...
Без категорії

Страждання святого великомученика Пантолеона, перейменованого Пантелеймоном, безкорисливого лiкаря

Мiсяця липня у 27-ий день

Коли царював Максимiян, нечестивий i лютий кат християн, i цiла вселенна пiтьмою iдолопоклонницького нечестя покрилася, i гонiння велике всюди на вiруючих у Христа налягло, i багато убивали iсповiдникiв пресвятого iмени Iсуса Христа, страждав за Христа святий великомученик Пантелеймон у Никомидiї, градi Витинiйського краю. Той славний серед мученикiв страстотерпець Христовий народився у тому ж градi Никомидiйському вiд батька, чесного благородством i багатого маєтками, на iм’я Євсторгiй, вiд матерi ж Єнвули. Батько його був еллiн невiрством, iдолопоклонству гаряче належав, мати ж – християнка, вiд прабатькiв своїх святої вiри навчена, й усiм серцем Христовi служила. I так були запряженi разом тiлами, але роздiленi духом: один лжебогам жертви приносив, iнша ж iстинному Боговi жертву хвали вiддавала. Народивши ж хлопця, про кого нам лежить слово, назвали його Пантолеон, що означає «у всьому лев», бо мав бути подiбний мужнiстю на лева. Але пiзнiше був перейменований на Пантелеймона, тобто «всемилостивого», бо до всiх милостивий виявився, коли без винагороди хворих зцiлював й убогих милував, щедро роздаючи потребуючим батькiвське майно. Ще в дитинствi виховувала його мати в християнському благочестi, навчаючи знати одного iстинного на небi Бога – Господа нашого Iсуса Христа, i в Нього вiрити, i добрими дiлами Йому догоджати, вiд iдольського багатобожжя вiдвертатися. I приймав хлопець учення матерi й почасти розумiв, наскiльки в дитячих роках можна було зрозумiти. Але о згуба i страта! Добра його мати й учителька у молодих своїх роках до Господа вiдiйшла, залишивши хлопця, що ще не прийшов у дорослий вiк i розум. Пiсля її кончини хлопець легко за отчим блудом пiшов, бо водив його батько часто до iдолiв i їхнього нечестя учив. Вiдданий же був хлопець спершу на навчання граматики, i, коли еллiнськi книги пройшов i всiєї зовнiшньох любомудрости добре навчився, дав його батько до славного лiкаря Євфросина, щоб навчився лiкарського ремесла. Хлопець же був швидкий на розум, все, що вчили його, легко сприймав i скоро однолiткiв своїх перевершив, мало не дорiвнявшись до самого вчителя. Був же i добрий звичаями, i добромовний, i лицем вродливий, i всiм любий, i сам Максентiй-цар його знав. Перебував-бо в той час у Никомидiї Максимiян, християн мучачи, i спалив двадцять тисяч святих мученикiв у церквi на празник Рiздва Христового, й Антима-єпископа убив, i багатьох рiзними муками стратив. До царської палати того ката Євфросин-лiкар часто приходив з лiкуванням – до царя i до людей з його палат, цiлому двору царевому той лiкар допомогу надавав. Коли приходив вiн у палату, приходив з ним i хлопець Пантолеон, iдучи за учителем своїм, i всi дивувалися красi й благорозумностi хлопця. Бачив його i цар, спитав, звiдки вiн i чий син. I, довiдавшись про нього, звелiв учителевi, щоб скоро вивчив юнака добре усiєї лiкарської премудрости, бажаючи його в себе мати завжди як того, хто достойний перед царем стояти i йому служити. Тим часом хлопець дiйшов юнацького вiку i ставав дорослим чоловiком.

