом з іншими архієреями – прихильниками Патріаршого місцеблюстителя митрополита Петра (Полянського). Був звинувачений у тому, що надавав «допомогу та приховування групі монархічних єпископів і мирян, які поставили своїм завданням використання Церкви для заподіяння явної шкоди диктатурі пролетаріату шляхом впливу на масу і на церковнослужителів», винним себе не визнав. 21 травня 1926 року засуджений до трьох років заслання в Зирянський край. У 1926–1929 перебував у засланні в Туруханську Єнісейської губернії, наприкінці 1929 – 1931 – у селищі Козьмодем’янськ Марійської автономної області.
Негативно поставився до Декларації Заступника Патріаршого місцеблюстителя митрополита Сергія (Страгородського) 1927, що містила далекосяжні поступки радянської влади. Влітку 1931 року був заарештований у справі так званої «контрреволюційної, релігійно-монархічної організації-центру „Істинно-Православна Церква“ (ІСЦ)». Винним себе не визнав, заявив:
Проживаючи в Козьмодем’янську 2 роки під пильним наглядом органів ОДПУ, я не був жодного разу запідозрений у чомусь протирадянському, контрреволюційному. Спростовувати окремі факти звинувачення мені не доводиться, оскільки в звинуваченні не зазначено жодного такого, що стосується особисто мене і встановлює мою безпосередню участь у ньому, а наведені мною вище довідки про моє життя останніх років з незаперечністю доводять, що участі у казанському житті я не міг мати.
5 січня 1932 засуджений до трьох років позбавлення волі, відбував ув’язнення в таборі під містом Кемерово, працював у копальнях, возив тачки з вугіллям. У 1933 р. був заарештований у таборі за звинуваченням в організації «контрреволюційної церковно-монархічної групи», винним себе не визнав. У 1934 р. термін покарання був збільшений на 2 роки.
У 1936 р. звільнений з табору. У 1936–1937 мешкав у місті Казані, служив молебні та панахиди у цвинтарній церкві, не визнавав влади митрополита Сергія (Страгородського). Жив дуже бідно, а продукти та одяг, що передаються йому віруючими, пересилав священикам, які перебували у в’язниці та засланні. На запитання одного протоієрея про ставлення до радянської влади відповів: «Щоб судити про радянську владу, треба побувати у концтаборах…».
У листопаді 1937 р. був заарештований, звинувачений в організації контрреволюційного церковного підпілля, винним себе і цього разу не визнав. 29 листопада 1937 року засуджений до вищої міри покарання, 2 грудня було розстріляно.
23 червня 2008 року Священний Синод Руської православної церкви ухвалив включити до Собору новомучеників і сповідників Руських ХХ століття імена єпископа Йоасафа (Удалова).