Без категорії

Страждання святого великомученика Мини

Місяця листопада в 11-й день

Святий мученик Мина єгиптянин був родом, вірою ж християнин і саном воїн під владою трибуна Фирмиліяна пробув у Котуанській митрополії. Царювали тоді Диоклитіян та Максиміян, нечестиві царі. Коли ж од них вийшло повеління в усі країни, щоб були мучені та вбивані всі християни, які не поклоняються ідолам, і коли були вірні всюди принуджувані до ідольських жертов, тоді блаженний Мина, не терплячи бачити такої біди й не бажаючи зріти пошанованих бездушних ідолів, покинув воїнство своє й рушив у гори в пустелю, ліпше зволяючи жити зі звірами, аніж із людьми, що не відають Бога. І пробував, блукаючи по горах та пустелях, повчаючись у законі Господньому, постом та молитвами очищаючи свою душу і день та ніч служачи єдиному істинному Богові.

Минуло багато часу, відправлявся якийсь празник великий бісівський у місті Котуанському, на який багато язичницького люду зібралося. Чинили всілякі ігри, видовиська, кінські перегони та боріння свої на честь нечестивих богів — на ці видовища все місто з високих місць захоплене дивилося. Того празника духом провидів святий Мина, розпалився ревністю по Бозі і, покинувши гори й пустелі, прийшов до міста і зайшов у середину арени. Став на високу місці, на якому його всі могли б побачити, і велеголосно закричав: “Знайшли мене ті, що мене не шукали, явився я тим, що мене не питали!” Коли це святий зголосив, усі на арені повернули очі свої на нього і, замовкши, подивувалися дерзновенню його. Був там і князь міста того, на ймення Пиррос, той відтак повелів схопити святого і запитав його: “Хто ти є?” Святий Мина на прослух усьому народові загорлав, кажучи: “Я є раб Ісуса Христа, Котрий царює на небі та землі”. Знову запитав князь святого: “Чи мандрівний ти, чи тутешній мешканець, і звідкіля в тебе таке дерзновення, що осмілився так посеред арени горлати?” Коли це сказав князь, а святий на слова його ще не відповів, один із наближених воїнів пізнав його і вигукнув: “Це воістину є Мина-воїн, котрий був під владою трибуна Фирмиліяна”. Князь же рече: “Чи ж був ти воїном, як ці про тебе говорять?” Відказав святий: “Так є, був воїном і в цьому місті пробував, але, бачачи беззаконне людей зваблення від бісів, які поклоняються ідолам, а не Богові, то й скинув сан воїнський та й вийшов із міста, щоб не бути причасником беззаконня та їхньої пагуби, і блукав досі в порожніх місцях, втікаючи від співперебування нечистих людей — ворогів Бога мого. Тепер же, почувши про ваш богомерзький празник, возревнував по Бозі моєму і прийшов викрити сліпоту вашу, а проповідати єдиного істинного Бога, який створив небо й землю словом і який утримує весь усесвіт” . Почувши те, князь повелів повести святого у темницю і стерегти його до завтра, а сам увесь той день вправлявся у празникуванні та глядалищах.

На завтрішній день сів князь на суді й вивів із темниці святого Мину, у різні способи схиляючи його до ідолопоклонства: і дари обіцяючи, і муками загрожуючи. Коли ж не схилив його до злочестя своїми словами, почав принуджувати ділом, бо оголеного і чотирма воїнами розтягненого повелів худоб’ячим жиллям нещадно бити, і текла ріка крові від ран його. Один із наближених тамтешніх, на ім’я Пигасій, сказав до святого: “Помилуй себе, о чоловіче, і повинися повелінню князевому, перш як буде до кінця плоть твоя ранами вбита. Я тобі раджу: приступи тільки тимчасово до богів, щоб збавитися від цієї муки, по тому знову служитимеш своєму Богові, і не буде за це гніватися на тебе Бог твій, бо тільки раз принесеш жертву ідолам і на малий час до них приступишся через принуку таку, щоб збутися лютих мук”. Святий же на це із праведним гнівом відповів: “Відійди від мене, ділателю беззаконня, бо принесу і ще раз принесу жертву хвали Богові моєму, Котрий дає мені поміч Свою і так мене в терпінні укріплює, що та мука більше чується мені солодкою відрадою, аніж гіркою мукою”. Здивувався мучитель такому терпінню, повелів більші на нього накласти муки. Підвішений був святий на дереві і кігтями залізними шарпаний, а мучитель ще й знущався зі святого, кажучи: “Чи ж бо відчуваєш якийсь біль, о Мино? Чи ж солодкі тобі є муки? Чи ж не хочеш примножити собі тієї солодкості?” Мученик же, хоча й вельми страждав, одначе відповів князю: “Не здолаєш мене, мучителю, дочасними муками, стоять біля мене помічники, яких ти не бачиш, воїни Царя Небесного”. Князь же повелів воїнам жорстокіше мучити святого й казати: “Не сповідуй тут іншого царя, окрім царів римських!” Мученик же відповів: “Коли б відали ви істинного Царя, то не огуджували б Того, Котрого я проповідую, той-бо є істинний неба і землі Цар, і немає іншого, окрім Нього. Ви ж, не знаючи, Його гудите і прирівнюєте до Нього своїх царів тлінних, від тліну створених та короткочасних, їм-бо Той дав царську честь і владу, котрий Сам є Господь усього живого”. Рече ж йому князь: “Хто ж є Той, Котрий дає владу царям і володіє всіма?” Відповів мученик: “Ісус Христос, Син Божий, завше живий, Йому ж бо все, що на небесах і що на землі, підлягає, Той-бо садить на престоли царів і царює, даючи владу й володарям”. Мучитель же мовить: “Чи ж не знаєш, що римські царі гніваються на всіх, котрі ісповідують ім’я Христове, і велять убивати їх?” Відповідає мученик: “Господь мій воцариться, нехай гніваються люди”. Коли царі ваші гніваються на Христа і на християн, котрі сповідують ім’я Христове, як і я, я ж про той гнів не дбаю, бувши рабом Христа мого. Про те є мені лишень єдина турбота: щоб пробути у сповіданні всесвятого імені Його до смерті і щоб насолодився всесолодкою любов’ю Його, від якої хто мене розлучить?

