Мученики Євтропій, Клеоник і Василіск

День пам'яті (н. ст.)

Місяця березня на 3-й день

Після закінчення страждання і мученицької кончини святого великомученика Феодора Тирона у граді Амасійському залишилися у в’язниці, за Христа утримувані, побратими його — співвоїни і близькі друзі: Євтропій, і Клеоник, і племінник його Василіск. Ігемон же Публій, який святого Феодора мучив, гнівом Божим вражений, загинув, а замість нього інший прийшов, на ім’я Аскліпіодот, родом із Фригії, вдачею лютий і розумом безбожний. Чинив багато злого народу християнському: мав-бо від царя Максиміана дану на християн владу, аби примушувати їх до ідольської жертви, а тих, що не коритимуться, лютими губити муками. Він, сівши на судищі з радниками своїми, прикликав книгохранителя Євласія і звелів йому читати судові акти, що раніше були. Коли ж прочитано було страждання Феодора Тирона, усі дивувалися терпінню мужа. І сказав ігемон до Євласія: “Де загін Феодорів, що в пам’ятнику цьому згаданий?” Відповів Євласій: “Стережуть у в’язниці з іншими в’язнями”. Тоді бачив ігемон капище нечистої богині їхньої Юнони — названої матері богів, яке спалив святий Феодор, і заричав, наче лев, на дружину Феодорову. І звелів зразу послати воїнів у в’язницю, аби привели до нього святих мучеників: Євтропія, Клеоника і Василіска. Були ж Євтропій з Клеоником братами рідними, родом із Каппадокії, а Василіск — племінник святого Феодора, в Амасії народився, з любові всі троє називалися братами. І пішли до в’язниці воїни, сказали в’язничному сторожеві: “Дай нам дружину Феодорову”. Він же зайшов всередину до святих і сказав: “Вставайте, ось настала ваша година, її ж день і ніч спрагло чекали, кличе-бо вас ігемон. Але прошу вас, не забудьте мене в доброму вашому сповіданні”. Це сказав сторож в’язничний, бо бачив їх, що вдень і вночі молилися, і чудеса Божі, які відбувалися, і світло невимовне, котре осявало їх, і в’язницю, яка безліч разів сама по собі відчинялася, — і вірив, що Господь є з ними. Святі же, вставши з радістю, виходили, а інші в’язні, що залишалися, плакали, бо позбавлялися товариства святих мучеників. І сказав їм святий Євтропій: “Не плачте, брати мої, знову-бо побачимо один одного, а моліться до Господа нашого Іісуса Христа, щоб подав нам померти стражданням за Нього, і щоб закінчилося еллінське біснування, і сповнився всесвіт благодаті Господньої”. Так утішивши в’язнів, святі вийшли з воїнами. І, коли, співаючи, йшли, святий Євтропій сказав; “Як то добре і як то гарно, коли брати живуть разом!” (Пс. 132:1). Був же з неба до нього голос, що говорив: “Не заберу тебе від братів твоїх, допоки не прийдете до Феодора і не спочинете на лоні патріаршому тих, що у світлі живуть”. Був же Євтропій на вигляд дуже гарний і в словах премудрий. І приведені були святі мученики, стали перед ігемоном лицями світлими, і спитав їх ігемон: “Чому лиця ваші не сумні, якими мали б бути від довгочасного ув’язнення у темниці, а світлі, як від щоденної веселості?” Відповів блаженний Євтропій: “Справді, ігемоне, щодня звеселяє нас Христос наш, відвідує нас благодаттю своєю, і збувається на нас написане: “Коли серце веселиться, квітне лице” (Притч. 15:13). Сказав ігемон: “Яке твоє ім’я?” Сказав святий: “Ім’я моє найперше — християнин, батьки ж Євтропієм мене назвали”. Ігемон, підлещуючись, сказав: “Справді добрим вдачею тебе бачу, і вродливим, і, як же думаю, від багатьох років навчився премудрості”. Відповів святий: “Духовної мудрості навчився від Господа мого Іісуса Христа, на Нього ж надію маю, що може мене й нині мудрим зробити у відповідях на питання ваші”. Сказав ігемон: “Послухай мене, Євтропію, і переконай тих, що з тобою, підкоритися наказові царському і принести богам жертви. Я ж напишу про тебе до царів, і вони поставлять