Без категорії

Страждання святого мученика Гордія

Місяця січня в 3-й день

Мученик Христовий Гордій [2] був із града Кесарії Кападокійської, від християнських батьків народжений і в православній вірі вихований. Коли змужнів він, вибраний був до війська і став сотником воїнам, бо і тілесною міццю, і душевною мужністю перевершував инших. У той час Ліціній, цар Римський, отруту катування свого на християн вилив і підняв руку богоборну на Христову Церкву, і посилано накази і книги царські всюди, на всі торги, у всі важливі місця, щоб не поклонятися Христові. А якби хтось проти царського наказу вчинив, той щоб смертю помер. І ставлено ідоли перед усіма, камінні і дерев’яні, щоб поклонялися люди ділові рук своїх, ніби нерукотворному Богові. А тих, які не корилися, примушували муками. І сум’яття було в цілому граді, розкрадали маєтки християнські, порожніли доми вірних, а тіла їхні ранами роздроблювано. Жінок благочестивих волочили насеред града, жодного помилування не було для юности, жодної чести для старости, ті, що не були винні ні в чому, ті, наче злодії, страждали, тісні були темниці, доми ж знатні та багаті не мали своїх мешканців, пустелі ж наповнювалися вигнанцями за єдиний гріх — що в Христа вірили. Батько віддавав на смерть сина, син батька на суд тягнув, брат ненавидів брата і раб на пана повставав. Люту якусь безумства ніч душам людським диявол навів, що один одного, ніби в пітьмі, не впізнавали. Над усім цим молитовні доми руками нечестивих руйновано, вівтарі святі скидано, і не було приношення ніякого, ні кадила, ні місця для Божої Служби — все охопила скорбота, як якась темна хмара. Вигнані були Божі угодники, священні лики, лютого катування боячися, тремтіли, біси ж ликували, нечистотами і кров’ю жертвоприношень мерзенних вселенну оскверняючи. Таку біду бачачи, святий Гордій добровільно вибрав собі вигнання. Пояс-бо воїнський відкинув і, славу світу цього зневаживши, багатство, родичів, і друзів, і рабів, і спокій житейський, і все, що так людям, які світ і насолоди люблять, приємне, залишив — у пустельні і для людей непрохідні місця відійшов, бажаючи краще жити зі звірами, аніж з ідолопоклонниками, наслідуючи святого пророка Іллю, який, бачачи кумирослужіння Сідонське, на гору Хоривську вибіг і в печеру увійшов, намагаючись бачити Бога, як же і бачив, наскільки людське око Його бачити могло. Такий був цей Гордій — утік від шуму градського, криків торгових, величань княжих. Утік від судів обвинувачувальних, що продають, купують, кленуть, брешуть, срамословлять, утік від ігрищ, глуму і сміхотворства, які бувають в градах, сам чистий слух мав, чисті очі і, передусім, серце очищене, і великих навчився таїнств — не від людей ані від людини, але Великого здобувши Учителя — Духа Істини. Тому ж, розмірковуючи собі про життя це, настільки суєтне і тимчасове, як сон і тінь, жадав вельми вічного того перебування вишнього. І, як сильний борець, до боротьби приготувався постом, чуванням, молитвами і навчанням слів духовних, очікуючи понад усе того дня, коли весь град мав відзначати свято скверного бога Марса, чи, радше, біса, що любить війни. Коли ж настав день той, прийшов на майдан люд весь побачити кінські перегони, і з високих місць дивилися всі. Не зосталося тоді в граді ні жидовинів, ні еллінів, але і християн багато, що без дотримання закону чесного жили й не ухилялися від зібрань пустих, там же було немало таких, які дивилися і на швидкість кінську, і на майстерність вершників. Раби в той день вільні були від роботи і збиралися там, і діти зі шкіл на майдан поспішали, і жінки блудні й безстидні були там само. І сповнено було позорище незчисленною кількістю людей, які уважно на кінський біг дивилися. Тоді мужній той і великий душею Гордій, зверху з гір зійшовши на майдан, не здивувався народу, не подумав, в які руки ратні сам передається нетрепетним серцем, небоязливою душею, — ніби багато каміння або частокіл великий, стільки сиділо людей на позорищі, — до них поспішивши, посередині став, сповнюючи слово писане: “Праведний, наче лев, уповає”[3]. І що більше? З таким дерзновенням відкрито на позорищі ставши, велегласно закричав апостольські слова пророка Ісаї, говорячи: “Знайшли мене, ті що не шукали, явлений був тим, що не питали про мене”[4]. Тими словами відкрито показав, що не насильно приведений, але добровільно віддає себе на мученицький подвиг, у чому наслідував Владику Христа, що у тьмі нічній юдеям, які шукали Його, Сам у руки віддався. І зразу святий Гордій очі всіх звернув на себе: був-бо муж такий, що вражав виглядом, через довге перебування в горах запорошену мав голову, бороду довгу, поганий одяг, висох всім тілом, палицю носив й у веретище був одягнений. Усе те налякало тих, що на нього дивилися, ще ж і божественна якась благодать освічувала лице його. Коли довідалися, хто він є, зразу різні голоси звідусіль заг