Без категорії

Страждання святого мученика Варвара Воїна і тих, що з ним

Місяця травня на 6-й день

Коли богоненависний цар Юліян Відступник війну мав з народом, що називався франки, послав проти них воєводу Вакха, у полку якого був хоробрий воїн на ім’я Варвар, християнин вірою, але таємний. Обидві сторони вже приготувалися до бою, а мали франки борця одного сильного, подібного на давнього Голіяфа, який виходив перед полк римлян і кликав на однобій, щоб вийшов хтось один боротися з ним. І насміхався з римлян, бо ніхто з їхнього полку не смів проти нього вийти: страшний-бо був на вигляд, великий тілом і сильний. Вакх же воєвода, знаючи хоробрість блаженного Варвара, прикликав його до себе і спитав, чи може він вийти на боротьбу проти того борця гордого, що силою своєю вихваляється. Варвар же, покладаючись на допомогу Господа свого Ісуса Христа, в якого вірив, не відмовився вийти і, озброївшись знаменням хресним, пішов, зійшовся із супостатом, здолав його, допомогою Божою, й убив. Ангела-бо Господь приставив до блаженного Варвара, який допомагав йому. Осоромилися франки і злякалися, а римляни, осмілівши, кинулися на них і до решти перемогли їх. За таку свою хоробрість блаженний Варвар велику мав честь серед полків римських, і від царя хвалу, і комитським саном його вшановано. Тоді воєвода Вакх, після славної тої над ворогами перемоги, коли був із воїнством своїм у Тракії, захотів принести жертви ідолам, віддаючи їм дяку за перемогу, яка, вважав, дарована не від Христа Бога, але від суєтних богів його. І прикликав комита Варвара до нечистих тих жертв — як найпершого переможця. Святий же Варвар відкрито визнав себе християнином, ідолів же відрікся. І сповістив те воєвода цареві. Цар же, воїна Христового до себе привівши, звелів на катівні повісити і різати мечем живіт його, допоки не вилилися нутрощі його на землю. Святий молився, і явився ангел, і зібрав нутрощі, вклав знову на місце в живіт і зцілив мученика, що ані сліду не було рани на тілі, і з катівні відв’язав. Бачивши таке чудо, воєвода Вакх повірив у Христа з двома воїнами — Калимахом і Діонисієм. І визнали Христа, нечистих богів еллінських ганьбили. Через те, велінням Юліяна-царя, голови відтяли новим ісповідникам Христового імени — Вакхові, Калімахові і Діонисієві, — й увійшли вони в лик святих мучеників на небі. Святого ж мученика Варвара нечестивий цар звелів до колеса залізного прив’язати, під колесом же вогонь великий розпалити й обертати колесо те з мучеником над вогнем, ллючи на тіло страдницьке киплячу олію. Мученик же молився до Бога і неопалимим залишався, а вогонь кинувся на тих воїнів, що катували, попалив їх, двох же з них спалив на попіл. Вкинено тому було страдника в темницю, де явився йому Господь і зміцнив його.

На ранок же вивели його і на чотири боки розтягнули нагого, били воловими жилами без милости по хребті і по животі. Тоді піч три дні палили, вкинули в неї мученика. У ній пробувши сім днів, святий залишався живим і здоровим, нітрохи від вогню не ушкоджений, і вийшов з печі, наче з лазні, славлячи Бога і дякуючи Йому. І знову вкинули його до темниці, куди багато скорпіонів, і зміїв, і всілякого гаддя до нього впустили, щоб вони його заморили. Але святий Варвар, знаменням хресним гадів від себе відігнавши, неушкоджений залишився. Тоді озлоблений кат, сили Христової пізнати не хотівши, звелів розпалити сильно вола мідного і вкинути в нього мученика, але і в ньому неушкоджений був святий, нітрохи-бо не відчував вогняної горячі. А віл мідний, наче живий і наче вогонь відчуваючи, почав рухатися, кричати й ходити. Те чудо бачивши, багато хто повірив у Христа. Врешті звелів кат відтяти голову мученикові — і так закінчив добре подвиг свій страдницький за Христа Господа святий мученик Варвар. Тіло ж його чесне єпископ Філікій, взявши, поклав у граді Медоні Пелепонійському, славлячи Христа Бога з Отцем і Святим Духом, славленими навіки. Амінь.