Без категорії

Страждання святого священомученика Атиногена i десятьох його учнiв

Мiсяця липня у 16-ий день

У часи Диоклетiяна, нечестивого царя римського, налягло люте гонiння на християн. I всi, що за Богом жили, у бiдах були, свiт страждав, i багато хто передавав один одного на смерть: батько сина, брат брата, родич родича – через страх перед царем. Прийшов у Севастiю, град вiрменський, iгемон один, на iм’я Фiломарх. Вiн жерцiв iдольських багато зiбрав, звелiв їм, вiнцi на голови свої поклавши, приносити богам їхнiм нечистим жертви з веселiстю i торжеством, у труби трублячи i в кимвали вдаряючи, гуслями ж спiваючи. Сам же, на судi перед народом сiвши, звелiв проголошувачу кричати: «Послухайте, о громадяни i всi знаменитi мужi, царевий наказ i, приступивши, принесiть богам жертви». Закричали ж всi люди, кажучи: «Ми – християни i не поклонимося iдолам!» Мучитель же звелiв воїнам бити людей, i багато померло за Христа, i прийняли вiнцi небеснi. Пiсля цього пiдiйшов до ката начальник воїнської спiри Миколай i сказав: «Владико iгемоне, є муж один, на iм’я Атиноген, єпископ християнський, що всiх у свою вiру зваблює, перебуває ж у селi Пiдахтонi». I зразу iгемон послав воїнiв взяти його. Мав же святий Атиноген поблизу того села, на осiбному безмовному мiсцi, малий монастир, у якому жив з десятьма своїми учнями у постi й молитвах. I прийшли воїни до його монастиря, та не застали самого святого єпископа, пiшов-бо кудись. Тому взяли учнiв його, зв’язали i в Севастiю повели. I бачив їх iгемон, звелiв вiдвести до темницi i, замкнутих у путах, пильнувати уважно. До воїнiв же сказав: «Шукайте менi учителя їхнього». I пiшли воїни, шукали всюди Атиногена.

Чоловiк же Божий Атиноген, до монастиря прийшовши i братiв своїх не знайшовши, увiйшов до молитовного храму i, дивлячись на Чесний Хрест, що там стояв, зi сльозами казав: «Де брати, яких я тобi вручив? Хто звичнi до Бога молитви воздасть зi мною? Де гарнi гiлки оливковi? Що з ними сталося, не вiдаю». I був святий у печалi великий, i вийшов зовнi, ходив навколо монастиря, дивуючись i не розумiючи, куди пiшли брати. I ось прийшла до нього лань, яку недавно своїми руками вигодував був. Вона, тiшачись ним, цiлувала руки його. Тодi зустрiв одного знайомого чоловiка, що сказав йому: «Де ти був, святий Владико, коли учнiв твоїх взяли? Iгемон-бо, приславши воїнiв, звелiв їх зв’язаних вести до града, щоб замучити їх». Це почувши, святий сповнився радости. Поглянув на небо й мовив: «Дякую Тобi, Господи Iсусе Христе, що найкращих рабiв своїх Ти покликав у Небесне Царство». Тому вiдiслав лань до пустелi, а сам пiшов поспiхом у град Севастiю до своїх учнiв. Дiйшовши ж до претора в градi, почав голосно взивати: «Чому обiкрав мене, о кате, розграбувавши церкву мою? Хай бачить Бог погане твоє дiло, що ти вчинив, i нехай зрушить гнiв свiй на тебе». I зразу воїни, схопивши святого, поставили його перед iгемоном, кажучи: «Ось Атиноген, якого ти звелiв шукати, i вельми ображає твою свiтлiсть». Iгемон же зразу звелiв вкинути його до темницi, де були замкненi брати Христа ради. Побачивши ж братiв своїх, святий зрадiв вельми i мовив до них: «Мир вам нехай примножиться i благодать Христова нехай буде з вами, дiти мої, бо богоугоднi Боговi ви стали, тому Вiн покликав вас на обiд небесний. Наберiться мужности i не бiйтеся погроз ката, дарує-бо вам Господь завтра здiйснити подвиг ваш. I будете з ангелами i ликами святих жити в райських радощах i у веселостi славити Небесного Владику навiки».

Наступного дня сiв кат на судищi i звелiв поставити перед собою Атиногена i десятьох його учнiв. I мовив до них: «Принесiть жертви богам, за велiнням царським. Якщо ж не послухаєте, маю вас мучити лютими муками i з життя цього стратити, як же я стратив тих, що були перед вами в непокорi. I погано поганi загинули». Святий же Атиноген вiдповiв йому, кажучи: «Тi, що ти їх називаєш загиблими, о кате, не загинули, а на небi з ангелами святими ликують». Сказав iгемон: «Не роби менi труду, Атиногене, але скоро зi спiльнотою своєю послухай мене i принеси жертву богам, щоб погано не загинути». I сказав святий до iгемона: «О кате пребеззаконнний, прескверний i безсоромний собако, ти не настрашиш нас своїми погрозами. Роби, що хочеш, готовi-бо ми все витерпiти задля нашого Бога». Тодi розгнiвався iгемон, звелiв десятьох учнiв Атиногенових оголених, на катiвнi повiшених жорстоко бити й гребенями залiзними обдирати їхнi тiла. Вони ж, страждаючи, говорили: «Готовi ми на рани заради безсмертного Христа. Не вiдречемося Тебе, Владико, Боже наш». Бачив же кат незмiнну їхню великодушнiсть i мужнє терпiння, яких нiякi муки не долали, i звелiв мечем порубати їх. I витримали святi в доброму iсповiданнi i зi славою перейшли в райськi поселення.