лунали. Вірні з радости плескали, невірні ж суддю кликали, щоб звелів убити його. Все-бо зойку і гамору сповнилося, залишені були коні, залишені вершники, марно гуркіт колісниць стрясав повітря, бо ні один нічого иншого не хотів бачити, окрім Гордія, ані чути нічого иншого не хотів, окрім слів Гордієвих. Усе ж позорище сповнилося крику, що, наче вітер, у повітрі шумів, біг коней покриваючи. Тоді проповідник дав знак народові мовчати, замовкли труби, заспокоїлися сопілки, зупинилися органи, самого лише Гордія святого видно було й чути. Сидів же там на позорищі і князь, що влаштовував ті перегони, і винагороду за труди давав тим, хто біг, — до нього-бо зразу приведений був святий, і він спитав у нього, хто і звідки є, якої батьківщини і роду. Той же все про себе розповів: який має сан і задля чого, залишивши його, відійшов у пустелю і чому повернувся: “Повернувся, — сказав, — щоб відкрито показати, що ні за що маю твої накази, а Христа Ісуса, Надію мою і Захист, сповідую. Чув же, що ти понад инших багатьох лютіший чоловік. Я навмисне вибрав цей день і зручний час для здійснення наміру й обітниці своєї”. Цими словами гнів княжий, як вогонь, запалився, і князь всю, що була в ньому, лють на святого Гордія звернув: “Прикличте мені, — каже, — катів, де бичі? Де олов’яниці? Де колеса? Хай розтягнений буде на них, і хай розірветься тіло його на дереві, хай повішений буде до катування, хай будуть принесені посудини смертні, хай відданий буде звірам, хай посічений буде мечем, хай вкинений буде в провалля, проте всього того ще мало на поганого чоловіка, який не одною вартий загинути смертю, але багатьма”. Гордій же святий сказав: “Справді велику втрату зробив би собі, якби різними за Христа смертями померти не захотів”. Князь же пітьми його словами більше зрушився на гнів і до властивої своєї лютости більшу лютість додав, настільки був лютіший, наскільки святий мученик Гордій в муках виявися мужніший, що жодними муками, жодною зброєю і знаряддям смертним від початого наміру його відвернути не зможуть, але, до небес очі зводячи, псаломські співаючи вірші, говорив: “Господь мені Помічник і не боюся, що вчинить зі мною людина”[5]. І знову: “Не боюся зла, бо Ти зі мною є”[6]. Й инші подібні їм слова, їх же з божественних книг навчився, промовляв, до мужности й терпіння себе заохочуючи. Настільки небоязливий виявився, що сам на себе прикликав муки: “Чому, — каже, — зволікаєте? Чому стоїте? Шкребіть тіло моє і на частини його розривайте, мучте мене, як же хочете, не позаздріть на мою добру надію, скільки-бо мені більше примножите мук, стільки більше прийму винагород від Владики мого, бо життя це, що є скорботою, вічну виклопоче веселість, і прийму замість ран, які ви накладаєте на тіло наше, світлу одежу в спільне воскресіння, замість безчестя вінці процвітуть нам, замість зі злодіями засудження, з ангелами ходити будемо, погрози ваші є зерном, яке сієте на мені, щоб майбутнє прийшло з радістю, взяти снопи свої[7].

Не зміг же князь гнівом своїм і катуванням Гордія святого від віри відвернути, почав лукавий словами облесними зманювати його. Так-бо диявол звик боязливих страшити, міцних же облесністю зм’якшувати й розслабляти. Багато-бо кат святому подавав дарів, більше ж від царя обіцяв: “Має, — казав, — подати тобі цар почесніше між воїнством місце, маєтки великі, багатства, і славу, і все, чого захочеш”. Святий же, чуючи ті обіцянки, посміявся з його безумства і сказав: “Хіба можеш дати мені щось таке, що б могло бути краще від Царства Небесного?” Тоді нечестивий князь, гнів і меч оголивши і перед спекулятором стати звелівши, і рукою, і язиком поганим наказав посікти Гордія святого. Хотів же святий посіченим бути перед таким людей зібранням, обступили його навколо знайомі, обіймали й останнє цілування давали, плачучи ж, просили, щоб не віддавався самовільно на смерть, щоб не губив цвіту життя свого і щоб не залишав солодкого цього сонця. Радили ж йому, щоб устами лише відрікся від Христа, і казали: “Єдиним словом від смерти себе вибав, відвернися від Христа язиком, серцем же віруй у Нього, як же хочеш, не язика-бо слухає Бог, але розуму того, хто говорить. І якщо так зробиш, то і суддів гнів вгамуєш, і Бога милостивого до себе мати будеш”. Він же, як камінь стояв серед моря, вдаряли його і били хвилі морські — непорушний був. Настільки незворушний був у своєму доброму намірі: як же премудрого дім, на скелі стоячи, що не руйнується ні силою віючих вітрів, ні нападами дощів, ні розлитими ріками, так міцний той муж непохитний стояв у вірі. Бачивши ж духовними очима диявола, що оббігав знайомих його і зрушував одного на сльози, иншого ж на прошення і давання некорисної поради, сказав до плачучих Господнє слово: “Не плачте наді мною, але плачте над ворогами Божими[8], які гонять християн. Над тими, говорю, плачте, що вогонь нам готують і собі геєну розпалюють, і