...
Без категорії

Про чудотворну ікону Пресвятої Богородиці, названу Римлянкою, або Ліддською

Місяця червня на 26-й день

Святий верховний апостол Петро і святий Йоан Богослов, перед тим як піти їм, як же й иншим апостолам, у кінці земні на проповідь Христову, спершу проповідували Христа у ближніх градах навколо Єрусалиму. У граді, названому Лідда (який потім на Діосполь був переіменований), пробули рік, багатьох людей привели до Христа Бога, відтак збудували там церкву в ім’я Пречистої Богоматері. Була ж тоді тиша християнам, гоніння після убивства Стефана на час якийсь припинилося, бо Тиверій-цісар, чувши багато про Христа, Господа нашого, і про невимовні чуда Його, звелів не гонити християн. Про цю тишу в Діяннях апостольських згадано так: “Церква ж по цілій Юдеї і Галилеї і Самарії мала мир”. І був той мир до кончини Тиверія. Під час того затишшя святі апостоли Петро та Йоан збудували в Лідді церкву, пішли до Єрусалиму і просили Пречисту Богородицю Діву, аби прийшла в Лідду подивитися на храм, збудований в ім’я її, і щоб благословила й освятила його своїм приходом, аби молитви людей, що молитимуться в ньому, благоприємні були народженому від неї Богові. Пречиста ж Діва сказала до них: “Ідіть, радіючи, туди, і я з вами”. Вони ж пішли, виявили в церкві на одному стовпі, що тримав споруду, нерукописний, але Богом написаний її образ — цілу подобу святого її лиця, також і правдивий її чесний одяг. Вони ж, бачивши те, поклонилися тому чудесному нерукописному Богородичному образові й дякували воплоченому від неї Богові Слову. Після того й сама Владичиця туди прийшла і, побачивши образ свій і багато людей, що в Христа повірили, звеселилася духом і подала тому образу своєму благодать і силу чудотворення.

Коли ж минуло багато літ і Юліян Боговідступник греко-римське царство прийняв, піднялося від нього велике гоніння на Церкву. Тоді той же мучитель послав тезойменного собі родича в Лідду, аби загладити чудесний той образ Матері Божої знаряддям до каменю. І пішло за чудом чудо. Скільки-бо каменотеси сікачами й сокирами не сікли і не стругали нерукописний той образ, стільки видно було фарбу і розпис, що в глибину стовпа проникли. Трудилися багато й нічого не досягли — без нічого пішли. І прославився той образ Пречистої Богородиці превеликими й незліченними чудами у всі кінці вселенної. І сходилися на поклоніння до нього з усіх країв вірні у всі літа. Минуло ж років багато, блаженний Герман перед прийняттям архиєрейства і патріяршого престолу в Царгороді пішов до Єрусалиму поклонитися Гробу Господньому й иншим святим місцям. І був у Лідді, і чудотворний образ Пречистої Богородиці бачив, і гаряче помолився, і звелів іконописцеві перемалювати подобу того образу на дошці. Взявши переписану ікону, поніс її із собою до Царгороду і мав її в себе як безцінний скарб, щодня перед нею молитви свої промовляв і був, волею Божою, патріярхом Царгороду в царювання Артемія, перейменованого на Анастасія. Тоді Лев (що називався раніше Конон) Ісаврійський прийняв царство, вніс єресь іконоборну, підняв гоніння люте на правовірних і вигнав святішого патріярха Германа з престолу його з безчестям і приниженням великим. Святіший Герман, вигнаний з церкви і з дому свого, взяв із собою дві святі ікони — Христа Спасителя і Пречистої Богоматері, тої, що в Лідді із самописного чудотворного образу переписав. Хотів же в кораблі відплисти у вигнання, написав послання до святішого папи старого Риму Григорія, сповіщаючи про своє безневинне вигнання і про муки правовірним, які чинить іконоборний цар у Царгороді. Зробив заглибину в дошці Христової ікони, що була груба, вклав туди те писання запечатане, позначив час листа і закріпив місце, поцілував святу Спасителеву ікону зі сльозами і двічі промовив: “Наставниче, Наставниче, спасай себе і нас”. Відпустив ікону в море, і за один день і ніч та свята ікона, морем пливучи, досягла старого Риму. І було в ту ніч явлення святішому папі про прихід Спасителевого образу. Папа ж удосвіта, як зійшло сонце, взяв клир свій, зі свічками і кадилами, сів у корабель і Тивером-рікою плив до моря назустріч іконі Спасителя. І коли були в гирлі ріки, що в море впадає, побачили ікону, що прямим шляхом водами йшла. І сповнилися жаху й радости, і поклонилися благочесно. Сказав же папа до ікони зі сльозами: “Якщо до нас, недостойних, прийшов Ти, Владико, молимо Тебе: як же преславно водами ходив, так і на наші сам зійди руки, не маємо зі своєї волі Тебе торкнутися”. І зразу ікона з моря в повітря піднялася і, наче птаха, на руки архиєреєві опустилася. Він же, поцілувавши її з радісними сльозами і гідним вшануванням удостоївши, поніс у Рим із псалмоспівами. І обніс через цілий град, аби всі люди бачили ту божественну ікону. Тоді поставив її у великій церкві святого верховного апостола Петра. Вийнявши із дошки патріярхове послання, яке не було мокре від води, прочитав і зрозумів, що зробив злочестивий цар у Константинополі. Ще ж і те довідався із записки, що за один день і ніч та Спасителева ікона із Константинограда до них прийшла. І величали всі неосяжну Божу силу. Через єресь же іконоборну, що на Сході піднялася, і через вигнання святішого Германа переживав папа сильно, і важкою печаллю був охоплений, і писав до царя сміливо, злочестя його викриваючи. А від ікони Спасителя в Римі багато відбувалося чуд, недуги різні від людей проганялися.