У тi днi був у Никомидiї пресвiтер старий, на iм’я Єрмолай, iз небагатьма християнами. Через страх перед нечестивими ховався в одному малому й незнатному домi. Коли Пантолеон iшов зi свого дому до учителя i вiд нього повертався, дорога була повз той малий дiм, у якому ховався святий Єрмолай. I бачив через вiкно Єрмолай хлопця, що часто повз проходив, пiзнавав з лиця i вигляду добрi звичаї його i розумiв духом, що має бути посудиною, вибраною Боговi. Вийшов одного разу з дому свого назустрiч юнаковi i просив його, щоб на короткий час зайшов до нього до хати. Юнак же, смиренний i доброслухняний, увiйшов у хату старця, i посадив його бiля себе старець, питав про рiд i про батькiв, про вiру ж i про цiле життя його. Юнак же все розповiдав детально i казав, що мати його християнка i померла, батько живий i за еллiнськими законами багатьох богiв шанує. I спитав його Єрмолай святий: «Ти ж, о добра дитино, якої частки i вiри хочеш бути: чи отчої, чи материнської?» Вiдповiв юнак: «Мати моя, коли була жива, навчила мене своєї вiри, i я полюбив її вiру, але батько, як сильнiший, до еллiнських законiв примушує мене i хоче вчинити мене у царських палатах у чин наближених i сановитих воїнiв i слуг царевих». Знову спитав святий: «Якого учення навчає тебе учитель твiй?» Вiдповiв юнак: «Учення Асклипiя, Гiпократа i Галена, так-бо хотiлося батьковi моєму. Але й учитель говорить, що якщо тих трьох наук навчуся, легко зможу всiлякi людськi хвороби лiкувати». Звiдси Єрмолай святий причину до корисної бесiди взяв, почав, як у добру землю, сiяти в серце юнаковi добре насiння слiв Божих, кажучи: «Повiр менi, о добрий юначе, правду тобi кажу, що Асклипiєвi, Гiпократовi, i Галеновi учення i ремесло малi i мало можуть помогти тим, що їх викорисовують. Ще ж i боги, яких цар Максимiян i твiй батько й iншi еллiни шанують, – суєтнi i вигаданi i зваба для нерозумних. Один же iстинний i всесильний Бог – Iсус Христос. Якщо в Нього будеш вiрити, то й самим прикликанням пречесного Iмени Його всiлякi хвороби зцiлювати зможеш, Вiн-бо слiпих просвiтив, прокажених очистив, мертвим життя дарував, бiсiв, яких шанують еллiни, одним словом iз людей виганяв, не лише сам Вiн, але й одяг Його зцiлення подавав. Жiнка-бо, що на кровотечу дванадцять рокiв страждала, лише до краю ризи Його торкнувшись, зразу зцiлилася. Але хто може всi чудеснi Його дiла переповiсти детально? Як же бо пiску морського, i зiр небесних, i крапель водних порахувати неможливо, так анi чуд i величi Божої не вимовити. Вiн же й нинi помiчник мiцний для рабiв своїх, утiшає засмучених, недужих зцiлює, вiд бiд визволяє i вiд усього супротивного зла звiльняє, не чекає, поки впрошений вiд когось буде, але молитву i сам рух сердечний випереджує. Таке робити дає i тим, що люблять Його, ще ж i бiльше вiд того – дарує їм чудодiяти, у кiнцi подає їм життя безконечне у вiчнiй славi Небесного Царства». Такi слова чуючи, Пантолеон повiрив їм як правдивим, i сховав їх у серцi своєму, i солодко в них умом повчався, i сказав святому старцевi: «Це я багато разiв чув вiд матерi моєї i бачив, що вона часто молилася i прикликала того Бога, про якого ти менi розповiдаєш». З того дня Пантолеон щодня приходив до старця, i насолоджувався його богонатхненними бесiдами, i на пiзнання iстинного Бога наставлявся. I коли повертався вiд учителя Євфросина, не йшов спочатку додому, поки не вiдвiдав старця, кориснi слова вiд нього приймаючи. Якось, коли вiд учителя йшов i зi шляху кудись повернув, знайшов мертву дитину, яку велика єхидна вкусила, i єхидну, яка поблизу померлого лежала. Те бачивши, Пантолеон спершу злякався i вiдступив трохи, тодi подумав собi, кажучи: «Нинi належить менi випробувати й довiдатися, чи правда, що казав старець Єрмолай». I, поглянувши на небо, сказав: «Господи Iсусе Христе, хоч i недостойний я прикликати Тебе, проте, якщо хочеш, щоб я був Твоїм рабом, яви силу свою i зроби, щоб в iм’я Твоє дитина ця ожила, єхидна ж нехай буде мертвою». I зразу дитина, наче зi сну збудилася, встала жива, а єхидна трiснула пополовинi i стала мертва. Тодi Пантолеон цiлком у Христа повiрив, пiднiс очi свої тiлеснi i душевнi до неба i вiддав хвалу Боговi з радiстю i сльозами, дякуючи, що вивiв його з пiтьми на свiтло пiзнання свого. I побiг скоро до святого Єрмолая-пресвiтера, припав до чесних його нiг, хрещення святого просячи. I розповiв йому, що сталося, як дитина мертва ожила, силою iмени Iсуса Христа, i як смертоносна єхидна стала мертвою. Встав же Єрмолай святий, пiшов з ним подивитися на мертву єхидну i, побачивши, дякував Боговi за сподiяне чудо, яким же до свого пiзнання привiв Пантолеона. I повернувся додому, охрестив юнака в iм’я Отця, i Сина, i Святого Духа, i вiдправив Святу лiтургiю у внутрiшнiй своїй кiмнатi, причастив його Божественних Таїнств Тiла i Крови Христових.

Пiсля прийняття святого хрещення Пантолеон залишився при старцевi Єрмолаю на сiм днiв, навчався з Божих слiв, устами старця йому казаних, i наче з джерела живу воду пив, i плiдною робив душу свою на щедрiсть плодiв духовних, благодаттю Христовою.