тебе воєводою, і у володіння віддадуть тобі край цей, і як князя області вшанують тебе, і великим багатством тебе збагатять. І справді на ділі зрозумієш, що добре слухати царів і підкорятися їхнім наказам. Якщо ж ці мої слова тебе не переконають, то, плоть твою на частини розділивши, псам і звірам на поїдання викину, залишок же костей твоїх вогнем спалю і попіл по річці розвію. І не думай, що тіло твоє християни, взявши, миром помажуть, наче святе. Покорися-бо і принеси жертву богам або принаймні скажи при народі, що скоряєшся і хочеш принести жертву. Всі-бо на тебе дивляться, слухаючи кінцеву твою волю. Не відвертай від богів тих, хто хоче їм приносити жертви, щоб не викликати зневаги до себе, коли тобі і тим, котрі з тобою, почнуть безчесних і лютих завдавати мук”. Євтропій же святий відповідав ігемонові, кажучи: “Перестань злословити такі байки, сину дияволів, насліднику гієни, перестань зваблювати слуг Божих, вороже Божий, вигнанче від вічних благ, ти, що позбавлений райської породи, вічний в’язню преісподнього аду. Перестань неподобне говорити, смороде, гною, стіно і перегородо до добрих діл, злих же діл наставнику і начальнику зваби. І що більше сказати тобі, не відаю, лукавий облеснику. Обіцяєш мені тимчасову шану і багатства, які тут залишаються. Яка мені користь з того, що є насолодам душешкідливим початком, красуванню і любодійству матір’ю, грабунку і убивства причиною і всього зла коренем? Яку користь із земних багатств і почестей здобув той, що був перед тобою, — князь Публій, котрий Феодора святого замучив? Похований нині під землею в пеклі, у вогні незгасимому і серед черв’яків незасинаючих. Але й на тебе гнів Божий прийти не забариться і знищить із землі тебе, беззаконника нечестивого. Погрожуєш мені і муками лютими, і мечем, і вогнем, і звірами, але не сподівайся, о нерозумний, погрозами настрашити мене і ранами до безбожжя змусити: мені-бо страждати за Христа, Бога мого, бажано є понад усі бажання, Він-бо є для нас багатством, і шаною, і силою, і славою, і не відступлю від Нього я і брати мої оці, а перетерпимо за Спаса нашого, Який є Начальником життя, справжнім непереможним Воєводою, Який визволяє тих, що прикликають Його, від багатьох напастей, Він же й нас сильний визволити з рук твоїх”.

Це чуючи, ігемон сповнився гніву і звелів бити святого в уста, кажучи: “Беззаконнику, прикликаний ти, щоб жертву богам принести, а не докоряти нам”. Коли ж почали сильно його бити, зразу повсихали руки тих, що били. Записувалося ж, за велінням ігемона, все, що діялося і говорилося на судовому тому допиті, і бачили писарі всихання рук тих, що били, налякалися і перестали писати. Хтось же з вірних, що між людьми стояв, писав. І сказав ігемон до мученика: “Чи поклонишся богам, щоб живим бути, чи, не кланяючись, хочеш, щоб зразу я передав тебе смерті?” Відповів святий Євтропій: “Не поклонюся бездушним богам, як же ти, бездушний, чиниш, але поклонюся Богові своєму і Йому принесу жертву хвали, що є плодом уст моїх. Блаженний Давид, більше ж Христос через Давида, говорить: “А ідоли народів — срібло та золото, діла рук людських: мають уста, але не говорять, мають очі, але не бачать” (Пс. 113:12-13). Тому й каже: “Подібними до них нехай стануть ті, що їх роблять, і всі, що на них покладаються!” (Пс. 113:16). Ти-бо, сліпий і глухий, чи хочеш і мене притягнути на ту згубу? Але я не відступлю від Господа мого Іісуса Христа”. Сказав ігемон до святих Клеоника і Василіска: “Ви що скажете? Чи принесете богам жертви, щоб живими бути? Чи те саме з Євтропієм мудрувати хочете, щоб у ті ж муки впасти?” Святі ж Клеоник і Василіск відповідали: “Як же вірить брат наш пан Євтропій, утверджений на Камені — Іісусі Христі, так і ми віримо й утверджуємося в Отці, і Сині, і Святому Дусі. І