Святіший же Герман, у вигнанні перебуваючи, коли наблизився до блаженної кончини своєї і побачив, що не припиняється святим іконам безчестя і наруга: одних оплювали й розбили, инших у болото кинули й ногами потоптали, ще инших вогнем спалили, — написав друге послання до першопрестольника римського, сповіщаючи про те, що діється. І в дошці другої ікони, що була Богородична, та, що з Ліддської переписана, вирізавши місце, сховав у ньому обережно своє послання, зазначивши час і годину писання. Обійнявши ікону й довго плакавши, сказав: “Іди, Владичице, іди і спасайся, втікаючи нині не від Ірода до Єгипту, а від звіройменного ворога в Рим до благочестивих, щоб зберегтися разом з предвічним тим немовлям від мерзотних рук іконоборських. Перейди це велике і просторе море плаванням щасливим, носиш-бо Того, що створив небо, і землю, і море. Іди і спаси себе в руках угодника твого Григорія, нас же, що задля чести твоєї бідуємо, на лоні Авраама осели і згадай в небесних своїх дворах”. Так святий Герман говорив, святу ікону сльозами змочував, цілував з любов’ю і пустив її на море. І поплила ікона швидше від лету орла, і за один день і ніч досягла Риму. І тої ночі було папі сповіщення про прихід ікони Небесної Цариці. Він же, вставши, як же раніше назустріч іконі Христовій, так і назустріч іконі Богоматері зі всім клиром, зі свічками й кадилами, Тивером-рікою вийшов. У гирлі глибокому видно було всім, що Божа Мати просто на водах стояла і до них ішла. Коли простягнув папа до неї руки свої, вона сама на руки йому зійшла. І прийняв її з великою радістю, і, поклонившись, поцілував її, і повернувся в град, дивуючись великим чудесним ділам Божим. Відкрив же в дошці іконній місце вирізане, знайшов записку святішого патріярха Германа, прочитав її і зрозумів, що вчора рано послав він ікону, — і прославив велич Божу. Над святим же Германом зжалився, що такий світильник Церкви у вигнанні кончиною смертною згасає, і плакав над ним вельми. Пречесну ж ікону Богоматері проніс через цілий град, як же й Спасителеву. Й увійшов у церкву святого Петра, поставив її всередину вівтаря — і подавалися від неї на різні хвороби зцілення. Після цього минуло літ сто і більше, чільники іконоборства, царі й патріярхи із шумом загинули — воцарився ж Михаїл із матір’ю своєю Теодорою, й іконоборну єресь із царствуючого града зовсім було винищено. Тоді в Римі та ікона, що з Ліддської нерукотворної була переписана, яку святий Герман із вигнання до Риму відпустив і яку у вівтарі поставили, почала сама від себе часто хитатися, нічим же не рухана. Бачили те всі. Було ж це багато днів, і на вечірні, і на утрені, і на Літургії. І було немале здивування і страх римлянам через чудо таке: думали-бо, що то знамення якогось Божого гніву, що на них насувається. Був же тоді в Римі папа Сергій. Одного разу, коли сам папа був на соборній відправі в церкві, почала ікона та хитатися ще більше. Те помітивши, всі були налякані — перестали співати й довгий час голосно взивали “Господи, помилуй”. І тому що прикликували милість Господню довго, перестала ікона хитатися. Але за хвилю знову зрушилася, звук своїм рухом утворила і знялася в повітря зі свого місця. Зойкнули всі, збіглися до вівтаря, хотіли схопити її руками, щоб не впала на землю й не розбилася, але ніхто ж досягнути і торкнутися її не міг: вище від рук людських ходила по церкві в повітрі, наче ногами, не поспішаючи, але помалу геть з церкви виходила — невидимі ангельські руки її виносили. Папа ж зі всім клиром і народом вжахнувся через преславне те видіння, питав із трепетом в ікони, куди вона йде. Вона ж пішла над ріку Тивер, спустилася на води й поплила до моря. Люди ж берегом йшли за нею, дивилися на її відхід і заплаканими очима її відпроваджували. А папа ридав, зі сльозами