Без категорії

Страждання святої мучениці Харитини

Місяця жовтня на 5-ий день

Один доброродний і багатий чоловік, на ймення Клавдій, добрий і норовом, і милостивий до вбогих, побачив одну дівчину вельми малу, їй було ймення Харитина[1], яка ще в дитинстві по батьках своїх осиротіла, змилосердився над нею і, взявши її у дім свій, виховав собі замість дочки й полюбив її, як рідне собі дитя. Було-бо воістину через що любити її, бо, коли виросла, не тільки в ній краса лиця, але й принада звичаїв добрих виявилася: покірлива, смиренна, мовчазна, цнотлива й розумна була, а ще більше: вірна Христова раба й наречена; віруючи-бо в Нього, розпалилася дбайливою до нього любов’ю і Йому заручилася, дівство своє бережучи й живучи на осібнім місці в усамітненні; не клав-бо заборон той, що виховав, її пан щодо такого доброго наміру, але радів із цнотливого і святого життя її і осібну їй на безмов’я хоромину збудував; у ній живучи, навчалась у законі Господнім день і ніч, а вірних, що відвідували її, корисними словами навчала, до спасіння наставляючи і невірних приводячи до віри та життя боговгодного.

У той час Диоклитіян, нечестивий цар, підняв гоніння велике на християн, і шукали на мучення повсюди вірних, а найбільше тих, про чеснотливе життя й розум яких слава проходила. І вказана була свята Харитина перед комитом Домитіяном, що християнка є і багатьох еллінів навертає до християнської віри. Комит же те почув, відтак написав до пана її, повеліваючи, щоб прислав до нього Харитину. Пан же, прочитавши писання, уразився вельми і вдягся у веретище, плакав за нею, бачучи, що неможливо противитися комитовій силі. Одначе, скільки міг, противився присланим за нею воїнам, плачучи й тримаючи її руками своїми, не даючи тим, що хотіли забрати її: воїни-бо до себе тягли, а Клавдій, що був їй замість батька, з рук своїх не пускав, противлячись воїнам. Свята, зобабіч бувши тримана, каже до пана свойого: “Пусти мене, пане мій, і не печалься, але більше радій; буду приємна жертва Богові за свої і твої гріхи”. Воїни ж розгнівалися вельми, силою з рук його, як вовки вівцю, вихопили і до комита повели[2]. Проводжав її Клавдій, з плачем кажучи: “Пом’яни мене у Небесного Царя, коли постанеш перед Ним у лиці святих мучениць”. І так свята Харитина приведена була до комита і стала перед ним, закликаючи серцем своїм Бога, помічника свого. Комит же запитав її, говорячи: “Чи правда те, що чув про тебе, дівице, що християнка ти є і зваблюєш багатьох, приводячи їх до тієї ж нечестивої віри?” Свята ж Харитина дерзновенно відповіла, кажучи: “То правда, що християнка я є, те ж брехня, що мала б зваблювати людей. Не зваблюю, а від зваби їх відвертаю і заблудлих на шлях істинний наставляю, приводячи до Христа мого, Його ж віра не є нечестива, як ти кривословиш, але свята і праведна, а ваша віра всілякої нечистоти наповнена, бо всепоганим та лукавим бісам віруєте і волю їхню чините”. Почувши це, комит розгнівався вельми і повелів бити її нещадно, також, наклавши їй на шию залізне узо, відіслав її на суд до Консулара, судді неправедного. Суддя ж показав їй усе катівське приладдя, тоді почав до неї говорити: “Помилуй себе саму, перш ніж будеш лютими погублена муками. Прийми добру раду і безсмертним богам принеси жертву, відтак превеликі собі корисні віднайдеш речі й богів умилостивиш, і в царя благодать дістанеш, і квітнучу юності своєї красу збережеш цілу і від жорстоких мук неув’ядну”. Це почувши, мучениця звела до небес очі свої, звідтіля помочі шукаючи, також хресне знамення на себе наклала й почала до судді говорити: “Хитрий ти, о судде, лукавий і неправдивий, але нічого не досягне та хитрість твоя, не уловиш-бо мене, лукавлячи, і не застрашиш, грозячи муками, і не зможеш, радячи, привести мене до вашого нечестя, і не зміниш міцного в мені установлення, щоб за Христа страждати. Подумай ти, що тобі є корисне, і не поклоняйся бездушним ідолам, щоб не загинув із бісами, що їх, ніби богів, шануєш”. Суддя ж, ці слова почувши, почав насміхатися з неї і повелів остригти волосся її. Вона ж мовчала, як вівця