як же Євтропій страждає задля Христа, так і ми з ним страждати хочемо, і не зможе диявол розлучити нас, бо нас Христос з’єднав святою вірою і любов’ю. Як же бо мотузка, втроє сплетена, не розірветься, так і ми троє міцні будемо, і як же Пресвята Трійця неподільна, подібно й ми вірою неподільні і любов’ю нерозлучні. Поспіши ж більшими нас покарати муками, ідемо-бо на поклик Господа нашого Іісуса Христа, Йому ж ти ворогом є”. Коли вони це промовили, звелів ігемон чотирьом воїнам кожного простягнути й сірими жилами бити без жалю. Доти ж биті були святі, поки плоть їхня із кров’ю не відпадала на землю. Вони ж доблесно терпіли, молилися до Бога, і видно було люті муки, але страстотерпці, допомогою Христовою, здавалося, наче зовсім не страждають. Говорив же у молитві своїй святий Євтропій: “Боже Вседержителю, благий і милостивий, не зневаж нас, Владико, Який рятує праведних і грішних підіймає, нечестивих навертає і викривлених випрямляє, рятує премудрих і безумних карає, Ти ж диявола зв’язав, звільнив же людину. Помічнику тих, що в путах, і в муках Заступнику, джерело благості і Спасителю душ наших, Начальнику страждань і Подателю мужнього терпіння в муках, дай нам терпіння у ранах цих задля досконалого вінця мученицького і прийди на допомогу нам, як же до раба Твого Феодора Ти прийшов і допоміг йому. Покажи людям диявольське зло, Своє ж добро і всесильною Своєю допомогою яви те всім, що ми насправді Тебе одного маємо — Царя нашого Іісуса Христа, і Тобі одному поклоняємося, славлячи Тебе з Отцем і Святим Духом навіки”. Святі ж Клеоник із Василіском сказали: “Амінь”. І зразу землетрус був великий, так що стряслося все судилище, і ті, хто бив, змучені і настрашені, відступили. А святі звільнені були невидимою рукою і стали цілі. І тут явився їм Господь з ангелами і зі святим Феодором, і сказав святий Євтропій до Господа: “Прославляю Тебе, Владико мій, Христе, що так скоро почув мене. І хто я є, щоб Господь мій до мене прийшов?” І знову святий Євтропій до святих Клеоника і Василіска сказав: “Чи бачите, це Цар наш — Іісус Христос — зі святим Феодором стоїть у славі великій?” І сказали: “Бачимо”. Святий же Феодор, із Господом явившись, сказав: “Брате Євтропію, почута молитва твоя, і ось на допомогу вам Спаситель прийшов, щоб певні ви були життя вічного”. Промовив до них і сам Господь: “Коли мучили вас, тут Я стояв перед лицем вашим, дивлячись на терпіння ваше. І, тому що початок мук мужньо перетерпіли, буду Я вам Помічником, допоки не закінчите подвиг ваш і не впишуться імена ваші в Книгу Життя”. Так сказавши, Господь невидимий став зі святим Феодором. Воїни ж, які мучили святих, закричали до ігемона: “Просимо тебе, Владико, звільни нас від цього діла, ми-бо не можемо більше мучити людей цих”. Сказав ігемон, показуючи пальцем на святих: “Ось волхви ці примари якісь творять і страшать воїнів”. Із народу ж багато тих, хто видіння того Божественного сподобився, закричали до ігемона, кажучи: “Не примари це, ані волхвування, а Бог християнський помагає рабам своїм: ми ж бачили царя їхнього Христа і Феодора, який давно помер, бачили живим і голос ангельський чули”. Сказав ігемон: “Я ж нічого не бачив, ані голосу ніякого не чув”. Сказав до нього святий Євтропій: “Правду кажеш, що не бачив Божественного явління, ані чув небесних голосів: не бачиш-бо душевними очима, бо осліпив серце твоє князь віку цього. І збувається на тобі пророцтво Ісаї, котрий мовить: “вухами насилу чують, і очі свої зімкнули” (Іс. 6:10). Це почувши і людей стривожених побачивши, ігемон звелів зв’язати святих і відвести до в’язниці. Коли ж у неї зайшли святі мученики, раді були в’язні, побачивши їх, і співали Христові страждальці, промовляючи: “Допомога наша в імені Господа, що створив Небо і землю” (Пс. 123:8).