збирають гнів у день гніву. Припиніть розбивати мені серце, я-бо не лише один раз, але і більше за Ім’я Господа нашого Ісуса Христа померти готовий”. А тим, які радили йому, щоб язиком від Христа відвернувся, так відповів: “Язика, якого з благодаті Христової маю, не можу зрушити, щоб відвернувся від Творця свого, “серцем бо віруємо для праведности, устами ж ісповідуємо для спасіння”[9]. Як-бо відвернуся від Господа мого, Йому ж з дитинства кланяюся і вихований є у святій вірі? Чи не затремтить небо зверху, якщо відвернуся від Бога? Чи не закриють світила небесні своє світло переді мною? Чи земля стерпить мене і чи не поглине мене живого? Не зваблюйтеся, Бог не буває зневажений і з уст наших судить нас: зі слів наших оправдовує і зі слів осуджує. Чи не чули ви страшної погрози Господньої: “Якщо хто зречеться мене перед людьми, того і я перед Отцем моїм, що на Небесах”?[10] Нащо ж радите мені відмовитися устами від Бога мого? Щоб я життя своє продовжив? Чи смерті на якийсь час уникнув? Якщо дні якісь до життя свого додам, то вічного безкінечного позбудуся життя. Якщо втечу від тілесного болю, то не побачу добра праведників там, де нема болю. Очевидним безумством є купувати собі за тимчасове життя вічну муку й гинути з душею. Але і вам раджу: якщо зле розумієте, то навчіться благорозумности й істини, і, відкликавши брехню, говоріть правду, говоріть[11], що Господь наш Ісус Христос на Славу Бога Отця. Цей-бо голос випустить язик, коли в Ім’я Ісусове кожне коліно схилиться небесних, і земних, і підземних”. Це сказавши й образ хресний на собі поклавши, святий Гордій пішов на посічення небоязливою душею, не змінивши світлости лиця, і став на місці усічення, так, ніби не ката за собою бачив, але ніби ангелів перед собою зрів і їм в руки душу свою передати хотів. І, усічений бувши, отримав блаженне життя, несений, ніби Лазар, в голосі радости на місце спокою вічного, де за подвиг свій прийняв винагороду. Подвигоположника, за Якого ж постраждав, славить з ангелами навіки. Амінь.


[2] Взяте з похвального Слова святого Василія Великого, на пам’ять цього священ-номученика написаного.

[3] Книга приказок Соломонових
28:1 Безбожні втікають, коли й не женуться за ними, а справедливий безпечний, немов той левчук.
28:2 Коли край провиниться, то має багато володарів, коли ж є людина розумна й знаюча, то держиться довго.
28:3 Людина убога, що гнобить нужденних, це злива рвучка, що хліба по ній не буває.
28:4 Ті, хто Закон залишає, хвалять безбожних, а ті, хто Закон береже, на них буряться.
28:5 Люди лихі правосуддя не розуміють, а шукаючі Господа все розуміють.
28:6 Ліпше убогий, що ходить в своїй неповинності, ніж криводорогий, хоч він і багач.
28:7 Хто Закон береже, розумний той син, а хто водиться із гультяями, засоромлює батька свого.
28:8 Хто множить лихварським відсотком багатство своє, той для того громадить його, хто ласкавий для бідних.
28:9 Хто відхилює вухо своє, щоб не слухати Закона, то буде огидна й молитва того.
28:10 Хто простих доводить блудити дорогою зла, сам до ями своєї впаде, а невинні посядуть добро.
28:11 Багата людина в очах своїх мудра, та розумний убогий розслідить її.
28:12 Велика пишнота, як тішаться праведні, коли ж несправедливі зростають, то треба шукати людину.
28:13 Хто ховає провини свої, тому не ведеться, а хто признається та кидає їх, той буде помилуваний.
28:14 Блаженна людина, що завжди обачна, а хто ожорсточує серце своє, той впадає в лихе.
28:15 Лев ричучий й ведмідь ненажерливий це безбожний володар над людом убогим.
28:16 Володар, позбавлений розуму, тисне дошкульно, а ненависник зажерливости буде мати дні довгі.
28:17 Людина, обтяжена за душогубство, втікає до гробу, нехай її не підпирають!
28:18 Хто ходить невинний, той буде спасений, а криводорогий впаде на одній із доріг.
28:19 Хто землю свою обробляє, той насититься хлібом, а хто за марнотним женеться, насититься вбогістю.
28:20 Вірна людина багата на благословення, а хто спішно збагачується, непокараним той не залишиться.
28:21 Увагу звертати на особу не добре, бо й за кус хліба людина згрішить.
28:22 Завидюща людина спішить до багатства, і не знає, що прийде на неї нужда.
28:23 Хто напоумляє людину, той знаходить вкінці більшу ласку, ніж той, хто лестить язиком.
28:24 Хто батька свого й свою матір грабує і каже: Це не гріх, той розбійнику друг.
28:25 Захланний викликує сварку, хто ж має надію на Господа, буде насичений.
28:26 Хто надію кладе на свій розум, то він нерозумний, а хто мудрістю ходить, той буде врятований.
28:27 Хто дає немаючому, той недостатку не знатиме, хто ж свої очі ховає від нього, той зазнає багато проклять.
28:28 Коли підіймаються люди безбожні, людина ховається, а як гинуть вони, то множаться праведні.
Прит. 28
, [1].

[4] Послання апостола Павла до римлян
10:1 Браття, бажання мого серця й молитва до Бога за Ізраїля на спасіння.