Пiсля убивства святих десятьох мученикiв звернувся iгемон до святого Атиногена-єпископа, мовив до нього: «Де Христос твiй, якого ти називаєш Богом? Чому не прийшов сюди i не визволив учнiв своїх з моїх рук?» Те мовивши, iгемон звелiв i його також на катувальному деревi повiсити нагого й бити. Святий же, битий, говорив: «Слава Тобi, Боже, що сподобив мене за iм’я Твоє страждати». Сказав до нього iгемон: «Чому й тебе не визволяє Бог твiй з моїх рук?» Вiдповiв мученик: «Визволив i визволить вiд поганої хитрости твоєї, беззаконнику». I звелiв iгемон знятого з катiвнi знову жорстоко бити по ребрах. I скликнув святий до Бога, кажучи: «На Тебе, Господи, уповаю, спаси мене в милостi Твоїй!» I був до нього божественний голос згори, що казав: «Дерзай, обранцю мiй. Я, Бог твiй, перебуваю з тобою, оберiгаючи тебе». Той голос не лише святому, а й слугам, що мучили його, було чути. I зразу страхом були охопленi слуги, i не могли бiльше мучити чоловiка Божого: руки-бо їхнi зацiпенiли.

Один же приятель iгемона, який сидiв з ним, на iм’я Филип, сказав iгемоновi: «Чи не казав я тобi ранiше, що християни – волхви. Страть i цього скоро, щоб не почали тi, якi дивляться на нього, зваблюватися». Тому зразу iгемон засудив мученика на страту мечем, i сказав святий до ката: «Прошу тебе, о iгемоне, звели вiдвести мене до мого монастиря i там убити». I не боронив iгемон, щоб було за його проханням.

Коли вели святого до монастиря, спiвав вiршi з псалмiв Давидових, радiючи i веселячись, що має скоро звiльнитися з тiла i перейти до Господа. Коли наближався вiн до монастиря, вищезгадана лань вийшла з пустелi, зустрiла святого й поклонилася йому в ноги. I сказав їй святий: «Втратила ти братiв, ось втратиш i того, хто тебе вигодував. Бог же вiкiв нехай не передасть тебе i сiмени твого ловцям, але хай плем’я твоє приводить плiд свiй сюди для тих, якi будуть приходити вшановувати пам’ять нашу, щоб закололи i з’їли на славу Божу». Лань же випускала з очей сльози i припадала до нiг святого. Вiн же знаменував її хресним знаменням i мовив: «Iди з миром у глибину пустелi». Увiйшовши до свого монастиря, Атиноген святий помолився до Бога, кажучи: «Господи, Боже мiй, прийми в мирi душу мою i сподоби мене бути з братами моїми, щоб ми разом славили Пресвяте iм’я Твоє на всi вiки. Дай же, Господи, тим, що шануватимуть пам’ять мою з любов’ю, вiчне Твоє благословення i всiм, що молитимуться до Тебе зi згадуванням iмени мого, яви благодать свою i швидку їм подай допомогу у всiлякiй їхнiй потребi». Коли так вiн молився, був голос з неба, що казав: «Нинi зi Мною i з учнями своїми будеш у раю i все, що просиш, сповниться». Мученик же, чуючи голос той, сповнився великої радости i з веселiстю схилив пiд меч свою шию. I вiдтяли йому голову, i прийняв кiнець у Господi. Чесне його тiло вiрнi поховали на тому ж мiсцi i збиралися щороку в день його кончини й урочисто здiйснювали йому пам’ять. Було ж чудо дивне: лань та, яку святий вигодував, i благословив, i в пустелю вiдпустив, приходила, за заповiддю його, на празник i приводила народжене вiд неї. I в час читання святого Євангелiя на Божественнiй лiтургiї, увiйшовши до церкви, схиляла колiна, як розумна, i молилася. Тодi, залишивши дитя своє, iшла у пустелю, нiхто ж її не затримував. Так робила щороку, приходячи на празник i приводячи дитинча своє, що заколене i з’їджене бувало на пам’ять i честь святого мученика Атиногена-єпископа i десяти його учнiв, на славу Христа, Бога нашого, з Отцем i Святим Духом славленого нинi, i повсякчас, i навiки-вiкiв. Амiнь.