безголоса, перед тим, що стриже її, у нутрі лише з улюбленим Женихом своїм бесідуючи і молячи Його, щоб подав їй добре звершити подвига мучення. Коли ж острижена була, то на очах в усіх нове волосся почало рости на голові її, більше й ліпше першого. Побачивши це, суддя наповнився гніву й повелів принести розжареного вугілля, ним-бо посипав святу її голову, вельми опаливши її. Тоді оцет полив на опалене тіло, що примножував її люті болісті. Терпіла те свята, молячись до Господа й говорячи: “Господи Ісусе Христе, помічниче кріпкий тим, що уповають на Тебе, святих своїх юнаків посеред полум’я палючого неопаленими учинив, то поспіши допомогти мені і в муках, які приймаю Тебе ради, укріпи мене, щоб не сказали про мене вороги мої: “Де є Бог її?” Після молитви відчула полегшу болістям і подякувала Богові. Однак мучитель не перестав більші на неї віднаходити муки і розпалив рожна залізні та й провертів сочки її, тоді запаленими свічками ребра їй опалив. Вона ж бо, природного вогню ніби не відчуваючи, більше духовним полум’ям божественної любові розпалювалася і не переставала серцем та вустами сповідувати ім’я Ісуса Христа. По тому осудив її мучитель, щоб у морі була потоплена; і схопили її слуги й повели до моря. Свята ж, ідучи, взивала до Бога, кажучи: “Дякую тобі, Господи Боже мій, що заради імені Твого після вогненного опалення пройду крізь морську воду; ти доброзволь явити мене чисту у день воскресіння, але й тепер, як і завжди, покажи в мені чудеса свої, щоб ними більше було прославлене превелике ім’я Твоє вовіки”. Привели її до моря, прив’язали великого каменя до шиї її і вкинули у глибину морську. Коли ж це сталося, то відвалився камінь і потопивсь у морі, свята ж, правицею Вишнього невидимо покріплена, стала поверх моря міцними ногами й пішла по воді, як по твердому каменю. Вийшовши ж на берег, прийшла перед суддю й рече йому: “Бачиш силу Христа мого, тож віруй у Нього!” Суддя ж, побачивши її живу, що з моря вийшла, здивувався і, ніби знетямившись, мовчав. Тоді, ледве до тями прийшовши, каже, що вона чарівниця є і через волхвування вийшла жива із моря. І повелів підлеглим схопити її і голу до колеса прив’язати, під колом же понатикали гострого залізного знаряддя, ножі та мечі, ще й багато вугілля розжареного насипали й повеліли слугам обертати коло з прив’язаною до нього святою, щоб від гострого прилаштованого під колом знаряддя плоть її роздроблювалася, а від вугілля розжареного була опалена, подвійну болість приймаючи. Коли слуги почали так мучити святу, тоді коло стало нерухомо, й руки катів ослабли, і розжарене вугілля погасло, і свята виявилася неушкоджена, ангел-бо Господній беріг і хоронив Христову наречену. Суддя ж більшої наповнився ярості, повелів вирвати їй нігті на руках та ногах, тоді й зуби їй усі вибити — вона все це перетерпіла мужньо. По тому намислив беззаконний дівство її розтлити і повелів покликати багато безсоромних чоловіків, щоб віддати її на осквернення. Вона ж, почувши про такий замисел безбожний неправедного судді, рече: “Зі мною є Христос мій, котрий усю лукаву раду вашу розорить і тепер пойме до себе непорочну мою душу!” Це сказавши, звела очі горі й молилася старанно Богові, щоб збавив її від рук нечестивих. Коли ж було скликано безсоромників, вже вони й узяти її хотіли, то вона віддала чисту й непорочну свою душу в руки Господа свого і залишилося мертве її дівоче тіло посеред мерзенних, наповнених нечистої похоті, стидомирників. Побачив же суддя святу мертву, повелів тіло її вкласти у міх і, насипавши повний піску, вкинути в море, і так у глибині морській потоплена була свята мертвою, та, що поверх води ходила, бувши жива. По трьох днях хвилі морські піднялися і на беріг її винесли — не мала ніякого від води зітління. Згаданий же Клавдій, що замість дочки своєї виховав святу, забрав чесне й багатостраждальне її тіло, із плачем та радістю віддав належному похованню, славлячи Христа Спаса, що народився від Пречистої Діви, Йому ж бо і від нас хай буде честь і слава вовіки. Амінь.


[1] “Від Метафраста”.

[2] “В Мінеї, пісня 4-та”.