На восьмий же день пiшов додому, i сказав йому батько його: «Дитино, де ти затримався стiльки днiв? Я в печалi був через тебе». Вiдповiв святий: «З учителем був у царевiй палатi, зцiлювали хворого, що любий царевi, i не вiдходили сiм днiв вiд нього, поки не зробили його здоровим». Сказав святий це не обманюючи, але у притчi правду таємно й образно казав: в умi-бо своєму називав учителем святого Єрмолаяпресвiтера, палатами царськими називав ту внутрiшню кiмнату, у якiй здiйснювалися Божественнi Таїнства, а хворим була його душа, Небесному Царевi люба, яка духовним лiкуванням за сiм днiв була зцiлена. Зранку ж, коли вiн пiшов до учителя Євфросина, спитав його той: «Де ти був стiльки днiв?» Вiдповiв: «Батько мiй поле купив, послав мене прийняти його, i затримався я, оглядаючи добре все, що там є, за великi-бо грошi куплене». Так образно розповiдав про святе хрещення, яке прийняв, i про те, що довiдався про таїнства християнської вiри, якi всi мають безцiнну вартiсть, що будьяке багатство перевищує, бо кров’ю Христовою здобутi. Те чуючи, Євфросин перестав бiльше питати. Пантолеон же блаженний сповнений був Божої благодатi, носячи всерединi скарб святої вiри. Вельми пiклувався про батька свого, як би його вивести з пiтьми iдолобiсся i у свiтло Христового пiзнання привести, i щодня мудро притчами i питаннями до нього говорив, кажучи: «Батьку, чого боги, як же їх поставили вiд початку, так i донинi стоять, нiколи не сiдають. А тi, що зробленi сидячими, донинi сидять i нiколи не встають?» Батько вiдповiдав: «Дитино, нелегке до розмислу це питання для мене, i не можу на те вiдповiсти». Святий же й iншi, подiбнi до того питання батьковi завжди ставлячи, зробив так, що почав вiн сумнiватися щодо своїх богiв i потрохи пiзнавати звабу i блуд iдолопоклонницький, i вже перестав шанувати так iдолiв, як же спершу шанував їх, великi їм приносячи жертви i поклоняючись щодня, але почав зневажати їх i не поклонятися їм. Пантолеон же, бачачи те, радiв, що принаймнi у сумнiв щодо богiв завiв батька, хоч i не цiлком вiд них його вiдвернув. Багато разiв хотiв Пантолеон розбити iдолiв батька свого, яких у домi їхньому багато було, але стримував себе i щоб не прогнiвати батька, його ж, за заповiддю Божою, шанувати належить, й очiкуючи, поки сам батько, пiзнавши iстинного Бога, захоче своєю рукою їх розбити.

Тим часом привели до Пантолеона слiпця, що просив зцiлення, кажучи: «Прошу тебе, помилуй мене, ослiпленого, що не бачить солодкого свiтла. Усi лiкарi, що є в цьому градi, лiкували мене i нiякої менi не принесли користи, але й останню зорю, яку бачив, забрали в мене з усiм моїм майном: багато-бо витратив, даючи їм, i не зцiлення, але радше шкоду i втрату вiд них прийняв». Святий же сказав йому: «Якщо все майно вiддав тим лiкарям, вiд яких не прийняв користи, то якщо вiд мене зцiлення отримаєш i прозриш, що менi даси?» Вiдповiв слiпець: «Останнє, що менi трохи зосталося, вiддам тобi сердечно». Мовив святий: «Дар прозрiння i бачення свiтла дасть тобi Отець свiту, Бог iстинний, через мене, недостойного раба свого, ти ж обiцяне менi не менi дай, але роздай бiдним». Це чуючи, Євсторгiй, батько Пантолеонiв, сказав йому: «Дитино, не смiй братися за те, чого зробити не можеш, щоб i з тебе не посмiялися. Що можеш бiльше вiд лiкарiв, якi лiкувли його i не змогли зцiлити?» Вiдповiв святий: «Нi один з тих лiкарiв не знав, якi лiки дати чоловiковi тому, як же я, бо велика рiзниця мiж ними i мiж учителем моїм, який мене навчив цього». Батько ж, думаючи, що про Євфросина-учителя говорить, сказав: «Я чув, що учитель твiй мав про цього слiпого пiклування i нiчого не змiг». Вiдповiв Пантолеон: «Зачекай трохи, батьку, i побачиш силу лiкування мого». Те мовивши, торкнувся пальцями очей слiпого, кажучи: «В Iм’я Господа мого Iсуса Христа, який просвiтлював ослiплених, прозри i будь зрячим». I зразу вiдкрилися очi слiпого i прозрiв. I в той час повiрив Євсторгiй, батько Пантолеона, у Христа разом з чоловiком, що прозрiв, й охрещенi були вiд святого Єрмолая-пресвiтера, i сповнилися великої духовної радости через благодать i силу Христа. Тодi Євсторгiй почав розбивати у домi своєму всiх iдолiв, помагав же йому в тому дiлi i син його Пантолеон святий. I, розбивши їх на частини, вкинув у якусь яму глибоку i землею засипав. Пiсля того Євсторгiй, батько святого, трохи часу проживши, переставився до Господа, Пантолеон же, ставши спадкоємцем батькiвських пребагатих маєткiв, зразу рабiв i рабинь звiль нив, щедро обдарувавши їх, i почав роздавати багатство потребуючим, убогим, жебракам, вдовам, сиротам. Обходячи темницi, всiх, що в путах страждали, вiдвiдував, втiшаючи лiкуванням i подаванням необхiдного. I був лiкар не лише на рани, але i на убогiсть людську, всi-бо вiд нього отримували щедру милостиню i щедротами його убогi збагачувалися. У лiкуваннi ж допомагала йому благодать Божа: дано йому було згори дар зцiлення, i зцiлював всiлякi хвороби задарма не так мироварським лiкуванням, як прикликанням iмени Iсуса Христа. Тодi виявилося, що Пантолеон – це Пантелеймон, тобто всемилостивий, iм’ям i насправдi милiсть являючи. I нiкого ж не вiдпускав вiд себе без користи i втiхи, потребуючим – дари, хворим же зцiлення без винагороди подавав. I звертався до нього цiлий град iз хворими своїми, покинувши всiх лiкарiв; нi вiд кого ж бо настiльки швидкого й повного не отримували лiкування, як вiд Пантелеймона, що справдi зцiлював i нi вiд кого плати не брав. I славилося iм’я всемилостивого й безкорисного лiкаря помiж усiм людом, iншi ж лiкарi ганьбилися й зазнавали висмiювання, через що пiднялася немала заздрiсть i ворожнеча вiд лiкарiв на святого, ще з того часу, коли вищезгаданий слiпець просвiтлений був. Почалося це так.

