Страждання святої мученицi Юлiї-дiви

Мiсяця липня у 16-ий день

Коли перси взяли преславний в Африцi град Картаген i багато люду у полон вiдвели, з того града з iншими полоненими взято було малу дiвчину, про яку нам лежить слово, Юлiю блаженну, доньку одного знаменитого мужа, на iм’я Аналсон, i в Сирiю палестинську завезено, й одному купцю, що був поганського нечестя, у рабство продано. Дiвчина, хоч i в невiрного пана була, проте святої вiри в Христа, у якiй народилася, i християнських добрих звичаїв, яких же з пелен була навчена, трималася мiцно, часто молилася й постила. Коли досягла дорослого вiку, пильно берегла дiвочу свою чистоту, у цнотi й у великiй повстримностi перебуваючи, i вiрно служила пановi своєму, за апостольським словом3: «У простотi серця, не перед очима лише служачи, як же тi, що людям догоджають, але як же перед очима Божими». Виконувала благорозумно всi дiла, їй наказанi, що не суперечили Боговi i її цнотливому життю. А що суперечило, до того нiхто не мiг її переконати. Довго-бо пан примушував її вiдректися Христа i за їхнiм поганським звичаєм нечестиво жити, але нiякими погрозами до того схилити її не змiг: готова була зразу померти, нiж вiдступити вiд Христа чи втратити свою цноту. I багато разiв пан хотiв її убити, але, бачачи її службу, у всьому вiрну й старанну, жалiв її. I дивувався її добрiй вдачi, лагiдностi, терпiнню, смиренню i посту великому: бачив-бо, як щодня вона постить, крiм суботи i недiлi. А коли закiнчувався час її служби, не в неробствi i спокої, а в молитвах гарячих до Бога або ж у книжному читаннi, якого з юности навчилася, проводила, мало коли й уночi до сну схиляючись. I була з лиця завжди блiда, мала висушене й знеможене тiло вiд трудiв i повстримности. Цьому в нiй пан дивувався дуже i, бачачи, що незмiнно в тому перебуває, почав милосердитися над нею, i любити її, i шанувати. Бог-бо, зглянувшись благоутробно на угодницю свою святу Юлiю, схиляв на милiсть до неї тверде серце невiрного чоловiка.

Було ж їй понад двадцять рокiв. Пан її був купцем, захотiв вiдплисти з великим крамом у Галiю, i взяв iз собою вiрну рабиню свою Юлiю, бо бачив, що маєток його в її руках примножується: благословляв Бог через неї дiм купця того (як же давно в Єгиптi дiм Потiфара через Йосифа), тому з коштовним своїм крамом взяв i рабу свою, бiльше ж Христову, вiд усiлякого краму дорожчу, i вирушив у плавання. Коли ж плили бiля острова, що називався Корсика, пристали там. На островi тому хоч i були християнськi гради, проте й поган було немало. I коли той купець пристав до острова, побачив поблизу пристанi збiр єдиновiрних з ним поган, що влаштовували святкування й жертви бiсам. Вийшов до них зi всiєю своєю челяддю, купив вгодоване теля, принiс з ними разом нечисту жертву i почав веселитися, ївши, i пивши, i ликуючи. Юлiя ж свята залишилася в кораблi i з глибини серця зiтхала, плачучи через блуд i загибель тих людей.

Хтось же з того зiбрання, прийшовши на корабель i побачивши дiвчину Юлiю, що плакала i зiтхала, i довiдавшись, що вона християнка, пiшов i сповiстив старiйшину зiбрання того, головного в жертвах, кажучи йому осiбно: «Є на кораблi, що пристав, одна дiвчина, що ображає богiв наших i жертви їм, якi ми приносимо, безчестить». I зразу старiйшина того нечестивого зiбрання мовив до палестинського купця: «Чому не всi твої вийшли з корабля до жертв i святкування нашого?» Купець же сказав, що вийшли всi. Вiдповiв старiйшина: «Чув я, що є на кораблi твоєму якась дiвчина, яка ображає богiв наших i безчестить їхнi iмена». Вiдповiв купець: «Ти про рабиню мою говориш? Її нiяким чином вiд християнської зваби не вiдвернути i до нашої вiри привести я не змiг, анi ласкою, анi погрозами. I якщо б не була менi вiрна й дуже потрiбна в службi, давно б рiзними муками її стратив». Сказав йому старiйшина: «Нинi примусь її, щоб з нами разом поклонилася богам i приєдналася до жертв, або дам тобi замiсть неї чотирьох моїх рабинь, чи срiблом цiну за неї вiд мене вiзьми, лише дай її менi, i я переконаю її стати поклонницею наших богiв». Вiдповiв купець: «Сказав тобi, що неможливо її до цього змусити, бо швидше хоче вмерти, нiж вiдступити вiд своєї вiри. А продати її тобi неможливо: якщо б i весь свiй маєток захотiв би ти менi дати за неї, то вiн не дорiвняється її службi: вона-бо дуже вiрна, i маєтки мої в руках її примножуються, тому все їй доручив». Старiйшина ж соборища, таємно зi своїми порадившись, влаштував для гостей великий бенкет i напоїв дуже купця того, що був паном Юлiї. Коли ж той упився, то заснув твердо, також i всi, що з ним, були п’янi. Тодi нечестивi погани острова того поспiшили, вивели святу Юлiю на землю i перед старiйшиною своїм поставили. I сказав до неї старiйшина: «Принеси жертву богам, дiвчино. Я-бо пановi твоєму дам за тебе цiну таку, яку захоче, i зроблю тебе вiльною». Вiдповiла свята: «Свобода моя в тому, щоб служити Христовi, Йому ж я щодня чистою совiстю служу, вашого ж блуду бриджуся». Тодi старiйшина звелiв бити її по лицi. I говорила мучениця: «Якщо Господь мiй Iсус Христос задля мене витерпiв биття в щоки й оплювання лиця, то чи не маю i я задля Нього це витерпiти? Хай будуть битi за нього мої щоки, за те оплювання – сльози ж мої лицю нехай будуть». Кат звелiв шарпати її за волосся й, оголену, жорстоко бити по цiлому тiлi. Мучениця ж, бита, взивала: «Визнаю того, хто за мене битий був. Якщо Владика мiй увiнчання терном i розп’яття на хрестi витерпiв, то нехай i я, раба Його, буду спiльницею i наслiдувачкою Його страждань, щоб i я прославилася з Ним у Царствi Його». Тодi звелiв кат вiдрiзати дiвочi її груди. Вона ж усi тi лютi страждання терпiла доблесно, задля любови Христової.

