Без категорії

Страждання святого мученика Якинта

Мiсяця липня на 3-й день

Коли царював Траян у Римi, було гонiння велике на християн: наказ-бо царський вийшов, аби всi, що були пiд його владою, приносили жертви богам, а тих, що не хотiтимуть того робити, щоб передавали на муки. У той час був у палатах царських один юнак iз найкращих на iм’я Якинт, родом iз Кесарiї Кападокiйської, мав вiд народження лiт двадцять. Стояв завжди перед лицем царя, саном кувикулярiй, вiрою i цнотливим життям християнин справжнiй, таємно служив Христу Боговi, прикрашаючись чистотою, повстримнiстю, лагiднiстю i всiлякими добрими дiлами.

Коли надiйшло свято одного з нечистих богiв, цар Траян привселюдно приносив кумирам жертви. Гарний же юнак Якинт не пiшов iз царем до кумирiв, а зостався в палатах, в окрему одну малу комiрчину увiйшов, молився належно до єдиного iстинного Бога. Те бачивши, iнший однолiток його, на iм’я Урвикiй, що в тому ж чинi кувикулярства був, пiдслухав його молитву й пiшов розповiв царевi, що Якинт переступає царський наказ, молиться якомусь Iсусовi Христовi i називає Його Богом. Цар же Траян обiдав тодi на нечистому святкуваннi зi всiм людом. Велiв привести Якинта i подав йому з iдоложертовного м’яса, наказуючи перед ним їсти. Доблесний ж Христовий воїн Якинт, знаменувавши себе хресним знаменням, сказав до царя: «Не буде такого, щоб я, християнин, нечисте їв. Я хотiв би, щоб i ти вiдступив вiд зваби iдольської, i вiд бiсiвського святкування, i нечистих жертв, i щоб пiзнав єдиного Бога правдивого i Йому служив». Таку смiливiсть юнака Якинта бачили всi, що обiдали з царем i прислуговували, розлютилися на нього гнiвом. А цар йому сказав: «Юнiсть твоя, Якинте, гордим тебе робить. I чи ти мене вчитимеш, недостойний, щоб не служити батькiвським богам, але якомусь Христовi, якого ж ми не знаємо анi батьки нашi не знали?» Вiдповiв святий Якинт: «Не знаєш Його, бо ти недостойний пiзнати того, Хто iстинний Бог, що створив небо, i землю, i море, i все, що на них, влаштував свiтила небеснi на просвiтлення людей i створив людину на свiй образ. Правду кажеш, що не знаєш Його, Його ж i батьки твої, що дiтьми гнiву були, не пiзнали. Я ж, вiд благочестивих i христолюбних батькiв народжений i вигодуваний, служити Йому i поклонятися навчений». Розгнiвався цар через таку вiдповiдь святого, звелiв слугам, що там стояли, бити його в уста. Тi ж зразу на Христового мученика кинулися, не лише в уста i по щоках його сильно били, але й ногами, коли впав на землю, штовхали жорстоко, кажучи: «Так царевi дерзновенно вiдповiдаєш?» Тодi звелiв цар перестати бити мученика. I лежав святий на землi, не мiг встати вiд лютих ударiв i топтання ногами. Траян же велiв святому, що лежав, насилу в уста страви жертовнi вкладати. Але святий мученик Христовий уста i зуби мiцно зцiпив, нiяк не давав, щоб вкладали iдоложертовну нечистоту. Звелiв тому цар зв’язати його залiзними путами, i в темницi тримати, i ноги в колодки забити.