10:2 Бо я свідчу їм, що вони мають ревність про Бога, але не за розумом.
10:3 Вони бо, не розуміючи праведности Божої, і силкуючись поставити власну праведність, не покорились праведності Божій.
10:4 Бо кінець Закону Христос на праведність кожному, хто вірує.
10:5 Мойсей бо пише про праведність, що від Закону, що людина, яка його виконує, буде ним жити.
10:6 А про праведність, що від віри, говорить так: Не кажи в своїм серці: Хто вийде на небо? цебто звести додолу Христа,
10:7 або: Хто зійде в безодню? цебто вивести з мертвих Христа.
10:8 Але що каже ще? Близько тебе слово, в устах твоїх і в серці твоїм, цебто слово віри, що його проповідуємо.
10:9 Бо коли ти устами своїми визнаватимеш Ісуса за Господа, і будеш вірувати в своїм серці, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся,
10:10 бо серцем віруємо для праведности, а устами ісповідуємо для спасіння.
10:11 Каже бо Писання: Кожен, хто вірує в Нього, не буде засоромлений.
10:12 Бо нема різниці поміж юдеєм та гелленом, бо той же Господь є Господом усіх, багатий для всіх, хто кличе Його.
10:13 Бо кожен, хто покличе Господнє Ім'я, буде спасений.
10:14 Але як покличуть Того, в Кого не ввірували? А як увірують у Того, що про Нього не чули? А як почують без проповідника?
10:15 І як будуть проповідувати, коли не будуть послані? Як написано: Які гарні ноги благовісників миру, благовісників добра.
10:16 Але не всі послухались Євангелії. Бо Ісая каже: Господи, хто повірив тому, що почув був від нас?
10:17 Тож віра від слухання, а слухання через Слово Христове.
10:18 Та кажу: Чи не чули вони? Отож: По всій землі їхній голос пішов, і їхні слова в кінці світу!
10:19 Але кажу: Чи Ізраїль не знав? Перший Мойсей говорить: Я викличу заздрість у вас ненародом, роздражню вас нерозумним народом.
10:20 А Ісая сміливо говорить: Знайшли Мене ті, хто Мене не шукав, відкрився Я тим, хто не питався про Мене!
10:21 А про Ізраїля каже: Я руки Свої цілий день простягав до людей неслухняних і суперечних!
Рим. 10
, [20]. Книга пророка Ісаї
65:1 Я прихилявся до тих, що Мене не питали, Я знайдений тими, що Мене не шукали. Я казав: Оце Я, оце Я! до народу, що Йменням Моїм не був званий.
65:2 Я ввесь день простягав Свої руки до люду запеклого, що він, за своїми думками, дорогою ходить недоброю,
65:3 до народу, що в очі Мене прогнівляє постійно, що жертви приносить в садках та що палить кадило на цеглах,
65:4 що сидить у гробах та ночує по ямах, їсть свинину, і в їхньому посуді юшка нечиста,
65:5 що говорить: Спинись, не зближайся до мене, бо святий я для тебе! Оце дим в Моїй ніздрі, огонь, що палає ввесь день!
65:6 Ось написане перед обличчям Моїм: Я не буду мовчати, але відплачу, і надолужу на їхньому лоні!
65:7 Укупі переступи ваші й переступи ваших батьків, говорить Господь, що кадили на горах і на взгір'ях Мене зневажали, і заплату їм виміряю Я найперше до їхнього лоня!...
65:8 Так говорить Господь: Коли в гроні знаходиться сік виноградний, і хтось скаже: Не псуй ти його, бо благословення у ньому, отак Я зроблю ради рабів Своїх, щоб усього не нищити!
65:9 І насіння Я виведу з Якова, а з Юди спадкоємця гір Моїх, і вибранці Мої одідичать її, і раби Мої житимуть там.
65:10 І стане Шарон пасовиськом отари, а долина Ахор за ліжницю худоби великої, для народу Мого, що шукали Мене.
65:11 А ви, що Господа кидаєте, забуваєте гору святу Мою, що ставите Ґаду трапезу, а для Мені виповнюєте жертву литу,
65:12 то вас відраховую Я для меча, й на коліна впадете ви всі на заріз, бо кликав Я вас, та ви відповіді не дали, говорив був, але ви не чули й робили лихе в Моїх очах, і чого не хотів, вибирали собі!...
65:13 Тому Господь Бог каже так: Ось будуть раби Мої їсти, а ви будете голодувати, ось будуть раби Мої пити, а ви будете спрагнені, ось будуть раби Мої радіти, а ви посоромлені будете...
65:14 Ось раби Мої будуть співати від радости серця свого, ви ж кричатимете від сердечного болю, і від скрушення духа заводити будете...
65:15 І ви своє ймення дасте на прокляття вибранцям Моїм, і Господь Бог тебе вб'є, а рабам Своїм дасть інше ймення,
65:16 так що хто на землі благословлений буде, буде поблагословлений він вірним Богом, а хто на землі присягає, вірним Богом присягне, бо забудуться утиски давні і заховані будуть вони від очей Моїх!
65:17 Бо ось Я створю нове небо та землю нову, і не згадаються речі колишні, і не прийдуть на серце!
65:18 Тож навіки радійте та тіштеся тим, що творю Я, бо ось Я створю Єрусалима на радість, а народа його на веселість!
