Праведний Яков, Боровицький Чудотворець

Місяця жовтня на 23-й день / травня на 22-й день

Цього блаженного й праведного Якова вітчизна долішня і народження земне, де і від кого народився, цілком нам невідомі, за Божим зволенням утаєно через те, щоб знали ми: святі Божі не долішньої, але горньої вітчизни шукають, не земним родом хваляться, але дбають у лиці бути з небесними жителями і величаються не тілесним, а духовним Отцем, скрізь сущим добрим Богом. Знаємо тож, що цей достодивний чудотворець, хоч і мав народження плотське, але життям прожив духовним, духом палаючи, Богові служачи, і, хоч у тілі природному був, але мав надприродних духів, святих ангелів, за співжильців та співбесідників; хоч і на землі жив, але богобаченням стояв перед Богом, що живе на небесах, у всьому себе подаючи як вірного Божого слугу у терпінні великому, у скорботах, у бідах, у нестатках, у працях, у неспанні та постах. Коли ж закінчилося багатоскорботне дочасне життя, душа його праведна, чеснотами, як наречена, прикрашена, велася ангелами Божими у Спасову світлицю, тіло ж чесне по-християнському покладено в раці. Коли ж настав час прославлення святого купно із чесними його мощами, в області Великого Новгорода, поблизу села, що називається Боровичі, по річці, що там текла, званій Мста, пливла рака супроти водної бистрини і до шумливого та хвильного Боровицького порога на крижині, у Світлий вівторок, за Божим наказом, припливла. Люди ж, які там жили, були одержимі сумнівом і спершу не прийняли великого угодника Божого чудотворних мощів, але, збридивши, відкинули їх і, линвами очепивши, назад відволокли. Чудотворні ж мощі від тих, що їх відкидали, не відкинулися і знову до них повернулися. Але й так не могли люди, які там жили, прийти до пізнання дивного чуда, адже супроти течії річної рака із мощами пливла, і знову її відкинули, знову богоданого скарбу позбулися, назад відтягши. А оскільки простий був того краю люд і не через злобу, а через невігластво те чинив, то таке й прощене буває легко. Через це втретє святі мощі на згадане місце припливли, а сам блаженний чудотворець чесним і благоговійним мужам уві сні з’явився, кажучи: “Чому, о правовірні прихильники християнства, мене, християнина, який у Христа доброчесно вірив, не приймаєте? Може, через незнання імені мого, то, коли хочете це знати, я звуся Яковом, наступник тезоімеництву Якова, брата Божого”. Ці слова почувши від блаженних вуст преподобного у видінні, коли зі сну прокинулися, були зворушені і всім іншим людям повідомили, аби на місце, куди святі мощі Якова дерзновенно відтягали, спішно йшли із численним людом, старанно шукаючи. А коли знайшли, звеселилися і благоговійно з води на край берега винесли, і в тій-таки раці чесно поклали, й раку обгородили, й додому відійшли. Преблагий же Бог, прославляючи свого угодника, дав святим мощам його дивні чудеса творити, всілякі недуги зціляти. Люди, побачивши це, велику подяку воздали Богові, що такого безкоштовного лікаря їм послав, і прославляли преподобного чудотворця, який усіляку неміч зціляв. Захотіли ж його на чесному місці покласти, пішли до преосвященного Теодосія, архієпископа Великого Новгорода, і всі чудеса, які були, достовірно йому оповіли. Він-бо усе почуте відтак звістив писанням першопрестольному всієї Росії митрополиту Макарію і, добру пораду від нього невдовзі прийнявши, обережно розпитав про чудеса святого в тих, що дістали зцілення від недугів своїх. І побачив все істинним та правдивим, послав Константина, ігумена монастиря Різдва Пресвятої Богородиці, із ієреями та дияконами в село Боровицьке і чесно переніс чесні й чудотворні мощі святого праведного Якова до нової церкви Зішестя Святого і животворного Духа і біля південних воріт церковних, у літо від створення світу 7053 [1545], місяця жовтня, в 23-й день, досточесно поклав, і в той-таки день узаконено святкування блаженному чудотворцю щорічну пам’ять на славу у святих славленому Христу Богу навіки. Амінь.

Тропарі, кондаки, молитви та величання