Наступного дня знову той-таки нечистий празник цар iз народом вiдзначав, звелiв на мiсцi зборiв все знаряддя катування покласти i привести з темницi мученика Якинта для допиту. Коли ж привели святого, сказав до нього Траян: «Чи скоришся ти, о юначе, велiнню нашому, чи ще впертим залишаєшся? Бачу, що гордий твiй розум у гiркi приводить тебе муки. Але, послухавши мене, принеси жертву богам, щоб не загинути погано». Христовий же раб, наче дiямант, мiцний душею i тiлом був i мав Господню силу, що йому допомагала. Сказав же Траяновi: «Я – християнин, Христа шаную, i Йому поклоняюся, i приношу Йому жертву живу – себе самого. Бiсам же твоїм жертви не принесу i погроз твоїх не боюся, анi не зважаю на муки. I не схилиш мене до нечестя вашого, бо я раб Христовий. Не звабиш, щоб я задля тимчасового життя покинув вiчне. Роби, що хочеш». Сповнився гнiву цар, звелiв спершу на землi простягнути святого юнака, бити довго без жалю, тодi на катiвнi повiсити, залiзними кiгтями обдирати тiло його. Мученик доблесно терпiв, взивав до царя: «Я – християнин, Христовий раб, i не вiдречуся вiд Нього. Ти ж немале менi чиниш благодiяння, мучачи мене за Христа, але i ще бiльшi муки на мене винайди, бо бiльше страждати за Господа мого бажаю, допоки не переможу катування твого терпiнням моїм, допомогою Владики мого Христа, що помагає всiм, хто Пресвяте Iм’я Його вiрно прикликає». Коли ж була сьома година i всi, що були на видовищi, терпiнню мучениковому вельми дивувалися, звелiв цар зняти його з катiвнi i, зв’язаного, знову вести до темницi, заповiвши сторожi, щоб не давали йому iншої їжi i пиття, тiльки iдоложертовне, щоб, голодом i спрагою змушений, їх скуштував. I виконували сторожi наказ царевий, щодня iз треб iдольських приносили їжу, ставили в темницi перед святим, але зранку, коли приходили, знаходили все цiле й анi не торкане, бо мученик святий на iдоложертовну ту їжу, наче на якусь жахливу мерзоту, анi поглянути не хотiв. I перебував багато днiв у голодi i спразi, молячись до Бога безперестанку. I веселився духом, наче на якомусь пребагатому бенкетi: благодаттю-бо Духа Святого годувався.

Траян же, посилаючи слуг, питав сторожу, чи їсть Якинт iз жертовного, що ставлять перед ним. Тi ж повiдомляли, що анi пальцем не торкається до того, що приносять йому, без їжi i пиття перебуває, радiє i молиться до Бога свого. Траян же, те чуючи, гнiвався на сторожу, думаючи, що iншу їжу хтось приносить йому, i погрожував сторожi смертю. Тi ж присягали, що нiхто iнший до нього не приходить, i пильнували темницi ретельно, анi пiдiйти до неї нiкому не давали.

Коли ж був тридцять восьмий день, один зi сторожi, як звичайно, увiйшов до темницi, несучи iдоложертовне, щоб поставити перед мучеником. I побачив, що темниця наповнилася невимовним свiтлом, i два ангели при святому страстотерпцевi стояли, один покривав тiло мученика пресвiтлим одягом, а другий клав на голову вiнець пречудесний. Те бачивши, сторож великого страху сповнився, кинув, що нiс, побiг до царя i сповiстив йому, що бачив. Цар же, не вiрячи сказаному, думав, що то примари якiсь волхвуванням вчинено, i хотiв лютiшими муками мучити Христового страждальця.

Через два днi сiв Траян на привселюдному судi, послав у темницю вивести в’язня на муки i сказав: «Хай побачу, як допоможе йому Христос його, чи забере його з рук моїх». Коли увiйшли слуги до темницi, побачили, що мученик святий помер у Господi й ангели в подобi юнакiв пресвiтлих навколо тiла стоять, свiчi в руках тримають. I наповнилася темниця свiтлом i пахощами невимовними. I втекли слуги з темницi, охопленi страхом, i сповiстили царевi. Сповнився ж цар сорому i лютi, послав бiльше слуг витягнути геть iз темницi тiло померлого. Вони ж, до темницi увiйшовши, нiчого iншого не побачили, лише мертвого, що лежав, i витягнули його звiдти. I звелiв цар те чесне мученикове тiло витягнути за град i викинути на пустирi на поїдання звiрам, i псам, i птахам. Звелiв же i сторожi здалеку бути, щоб не вкрали його християни.

I лежало так тiло те, довго нiщо йому не шкодило: ангел Божий берiг його. Раз уночi пресвiтеровi одному чесному, що був родичем мучениковi, на iм’я Тимотей, явився ангел i звелiв взяти тiло мученикове. Вiн же, взявши декого вiрного з дому свого, пiшов на мiсце те пустельне, коли пiтьма нiчна запала, i взяв те святе тiло, нiкого не було, щоб йому боронив, i поклав його в домi своєму, у внутрiшнiй кiмнатi, обгорнув чистою плащаницею з ароматами, i запалював щодня лямпаду при ковчезi його, i тимiян кадив.

