Слово святого отця нашого Іоана Златоустого на усікновення чесної голови святого Іоана Предтечі

Місяця серпня на 29-ий день

Знову Іродія біснується, знову бентежиться, знову танцює, знову просить, аби голову Іоанна Хрестителя Ірод беззаконно стяв. Знову Єзавель обходить0, шукаючи, аби виноградник Навота захопити і святого Іллю прогнати в гори. Думаю, що не лише я наляканий, а й усі ви, що слухаєте євангельський голос і дивуєтеся зі мною Іоанновій сміливості, Іродовому безумству й звірячій несамовитості безбожних жінок. Що ж ми чули? Ірод узяв Іоанна , посадив до темниці.

Чому? Для Іродіяди, жінки Филипа, брата свого. Тут, справді, хто не ганьбитиме Іродового безумства, яке сталося від несамовитої любові до жінок? Що скаже або як переповість хто про нестримну пронирливість злих жінок? Мені видається, що нема в піднебесній жодного такого звіра, який був би подібним до злої жінки. Тому нині слово моє про злу — не про добру й цнотливу. Знаю, що багато є лагідних і добропорядних жінок, про їхнє добре життя годиться мені пізніше згадати для користі й доброго наслідування, аби ми полюбили те, що добре й чесне. Ні один звір на світі не подібний на злу жінку. Що від лева зліше серед чотириногих? Ніщо. Що ж лютіше від змія серед плазунів? Теж ніщо. Проте і лев, і змій менше злі від жінок, і свідчить про моє слово премудрий Соломон, кажучи: «Ось лев зі змієм жити вибрав, аніж з жінкою лукавою і злоязикою». І не подумай, що пророк із глуму так сказав, із прикладів навчися точно: Даниїла в ямі леви соромилися, праведного ж Навота убила Єзавель. Кит Иону в череві зберіг, Дадила ж Самсона обстригла і, зв’язавши, іншоплемінцям передала. Змії, і гаспиди, і керасти  Іоанна в пустині боялися, Іродіяда ж його на вечері стратила. Ворони Іллю на горі годували, Єзавель же його, після благодіяння дощу, гонила, щоб убити. Що-бо каже? — «Якщо ти Ілля, я ж Єзавель, це нехай зроблять мені боги, і це нехай додадуть, якщо завтра у цю годину не покладу душу твою як одного з мертвих». І злякався Ілля, і пішов задля душі своєї в пустелю на сорок днів, і шукав душі своїй смерті, і казав: «Господи Боже, досить мені нині, прийми душу мою від мене, бо я не кращий від батьків моїх». О горе, Ілля злякався жінки — той, що дощ світу на народи носив, що вогонь з неба звів і молитвою мертвого підняв. Злякався жінки? Так, злякався. Ні одна злість не зрівняється зі злою жінкою. Підтверджує моє слово Премудрість, кажучи: «Нема голови понад голову змієву, і нема злости понад злість жіночу».

О зло диявольське, о найгостріша зброє! Через жінку давно диявол Адама в Раю зранив. Через жінку найпокірніший Давид до підступного вбивства Урії звабився. Через жінку наймудріший Соломон до злочину був переконаний. Через жінку наймужніший Самсон був осліплений. Через жінку сини Іллі вбили Єрея. Через жінку найблагородніший Іосиф у темниці був закований і замкнений. Через жінку світильник усього світу — Іоанн — був страчений. І що говорю про чоловіків? Через жінку святі від чеснот відпадали. Через жінку диявол всіх підтинає, усіх убиває, всіх безчестить, всіх принижує. Жінка безсоромна, нікого не щадить, ані священика не шанує, ані левита не соромиться, ані пророка не встидається. О зло, що від зла зліша жінка зла! Якщо убога, то злістю багатіє. Якщо ж багатство має, то лукавству співдіє — подвійне зло. Нетерпляча істота — жінка, невиліковна недуга, невгамовний звір. Я бачив і гаспидів невгамовних, які вгамувалися, і левів, і єдинорогів, і ведмедів заспокоєних — жінка ж зла і коли їй докоряють, біснується, і коли голублять — возноситься. Якщо мужа має можновладного, вночі і вдень словами його розбещує, до злоубивства заохочує, як же Іродія Ірода. Якщо має убогого мужа, на гнів і боротьбу його піднімає. Якщо й удова — сама по собі всіх безчестить. Страхом Божим не в’яже язика, на майбутній суд не дивиться, на Бога не уповає, законів Любові не береже. Для злої жінки нічого не важить передати свого мужа на смерть. Праведного Іова його ж власна жінка на смерть лихослів’я передавала, кажучи: «Скажи якесь слово до Господа й помри». О лукава природа! О негідна воля! Не змилосердилася, дивлячись, як мужева утроба горить від великих ран, випускаючи іскри, наче від вугілля, і ціле тіло ранами гниє, і черви його поїдають. Не схилилася до добра, дивлячись, що він зовсім скорчений, і недужий, і страждаючий, і часте дихання з болем зяючими устами видавав. Не розчулилася до добра, бачачи того, що ходив колись у царській порфирі, а тоді лежав на гнойовищі нагим тілом. Не згадала щодо нього давнього подружнього обов’язку, ані яким добром і славою завдяки йому цвіла. Але що? «Скажи якесь слово до Господа і помри». О благодать жінки! О лікування скорбот, що наперед чинить заступництво! О подружньої любові узаконення! Хіба він колись тобі, недужій, таке казав слово і чи не молитвами й доброчинством хворобу твою забирав? Чи не досить йому тимчасового покарання, але і вічну муку випрошуєш йому лихослів’ям. Чи не знаєш, що кожен гріх буде відпущений людям, лихослів’я ж — гріх проти Святого Духа, не відпуститься ні в цьому віці, ні в прийдешньому.