Одного дня слiпець той, вiд святого Пантелеймона просвiтлений, ходив мiстом, побачили його лiкарi й казали помiж собою: «Чи не цей був слiпий i в нас шукав зцiлення, i не могли ми полiкувати очей його? Нинi ж як бачить? Хто i яким лiкуванням зцiлив його i вiдкрив очi йому?» I питали його самого, як прозрiв. I не приховував чоловiк той лiкаря свого Пантелеймона. Тi ж, знаючи, що вiн учень Євфросина, казали: «Великого учителя великий учень». Не знали ж, що дiє в Пантелеймонi сила Христова, i, не знаючи, визнали, що великого учителя Iсуса Христа великий учень Пантелеймон. Хоч устами i хвалили святого лицемiрно, проте серцями своїми iз заздрости на зло повчалися i назирали за святим Пантелеймоном, шукаючи на нього провини, як би його стратити. I бачивши, що ходить у темницi i до в’язнiв, що за Христа страждають, рани їм лiкуючи, пiшли до Максимiяна-ката, кажучи: «Царю, той хлопець, якого ти звелiв всiлякої лiкарської премудрости навчити, бажаючи його у палатах своїх при собi мати, зневаживши твою до нього милiсть, обходить, лiкуючи, в’язнiв, хулителiв богiв наших, однаково з ними проти богiв мудруючи й iнших до того ж злого розумiння приводячи. I якщо його скоро не стратиш, то немалу печаль будеш мати, побачиш-бо, що багато звабливим його ученням вiд богiв вiдвертаються. Лiкарську ж майстернiсть i зцiлення, яке робить, не Асклипiю анi iншому якомусь з богiв, але якомусь Христовi зараховує, i всi, кого вiн лiкує, йому вiрять». Те наклепники казали i просили царя, щоб для достовiрних вiдомостей i свiдчення звелiв прикликати слiпця, якого зцiлив Пантолеон. I зразу цар звелiв шукати того просвiтленого слiпця i, коли привели його, спитав: «Скажи, чоловiче, як Пантолеон зцiлив твої очi?» Вiн же вiдповiв: «Iм’я Христове прикликав i торкнувся очей моїх – i зразу я прозрiв». I спитав його цар: «Ти ж як думаєш: чи Христос тебе зцiлив, чи боги?» Той же сказав: «Царю, цi лiкарi, яких ти бачиш, що стоять перед тобою, велике старання докладали довгий час, щоб вилiкувати мене, i все майно моє забрали, i нiякої менi користи не принесли, але i трохи зору, що я мав, забрали в мене, i цiлком мене ослiпили. Пантелеймон же прикликанням самого iмени Христового зробив мене зрячим: тут-бо сам розсуди i поглянь, о царю, котрий кращий i справжнiший лiкар: Асклипiй з iншими богами, якого багато хто довго прикликав i який нiчого допомогти не мiг, чи Христос, що, один раз вiд одного Пантелеймона прикликаний, зразу мене зцiлив». Цар же не знав, що на це вiдповiдати, почав, за звичаєм катiвським, примушувати його до нечестя i казав: «Не безумствуй, чоловiче, анi не згадуй Христа: ясно-бо, що боги дали тобi бачення свiтла». Зцiлений же анiтрохи на владу царську не зважав анi катiвських погроз не боявся, смiливiше вiд євангельського слiпця, якого поставили колись на допит фарисеям, вiдповiдав Максимiяновi: «Ти сам безумний, о царю, слiпих богiв твоїх називаючи подавачами свiтла, до них же й ти подiбний: не хочеш бачити iстини». Цар же гнiву сповнився, звелiв зразу вбити його мечем, i вiдтяли йому голову, доброму iсповiдниковi Iмени Iсуса Христа, i пiшов бачити Його лицем до лиця в незгасному небесномусвiтлi, Його ж визнав на землi в тiлесному просвiтленнi. Тiло ж його святий Пантелеймон вiд убивць викупив i поховав при мощах свого батька.

