Без категорії

Страждання святого священомученика Кирила, eпископа Гортинського

Мiсяця липня у 9-ий день

Святого Кирила, вiра якого, як золото випробуване, перед Богом явилася, Луцiй-iгемон за царювання Децiя до iдольських жертв примушував. Той святий Кирило, коли ще за роками дитиною був, показав себе розумом як дорослий муж. Навчав-бо себе в добрих дiлах i на богоугодження наставлявся, i коли чув, де перебувають Божi угодники, поки дав своїх батькiв, приєднувався до угодникiв, щоб чути Боже Слово й у вiрi та чеснотах утверджуватися. Коли ж дорiс вiн до дорослого мужа i поставлено його єпископом у Гортинi, градi Критського острова, завжди i словом, i дiлом був прикладом добродiйного життя для свого стада, лiт п’ятдесят перебував на престолi архиєрейському. I коли довiрених собi як паству добре утвердив у Христовiй вiрi, i багатьох вiд iдолопоклонiння до iстинного Бога привiв, i вже був у старостi глибокiй, мав лiт вiсiмдесят чотири вiд народження свого, взяв його iгемон Луцiй i примушував принести жертву нечистим богам. Але богонатхненний муж говорив йому про Божi заповiдi, кажучи: «Хто приносить жертву не Боговi iстинному, але богам чужим, той буде знищений». Казав iгемон: «Пожалiй старiсть свою i поклонися нашим богам». Вiдповiв святий Кирило: «Я – не старий, бо говорить Господь мiй: «…оновиться, як орлина, юнiсть твоя». А що ти радиш менi i до чого мене примушуєш – це чинити менi негоже». Iгемон же мовив: «Я чув, що ти муж розумний i премудрий, тому розсуди сам i вшануй богiв наших, якщо хочеш визволитися вiд мук, якi мають тобi бути». Мовив святий Кирило: «Так, справдi розумним i премудрим явлюся, коли те, чого iнших повчав словом, покажу на дiлi в менi самому, перебуваючи у вiрi непохитний, у муках же непереможний». Iгемон же сказав: «Побач корисне для старости твоєї i будь одним iз нас». Вiдповiв Кирило святий: «Тодi корисне для себе знайду, коли цим дiтям моїм, що стоять навколо мене, буду прикладом мужности i великодушности».

Так довго вони сперечалися, доки святий Кирило Божественним Писанням уста невiрного й неправедного суддi загородив, що не мiг той анi одного слова супроти вiдповiсти. I бачив iгемон, що скоро чи не весь люд вiдвернеться, ученням святого, вiд iдолопоклонiння їхнього нечистого й навернеться до iстинного християнського Бога. Тодi видав на мученика такий вирок: «Кирила нерозсудливого i безумного, винищувача богiв наших, наказую живцем спалити».

Святий же угодник Божий Кирило, ведений на спалення, iшов, наче на бенкет, радiючи i спiваючи Боговi вдячнi пiснi. Коли ж прийшли на те мiсце, де був приготований вогонь, зразу вкинули святого мученика посеред вогненного полум’я. Горiв вогонь, i дрова на попiл перетворювалися, стояли вiрнi, бажаючи благоговiйно зiбрати костi, що залишаться вiд вогню. I ось побачили угодника Божого, цiлого й неушкодженого, що серед вогню сидiв, звiвши руки до неба. Таке чудо побачивши, iдолопоконники були охопленi страхом i подивом, що не лише до самого угодника Божого, а й до одягу його не торкнувся вогонь. Так у вогнi оросив й охолодив його Святий Дух, бо й вiн багатьох iз геєнського вогню вихопив ученням своїм, навернув вiд iдолопоклонiння до iстинного Бога.

Сповiщено ж було iгемоновi, що єпископ християнський Кирило у вогнi живим i неушкодженим виявився. I здивувався iгемон вельми, i звелiв угодника Божого, вивiвши з вогню, поставити перед собою. Побачивши його цiлим i здоровим, налякався i похвалив християнського Бога, що вчинив таке чудо, i вiдпустив мученика на свободу. Вiрний же раб Христовий Кирило святий не переставав проповiдувати Слово Боже, розповiдаючи, що тi, хто вiрить в iстинного Бога, велику винагороду в Царствi Небесному приймуть. I так багатьох iз шляху погибелi на путь спасення наставив. Сам же тужив i плакав невтiшно, що не сподобився докiнчити страждання свого. Люди ж його з великою увагою i насолодою слухали, всi однодушно й однодумно до нього приходили. Iншi ж хоч здалеку бачити його хотiли, бо вiд слiв його, як i вiд споглядання, сподiвалися отримати собi спасення. I, припадаючи до нiг його, говорили: «Вiримо у твого Бога, що воiстину великий, змiг тебе з вогню вивести неушкодженим». Вiн же, веселячись духом у Господi, приймав усiх, що до нього приходили, як дiтолюбний отець, i перетворював їх iз синiв пiтьми у синiв свiтла невечiрнього, хрестячи їх в iм’я Отця, i Сина, i Святого Духа. I казав їм: «Будьте вiрними рабами того, в кого вiрите. Вiн же у всьому помiчником вам буде i подасть вам бiльше, нiж ви вiд Нього сподiваєтеся отримати, бо вухо не чуло, i око не бачило, i на серце людинi не прийде те, що Бог приготував для тих, якi люблять Його».

Коли вiн так утверджував вiрних, хтось з iдолопоклонникiв сповiстив iгемоновi, що угодник Божий робить. Iгемон же сповнився гнiву та лютi й мовив: «Чого я змилосердився над ним? Чому з вогню його вивiв? Чому мечем тодi зразу не умертвив його? Нинi-бо анiтрохи не потерплю йому!» I дав вдруге такий на угодника Божого смертний вирок: «Кирила, якого, iз вогню виведеного, суд справедливий живим не потерпить, мечем убити наказую». Угодник же Божий, почувши такий на себе суд, сповнився радости i прославив Христа Бога, бо удостоїв його бути спiльником страждань своїх. I з веселiстю схилив голову свою пiд меч, ним же у шию вдарений, передав душу свою Господовi у шостий iдос Юлiя, коли Децiй в еллiнiв володарював, Луцiй у Гортинi був iгемоном, у нас же царював Господь наш Iсус Христос, Йому ж слава навiки-вiкiв. Амiнь.