Без категорії

Пам’ять святого отця нашого Амфилохія, єпископа Іконійського

Місяця листопада в 23-й день

Святий Амфилохій, із юного віку Бога возлюбивши, став ченцем і проходив пістницьке життя, втікаючи від поговору та сум’яття мирського, в усамітненому й пустельному місці пробував, щиро служачи на самоті єдиному Богові, і сорок років пробув в одній печері, творячи подвиги. Коли ж помер пастир Іконійської церкви, явився вночі до Амфилохія Господній ангел і сказав йому: “Амфилохію, іди в місто й паси духовних овець”. Він же не хотів. Але й наступної ночі також ангел Господній явився, кажучи йому: “Іди в місто, Амфилохію, і паси вівці, яких тобі Бог вручає”. Він-бо й тепер не послухав ангела, гадаючи, що явлене було звабою, і сказав подумки: “Відомо, що й сатана часом перетворюється в світлого ангела”. На третю ж бо ніч прийшов до нього ангел і закликав: “Амфилохію, встань із ложа свого!” Він швидко встав, бувши перестрашений, і рече: “Коли ангел ти Божий, то станьмо обидва на молитві!” І схилив голову Амфилохій та й співати почав:

Свят, свят, свят Господь Саваот, Сповнені небо і земля слави Його! — співав же з ним укупі й ангел. Відтак узяв його ангел за правицю й повів до церкви, що була там близько, її ж бо двері самі від себе відчинилися. Зайшли вони досередини, і побачив Амфилохій велике світло і багатьох людей у білих одежах, котрі взяли його, й повели до олтаря, і віддали йому до рук святе Євангеліє, кажучи: “Господь із тобою!” Один же із них, чесніший та світліший, рече велеголосно: “Молімося всі!” Тоді почав говорити: “Свята благодать поставляє брата нашого Амфилохія єпископом міста Іконійського, помолімся за нього всі, щоб благодать Божа на ньому була”. І після молитви, мир віддавши йому, невидимі стали. Стояв же Амфилохій, дивуючись із преславного видіння і на дивне своє в єпископи освячення, і молився Богові, вручаючи себе Його святій волі. Коли ж почало світати на день, вийшов із церкви й рушив до своєї печери. І тут зустріли його в дорозі єпископи числом сім, котрі зібрались од довколишніх міст в Іконію, щоб вибрати й поставити місту єпископа, — їм повелено було з неба від Бога, щоб розшукали чорноризця Амфилохія. Вийшовши, шукали того блаженного вітця і, зустрівши його в дорозі, запитали: “Чи ти є Амфилохій, скажи нам правду, бо всіляка брехня від диявола буває”. Він же зі смиренням відповів: “Я є грішний Амфилохій”. Вони ж узяли його з честю і повели до церкви, бажаючи його рукоположити. Він же почав говорити до них: “Оскільки так доброзволив Бог, щоб я, недостойний та грішний, на єпископський сан був вам явлений, не подобає відтак більше таїти чудесних Його справ і мовчати, а всяко проповідувати їх, і маємо ми славити за все Бога”. І почав розповідати їм святий, як у ту ніч від ангелів був освячений. Почувши це, єпископи здивувалися вельми і прославляли Бога за таке чудовне освячення, тож не дерзнули знову святити святого Амфилохія, але, зі страхом поклонившись йому і люб’язно його поцілувавши, на престолі посадили в царство Валентіяна та Валента. Пас святий Амфилохій Христове стадо літа достатні, протяглося життя його аж до Теодосія Великого та сина його. Учителем був православної віри, противився Арієвій єресі, численні скорботи перетерпів та гоніння від зловірних, був сподвижником святим отцям на Євномієве злогудження і на Другому соборі вельми поставав на Македонія-духоборця і на тих, що трималися Арієвої єресі. Через таку ревність у благочесті і вельми чеснотливе життя повсюди славним і люб’язним святим отцям був, а найбільше святому Василію Великому і святому Григорію Богослову, які його за постійного собі друга мали і писання свої до нього посилали.

Коли ж царював благочестивий цар Теодосій, прийшов до нього святий Амфилохій, молячи, щоб повелів прогнати з кожного міста собориська аріянські. Цар же не хотів того чинити, аби не явитися гнобителем люду, і зневажив прохання святого — він же тоді відійшов мовчки. За кілька днів знову зайшов у царську палату і, як премудрий, учинив річ, достойну пам’яті: поклонився цареві, який сидів на престолі, воздаючи йому належну честь, і привітав його солодкими словами, а сина його Аркадія, щойно на царство виведеного і який сидів близько батька, зневажив і належної йому не віддав честі. Розгнівався вельми цар і, не змігши витерпіти синового безчестя, повелів вигнати з докуками блаженного Амфилохія із палати. Святий же Амфилохій рече цареві: “Як не терпиш синового безчестя і гніваєшся на мене, так і Бог Отець не терпить безчестя Сина Свого, відвертається й ненавидить тих, що гудять Його, і гнівається на тих, що прихиляються до проклятої єресі”. Тоді зрозумів цар, через віщо святий Амфилохій не віддав честі його синові, — щоб показати такою притчею, що Богу Синові рівна з Отцем честь належить. Здивувався премудрості його діла та премудрим словам, тож, уставши з престолу свого, поклонився йому та й попросив прощення. Тоді розіслав писання свої по всьому царству, щоб аріяни були прогнані примусом та забороною з усіх міст. Так святий Амфилохій очистив од єретиків Христову Церкву. Численні ж “Слова” про православну віру учинив і книги написав, досяг глибокої старості і з миром почив у Господі.