Пiсля того звелiв цар прикликати до себе Пантолеона. Коли воїни вели святого до царя, спiвав вiн слова Давидовi: «Боже, хвали моєї не промовчи, бо уста грiшника i уста облудного на мене вiдкрилися». I далi той псалом. I став перед земним царем тiлом, умом же перед Царем Небесним стояв. Максимiян же цар, без гнiву на нього дивлячись, почав лагiдно до нього промовляти, кажучи: «Чи добре те, що я чув про тебе, о Пантолеоне? Розповiдають, що дуже ображаєш i принижуєш Асклипiя й iнших богiв, Христа ж, який погано загинув, славиш i на Нього надiю покладаєш, i Його одного називаєш Богом. Хiба не знаєш, як я на тебе око поклав i яку явив тобi милiсть, що й до своєї палати прийняв тебе, й учителевi твоєму Євфросину наказав всiєї лiкарської премудрости навчити тебе скоро, щоб ти був при менi невiдступно завжди? Ти ж, все зневаживши, до супротивного схилився. Проте не вiрю тому, що кажуть про тебе, звикли-бо люди багато розповiдати неправдивого. Тому прикликав тебе, щоб самому про тебе випитати правду, i викрити брехливий на тебе наклеп заздрiсних, i щоб ти богам великим, як же належить, жертви перед усiма принiс».

Вiдповiв святий: «Дiлам бiльше, анiж словам вiрити належить, о царю, не так-бо зi слiв, як же з дiл пiзнається iстина. Повiр словам, якi кажуть про мене, що вiдрiкаюся Асклипiя й iнших богiв ваших, прославляю ж Христа: з дiл-бо Його я пiзнав, що Вiн єдиний iстинний Бог. Послухай же хоч би коротко дiла Христовi: небо створив, землю утвердив, мертвих воскресив, слiпих просвiтив, прокажених очистив, розслаблених з ложа пiдняв словом. Боги ж, яких ви шануєте, що такого зробили – не знаю. I чи можуть щось зробити? Якщо нинi хочеш пiзнати всемогутню силу Христову, зразу її на дiлi побачиш. Звели принести сюди якогось чоловiка, що на ложi хвороби лежить, i хворий до смерти, i втратив надiю на лiкарiв. I нехай прийдуть жерцi вашi i прикличуть богiв своїх, прикличу i я Бога мого. I який бог зцiлить хворого, той нехай буде визнаний єдиним справжнiм Богом, iншi ж нехай будуть вiдкиненi». I погодився цар iз радою святого, i звелiв зразу шукати такого хворого. I принесли чоловiка на ложi, що був розслаблений багато лiт, що всiм тiлом не мiг рухати, наче яке дерево без чуття. Прийшли ж i жерцi iдольськi, досвiдченi в лiкувальнiй майстерностi, i казали святому, щоб вiн спершу прикликав Христа свого. Святий же сказав їм: «Якщо я прикличу Бога мого i Бог мiй зцiлить цього розслабленого, то кого будуть зцiлювати вашi боги? Але ви спершу прикличте богiв, i якщо зцiлять хворого, то нi до чого буде й прикликати мого Бога». Тому почали жерцi прикликати своїх богiв: один Асклипiя, iнший Дiя, ще iнший Дiяну, iншi ж iнших бiсiв – i не було нi голосу, анi послуху. I довго в молитвах своїх богомерзенних трудилися, але нiчого не досягли. Святий же, бачивши марний труд їхнiй, засмiявся. I побачивши, що вiн смiється, сказав цар: «Зроби, Пантолеоне, якщо можеш, здоровим цього чоловiка прикликанням свого Бога». Сказав святий: «Хай вiдiйдуть жерцi». I вiдiйшли. Святий же пiдiйшов до ложа, пiднiс очi свої до неба й почав молитися, кажучи: «Господи, почуй молитву мою, i ридання моє до Тебе хай дiйде, не вiдвертай лиця свого вiд мене у день, коли сумую, схили до мене вухо своє у день, коли кличу Тебе. Швидко почуй мене i яви тим, що не знають Тебе, всемогутню свою силу, о царю сил, все бо для Тебе можливе». Так помолився святий, взяв за руку розслабленого, кажучи: «В iм’я Господа Iсуса Христа, встань i будь здоровим». I зразу розслаблений встав, i був цiлим тiлом здоровий, i ходив, радiючи, i взяв постiль свою, понiс у свiй дiм.