Чи хочеш бачити й іншу, до неї в лукавстві подібну? Поглянь-но на Даліду, яка сильного Самсона, зв’язавши, іншоплемінникам передала. Свого мужа, свого співмешканця, якого гріла, голубила, пестила, йому ж лестила, вдавала, наче любить його більше від самої себе. Того, кого вчора любила, нині звабила, того, кого, гріючи, цілувала, нині, звабивши, поховала. Хіба не був красень? І хто від нього гарнішим був у той час? Той, що сім волосків на голові носив, образ семисвітлої благодаті тримаючи. Хіба не був мужній? І хто від нього мужніший, який лева страшного на шляху один задушив й одною ослячою щелепою стратив тисячу іншоплемінних? А чи не святий був? Настільки був святий, що, коли захотів пити у скруті, помолився про воду —і з мертвої щелепи, яку тримав у руці, витекла вода, і з неї вгамував спрагу. Такого-бо настільки гарного, настільки мужнього, настільки святого його власна жінка, як ворога, зв’язала й віддала супостатам. І як змогла жінка такого сильного перемогти? — Через притаманну доброту мужа. Таємницю його сили вночі укравши, нагого мотузками міцними зв’язала. Через те велить тобі мудрість9: стережися щось казати спільниці твого ложа. Який, скажи мені, звір на свій рід таке подумав коли? Яка змія свою пару стратити хоче? Яка левиця свого мужа на заколення передає? Бачиш, як відповідно каже Премудрість, що нема голови понад голову змія0 і нема злости понад злість жінки. І нехай раз скажу: той, хто має недобру жінку, нехай знає, що має винагороду за свої беззаконня. І це слово хай не лишиться незасвідченим, почуй Премудрість, що говорить: «Зла жінка буде дана беззаконному мужеві за злі діла». Але про злу жінку доти йшлося, і хай має межу те слово.

Належить нам згадати і про добрих жінок, найбільше задля тих, що тут присутні. Чого ж називаються добрими? Того, що, коли бачать богоугодні чесноти інших, радіють за них, як за свої, і їхні труди неначе своїми вінцями вважають.

Жінкою доброю і дбайливою до подорожніх була блаженна шунамійка, яка, мужа умовивши, влаштувала перебування Єлисеєві, щоб, приходячи, завжди мав спочинок, і поставила йому ліжко, і каганець, і стіл. Ліжко ж не голе, а застелене, як для пророка. Каганець не без світла, але з олією, що горів і світив. Стіл не порожній, а наповнений наїдками. Чи й про ту блаженну вбогу удовицю, яка пророка Іллю прийняла, хто що скаже? їй же ніяк не перешкодило те, що бракувало грошей, бо мала багатство волі. Не було в неї пшениці, ані вина, ані іншого чогось із земного до втішання убогості. Виноград їй солодких грон не вродив, дерево їй солодкого плоду не принесло. Як-бо? Вона ж не мала орної землі ні на п’ядь, ані на лікоть, аби садити виноград. Але завжди в час жнив ходила по борознах і, схиляючись, збирала колоски, що падали зі снопів, і скромну їжу на цілий рік готувала. До неї прийшов Ілля під час голоду, коли вся земля була виснажена бездощів’ям. Коли небо розпеклося, повітря стало мідним, і хмари були замкнені, коли ні колосся, ні цвіт, ні відросток дуба не зрошував подих вологого вітру і не рухав ріст молодого колосся. Коли ріки виснажилися і джерела, водні витоки спекою стиснулися, а море було дуже солоне, бо не входили в нього солодкі води, і дощ, і потоки пересохли, — тоді прийшов Ілля до убогої вдовиці. Що терпіла вдовиця і в добрі часи —знаєте. Але покинув багатих пророк, що мали досить хлібів, зійшов з гори, до неї прийшов.

