Страждання святих мученикiв Косми i Дем’яна, безкорисливих лiкарiв, що в Римi постраждали

Мiсяця липня на 1-й день

Пiсля возсiяння в тiлi Владики Христа, Бога нашого, на землi широко розiйшлася звiстка про життя всiх святих Христових мученикiв: чудесна-бо на них проявилася сила Спасова. I подиву гiдний у всiх них великодушний спротив катам, i непереможне терпiння, в якому були цi, про яких на нас чекає слово, святi страстотерпцi Косма i Дем’ян, брати по кровi, вiд одних батька i матерi у старому Римi народженi i в християнському благочестi вихованi. Вони, лiкарської майстерности навчившись, всiлякi хвороби зцiлювали дiєво: мали-бо благодать самого Бога, що їм у всьому спiвдiяла. I на яких людей страждаючих чи худобу руки свої клали, зразу тi цiлком здоровими ставали. Добрi ж цiлителi нi вiд кого не брали винагороди, за що й назвали їх безкорисливими лiкарями. Єдиної лише вiд зцiлених найдорожчої винагороди потребували – вiри в Христа. I не лише в самому Римi перебували, а й навколишнi мiста i села обходили й недужих зцiлювали, багатьох навертали до Бога. Ще ж, окрiм благодатi зцiлення, i щедрою милостинею чинили добро людям: мали-бо великий маєток, вiд прадiдiв зiбраний, що пiсля батькiв залишився їм у спадок. Продавали те, i роздавали убогим та потребуючим, i годували голодних, й одягали нагих, i всiляку милiсть i милосердя до бiдних i нужденних виявляли. А коли зцiлювали хворих, говорили їм так: «Ми лише руки на вас кладемо, силою ж нашою нiчого вдiяти не можемо, але все робить Всемогутня сила Христа, єдиного iстинного Бога. Якщо в Нього повiрите без сумнiву, зразу здоровими станете». Тi ж, повiривши, отримували здоров’я. I так щодня вiд iдолопоклонницького нечестя вiдверталося багато, приєднувалося до Христа.

Мали ж святi цi лiкарi осiбне перебування в одному селi, у межах римських, де був маєток їхнiх батькiв, там пристановисько собi мали, всi околицi вiрою святою просвiтили. Не терпiв диявол дивитися на таке життя їхнє, що сяяло чеснотами, намовив деяких служителiв своїх, щоб iшли до царя й обмовили невинних. Царював тодi в Римi Карина. Вiн, наклепникiв послухавши, зразу послав воїнiв у те село взяти безкорисливих лiкарiв Косму i Дем’яна й привести на суд до нього. Коли дiйшли воїни до того села й про Косму та Дем’яна почали розпитувати, побiгли вiрнi до святих i просили їх, щоб десь сховалися, поки не мине гнiв царський. Святi ж не хотiли слухати їх – прагнули добровiльно вийти до воїнiв, що їх шукали, бажаючи постраждати за Христа з радiстю. Але коли бiльше вiрних до них зiбралося i слiзними проханнями їх переконували, щоб берегли своє життя не задля себе, а заради спасення багатьох, покорилися їм, хоч не хотiли. Вiрнi ж, взявши їх, в однiй печерi сховали. Тому воїни, всюди старанно пошукавши i не знайшовши, сповнилися лютi i гнiву, взяли деяких чесних мужiв з того села, ланцюгами їх закували i вели до Рима. Про те довiдавшись, святi Косма i Дем’ян зразу вийшли з печери, притьмом пiшли вслiд за воїнами i, наздогнавши їх на шляху, казали їм: «Вiдпустiть невинних, нас же вiзьмiть: ми-бо тi, кого вам наказано взяти». Воїни вiдпустили тих мужiв, а на святих Косму i Дем’яна наклали вериги й до Рима вiдвели, i пильнували святих у путах до ранку.