Ніщо мене не розлучить від любові Христової!” По цьому повелів мучитель волосяними шматками рани його вельми терти, і, коли це сталося, сказав мученик: “Тепер стягую шкіряні одежі й одягаюсь у ризу спасіння”. Тоді свічками запаленими повелів мучитель палити святого, і палили вельми тіло його, він-бо мовчав. Спитав його князь: “Чи ж не відчуваєш вогню, Мино?” Відповів Мина: “Бо наш Бог — як вогонь, що пожирає!”, за Нього страждаю, допомагає мені, і через те не дбаю про той вогонь, яким мене обпаляєте, і не боюся різноманітних ваших мучень, згадую-бо євангельські Господа мого слова: “І не лякайся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може”. Каже йому князь: “Звідкіля в тебе велемовство це? Всі-бо літа ти у воїнстві прожив і як навчився книг?” Відповідає йому мученик: “Господь наш, Ісус Христос, рече нам: “І до правителів та до царів поведуть вас за мене … не журіться, як або що говорити; тієї години буде вам дане, що маєте ви говорити”. Запитав князь: “Чи відав ваш Христос, що так за Нього маєте страждати?” Відповів мученик: “Оскільки є істинний, то й Провидець майбутнього: відав і знає все, що має бути, також і те навіть, що не створено буде, — все явлено Йому є, і помисли наші розуміє здаля”. Князь же, не знаючи, що казати супроти цього, мовив до святого: “Покинь, Мино, численне своє марнословство і з двох вибери собі одне: чи нашим будь, щоб тебе більше не мучили, чи Христовий будь, нехай тебе до кінця погубимо”. Відповів святий велеголосно: “Христовий був, є, і буду!” Князь же рече: “Коли хочеш, відпущу тебе на два чи три дні, щоб розмислив добре і крайнє нам вирік про себе слово”. Відповів святий: “Не два ані три дні, а численні літа минули, відколи я християнином є, і завжди гадав ніколи не відкидатися Бога мого; не подобає мені більше розмірковувати, і не сподівайся, княже, інше щось від мене почути, тільки це крайнє слово: “Бога мого не відкинуся і бісам вашим жертов не принесу, не схилю коліна мого бездушним ідолам”. Тоді князь більше розгнівався, повелів постелити на землі гаки, та тризубці, та всілякі цвяхи залізні і по них волочити зв’язаного святого Мину. Він-бо, ніби по м’яких квітах волочений, дерзновенно викривав язичеське багатобожжя і лаяв безумство людей, зваблених од бісів. Князь же повелів волоченого святого пруттям олив’яним бити, і мучений був так довго. Один же із воїнів, котрі там були, на ймення Іліодор, сказав до мучителя: “Пане князю, не сховане є світлості твоїй, що християнський рід незмисленний є, не дбає про муки, як камінь бездушний, а чи дерево, а смерть бере за солодке пиття. Не труди-бо себе більше, але повели швидко докінчати цього запеклого християнина”. І тоді князь дав вирока на святого, який такий у собі присуд мав: “Мину, злого воїна, що впав у християнське безчестя, не захотів повеління царського послухати і богам принести жертви, повеліваємо мечем забити, і тіло його вогнем хай буде спалене перед усіма”.

Взяли-бо воїни святого мученика Мину, повели за місто й відсікли йому голову і, розпаливши великий вогонь, укинули в нього святе мучениче тіло. Коли ж загас вогонь, деякі із вірних, прийшовши на попелище, зібрали деякі частини мощей святого, які залишились од вогню, і, в чисту плащаницю вклавши, ароматами змастили. По малому часі принесли їх у батьківщину його і на чесному місці поклали, на ньому ж згодом і церква була, збудована в ім’я його, і численні в ній діялися чудеса молитвами святого.