65:19 І буду Я Єрусалимом радіти, і втішатися буду народом Своїм, і не почується в ньому вже голос плачу й голос зойку!
65:20 З цього часу не буде вже юного днями й старого, який своїх днів не поповнить, бо сторокий помре як юнак, а грішник і в віці ста літ буде проклятий!
65:21 І доми побудують, і мешкати будуть, і засадять вони виноградники, і будуть їхній плід споживати.
65:22 Не будуть вони будувати, щоб інший сидів, не будуть садити, щоб інший спожив, дні бо народу Мого як дні дерева, і вибранці Мої зуживатимуть чин Своїх рук!
65:23 Не будуть вони працювати надармо, і не будуть родити на страх, вони бо насіння, благословлене Господом, і нащадки їхні з ними.
65:24 І станеться, поки покличуть, то Я відповім, вони будуть іще говорити, а Я вже почую!
65:25 Вовк та вівця будуть пастися разом, і лев буде їсти солому, немов та худоба, а гадові хлібом його буде порох!... Вони не чинитимуть зла й вигубляти не будуть на всій святій Моїй горі, говорить Господь.
Іс. 65
, [1].

[5] Псалми
55:1 Для дириґетна хору. На „Німа голубка в далечині". Золотий Давидів псалом, коли филистимляни захопили були його в Ґаті.
55:2 Помилуй мене, Боже, бо топче мене чоловік, цілий день він воює та тисне мене!
55:3 Чатують мої вороги цілий день, бо багато таких, що воюють завзято на мене!
55:4 Того дня, коли страх обгортає мене, я надію на Тебе кладу,
55:5 я в Бозі хвалитиму слово Його, на Бога надію кладу, й не боюся, що тіло учинить мені?
55:6 Цілий день біль приносять слова мої, усі їхні думки проти мене на зло:
55:7 слідкують, ховаються, пильнують вони мої стопи... Як чатують на душу мою,
55:8 так Ти через гріх віджени їх, пониж, Боже, людей в Своїм гніві!
55:9 Полічив Ти тиняння моє, помісти ж мої сльози перед Собою, чи ж вони не записані в книзі Твоїй?
55:10 Тоді то мої вороги повтікають назад, того дня, як я кликати буду. Те я знаю, що Бог при мені,
55:11 і в Бозі я справу свою докінчу, докінчу я в Господі справу!
55:12 На Бога надію кладу й не боюсь, що людина учинить мені?
55:13 На мені зостаються, о Боже, присяги Тобі, та для Тебе я виповню жертви хвали.
55:14 Як Ти спас мою душу від смерти, то хіба ж не спасеш моїх ніг від падіння, щоб у світлі життя я ходив перед Богом?
Пс. 55
(56).[5].

[6] Псалми
22
22:1 Псалом Давидів. Господь то мій Пастир, тому в недостатку не буду,
22:2 на пасовиськах зелених оселить мене, на тихую воду мене запровадить!
22:3 Він душу мою відживляє, провадить мене ради Ймення Свого по стежках справедливости.
22:4 Коли я піду хоча б навіть долиною смертної темряви, то не буду боятися злого, бо Ти при мені, Твоє жезло й Твій посох вони мене втішать!
22:5 Ти передо мною трапезу зготовив при моїх ворогах, мою голову Ти намастив був оливою, моя чаша то надмір пиття!
22:6 Тільки добро й милосердя мене супроводити будуть по всі дні мого життя, а я пробуватиму в домі Господньому довгі часи!
Пс. 22
(23).[4].

[7] Псалми
121
121:1 Пісня прочан. Давидова. Я радів, як казали мені: Ходімо до дому Господнього!
121:2 Ноги наші стояли в воротях Твоїх, Єрусалиме.
121:3 Єрусалиме, збудований ти як те місто, що злучене разом,
121:4 куди сходять племена, племена Господні, щоб свідчити ізраїлеві, щоб іменню Господньому дякувати!
121:5 Бо то там на престолах для суду сидять, на престолах дому Давидового.
121:6 Миру бажайте для Єрусалиму: Нехай будуть безпечні, хто любить тебе!
121:7 Нехай буде мир у твоїх передмур'ях, безпека в палатах твоїх!
121:8 Ради братті моєї та друзів моїх я буду казати: Мир тобі!
121:9 Ради дому Господа, нашого Бога, я буду шукати для тебе добра!
Пс. 121
.

[8] Євангеліє від Луки
23:1 І знялися всі їхні збори, і повели до Пилата Його.
23:2 І зачали оскаржати Його й говорити: Ми ствердили, що Цей ворохобить народ наш, і забороняє податок давати кесареві, та й говорить, що Він, Христос Цар.
23:3 І Пилат запитав Його, кажучи: Чи Ти Цар Юдейський? А Він відказав йому в відповідь: Сам ти кажеш...
23:4 І Пилат сказав первосвященикам та до народу: Я не знаходжу жадної провини в Цій Людині.
23:5 А вони намагались, говорячи: Він бунтує народ, навчаючи в усій Юдеї, від Галілеї почавши аж посі.
23:6 А Пилат, вчувши про Галілею, спитав: Хіба Він галілеянин?
23:7 І, дізнавшись, що Він із влади Ірода, відіслав Його Іродові, бо той в Єрусалимі також перебував тими днями.
23:8 Коли ж Ірод побачив Ісуса, то дуже зрадів, бо він від давнього часу бажав Його бачити, багато за Нього чував, і сподівався побачити чудо яке, що буває від Нього.