Прожив же пресвiтер той ще декiлька рокiв. Коли ж наблизився до кончини своєї, передав мощi святого мученика однiй вдовi чеснiй, життям святiй i старiй лiтами, що безцiнний той скарб iз радiстю прийняла, пильнувала в себе з шаною, також щодня кадило запалювала й кадила. Виходили ж вiд мощiв святих пахощi великi й наповнювали ту свiтлицю. I нiкому не розповiдала жiнка та про мощi святого, бо цiлий град кумирослужителiв був, але сама при них вдень i вночi зi сльозами молилася.

Часу ж багато минуло, i вдова та при кончинi була. Трапилося, що один муж зi знатi вiд хвороби голови ослiп i не бачив свiтла цiлий рiк, не мiг вiд лiкарiв нiякої знайти допомоги. Йому святий мученик Якинт явився в нiчному сонному видiннi i мовив: «Чоловiче, чи хочеш зцiлитися вiд болю i слiпоти очей?» Вiн же спитав: «Хто ти, що говориш менi це?» Вiдповiв святий: «Я – раб Христовий Якинт, лiкар усiляких недуг». Сказав йому чоловiк той: «Прошу тебе, вiзьми все майно, яке маю, лише щоб я побачив свiтло, бо в бiдi я i страждаю, у пiтьмi сидячи». Святий Якинт сказав йому: «Задарма зцiлить тебе Бог мiй, лише вчини те, що тобi звелю: тiло моє, покладене у тої вдови, що поблизу тебе живе, вiзьми й вiдiшли на батькiвщину мою, у край Кападокiйський, у град Кесарiю. А очi свої помасти олiєю з лямпади, що при ковчезi моєму горить, i прозриш». Встав же чоловiк iз ложа свого i в бачене повiрив, пiшов, ведений, у дiм вдови i розповiв їй про мученикове явлення i велiння. Вона ж ввела його у внутрiшню кiмнату, у нiй же лежав святий, дала йому олiю з лямпади. Коли слiпий помастив нею свої очi, зразу прозрiв ясно. Але iз виконанням наказаного вiд святого забарився, i минув певний час, i знову темрява темна найшла на очi його, i ослiп, i знову пiшов, ведений, до мощей святого мученика, просячи зцiлення. I, входячи в ту кiмнату, почув голос, що промовляв зверху до нього: «Той, що чинить наругу, наруги зазнає». Вiн же впав перед мощами святого i говорив зi сльозами: «Дай менi нинi прозрiння, о угоднику Божий, i зразу виконаю те, що ти наказував». I, вставши, помастив знову олiєю очi свої, i знову прозрiв пресвiтлим прозрiнням, бо не лише тiлеснi, а й душевнi очi його вiдкрилися, i повiрив у Христа, охрестився святим хрещенням.

Тим часом переставилася блаженна вдова та, а новоохрещений муж, взявши ковчег iз мощами святого i запечатавши його, послав з вiрними людьми до Кесарiї Кападокiйської, заповiвши людям тим, що, коли наблизяться до града, мулiв, якi везтимуть колiсницю з мощами святого, хай вiдпустять iти вiльно, i де ж вони стануть, там нехай покладуть мощi: так-бо святий у видiннi звелiв. Посланцi ж iз мощами, вiрнi люди, коли Кесарiйського града в Кападокiї досягли й були поблизу ворiт, що називалися Севастiянськими, пустили мулiв вiльно. Тi ж, нiким не веденi, iшли до того дому, в якому народився мученик, але вже переставилися були з життя цього батьки його. I зiбралися вiрнi, якi тодi в градi тому були, радости великої через прихiд мученика сповнилися, поклали в тому домi чесно мощi святого в ковчезi мармуровому, славлячи Господа нашого Iсуса Христа.

Помер Христовий мученик Якинт у Римi, у третiй день мiсяця липня, голодом i спрагою морений, вiрою ж, i молитвою, i благодаттю Святого Духа сповнений. Володiв тодi нечестивий Траян, у нас же царював Господь наш Iсус Христос, Йому ж слава з Отцем i Святим Духом нинi, i повсякчас, i навiки-вiкiв. Амiнь.