Хотiв же кат швидше, нiж пан її збудиться зi сну, стратити її. Звелiв зразу зробити хрест i розп’ясти на ньому мученицю, як колись юдеї Христа. I була Юлiя свята у стражданнi своєму за Христа подiбна до самого розп’ятого Христа Господа, сподобившись бути розп’ятою за Нього на хрестi.

Коли вона висiла на хрестi i була при смертi, збудився зi сну її пан. I, розiп’яту її побачивши, великого жалю за нею сповнився. Але нiчого помогти не мiг: вже-бо Христова Наречена була на останньому подиху. Коли ж свята душа її з пут тiла звiльнилася, бачили всi голубку, що з уст її вилетiла, бiлiшу вiд снiгу, й увись до неба кружляла. Ще ж i явлення ангелiв при нiй бачили тi, що мучили її. I напав на всiх страх великий. I втiкали всi звiдти, лише тiло святої, що на хрестi висiло, мертве залишилося. Але не покинув її Христос Господь: ангелам-бо своїм заповiдав берегти його, допоки влаштує чесне поховання, яке було так. Не дуже далеко вiд того острова, що Корсика називається, є малий острiвець, який ранiше називався Маргарита, нинi ж зветься Горгона. На ньому був чоловiчий монастир, у ньому ж ангел Господнiй явився ченцям, сповiстив їм все про святу мученицю Юлiю, i звелiв їм пiти кораблем скоро на той острiв, i зняти з хреста багатостраждальне тiло святої мученицi, i принести до свого монастиря, i поховати чесно. Монахи ж, у корабель сiвши i вiтрила пiднiсши, пiшли й досягли пристанi, побачили все так, як же сказав їм ангел Господнiй. Зняли з хреста святе тiло, обгорнули чистою пеленою. Знайшли ж i вiдрiзанi її груди, киненi трохи далi вiд неї, що при каменi лежали, i, взявши їх, до тiла на їхнє мiсце приклали, i внесли на корабель, i щасливо до монастиря повернулися. I поклали чесним похованням у церквi, славлячи Христа Бога, що укрiпив рабу свою на такий подвиг мучеництва.

I дiялися чуда при її гробi, i подавалися зцiлення на всiлякi недуги. Також i на тому мiсцi, де постраждала, чуда творилися. Довiдалися ж християни острова того про страждання святої, збудували в iм’я її на самому тому мiсцi, на якому була розп’ята, церкву малу: тiсне-бо те мiсце, горб шпилястий. А де груди її вiдрiзанi киненi були, звiдти витекло з-пiд каменя джерело живої, цiлющої води. Хто з недужих пив ту воду i мився нею, отримував здоров’я. Ще ж i те чудесно було, що камiнь той, якого торкнулися груди святої (з-пiд нього витекло джерело), у тi часи по всi роки у день її пам’ятi виточував iз себе, наче якийсь пiт, краплi молока i крови – на свiдчення дiвства i мучеництва святої Юлiї, яка, наче молоком, вибiлилася дiвством i кров’ю, за Христа пролитою, забагрилася. I тривало таке виточування крапель з каменя цiлий той день, з ранку до вечора. Хто тим мастився, також зцiлення отримував.

Минуло багато рокiв. Церква, в iм’я святої мученицi на мiсцi її розп’яття збудована, постарiла й почасти впала. Люди, оскiльки те мiсце було дуже тiсним, хотiли збудувати святiй на iншому мiсцi, просторiшому, недалеко вiд першого мiсця, нову i бiльшу церкву. Коли приготували камiння та цеглу, i мали й все iнше до будiвництва, i вже хотiли наступного дня класти фундамент, побачили зранку, що всi тi матерiяли: камiння, i цегла, й iнше – на першому мiсцi, де стара церква, лежать. I не зрозумiли нiчого будiвничi, за якийсь час знову на iнше те мiсце все принесли, хотiли, щоб там була збудована церква. Але й знову вночi звiдти на попереднє мiсце все перенеслося, i бачили сторожi тiєї ночi дiвчину пресвiтлу, везену на возi двома бiлими бичками, що клала тi приготованi на будiвництво матерiяли й на перше мiсце перевозила. I розумiли, що благоволить свята, аби на першому своєму мiсцi був оновлений храм. I зробили за її благоволiнням, було ж й iнших багато чуд на обох тих островах, Корсицi та Горгонi, доки не були взятi звiдти чеснi мощi й до Вризiї перенесенi. Проте й пiсля перенесення мощей люди корсикiйськi, приходячи з вiрою до храму святої, не залишалися без її допомоги, були береженi вiд наступiв ворожих, вiд руйнацiї, молитвами її святими, милосердям же Господа нашого Iсуса Христа, Йому ж з Отцем i Святим Духом честь i слава нинi, i завжди, i навiки-вiкiв. Амiнь.