...
Без категорії

Страждання святих мученикiв Кирика i Юлiти

Мiсяця липня у 15-ий день

В Iконiї, градi Ликаонського краю, була жiнка молода, благородна, з роду попереднiх римських царiв, на iм’я Юлiта, вiрою християнка, яка, iз законнним чоловiком коротко проживши i вiд нього зачавши й народивши хлопчика, овдовiда. Народжене немовля святим хрещенням просвiтила i Кирияком його назвала. У той час нечестивий Диоклетiян, тримаючи скiпетри Римського царства, пiдняв велике гонiння на християн по всiх краях свого володiння i поставив князем Ликаонського краю одного комита, Дометiяна, мужа суворого й нелюдяного, подiбного на звiра образом i звичаями, який радiв через пролиття християнської крови. Вiн прийшов до Iконiї, почав люто мучити вiруючих у Христа i старанно шукати тих, що таємно трималися християнської вiри. Бачила те вiрна раба Христова Юлiта i знала, що не може з благочестям своїм утаїтися вiд мучителя, i задумала тiкати, боялася, що, не змiгши стерпiти лютих мук, вiдречеться Христа. Залишила всi свої маєтки, яких мала пребагато, дiм, i родичiв, i рабiв, i всiляку красу цього свiту, i славу, i насолоду задля любови Христової. Взявши сина свого Кирика, трилiтне дитя, i двох вiрнiших рабинь, вийшла вночi з Iконiї-града i вирушила в подорож, пам’ятаючи слова Писання: «Не маємо тут постiйного града, але майбутнього шукаємо». I прийшла в Селевкiю як подорожня й одна з убогих, благородство своє приховуючи. Побачила, що й там таке ж на християн гонiння: Олександр-бо один, прийнявши владу iгемонства вiд царя, прийшов до Селевкiї й убивав без милости всiх, хто визнавав iм’я Iсуса Христа. Блаженна Юлiта, згадавши написане: «Дайте мiсце гнiву», тобто «втiкайте вiд гнiву», i знову: «Коли гонять вас у градi, втiкайте в iнший», пiшла iз Селевкiї i прийшла в Тарс, град Киликiйський, i жила в ньому мiж убогими. Але через якийсь час той самий Олександр-iгемон прийшов i в Тарс мучити християн, i впiзнали святу Юлiту, й iгемону сповiстили. Вiн же зразу звелiв схопити її i сiв на публiчному судi перед людьми. Коли взяли воїни її з сином, втекли вiд неї обидвi рабинi, проте здалеку iшли за нею, назираючи, щоб бачити страждання i кончину її. I привели мученицю перед iгемона, мала на руках трилiтню дитину, Кирика святого. Коли ж питався її iгемон про iм’я, i про рiд, i про батькiвщину, вiдповiдала смiливо, визнаючи iм’я Господа нашого Iсуса Христа i християнкою себе називаючи. «Це менi, – казала, – iм’я i благородство, батькiвщина ж – Христа мого Небесне Царство». Розгнiвався iгемон, звелiв забрати вiд неї отроча i, роздягнувши її i розтягнувши, бити безжально сирими жилами. Коли ж били мученицю, дитя, дивлячись на неї, плакало i виривалося з рук тих, що тримали його, щоб бiгти до матерi. Iгемон же, бачачи гарного хлопчика, звелiв до себе його привести, посадив собi на колiна i втiшав його, щоб не плакав, i гладив по головi дитину, i цiлував, i люб’язнi слова промовляв. Дитина ж опиралася, вириваючись iз його рук i голову ухиляючи, не давала себе погладити анi поцiлувати устам його нечистим, на матiр же биту дивилася i плакала, скликуючи: «Я – християнин, вiдпусти мене до матерi!» Хлопчик дряпав лице iгемоновi нiгтями, вириваючись вiд нього. Iгемон сповнився гнiву, кинув дитинча об помiст i ногою штовхнув у ребра, скидаючи його додолу з високого свого сидiння. Хлопчик, по сходах камiнних падаючи, головою до гострих кутiв ранився i бився. I цiле те мiсце наповнилося кров’ю, i передав святу й непорочну свою душу в руки Божi – так увiнчався мучеництвом святий отрок Кирик.

Матiр його, блаженну Юлiту, жорстоко й довго били, проте вона наче в чужому тiлi страждала, як стовп бездушний, нiчого iншого не казала, лише це: «Я християнка, не принесу жертви бiсам». Коли ж перестали її бити i з землi пiдняли, побачила любу дитину свою, що перед судом лежала в кровi мертва. Сповнилася радости й мовила: «Дякую тобi, Господи, що сподобив сина мого такої благодатi Твоєї – померти передi мною мученицьки за iм’я Твоє святе i вiнець нев’янучий у славi Твоїй прийняти». Пiсля цього звелiв iгемон повiсити її на катiвнi, залiзними гребенями обдирати тiло й, киплячу смолу в казанi черпаючи, поливати їй рани. Коли так святу мучили, проголошувач кричав: «Помилуй, Юлiто, себе саму, пожалiй юнiсть свою, поклонися богам, щоб вiд мук звiльнитися i щоб не загинути люто передчасною смертю, як син твiй!» Мучениця ж вiдповiла: «Не поклонюся бiсам i їхнiм iдолам глухим i нiмим, поклонюся ж Господу моєму Iсусовi Христовi, єдинородному Синовi Божому, через якого все зробив Отець Небесний. I намагаюся наздогнати сина мого, щоб з ним удостоїтися Царства Небесного». Бачив же iгемон нездоланне терпiння i великодушнiсть мученицi, засудив її на стинання мечем. I взяли її слуги, повели за град на мiсце смертне, де убивали засуджених на смерть. Iшла свята, радiючи, наче до вiнця шлюбного, i, досягнувши того мiсця, випросила трохи часу до молитви. Схиливши колiна, помолилася, кажучи: «Дякую Тобi, Господи, Боже мiй, Iсусе Христе, що прикликав сина мого передi мною, сподобивши його постраждати за iм’я Твоє святе i страшне. I дав йому, що покинув суєтне, прийняв вiчне життя зi святими. Прийми тому й мене, недостойну рабу свою, i сподоби мене отримати благодать перед Тобою, щоб була я зарахована до мудрих дiв, що увiйшли у Твої нетлiннi покої, бо благословляє Тебе дух мiй, Творця мого i Твого безначального Отця iз завждисутнiм Святим Духом навiки. Амiнь».

Коли так помолилася свята, кат, нагостривши меч, вдарив її в шию, вiдтяв чесну голову i залишив тiло її на тому мiсцi без поховання на поїдання псам i звiрам. Також i тiло святого Кирика, з града виволiкши, при материнському тiлi кинув i пiшов. Коли ж настала нiч, вищезгаданi двi рабинi, прийшовши, взяли тiло своєї панi i її сина i, вiднiсши далi, поховали в землi. Одна з тих рабинь прожила аж до років Великого Константина, першого царя християнського, у днi якого засiяла iстина i Церкви Божi отримали волю, благодаттю Христовою. Тодi рабиня та показала вiрним християнам мiсце, де похованi були чеснi мощi святих мученикiв Кирика i Юлiти, i про страждання їхнi сповiстила. Вийняли вiрнi святi мощi iз надр земних, що були нетлiннi, i пахощiв сповненi, i зцiлення на недуги подавали. I страждання їхнi описали – на пам’ять i честь святих мученикiв, на користь вiрних, на славу ж Христа, Бога нашого, з Отцем i Святим Духом славленого навiки. Амiнь.

 

Знайшли помилку