Пам’ять святої мироносицi рiвноапостольної Марiї Магдалини

Мiсяця липня у 22-ий день

Свята Марiя, названа Магдалиною, родом була iз Сирiї, iз гiр Магдальських, звiдки й прозивання їй було. Вона, вiд муки семи бiсiв страждаючи i про Христа Спасителя, що проганяв бiсiв i вiд всiляких хвороб зцiлював, чуючи, прийшла до Нього, коли Вiн у Галилеї проходив мiста i села з проповiддю Євангелiя i цiлющою своєю божественною силою всiм усюди добродiяв. Його ж чоловiколюбної милости i вона сподобилася: зглянувся Господь на неї милосердно, i вигнав з неї лютих катiв, сiмох бiсiв, i зробив її здоровою не лише тiлом, а й душею, проcвiтив їй розум свiтлом пiзнання iстини, що повiрила вона в Нього, iстинного Сина Божого, посланого вiд Бога Отця на спасення свiту. I стала ця Марiя ученицею Хриcтовою i послiдовницею Його з iншими святими жiнками, якi служили Йому аж до Його добровiльного страждання, хресної смерти i поховання, як же про те Матей святий розповiдає: «Було там i жiнок багато, що здалеку дивилися, вони йшли за Iсусом з Галилеї, служили Йому, серед них же була Марiя Магдалина». Стояла вона пiд хрестом разом iз Пречистою Дiвою Богородицею, що ридала гiрко, i з iншими святими жiнками, якi дивилися на страждання Христове. Однi плакали, iншi Матiр Його Пренепорочну, що невтiшно плакала, скiльки було можливо, утiшали, пiдтримували, знеможену вiд сердечного болю – зброя пройшла крiзь душу її. Серед тих жiнок, розповiдає благовiсник, наче найпершою була Магдалина. Вона-бо справдi понад iнших риданнями слiзними виявляла своє сердечне спiвстраждання страждаючому Христовi i спiвчуття зболенiй матерi. Припадала до знятого з хреста i сльозами пречистi рани Його омивала. I як же живому Христовi була служителькою i послiдовницею, так i коли Вiн помер i в гробi був покладений, як вiрна учениця хотiла послужити – з дорогоцiнним миром швидше вiд iнших прийшла. Не раз прийшла, а тричi, як же про те Никифор Каллiст, достовiрний записувач церковних дiянь, у книзi своїй першiй у главi тридцять третiй написав: «Магдалина тричi до гробу прийшла i двiчi Христа бачила». Виразно про те сказано у Святому Євангелiї: першою, ще як пiтьма була нiчна, прийшла без страху (iз другою якоюсь Марiєю), немiч i страх жiночi вiдклавши, i побачили камiнь, вiдвалений вiд гробу, i побiгли швидко назад, i сповiстили святому Петровi i святому Йоану–апостолам, кажучи: «Взяли Господа з гробу». Петро ж i Йоан поспiшили до гробу, один одного випереджуючи. Йшла за ними i ця свята Марiя Магдалина, i був то її другий прихiд до гробу. I коли тi два апостоли у гробi Христовiм нiчого iншого, окрiм поховального, не побачили й повернулися, вона залишилася плакати бiля гробу. I заглянула до гробу, i побачила двох ангелiв, що сидiли в бiлих ризах: одного в головах, а другого в ногах, де лежало тiло Iсусове. I чула ангелiв, що питали її: «Жiнко, чого плачеш?» Вона ж вiдповiла їм: «Взяли Господа мого, i не вiдаю, де поклали Його». Те мовивши, оглянулася назад, i побачила самого Христа Господа, що стояв, i не впiзнала Його, але думала, що то садiвник, i питала Iсуса про Iсусове тiло: «Пане, якщо ти взяв Його, скажи менi, де поклав, i я заберу Його». I коли Господь на iм’я покликав її, кажучи: «Марiє!», тодi вона пiзнала, що то сам Господь, i припала, кланяючись до нiг Його, хоч i боронив їй торкатися. I послав її Господь до братiв. Це все було перед сходом сонця. Утретє ж прийшла з iншими святими жiнками-мироносицями, коли вже засяяло сонце. З ними ж коли пiсля ангельського видiння i сповiщення про воскресення Христове поверталася до апостолiв, удруге побачила Господа, який явився усiм разом мироносицям. Зустрiв-бо Господь тих жiнок i мовив до них: «Радiйте». Вони ж пiдiйшли, обхопили ноги його i поклонилися Йому. Тодi сказав їм Iсус: «Не бiйтеся, iдiть сповiстiть братам моїм». З тих трьох приходiв святої Магдалини до гробу Христового видно, наскiльки велику, понад iнших, горяч сердечної любови мала до Господа свого. Тому й Господь її так любив, що перед усiма (пiсля Пречистої Матерi своєї) своїм явленням пiсля воскресення вшанував її, явившись спочатку їй, як же святий Марко говорить: «Воскрес Iсус зранку у першу суботу, явився насамперед Марiї Магдалинi». I тому перша бачила Воскреслого Христа i першою була благовiсницею Його воскресення. Пiсля вознесення ж Господнього пройшла багато країв, благовiстуючи Христа, як же й апостоли святi. Прийшла i до Рима, i стала перед Тиверiєм-цiсарем, i все про Христа сповiстила йому. На Пилата й архиєрея гнiв цiсаря викликала. I прийняли вони за дiлами своїми. Пiсля того прийшла свята до Ефеса до святого Йоана Богослова i там апостольськи з апостолом спасенню людському послужила. Блаженним успенням до Господа переставилася й покладена була бiля входу до печери, у якiй пiзнiше сiм отрокiв святих заснуло. Коли царював у грекiв Лев Премудрий, перенесено чеснi мощi святої Марiї Магдалини до Константинополя i в обителi святого Лазаря покладено. I вiдбувалися там святкування її пам’ятi, на славу Христа, Бога нашого.