Те чудо бачивши, багато з тих, що там стояли, повiрили в Христа. Жерцi ж iдольськi скреготали зубами на раба Христовго i казали царевi: «Якщо цей живим буде, то уневажняться жертви богам й осмiянi будемо вiд християн. Тому страть його швидко, о царю!» I сказав цар до святого: «Принеси жертву богам, Пантолеоне, щоб не загинути марно, хiба не знаєш, скiльки загинуло тих, що не послухали велiння нашого й вiдреклися богiв наших? Хiба ти не знаєш, як люто був мучеий Антим-старець?» Вiдповiв святий: «Всi, що померли за Христа, не загинули, але прийняли вiчне життя. I якщо Антим, старий i немiчний тiлом, змiг витерпiти лютi муки за Господа нашого, наскiльки бiльше менi, молодому i тiлом мiцному, годиться безстрашно витерiпiти всi муки, якi накладеш на мене, бо маю за втрату те, щоб не померти менi за Христа. Померти ж – здобуток». Тому звелiв цар повiсити оголеного мученика на катiвнi, i залiзними кiгтями обдирати тiло його, i свiчками палаючими ребра обпалювати. Вiн же, це терплячи, поглянув на небо i сказав: «Господи Iсусе Христе, стань передi мною у цю годину й подай менi силу, щоб до кiнця я змiг витерпiти муки». I явився йому Господь в образi Єрмолая-пресвiтера i сказав: «Не бiйся, я з тобою». I зразу руки слуг катiвських ослабли i були наче мертвi, i спало знаряддя катування з рук їхнiх, i свiчi погасли. Це бачивши, цар звелiв зняти мученика з катiвнi i мовив до нього: «Яка сила чарiв твоїх, що i слуги знемогли, i свiчки погасли?» Вiдповiв мученик: «Мої чари – Христос, Його ж всемогутня сила все робить». Сказав цар: «Що зробиш, якщо бiльших мук завдам тобi?» Вiдповiв мученик: «У бiльших муках бiльшу свою силу явить Христос мiй, подаючи менi бiльше терпiння на твоє осоромлення. Я ж, бiльшi муки за Нього перетерпiвши, бiльшу отримаю винагороду». Звелiв тому кат у великому залiзному казанi розварити олово й вкинути в нього мученика. Коли кипiло олово, привели святого до казана, звiв вiн до неба очi свої, помолився, кажучи: «Почуй, Боже, голос мiй, коли молюся до Тебе, вiд страху ворожого забери душу мою, покрий мене вiд зборища лукавих i вiд багатьох, що чинять неправду». Коли вiн так молився, знову явився Господь в образi Єрмолая i, взявши його за руку, увiйшов з ним у казан. I зразу вогонь загас й олово вистигло, мученик же спiвав: «Я Бога покликав i Бог почув мене. Увечерi, i зранку, i опiвднi казатиму i сповiщатиму, i почує голос мiй». Тi, що там стояли, дивувалися тому, що сталося, i казали царевi: «Що це має бути, що й вогонь загас, й олово вистигло, якою мукою маємо мучити цього волхва?» I тi, що спереду стояли, мовили: «Хай буде вкинений у глибину морську – i зразу загине, не зможе-бо моря зачарувати». I звелiв кат, щоб так було. Слуги, взявши мученика, привели його до моря i посадили в лодiю, прив’язали камiнь великий йому на шию, вiдвезли далеко вiд берега й вкинули в море, а самi до берега повернулися. Святому ж, у море вкиненому, знову явився Христос, як же й ранiше, в образi Єрмолая, i став камiнь на шиї мученика легкий, наче лист, i рухався поверх вод, i мученик з ним не тонув, але, наче по сухому, по водах ходив, ведений правицею Христовою, як же колись Петро. I вийшов на берег, спiваючи i славлячи Бога, i перед царем став. Цар же такому чуду вельми дивувався й казав: «Яка сила твого волхвування, Пантолеоне, що й море ти зачарував?» Вiдповiв святий: «I море скоряється Владицi своєму i творить Його волю». Запитав цар: «Хiба i морем володiєш?» Вiдповiв мученик: «Не я, але Христос мiй, всього видимого й невидимого творiння Творець i Владика, Вiн як же небом i землею, так i морем володiє. У морi-бо путi Його i стежки Його у водах багатьох».