23:9 І багато питався Його, та нічого не відповідав Він йому.
23:10 І стояли тут первосвященики й книжники, та завзято Його оскаржали.
23:11 Тоді Ірод із військом своїм ізневажив Його й насміявся, зодягнувши Його в яснобілу одіж, і відіслав до Пилата Його.
23:12 І того дня стали Ірод із Пилатом за приятелів між собою, бо давніш ворожнеча між ними була.
23:13 А Пилат скликав первосвящеників, і старшин, і народ,
23:14 і промовив до них: Привели ви мені Чоловіка Цього, як того, що бунтує народ. А ось я перед вами розвідав, і не знаходжу в Людині Оцій ані однієї провини такої, про що ви оскаржаєте.
23:15 Також Ірод, бо він відіслав Його нам. І ось нічого, що на смерть заслуговувало б, Він не вчинив.
23:16 Отже я покараю Його й відпущу.
23:17 Бо повинен був їм відпустити одного на свято.
23:18 А народ став кричати й казати: Візьми Цього, відпусти ж нам Варавву!
23:19 А той за повстання одне, яке сталося в місті, і за вбивство посаджений був до в'язниці.
23:20 І знову сказав їм Пилат, хотячи відпустити Ісуса.
23:21 Та кричали вони й говорили: Розіпни, розіпни Його!
23:22 Він же втретє промовив до них: Яке ж зло вчинив Він? Я нічого, що на смерть заслуговувало б, на Нім не знайшов. Отже я покараю Його й відпущу.
23:23 А вони сильним криком свого домагалися, та вимагали розп'ясти Його. І взяв гору крик їхній та первосвящеників.
23:24 І Пилат присудив, щоб було, як просили вони:
23:25 відпустив їм Варавву, посадженого за повстання та вбивство в в'язницю, за якого просили вони, а Ісуса віддав їхній волі...
23:26 І як Його повели, то схопили якогось Симона із Кірінеї, що з поля вертався, і поклали на нього хреста, щоб він ніс за Ісусом!
23:27 А за Ним ішов натовп великий людей і жінок, які плакали та голосили за Ним.
23:28 А Ісус обернувся до них та й промовив: Дочки єрусалимські, не ридайте за Мною, за собою ридайте й за дітьми своїми!
23:29 Бо ось дні настають, коли скажуть: Блаженні неплідні, та утроби, які не родили, і груди, що не годували...
23:30 Тоді стануть казати горам: Поспадайте на нас, а узгір'ям: Покрийте нас!
23:31 Бо коли таке роблять зеленому дереву, то що буде сухому?
23:32 І вели з Ним також двох злочинників інших, щоб убити.
23:33 А коли прибули на те місце, що звуть Череповище, розп'яли тут Його та злочинників, одного праворуч, а одного ліворуч.
23:34 Ісус же промовив: Отче, відпусти їм, бо не знають, що чинять вони!... А як Його одіж ділили, то кидали жереба.
23:35 А люди стояли й дивились... Насміхалися з ними й старшини, говорячи: Він інших спасав, нехай Сам Себе визволить, коли Він Христос, Божий Обранець!
23:36 І вояки глузували з Нього: приступаючи, оцет Йому подавали,
23:37 і казали: Коли Цар Ти Юдейський, спаси Себе Сам!
23:38 Був же й напис над Ним письмом грецьким, латинським і гебрейським написаний: Це Цар Юдейський.
23:39 А один із розп'ятих злочинників став зневажати Його й говорити: Чи Ти не Христос? То спаси Себе й нас!
23:40 Обізвався ж той другий, і докоряв йому, кажучи: Чи не боїшся ти Бога, коли й сам на те саме засуджений?
23:41 Але ми справедливо засуджені, і належну заплату за вчинки свої беремо, Цей же жадного зла не вчинив.
23:42 І сказав до Ісуса: Спогадай мене, Господи, коли прийдеш у Царство Своє!
23:43 І промовив до нього Ісус: Поправді кажу тобі: ти будеш зо Мною сьогодні в раю!
23:44 Наближалася шоста година, і темрява стала по цілій землі аж до години дев'ятої...
23:45 І сонце затьмилось, і в храмі завіса роздерлась надвоє...
23:46 І, скрикнувши голосом гучним, промовив Ісус: Отче, у руки Твої віддаю Свого духа! І це прорікши, Він духа віддав...
23:47 Коли ж сотник побачив, що сталось, він Бога прославив, говорячи: Дійсно праведний був Чоловік Цей!
23:48 І ввесь натовп, який зійшовсь на видовище це, як побачив, що сталось, бив у груди себе та вертався...
23:49 Усі ж знайомі Його й ті жінки, що прийшли були з Ним із Галілеї, здалека стояли й дивились на це...
23:50 І ось муж, на ім'я йому Йосип, що був радником синедріону, людина шановна і праведна,
23:51 не пристав він до ради та чину їх, із Ариматеї, юдейського міста, що й сам сподівався Божого Царства,
23:52 цей прийшов до Пилата, і тіла Ісусового став просити.
23:53 І Йосип, знявши Його, обгорнув плащаницею, і поклав Його в гробі, що в скелі був висічений, і що в ньому ніколи ніхто не лежав.
23:54 День той був Приготування, і наставала субота.