Коли ж обідав ігемон у той день зі своїми радниками, сказав їм: “Що зробити з чоловіками тими, не відаю, ось-бо ціле місто говорить через них. Вам-бо як видається?” Один же із радників сказав: “Швидко вбий їх, прошу тебе: якщо стратити їх зволікатимеш, то все місто відступить від богів і за ними піде. А найбільше Євтропію багатомовному не давай стільки говорити”. Ігемон же сказав: “Уже й проханнями, і погрозами вмовляв його до поклоніння богам — він же і богів, і царя зневажив і мені дошкульно докоряв. Але ще раз прикличмо його одного і проханнями вмовляймо, і якщо послухає нас — благодать милостивим богам. Якщо ж ні — то тут же їх віддам смерті”. Те мовивши, одразу послав воїнів привести до нього Євтропія із в’язниці. Коли ж увійшов святий Євтропій до ігемона, який обідав, сказав йому ігемон: “Хочеш, щоб я сам тебе увів із шаною в храм богів наших, щоб ти приніс їм жертви?” Святий же Євтропій відповідав: “Живий Господь Бог мій! Ані в помислі не маю відступити від віри Христової, яка стоїть на непохитному камені”. І велів ігемон мученикові, аби сів з тими, що обідали: “Сідай, Євтропію, з нами, їж, і пий, і покорися воєводі”. Святий же мовив: “Не буду я, раб Христовий, сідати з поганими. Каже блаженний пророк Давид: “Блаженний муж, що не ходив на раду нечестивих і в зібранні насмішників не сидів” (Пс. 1:1). І знову: “Посеред брехунів я не сидів, і до тих, що переступають закон, я не ввійду” (Пс. 25:4). І знову інший пророк віщує: “Вийдіть з-поміж них, говорить Господь, і відлучіться, і нечистоти їхньої не торкайтеся, і Я прийму вас” (Іс. 52:11). І знову Писання говорить: “Той, що зі святими ходить, освятиться, а той, що з нечестивими ходить, причасником їм є”. Ігемон сказав: “Добрий вдачею був ти спочатку, Євтропію, а нині поганим вдачею виглядаєш”. Сказав святий: “Не є поганим вдачею, а Заповідей Божих боюся. Якщо ти пильнуєш, щоб заповідей царів земних дотримуватися, то я ще більше, для Царя Небесного і безсмертного працюючи, дбаю, щоб зберегти веління Його”. Сказав ігемон: “Ти один, без дружини своєї, завтра зі мною маєш принести богам жертви, щоб народ, побачивши тебе таким, що богам поклоняється, переконався не відступати від них, а вшановувати їх жертвами”. Відповів Євтропій святий: “Нечестивче, чи хочеш, щоб у стаді Христовому я був наставником згуби?” Не буде того, говорить-бо Господь мій: “а хто спокусить одного з малих цих, віруючих у Мене, тому краще було б, якби повісили йому камінь млиновий на шию і потопили його в морській глибині” (Мф. 18:6). І знову говорить: “Не можете служити Богові й мамоні” (Мф. 6:24), бо “що спільного в світла з темрявою? Яка сумісність храму Божого з ідолами?” (2Кор. 6:14,16). Це почувши, ігемон звелів принести перед ним золото, і одягу різного коштовного, і срібла літрів сто і п’ятдесят. І сказав: “Присягаюся всіма богами і любов’ю непереможних царів, ось тобі дам це і більше цього, лише скажи зранку народові, що покорився ігемонові, а потім молися Богу своєму, як же хочеш, і це все прийми”. Святий Євтропій мовив: “Лукавий звабнику і багатоликий змію, не маєш випробовувати раба Божого, знаю-бо написане: “яка користь людині, якщо вона здобуде весь світ, а душу свою занапастить? або який дасть викуп людина за душу свою?” (Мф. 16:26). Як же брат твій Іуда, срібло полюбивши, душу свою згубив, так і ти з ним загинеш, але чому зволікаєш, не вбиваючи нас? Знай-бо, що ніщо нас не відлучить від любові Христової”. Ігемон же довго словами погрожував і голубив, бачив мученика, який ніяк йому не корився, ще гірше докоряв і богів безчестив. Була вже ніч, і півні мали співати, і час спочити, сказав ігемон слугамг: “Ведіть Євтропія до в’язниці і зв’яжіть його з дружиною, погана-бо річ не зміниться ніколи і доброю стати не може”. Святий же, відходячи, сказав