Чому Ілля, який вогонь з неба словом вивів, хлібів собі не звів, хіба не міг? Так, міг. Але не зробив цього. Чому? Щоб не позбавити удовиці плодів любові до подорожніх. Ще ж і горнець муки, і малий глечик олії щоб помножити благословенням. Не стільки прийшов насититися пророк, скільки нагодувати убогу й зробити явною сховану чесноту її серця Й добру волю. Це робить Бог, бо той, хто може всіх рабів своїх, які є у світі, сам годувати, потребує подання, щоб серця доброї волі у час дбання про подорожніх із плодів розсудити. Коли ж нікого нема, хто повинен їх нагодувати, тоді годує чи через птахів, як Іллю на горі, чи через подорожніх пророків, як Даниїла в ямі, чи через морських тварин, як Іону через кита, чи сам їжу посилаючи, як же батькам нашим у пустелі, коли не було через кого подати: з неба манну їм одощив і з каменя воду виточив. Коли ж у світі з іншими живуть святі, Він стримує свою правицю; хоч і сумними їх бачить, але дає можливість подавати благодать тим, що хочуть їм чинити добро, — і так багато хто отримує спасіння.

Прийшов-бо Ілля до вдовиці, а в неї ж нічого не було, крім жменьки борошна, заледве на один обід їй і її дитині. І що каже їй пророк: «Принеси мені трохи води в глечику, хай нап’юся». Коли ж вона йшла, крикнув їй услід: «Візьми мені й печеного хліба в руку свою». Вона ж «Не маю» сказала. А що мала — не утаїла, а розповіла, кажучи: «Живий Господь, що не маю хліба захованого, окрім жменьки муки й трохи олії в горнці». Дивно, що в такій нестачі їжі не відмовила в тому залишку, що мала. Нині ж є такі, що мають багато золота й срібла, та, коли просять їх друзі — не дають, хоч і ласкаво їх впрошують — заперечують, що мають, не хочуть подати. Навіть якщо багатьма благаннями схиляють їх, аби позичили, то лист від них візьмуть, від заліза твердіший, і руку, що приймає, під писаннями зв’язують свідки й поручителі. Вона ж за один голос не відреклася горстки борошна. І що до неї пророк? — «Поспіши приготувати мені паляницю, спочатку мені, а потім собі й дітям своїм». Випробовуванням було слово пророка — випробовував серце, випробовував волю. І наче під ярмом лежало серце тої блаженної, і під випробуванням — куди-бо звернеться: чи до милосердя до своїх дітей, чи до пророчої любові до подорожніх? І вибрала, що краще себе й дітей своїх потіснити, пророка ж прийняти. Знала-бо, що, приймаючи пророка в ім’я пророче, винагороду пророчу прийме, і напоюючи чашею студеної води в ім’я учениче, не втратить своєї винагороди. «Щ о ж є, — каже пророк, — поспіши». Хіба настільки голодний, що вимагав, аби вдова поспішила? Аж ніяк. Але таємно виявляв, що благодіяння слід виконувати сердечно і з радістю, а не із сумом і примусом. Добровільного подавача Бог любить. «Поспіши і зроби спершу мені, потім собі самій й дітям твоїм». «Поспіши — як Авраам, коли прийшли ангели, поспішив до волів і зарізав тільця, щоб прийняти Агнця. І як Сара поспішила до паляниць, щоб прийняти хліб, схований на небі. Поспіши і зроби, як Авраам, жертви Богові, не спершу собі самій, а тоді мені, як Каїн, Офні і Фінес — сини Іллі-єрея, що Бога принижували, беручи первістків із дарів, що їх приносили Богові. Це ж наказане швидко роби». Він же хліб малий, із великим старанням поданий, прийнявши, скуштував — і дім її наповнив благодаттю. «Не змаліє-бо, — каже, — пригорща муки з відра й олія у дзбанку, доки не дасть Господь дощу на землю». Чому доти? Щоб таємно провістити, що нова благодать прийде як дощ, — і старий закон прийме кінець. І за словом пішло діло. Чи бачиш, як добрі жінки прийняли плоди гостинності, благих-бо трудів плоди благославні й негниючий корінь цноти. Чули ви про діяння злих жінок і про чесноти добрих: одних полюбіть — інших не бажайте, і одних наслідуйте — інших возненавидьте, аби тим самим шляхом, добрих, кажу, ідучи, до того самого лику святих були ви зараховані в Христі Ісусі, Господі нашому, Йому ж слава і держава навіки-віків. Амінь.