23:55 А жінки, що прийшли були з Ним із Галілеї, ішли слідом, і вони бачили гроба, і як покладене тіло Його.
23:56 Повернувшись, вони наготували пахощів і мира, а в суботу, за заповіддю, спочивали.
Лк. 23
.

[9] Послання апостола Павла до римлян
10:1 Браття, бажання мого серця й молитва до Бога за Ізраїля на спасіння.
10:2 Бо я свідчу їм, що вони мають ревність про Бога, але не за розумом.
10:3 Вони бо, не розуміючи праведности Божої, і силкуючись поставити власну праведність, не покорились праведності Божій.
10:4 Бо кінець Закону Христос на праведність кожному, хто вірує.
10:5 Мойсей бо пише про праведність, що від Закону, що людина, яка його виконує, буде ним жити.
10:6 А про праведність, що від віри, говорить так: Не кажи в своїм серці: Хто вийде на небо? цебто звести додолу Христа,
10:7 або: Хто зійде в безодню? цебто вивести з мертвих Христа.
10:8 Але що каже ще? Близько тебе слово, в устах твоїх і в серці твоїм, цебто слово віри, що його проповідуємо.
10:9 Бо коли ти устами своїми визнаватимеш Ісуса за Господа, і будеш вірувати в своїм серці, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся,
10:10 бо серцем віруємо для праведности, а устами ісповідуємо для спасіння.
10:11 Каже бо Писання: Кожен, хто вірує в Нього, не буде засоромлений.
10:12 Бо нема різниці поміж юдеєм та гелленом, бо той же Господь є Господом усіх, багатий для всіх, хто кличе Його.
10:13 Бо кожен, хто покличе Господнє Ім'я, буде спасений.
10:14 Але як покличуть Того, в Кого не ввірували? А як увірують у Того, що про Нього не чули? А як почують без проповідника?
10:15 І як будуть проповідувати, коли не будуть послані? Як написано: Які гарні ноги благовісників миру, благовісників добра.
10:16 Але не всі послухались Євангелії. Бо Ісая каже: Господи, хто повірив тому, що почув був від нас?
10:17 Тож віра від слухання, а слухання через Слово Христове.
10:18 Та кажу: Чи не чули вони? Отож: По всій землі їхній голос пішов, і їхні слова в кінці світу!
10:19 Але кажу: Чи Ізраїль не знав? Перший Мойсей говорить: Я викличу заздрість у вас ненародом, роздражню вас нерозумним народом.
10:20 А Ісая сміливо говорить: Знайшли Мене ті, хто Мене не шукав, відкрився Я тим, хто не питався про Мене!
10:21 А про Ізраїля каже: Я руки Свої цілий день простягав до людей неслухняних і суперечних!
Рим. 10
, [10].

[10] Євангеліє від Матвія
10:1 И призвав двенадцать учеников Своих, Он дал им власть над нечистыми духами, чтобы изгонять их и врачевать всякую болезнь и всякую немощь.
10:2 Двенадцати же Апостолов имена суть сии: первый Симон, называемый Петром, и Андрей, брат его, Иаков Зеведеев и Иоанн, брат его,
10:3 Филипп и Варфоломей, Фома и Матфей мытарь, Иаков Алфеев и Леввей, прозванный Фаддеем,
10:4 Симон Кананит и Иуда Искариот, который и предал Его.
10:5 Сих двенадцать послал Иисус, и заповедал им, говоря: на путь к язычникам не ходите, и в город Самарянский не входите;
10:6 а идите наипаче к погибшим овцам дома Израилева;
10:7 ходя же, проповедуйте, что приблизилось Царство Небесное;
10:8 больных исцеляйте, прокаженных очищайте, мертвых воскрешайте, бесов изгоняйте; даром получили, даром давайте.
10:9 Не берите с собою ни золота, ни серебра, ни меди в поясы свои,
10:10 ни сумы на дорогу, ни двух одежд, ни обуви, ни посоха, ибо трудящийся достоин пропитания.
10:11 В какой бы город или селение ни вошли вы, наведывайтесь, кто в нем достоин, и там оставайтесь, пока не выйдете;
10:12 а входя в дом, приветствуйте его, говоря: мир дому сему;
10:13 и если дом будет достоин, то мир ваш придет на него; если же не будет достоин, то мир ваш к вам возвратится.
10:14 А если кто не примет вас и не послушает слов ваших, то, выходя из дома или из города того, отрясите прах от ног ваших;
10:15 истинно говорю вам: отраднее будет земле Содомской и Гоморрской в день суда, нежели городу тому.
10:16 Вот, Я посылаю вас, как овец среди волков: итак будьте мудры, как змии, и просты, как голуби.
10:17 Остерегайтесь же людей: ибо они будут отдавать вас в судилища и в синагогах своих будут бить вас,
10:18 и поведут вас к правителям и царям за Меня, для свидетельства перед ними и язычниками.
10:19 Когда же будут предавать вас, не заботьтесь, как или что сказать; ибо в тот час дано будет вам, что сказать,
10:20 ибо не вы будете говорить, но Дух Отца вашего будет говорить в вас.
10:21 Предаст же брат брата на смерть, и отец - сына; и восстанут дети на родителей, и умертвят их;
10:22 и будете ненавидимы всеми за имя Мое; претерпевший же до конца спасется.