Зранку ж сiв цар на звичному перед людьми судi, що був на мiсцi видовищ, поставив перед собою святих в’язнiв Косму i Дем’яна й голосно почав до них промовляти, кажучи: «Чи ви тi, що з богами батькiвськими воюєте i хитрiстю якоюсь чарiвною хвороби в людях i худобi без винагороди зцiлюєте, зваблюючи простих людей вiдступати вiд батькiвських богiв i законiв? Але принаймнi нинi, вiдвернувшись вiд свого блуду, послухайте доброї моєї поради i йдiть принесiть жертву богам, якi досi вам довготерпiли, кривду зносячи вiд вас. Не вiддали вам злом за зло, хоч i могли вiддати, але терпiли, чекаючи вашого до них навернення». Святi ж Христовi угодники, наче єдиними устами, до царя вiдповiдали, кажучи: «Ми жодної людини не звабили, анi чарiвної хитрости не знаємо, анi жодного зла не вчинили нiкому, але лiкуємо хвороби силою Спаса нашого Iсуса Христа, який заповiдав, кажучи: «Хворих зцiлюйте, прокаженних очищайте». Робимо це без винагороди, бо i Cпас заповiдав, кажучи: «Задарма взяли, задарма вiддайте». Маєткiв-бо не потребуємо, але спасення душ людських шукаємо i служимо немiчним та убогим, як самому Христовi. Вiн-бо турботу щодо них собi присвоює, казав-бо до добродавцiв3: «Голодний Я був i дали Менi їсти, спраглий був – i напоїли, нагий був i одягнули Мене». Цi Його заповiдi намагаємося виконувати, сподiваючись винагороду прийняти вiд Нього в безконечному життi Царства Небесного. А тим, кого ти вважаєш богами, служити нiяк не хочемо. Ти й тi, що з тобою, служiть їм, ми ж знаємо точно, що вони не є богами. Якщо ж хочеш, о царю, дамо тобi добру пораду, щоб ти пiзнав одного iстинного Бога, Творця усiх, що дає сонцю своєму свiтити на добрих i поганих i дощ посилає на праведних i неправедних4, на потребу нашу, на славу ж превеликого Iмени свого. Йому служи, вiдступивши вiд бездушних i неживих iдолiв». Карин же цар вiдповiв їм: «Не покликав вас вправлятися в красномовствi, але щоб ви жертву богам принесли». Вiдповiли святi: «Ми єдиному Боговi нашому жертву безкровну приносимо – душi нашi, бо визволив Вiн нас iз сiтей диявола i дав єдинородного свого Сина на спасення всього свiту. Вiн – Бог наш, не творiння, а Творець усiх. А твої боги – людська вигадка, дiло рук художникiв. I якщо б не було в людей майстерности робити вам богiв, не мали б ви кому кланятися». Карин сказав: «Не дорiкайте вiчним богам, але краще пiдiйдiть, поклонiться їм iз жертвами, поки не зазнали мук, що на вас чекають». Раби ж Христовi сповнилися Духа Святого, мовили: «Будь осоромлений з богами своїми, о Карине. I тому що вiдвертається розум твiй вiд предвiчного живого Бога i прикладається до бездушних, що нiколи не жили, iдолiв, тому хай i лице тiла твого вiдвернеться з мiсця свого на твоє осоромлення, щоб навчився ти на власному досвiдi, що може наш Бог».

Коли святi те сказали, зразу Кариновi змiнилося обличчя, i шия скрутилася, i стало лице його на плечах, i не мiг повернути шиї своєї, анi нiхто не мiг помогти йому. I сидiв на престолi зi скривленою шиєю i лицем. Люди ж, дивлячись на те, голосно взивали: «Великий Бог християнський, i нема iншого Бога, окрiм Нього». I тодi багато людей повiрило в Христа i просило святих лiкарiв, аби зцiлили царя. Але й сам цар просив, кажучи до них: «Нинi знаю справдi, що ви раби iстинного Бога, тому прошу вас: як же ви вилiкували багатьох, зцiлiть i мене, щоб i я повiрив, що нема iншого Бога, окрiм Бога, якого ви проповiдуєте, того, що створив небо i землю». Святi ж сказали йому: «Якщо пiзнаєш Бога, що дав тобi життя i царство, i повiриш у Нього всiм серцем своїм – Вiн має тебе вилiкувати». Цар же голосно мовив: «Вiрю в Тебе, Господи Iсусе Христе, iстинний Боже, помилуй мене i не згадуй мого попереднього невiрства». Коли цар те сказав, випрямилася шия його i лице його стало на мiсцi своєму, як же було спочатку. I встав цар з мiсця свого, звiв очi свої до неба i руки пiднiс – вiддавав зi всiм людом дяку Боговi, кажучи: «Благословен Ти, Христе, iстинний Боже, що на свiтло привiв мене через цих святих рабiв Твоїх». I так цар тiлом i душею зцiлився, вшанував святих лiкарiв Косму i Дем’яна i вiдпустив їх з миром. Вони ж, вийшовши з Рима, пiшли у своє село.

Чули ж мешканцi села того i навколишнiх сiл про все, що в Римi зi святими дiялося, вийшли назустрiч угодникам Божим i прийняли їх з радiстю, веселячись i славлячи Владику Христа. Святi ж знову, за звичаєм своїм, обходили навколишнi мiста i села, недуги зцiлювали, святою вiрою просвiтлювали i знову в село своє поверталися.

Заздрiсний же диявол, не змiгши першою своєю хитрiстю винищити святих на землi живих, винайшов другу. Був у краю тому один лiкар славний, у якого ж i цi святi спочатку майстерности лiкарської вчилися. Його намовив ворог заздрити святим через їхню добру славу. Прикликав тому вiн святих пiдступно до себе, завiв їх на гору наче збирати лiкарське зiлля – у серцi ж Каїнову думку мав, i завiв їх далеко, влаштував кожного окремо збирати зiлля. Спершу на одного, побив його камiнням, тодi й другого також убив. I, взявши тiла їхнi, сховав при потоцi, що там був. Так святi страстотерпцi Христовi, безкорисливi лiкарi Косма i Дем’ян кiнець життя прийняли i вiнцiв мученичих сподобилися вiд Христа Господа, Спаса нашого, Йому ж з Отцем i Святим Духом честь i слава нинi, i повсякчас, i навiки-вiкiв. Амiнь.