до ігемона: “Саде лукавства, який не приносиш плоду правди, скоро потятий і в огонь вкинений будеш. У тобі, землі поганій, пшениця не росте, а тільки кукіль і тернина, бо здобув душу твою сатана, і все в тобі насіння погане”. Це мовивши, пішов, увійшов же до в’язниці, побачив святих Клеоника і Василіска, котрі схилили коліна і молилися, — цілу-бо ніч за нього молилися. Коли ж настав ранок, захотів ігемон всенародну богам принести жертву та звелів кричати проголошувачам, щоб усі люди зібралися в храм Артеміди з жертвами. І, коли зібрався туди люд та прийшов ігемон, введені були і святі мученики Євтропій, Клеоник і Василіск, за наказом ігемоновим. І, коли здійснювали всі, що там були, ідолопоклоніння: одні ладан, інші ж безсловесних тварин приносили в жертву, сказав ігемон: “Євтропію, і ти з дружиною своєю, підійшовши, принеси жертву богам, щоб не померти злою смертю”. Святий же Євтропій з товаришами своїми почав говорити: “Господи, Боже, Вседержителю вічний, нескверний, пречистий, незмінний, Який на небесах живе і на землі прославляється, Ти, Котрий утвердив небо, заснував землю і поставив гори, перелічив безліч зірок та кожній ім’я назвав і просвітлюєш нас дивовижно з висоти Своєї. Ти визволив колись святих твоїх трьох отроків із вавилонської печі і святого Даниїла із уст левових врятував, звільнив від смерті рабу свою Сусанну і святу Феклу від вогню і звірів уберіг, був зі святим Феодором у стражданнях його, Ти й з нами будь. І, прийшовши на місце це, покажи силу свою і винищи все еллінське біснування. Дай, щоб на місці цьому християни безкровні жертви принесли Тобі, істинному Богові, бо Ти — Отець Господа нашого Іісуса Христа, і Тобі слава, і єдинородному Твоєму Синові, і Святому Твоєму Духові нині, і завжди, і на віки віків. Амінь”. Коли це святі промовили, був грім і землетрус великий, так що й фундамент капища захитався, і вибігли всі з ігемоном із храму, великим страхом одержимі, щоб не померти. Впав же ідол Артеміди і розбився на малі частини, і під час того землетрусу був голос з неба до святих, що промовляв: “Почута молитва ваша, і відтепер на місці цьому буде молитовниця для християн”. І веселилися в Господі святі.

Коли припинився землетрус й у всіх через якийсь час минув страх, пішов ігемон, сів на судищі і скреготав зубами своїми на святих. І звелів принести сірки та смоли й розварити у трьох бочках, щоб вилити те на тіла мученицькі. Звелів же колоди міцні в землю вбити, і між ними нагих поставити святих, і розіп’яти руки їхні, до колод прив’язавши, одну — до одної колоди, а іншу – до другої. Коли ж це сталося, і бочки сильно кипіли, сказав святий Клеоник святому Євтропієві: “Молімося до Бога, брате, велика-бо сьогодні скорбота має бути”. І молилися, кажучи: “Господи, Іісусе Христе, нині прийди на допомогу нам і покажи силу Свою, наша-бо сила немічна, укріпи нас у терпінні цієї муки”. І принесли слуги бочки з киплячою смолою і сіркою, залізними руками їх тримали за притоки. Блаженний же Євтропій сказав до слуг; “Хай Господь зверне діло ваше на вас”. І, коли те сказав, одразу, силою Божою, відв’язали мученики руки свої від колод і самі, взявши руками киплячі бочки, вилили на плечі свої. Вилившись, смола із тіл їхніх на землю потекла, наче вода по мармуру, і на слуг завернула, попалила їх до костей. А святі ніякої шкоди не зазнали. Те побачивши, ігемон дивувався вельми, і жахався, і волхвуванню християнському те приписував. Тоді звелів іншим слугам залізними кігтями святих дерти, гірчицею ж із сіллю, в оцті розчиненою, поливати їхні рани, і терпіли все те святі мужньо. Сказав же Євтропій святий у муках до ігемона: “Нечестивче й ненависнику Слави Божої, вигадуй більші муки, щоб ми за більше страждання більші вінці від Владики нашого прийняли”. Тими словами більше