Пiсля цього звелiв кат приготувати звiрине видовище за градом, щоб вiддати мученика на поїдання звiрам. I зiйшовся весь град на те видовище, хотiвши бачити, як гарного i невинного юнака поїдають звiрi. Прийшов на видовище цар i, мученика привiвши, показував йому звiрiв, кажучи: «Цi для тебе приготованi, послухай тому мене, пожалiй юности своєї, помилуй красу тiла твого i принеси жертву богам, щоб не померти погано вiд звiрячих зубiв». Святий же волiв вiд звiрiв бути з’їденим, анiж слухати такої лукавої ради i велiння. I кинули його до звiрiв. Господь же й тут явився святому в подобi пресвiтера Єрмолая, загородив пащi звiрам i зробив їх покiрними, як вiвцi. I прийшли вони до святого, лизали ноги йому, вiн же рукою гладив їх, i кожен звiр намагався потрапити пiд руку святого, один одного штовхаючи. Люди ж, бачачи те, дивувалися i голосно взивали: «Великий Бог християнський! Хай буде вiдпущений невинний i праведний юнак». Цар сповнився гнiву, вивiв воїнiв з оголеними мечами на тих, що славили Христа Бога, i повбивав багатьох з людей, що вiрили в Христа, звелiв же i звiрiв усiх повбивати. Те бачивши, мученик скликнув: «Слава Тобi, Христе Боже, що не лише люди, а й звiрi задля Тебе помирають!» I пiшов цар з видовища в сумi та гнiвi, а мученика вкинув до темницi. Вбитих же людей свої забрали й поховали, а звiрiв залишено було на поїдання псам i м’ясоїдним птахам, але i в тому було дивне чудо: звiрi тi багато днiв лежали, та нiяк же їх пси анi птахи не торкалися, анi трупи їхнi не засмердiлися. Про те довiдавшись, цар звелiв кинути їх у глибоку яму й засипати землею, а на мученика звелiв приготувати колесо страшне з гострим залiзом. Коли до нього прив’язали святого й почали обертати, зразу колесо силою невидимою розламалося на частини i багатьох, що навколо стояли, поранило до смерти, а мученик цiлий i неушкоджений зiйшов з нього. I був страх на всiх через такi чуда, якими ж Бог у святому своєму прославлявся. I дивувався цар дуже, i казав до мученика: «Хто тебе навчив такi чуда чарiвнi робити?» Святий же вiдповiв: «Не чарiв, а справжнього християнського благочестя я навчений вiд святого мужа Єрмолая-пресвiтера». Спитав цар: «Де цей твiй учитель Єрмолай? Хочемо його бачити». Мученик же, зрозумiвши духом, що вже i до Єрмолая наблизився мученицький вiнець, сказав до царя: «Якщо звелиш, то прикличу його до тебе». I вiдпущений був святий з трьома воїнами, що стерегли його, щоб прикликав Єрмолая-пресвiтера.

Коли прийшов мученик до тої хатини, у якiй був пресвiтер, побачив його старець i запитав: «Чого прийшов, дитино?» Вiдповiв мученик: «Пане отче, цар тебе кличе». Вiдповiв старець: «Добре прийшов ти покликати мене, бо наблизився час мого страждання i смерти. Цiєї ночi явився менi Господь, кажучи: «Єрмолаю, належить тобi багато страждати задля Мене, як же й рабовi моєму Пантелеймоновi». Це мовивши, старець пiшов, радiючи, з мучеником i став перед царем. Бачив же цар пресвiтера, спитав його про iм’я. Той же iмени i вiри своєї не потаїв, голосно християнином себе називаючи. Цар же знову спитав: «Чи маєш когось iз собою тої ж вiри?» Вiдповiв старець: «Маю двох спiвслужителiв, iстинних рабiв Христових, Єрмiпа i Єрмократа». Звелiв тому цар i їх привести перед себе. I сказав до тих трьох Христових служителiв: «Чи ви вiдвернули Пантолеона вiд богiв наших?» Вiдповiли святi: «Сам Христос, Бог наш, кого ж визнає достойним, прикликає до себе, виводячи з пiтьми iдолобiсся на свiтло пiзнання свого». Сказав до них цар: «Покиньте нинi лжеслiв’я ваше i знову навернiть до богiв Пантолеона, щоб i перша провина вам була прощена, i чести вiд нас сподобитеся: будете менi друзями першими в палатах моїх». Святi ж вiдповiдали: «Як можемо те зробити, коли й самi з ним померти хочемо за Христа, Бога нашого? Нi вiн, нi ми не вiдречемося Христа, не принесемо жертви глухим i бездушнм iдолам». Це мовивши, спрямували весь ум свiй до Бога й почали молитися, очi звiвши до неба. I явився їм згори Спаситель, i зразу землетрус був, i зрушилося мiсце те. I запитав цар: «Чи бачите, що боги прогнiвалися на вас i трясуть землею?» Святi ж вiдповiли: «Добре ти сказав, що вiд богiв ваших затряслася земля: попадали з мiсць своїх на землю й розбилися, скиненi силою Бога нашого, який на вас прогнiвався». Коли вони це говорили, прибiг з капища вiсник до царя, повiдомляючи, що всi боги їхнi попадали на землю й на порох розсипалися. Цар же безумний все те не Божою силою, але християнським волхвуванням називав i казав: «Справдi, якщо цих волхвiв скоро не стратимо, то цiлий град загине через них». I звелiв вiдвести Пантелеймона до темницi, старця ж Єрмолая i з ним двох друзiв, багатьма ранами мучивши, засудив на стинання мечем. I так троє святих мученикiв: Єрмолай-пресвiтер i спiвслужителi його Єрмiп i Єрмократ – страдницький подвиг свiй закiнчили, разом перед Тройцею Пресвятою постали у славi небеснiй.

