Без категорії

Страждання святих мучеників Урвана, Теодора, Медимна та інших із ними

Місяця вересня в 5-й день

У царство злочестивого Валента аріяни мали в Царграді велику силу і поширену владу свою, маючи посібника царя, осліпленого тією ж єрессю, і почали гоніння на православних християн, вигнали Євагрія-єпископа й велику тяготу чинили благочестивим: одних б’ючи, інших у темниці зачиняючи, іншим маєток розграбляючи і всіляко кривдячи, через що у великій скорботі бувши, вірнії зібралися таємно і порадилися послати до царя, що був тоді в Никомідії, із проханням, щоб якщо не цілком від аріян звільнив їх то щоб велів трохи послабити, не до кінця погубляючи людей. Вибрали на це діло з духовного чину близько сімдесяти виборних мужів, міцних у вірі, сильних у слові і досконалих у розумі — над ними начальними були Урван, Теодор і Медимн. Вони рушили в дорогу, дійшли до Никомідії і стали перед царем, учинивши моління, щоб помилував їх і захистив од рук аріянських. Роз’ятрився на них цар вельми, одначе не виявляючи гніву свого, таємно послав до єпарха Модеста: хай їх усіх піймає і смертю погубить. Схопив їх єпарх і, боячись їх явно перед усіма погубити, щоб не було в людях поговору, повелів усіх посадити в корабель, пустивши вістку, що на ув’язнення посилаються. Корабельників же навчив, щоб, коли серед моря будуть, тоді самі в човна зійшли, а корабля запалили із сімдесятьма мужами, що й сталося. Коли були в Астакійській пучині, запалили корабля із святими мучениками, а самі корабельники сіли в лодію, до того приготовану, і повернулися, повідавши єпархові про кончину тих. Корабель же палав, як свічка, і швидко плив, бо вітер його гнав і прибув, горячи, але на плаву, аж до міста, званого Дакидіс, там пристав до берега згори, випускаючи від святих тіл, які спалювалися дим, і був той ніби дим кадильний до Бога. Так святі померли і збулося писане про них: “Ми ввійшли до вогню й до води, але на широкі місця ти нас вивів”, на вогні-бо вогнем спалені в покоях небесних віднайшлися і там, стоючи перед Владичим престолом, про нас моляться, їхніми-бо молитвами, Господи, подай і нам життя вічне дістати. Амінь.

У той-таки день пам’ять святого мученика Авдія (чи Авіда), що в Персидській країні при царі Іздигерді були від волхвів палицями суковатими биті аж до смерті, оскільки не хотіли поклонятися сонцю та вогню, а єдиному Христу-Вогу поклонялися, всього живого Творцеві.

І святого мученика Тіфаила, пилою перетятого, і сестри його святої мучениці Тивеї, списом у шию за Христа пораненої і вбитої.

І святої мучениці Раїси, мечем посіченої.

І святого мученика Сервила, камінням побитого.

І святого Петра, що в Афірі.

І святих мучеників Ювентіна та Максима, воїнів, що були при Юліяні-відступнику в чині щитоносців, а коли Юліян в Антіохію прийшов, всю, що продавалася на торжищі, їжу та пиття окропив ідоложертвенними сквернами, бажаючи так християн співучасниками своїх нечестивих жертв створити. У той час ці два раби Христові на однім бенкеті з іншими воїнами сидячи, бесідували, нарікаючи на царське беззаконня і кажучи слова святих трьох юнаків, колись у Вавилоні мовлені: “Віддав ти нас Господи в руки царя неправедного, мер-зького відступника і найлукавішого на всій землі”. Ті їхні слова один із співбенкетників на завтра звістив цареві. Цар-бо прикликав їх і спитав: “Що вчора на бенкеті говорили?” Вони сказали правду і, ті слова повторюючи, викрили й докорили йому про беззаконня відступників. Тоді цар, ярості наповнившись, спершу бив їх нещадно, і в темницю вкинув, потім опівночі послав спекулятора, щоб відсік їм голови в темничній глибині, ще-бо не явно погубляв християн на початку відступництва свого. Про цих святих нема згадки в наших мі-сяцесловах, ані в Прологах. Свідчиться ж від Никифора Калліста, в книзі 10-ій, в главі 12-ій і від Теодорита в книзі 3-ій, в главі 14-ій, а святий Іван Златоуст пам’ять їхню словом похвальним пошанував в омили 40-ій, в томі 3-му. І убивство благовірного князя руського Тліба, названого у святому хрещенні Давидом, муки його дивись у травні в 2-ий день, разом зі святим Борисом.