10:23 Когда же будут гнать вас в одном городе, бегите в другой. Ибо истинно говорю вам: не успеете обойти городов Израилевых, как приидет Сын Человеческий.
10:24 Ученик не выше учителя, и слуга не выше господина своего:
10:25 довольно для ученика, чтобы он был, как учитель его, и для слуги, чтобы он был, как господин его. Если хозяина дома назвали веельзевулом, не тем ли более домашних его?
10:26 Итак не бойтесь их, ибо нет ничего сокровенного, что не открылось бы, и тайного, что не было бы узнано.
10:27 Что говорю вам в темноте, говорите при свете; и что на ухо слышите, проповедуйте на кровлях.
10:28 И не бойтесь убивающих тело, души́ же не могущих убить; а бойтесь более Того, Кто может и душу и тело погубить в геенне.
10:29 Не две ли малые птицы продаются за ассарий*? И ни одна из них не упадет на землю без воли Отца вашего;
10:30 у вас же и волосы на голове все сочтены;
10:31 не бойтесь же: вы лучше многих малых птиц.
10:32 Итак всякого, кто исповедает Меня пред людьми, того исповедаю и Я пред Отцем Моим Небесным;
10:33 а кто отречется от Меня пред людьми, отрекусь от того и Я пред Отцем Моим Небесным.
10:34 Не думайте, что Я пришел принести мир на землю; не мир пришел Я принести, но меч,
10:35 ибо Я пришел разделить человека с отцом его, и дочь с матерью ее, и невестку со свекровью ее.
10:36 И враги человеку - домашние его.
10:37 Кто любит отца или мать более, нежели Меня, не достоин Меня; и кто любит сына или дочь более, нежели Меня, не достоин Меня;
10:38 и кто не берет креста своего и следует за Мною, тот не достоин Меня.
10:39 Сберегший душу свою потеряет ее; а потерявший душу свою ради Меня сбережет ее.
10:40 Кто принимает вас, принимает Меня, а кто принимает Меня, принимает Пославшего Меня;
10:41 кто принимает пророка, во имя пророка, получит награду пророка; и кто принимает праведника, во имя праведника, получит награду праведника.
10:42 И кто напоит одного из малых сих только чашею холодной воды, во имя ученика, истинно говорю вам, не потеряет награды своей.
Мв. 10
, [33].

[11] Послання апостола Павла до филип'ян
2:1 Отож, коли є в Христі яка заохота, коли є яка потіха любови, коли є яка спільнота духа, коли є яке серце та милосердя,
2:2 то доповніть радість мою: щоб думали ви одне й те, щоб мали ту саму любов, одну згоду й один розум!
2:3 Не робіть нічого підступом або з чванливости, але в покорі майте один одного за більшого від себе.
2:4 Нехай кожен дбає не про своє, але кожен і про інших.
2:5 Нехай у вас будуть ті самі думки, що й у Христі Ісусі!
2:6 Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним,
2:7 але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина,
2:8 Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної...
2:9 Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім'я, що вище над кожне ім'я,
2:10 щоб перед Ісусовим Ім'ям вклонялося кожне коліно небесних, і земних, і підземних,
2:11 і щоб кожен язик визнавав: Ісус Христос то Господь, на славу Бога Отця!
2:12 Отож, мої любі, як ви завжди слухняні були не тільки в моїй присутності, але значно більше тепер, у моїй відсутності, зо страхом і тремтінням виконуйте своє спасіння.
2:13 Бо то Бог викликає в вас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю.
2:14 Робіть усе без нарікання та сумніву,
2:15 щоб були ви бездоганні та щирі, невинні діти Божі серед лукавого та розпусного роду, що в ньому ви сяєте, як світла в світі,
2:16 додержуючи слово життя на похвалу мені в день Христа, що я біг не надармо, що я працював не надармо.
2:17 Та хоч і стаю я жертвою при жертві і при службі вашої віри, я радію та тішуся разом із вами всіма.
2:18 Тіштесь тим самим і ви, і тіштеся разом зо мною!
2:19 Надіюся в Господі Ісусі незабаром послати до вас Тимофія, щоб і я зміцнів духом, розізнавши про вас.
2:20 Бо я однодумця не маю ні одного, щоб щиріше подбав він про вас.
2:21 Усі бо шукають свого, а не Христового Ісусового.
2:22 Та ви знаєте досвід його, бо він, немов батькові син, зо мною служив для Євангелії.
2:23 Отже, маю надію негайно послати цього, як тільки довідаюся, що буде зо мною.
2:24 Але в Господі маю надію, що й сам незабаром прибуду до вас.
2:25 Але я вважав за потрібне послати до вас брата Епафродита, свого співробітника та співбойовника, вашого апостола й служителя в потребі моїй,
2:26 бо він побивався за вами всіма, і сумував через те, що ви чули, що він хворував.
2:27 Бо смертельно він був хворував. Але змилувався Бог над ним, і не тільки над ним, але й надо мною, щоб я смутку на смуток не мав.
2:28 Отож, тим швидше послав я його, щоб тішились ви, його знову побачивши, і щоб без смутку я був.
2:29 Тож прийміть його в Господі з повною радістю, і майте в пошані таких,
2:30 бо за діло Христове наблизився був аж до смерти, наражаючи на небезпеку життя, щоб доповнити ваш нестаток служіння для мене.
Флп. 2
, [9-Ю].