Пiсля убивства святих трьох мученикiв цар знову поставив перед собою святого Пантелеймона i сказав йому: «Багатьох я вiд Христа до наших богiв навернув, ти ж один не хочеш послухати мене. Вже й учитель твiй Єрмолай з обома друзями своїми поклонився богам i жертву їм принiс, i я вшаную їх чесними санами в палатах своїх. Зроби й ти те саме, щоб з ними чести сподобитися». Мученик же, знаючи духом про кончину святих, сказав до царя: «Звели їм прийти сюди, хай побачу їх перед тобою». Сказав цар: «Вони не тут, послав я їх в iнший град прийняти багатство велике». Сказав мученик: «Ось, i не бажаючи, сказав ти правду: вiдiслав ти їх звiдси смертною кончиною, i пiшли у Христовий небесний град прийняти багаства, яких же око не бачило».

Бачив цар, що мученика нiяким чином до злочестя не схилити, звелiв бити його жорстоко. I, наклавши лютi рани, засудив на смерть: щоб мечем у голову стятий був, тiло ж його вогнем щоб спалили. Взяли його воїни й повели за град на страту. Святий же, iдучи на смерть, спiвав псалом Давидовий: «Багато зi мною боролися з юности моєї, i не перемогли мене, на хребтi моєму дiяли грiшники» – i далi той псалм. Коли воїни вивели мученика з града на вiдстань одного поприща, коли прийшли на мiсце, де волiв Господь, щоб раб Його помер, прив’язали його до оливки, що там була, i пiдiйшов спекулятор, вдарив мечем у шию святого – i зiгнулося залiзо, наче вiск, а тiло святого не прийняло рани: ще-бо не докiнчив був своєї молитви. Вони вжахнулися i сказали: «Великий Бог християнський». I припали до нiг святого зi словами: «Просимо тебе, рабе Божий, помолися за нас, щоб вiдпущенi нам були грiхи нашi, скiльки тобi, велiнням царевим, ми вчинили». Молився ж святий досить, i прийшов йому згори голос, який перейменування його утверджував: замiсть-бо Пантолеона назвав його Господь Пантелеймоном, явно даючи йому благодать, щоб милувати всiх, що до нього приходять, у всiляких бiдах i скорботах. I кликав його з небес. Святий же, радости сповнений, велiв воїнам, щоб стратили його. Тi ж не хотiли, боялися i тремтiли. I сказав їм святий: «Якщо не здiйсните наказаного вам, не отримаєте милости вiд Христа мого». Пiдiйшли тому воїни, спершу обцiлували все його тiло, тодi звелiли одному – i вiдтяв голову мученикову. I витекло молоко замiсть крови. Оливка та в ту ж годину сповнилася плодiв своїх вiд кореня аж до верху. Бачивши те, люди, яких було багато при стратi, повiрили в Христа. Про чуда, якi сталися, сповiщено було царевi, i звелiв цар зразу оливку ту зрiзати, i порубати, i спалити разом з тiлом мученицьким. Коли погас вогонь, взяли вiрнi тiло святого з попелу, вогнем не ушкоджене, i поховали чесно поблизу поля Адаманта-схоластика. Лаврентiй же, i Васой, i Провiян, домашнi мученика, якi здалеку йшли за ним, i на все страждання його дивилися, i голос з неба, що до нього прийшов, чули, написали житiє i муки його, i церквам святим передали на пам’ять мученикову, на користь тим, що читають i слухають, на славу ж Христа, Бога нашого, з Отцем i Святим Духом славленим нинi, i повсякчас, i навiки-вiкiв. Амiнь.

Знайшли помилку