Пам’ять святого отця нашого Трифилія, єпископа Левкусії Кіпрської

Місяця червня на 13-й день

Трифилій святий народився і вихований був на Кіпрському острові, зовнішньої філософії навчився у Вируті, на духовну ж любомудрість наставився від святого Спиридона, єпископа Тримитунського, учнем його був. На архиєрейський сан сам Бог наперед його вибрав і передзнаменував. Ще коли не був архиєреєм, явлений був в архиєрейському чині цареві Констанцієві у видінні, про що в житії святого Спиридона написано так: “Коли помер великий Константин і між синами царство його розділилося, прийняв схід старший син Констанцій. Коли ж він був у великому граді келисирійському Антіохії, впав у хворобу тяжку, якої лікарі не могли зцілити. Тому хворий цар покинув лікарів, прибіг молитвами до Бога, що може душі й тіла зцілювати, і в Нього на хворобу свою зцілення просив старанно. І бачив у сонному видінні ангела, який показував йому лик багатьох святих єпископів, посеред них показав двох найкращих, які виглядали на вождів і начальників иншим. їх одних цілителями хвороби його назвав. Коли цар збудився зі сну і про бачене розмірковував, не впізнавав, хто ті, що їх бачив. Як-бо мав їх упізнати, коли імена і батьківщина їхні були невідомі? А найбільше через те, що один з них не був насправді єпископом, а тільки мав ним стати, але вже в тому сані був показаний. Довго не знав цар, що робити, тоді раду добру прийняв. Зібрав до себе єпископів із навколишніх градів і впізнавав поміж ними бачених у видінні двох єпископів, але не знайшов. І знову прикликав, із дальших країв, але й серед них не виявив бачених. Відтак розіслав по цілому світі, аби зі всіх країв його володіння всі єпископи до нього зібралися. Дійшло ж те цареве веління, краще сказати прохання, і на острів Кіпр до блаженного Спиридона, єпископа Тримитунського, — йому ж все про царя від Бога у видінні було відкрите. Тому встав Спиридон і пішов до царя, взявши зі собою учня свого Трифилія, з яким цареві у видінні був явлений. Трифилій же тоді, як же мовиться, не був ще єпископом. Дійшли до Антіохії, увійшли в царське. Був же Спиридон вбраний у бідний одяг, мав у руці палицю фінікову, і митру убогу на голові, і флакончик глиняний на грудях висів, як же був звичай тим, що живуть у святому граді Єрусалимі, носити єлей із хреста святого. Коли так він входив, хтось зі світлих слуг, що були в царських палатах, бачивши його, посміявся з нього як з одного з убогих і не дозволив увійти, вдарив його в щоку. Той же, незлостивий, за словом Господнім, підставив йому і другу. Але той, зрозумівши, що то єпископ і бачачи своє прогрішення, прощення смиренно просив, що й отримав. Увійшов святий перед царя — зразу пізнав його цар: у такому образі явленим бачив його. Вставши з місця свого, підійшов і поклонився Божому рабові, просячи його зі сльозами, аби помолився за нього до Бога і вилікував від хвороби його. Святий же Спиридон торкнувся до голови царевої — зразу здоровий став цар і радів зі свого зцілення, молитвами святого отриманого. Вшанував його цар вельми і цілий день той з ним веселився, гостячи доброго лікаря свого. Трифилій же дивувався дуже всій славі царській, красі палат, вельможам, що предстояли, цареві, що сидів, і всьому дивному і золотовидному облаштуванню, і службі слуг, у світлий одяг одягнених. Спиридон же сказав йому: “Чому дивуєшся, брате? Хіба гордість і слава царська робить царя праведнішим від инших? Хіба не так само, як кожен з убогих, цар помирає і його віддають похованню? Хіба не однаково ми станемо перед Страшним Судом? Чому проминальне як незмінносуще шануєш? І з того, що є нічим, дивуєшся, коли належить більше шукати того, що нематеріяльне й вічне, і любити негинучу небесну славу”.

Після цього по недовгім часі святого Трифилія поставлено було єпископом града Левкусійського на острові Кіпр, проте він не дуже відлучався від духовного свого отця і вчителя Спиридона святого, але приходив до нього задля користи своєї, що видно з цього. Ішов якось Спиридон святий із Тримитунда до града, що називався Киріна. Ішов з ним і Трифилій, учень його, був уже тоді єпископом Левкусії Кіпрської. Коли ж переходили гору, що називалася Пентадактиль, і були на місці, що називалося Паримна (місце те добре і родюче, і багатьох речей утіхи, садів і вертоградів, сповнене), Трифилій, тим місцем утішений, забажав і самому бути господарем якогось виноградника в Паримні, і мати прибуток церкві своїй хотів, і думав про те довго в серці своєму. Не втаїлася ж та думка Трифилієва перед прозорливими очима Спиридона. Великий отець духом зрозумів її і сказав: “Чому, о Трифилію, суєтне весь час думаєш, поля бажаючи і винограду, які насправді ціни не мають, лише такими видаються і думкою викликають бажання серця людського до себе? Маємо маєток на небі, якого ніхто не відбере, маємо дім нерукотворний, того шукай, тим і передчасно (богомислієм) насолоджуйся, що не може переходити від одного до иншого, але, раз ставши їхнім володарем, завжди маєш спадок, якого не відберуть”. Те чувши, Трифилій користь прийняв і після того таке показав життя, що бути йому посудиною вибраною Христовою, як же колись Павлові. І незліченних дарів божественних сподобився.

Ще ж і таке про святого Трифилія, як же і про святого Спиридона, історіографи грецькі Никифор і Созомен пишуть: “Колись було на Кіпрі зібрання єпископів того острова задля церковних потреб. На тому зібранні був святий Спиридон, також і святий Трифилій — муж, досвідчений у премудрості книжній, що у Вируті довгий час у молоді свої літа учився. Просили отці Трифилія святого, аби сказав з уст учительне слово в церкві до людей. І коли учив, трапилося йому згадати слова Христові, сказані до розслабленого, у святого євангелиста Марка написані так: “Встань і візьми одр свій”. Трифилій же не сказав “одр”, але замість одра сказав “ложе”, кажучи: “Встань і візьми ложе своє”. Те чувши, святий Спиридон встав з місця свого, не терплячи слухати переміни слів Христових, і сказав до Трифилія: “Хіба ти кращий від того, який сказав “одр”, що слова того соромишся?” Те сказавши, вийшов з церкви перед усіма. І не зле то зробив: сам був препростий ученням, а Трифилія, що хизувався красою риторства свого, трохи присоромив, смиренномудрости й покори навчив” (Доти про те вищезгадані історіографи). Відомо ж, що цей святий Трифилій Богові угодив на кінець, його богоугодження засвідчила Церква у присвячених йому гимнах. У них же йдеться, що цей угодник Божий мав душу милостиву, чистий помисел, серце небунтівливе, віру чисту, любов нелицемірну, життя прекрасне, чистоту дівства, живе джерело сліз, піст, для ангелів дивовижний. Обходячи навколишні краї, пізнанням Христа, наче променями, просвічував потаємне. І випас добре стадо своє, перейшов від тутешнього, щоб стати у лику єрархів Христа, Спасителя нашого, Йому ж слава навіки. Амінь.

У Пролозі в цей самий день згадано святу мученицю Антоніну, яка в Нікеї-граді постраждала. Але пам’ять її в 1-ий день березня.