кажучи: “Горе нам, о Царице, горе нам, о Пані, куди відходиш від нас, божественний Кивоте? Як колись по водах прийшла до нас, так нині тим же шляхом від нас відходиш. Боїмося ми, аби не прийшло і до нас у Рим іконоборське катування, через яке ти із Константинограда вийшла. Нині ж знову із Риму виходиш. Але, о Всемогутня, коли ж стихне та єретична буря, що Церкву Христову бентежить?” Те й більше говорив папа, ридаючи і відпроваджуючи ікону, допоки вона швидким плавом не віддалилася по водних бистринах і не зникла з їхніх очей. Звелів же папа преславне те чудо в церковних книгах записати на пам’ять наступним родам, на славу чудодійної Матері Господа нашого Ісуса Христа. Ікона ж та свята над ранок досягла Константинограда і в гавані поблизу палат царських опинилася. Взяли її з води благовірні мужі, що там трапилися, перенесли до благовірної цариці Теодори і вважали, що та ікона з тих, які іконоборці кидали в море, прив’язавши каміння важке. Казала цариця, що у глибині якось відав’язалася та ікона від прив’язаного каменя і сплила. Тим часом від благовірного царя Михаїла і від святішого патріярха Методія послано було від Царгорода до Риму видатних мужів духовного і світського чину з листами до папи, в яких сповіщали про помісний Собор Святих Отців, що був у Царгороді, який знову утвердив благочесне пошанування святих ікон. З такими писаннями царські й патріярші посланці досягли Риму, звеселили вельми папу і всіх правовірних, що там були, чули все про чудотворні ікони Спасителя і Богородиці, які в дні святішого папи Григорія спершу одна, а потім друга морем до Риму прийшли, пущені від святішого патріярха Германа. І як недавно Богородична ікона сама від себе здійнялася знову й із Риму пішла. Те чувши, вони записали собі всі чудесні розповіді, зазначивши час і день відходу ікони Пречистої з Риму. Повернувшись до Царгорода, розповіли все цареві, і матері його цариці Теодорі, і святішому патріярхові Методію. Вони ж зразу згадали про знайдену в морській гавані ікону і сказали собі: “Чи не та то ікона з Риму?” Після того скоро від римського папи прийшли навмисно посланці до царя і до патріярха в Константинополь. Коли показали їм ту святу ікону, у гавані морській знайдену, — зразу пізнали її римляни і зі сльозами припали до неї. І розповіли всім, що це та ікона, яка від них з Риму пішла. Подивившись на зазначений день і годину її відходу з Риму і приходу до Царгорода, виявили, що за один день і ніч таку відстань шляху пройшла. І прославили всемогутню Божу силу. Тоді святіший патріярх Методій з усім клиром і цар з усім синклітом, взявши ту ікону із палат царських, у супроводі всіх людей несли в Халкопратію і в церкві Богородичній чесно поставили. Раділи з такого дару, їм даного. З того часу ту чудесну ікону Божої Матері прозвали Римлянкою, бо з Риму прийшла, — і було від неї чуд багато.

Ось відомості про обидві найвідоміші в Царгороді чудотворні ікони: про першу, що називається Одигитрія, яку святий Лука написав, і про другу, яку з Ліддської святий Герман переписав, пізніше названу Римлянкою. Що ж до чудотворної ікони Пречистої Богородиці, яка з Царгорода прийшла повітряним шляхом на Тихфін, то не відомо, котра вона — чи Одигитрія, чи Римлянка, чи ще якась инша, яка виточувала благодать чудес. Ми ж невідомих нам речей суєтною цікавістю не випробовуймо і недовідомих судів Божих не перевіряймо — кожну пречесну ікону Пречистої Богоматері благочесно шануймо, з вірою до неї припадаймо, з любов’ю і страхом цілуймо, благоговійно поклоняймося, взираючи на неї, як на саму істинну на небі Богородицю, що із Сином співцарює. І славимо народженого від неї Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом славленого, нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

Знайшли помилку