роздратувався кат і жорстокіше мучити слугам велів. Святі ж казали: “Постарайся, всескверне, скоріше позбутися нас, бажаємо-бо, позбувшись тебе, бачити лице Господа нашого Іісуса Христа”. Коли ж мучили так святих довго і вже день схилявся до вечора, звелів ігемон кинути їх знову до в’язниці і замкнути в кайданах. Молилися святі у в’язниці, кажучи: “Господи, Іісусе Христе, не покинь нас, поки не перейдемо бурю страждань і не позбудемося ката цього ігемона і не досягнемо тихої пристані, де нема болю, ані скорботи, ані туги, ані зітхань”. Коли вони так молилися, опівночі явився їм Господь, промовляючи: “Амінь кажу вам, тому що віддалися за Мене на смерть, приймете в Мене Вічне Життя зі святими”. Таким Господнім відвіданням втішені були мученики, укріпилися більше вірою. Коли настав ранок, сів знову ігемон на судищі і, поставивши перед собою святих, сказав; “Що ж: чи надумали поклонитися і жертву принести богам, чи хочете злою смертю померти?” Відповів святий Євтропій: “Чи не чув ти від нас багато разів, о кате потьмарений, сліпий і бездушний, що не поклонимося, ані жертви не принесемо глухим і німим бісам”. Це почувши, ігемон засудив святого Євтропія з Клеоником на розп’яття і дав на них вирок такий: “Євтропія, учителя волхвів, і з ним іншого волхва, Клеоника, які не послухали веління вічних царів, а християнську сповідували віру, наказує пречистий суд розп’ясти. Василіск же з іншими в’язнями нехай утримуваний буде у в’язниці”. Це почувши, святий Василиск закричав до ігемона: “Винеси і мені вирок смертний, не хочу-бо залишитися без друзів моїх, а з ними хочу померти і разом перед Христом, Богом нашим, стати бажаю”. Сказав ігемон: “Клянуся моїми богами, через те що договір уклали поміж собою не покидати один одного, через те не маю вас трьох разом стратити, щоб зруйнувати договір ваш і не виконати бажання вашого”. Євтропій святий сказав: “Справді від усіх звірів дикіший ти і від усіх безсловесних безсловесніший, розділяючи прекрасну дружину, неподільну любов’ю і вірою. Але віддасть тобі Бог скоро, процвітуть же благодатні квіти і дадуть плід Церквам Божим”. Це сказавши, святий Євтропій виведений був зі святим Клеоником за міста, де ж для них були хрести приготовані. Ціле-бо місто пішло за ними, не лише християни, а й елліни. Побачивши хрести свої, мученики сказали: “Господи, Боже наш, Іісусе Христе, хвалимо Тебе і дякуємо Тобі, бо Ти зробив нас бути достойними смерті на хресті й уподібнив нас до Твого добровільного Розп’яття. Удостой-бо нас і вінця правди, щоби, з Тобою страждаючи, з Тобою і прославилися ми в Царстві Твоєму. Просимо Тебе за святу Твою Церкву, вгамуй бурю народів, що повстають на рабів Твоїх, дай відтепер мир християнському роду”. Коли так молилися святі, прибили їх цвяхами воїни до хрестів. Був же голос із небес до Христових страждальців, який у спокій вічний їх прикликав, і віддали святі мученики Євтропій і Клеоник з молитвою душі свої в руки Господа свого, кажучи: “У руки Твої, Владико, віддаємо дух наш”. Так померли у третій день березня. Після цього два благоговійні мужі, амасійські громадяни Коїнт і Велоник, просили ігемона, щоб звелів їм взяти тіла мученичі, і не боронив їм ігемон. Євтропія-бо святого тіло взяв Велонік і, помазавши миром, поклав чесно на полі своєму за вісімнадцять стадій від міста. А святого Клеоника тіло прийняв Коїнт, також з миром чесно поклав на полі, названому Кима. І відбувалися на місцях тих біля гробів мученичих зцілення на славу Божу. Василіск, який залишився у в’язниці, перебував в ув’язненні довгий час. Тоді ігемон Асклипіод загинув, а після нього зацарював Агриппа. Мечем потятий був святий Василіск у травні у 22-й день, коли ж і пам’ять його вшановуємо на славу Христа, Бога нашого, славленого з Отцем і Святим Духом навіки. Амінь.