Пам’ять святого апостола Тита, одно з семидесяти

Місяця серпня на 25-ий день

Святий апостол Тит родом був із Криту, від батьків, хоч і благородних, адже з племені Мироа, царя критського, але зловірних — трималися ідолопоклонницького нечестя. І сам спершу служив тому ж нечестю, і з юності виявив велике старання в елллінській філософії, і віддавався читанню книг давніх філософів та віршописців, як же Гомера та інших. Жив у незлостивості й цнотливості добродійно, хоч і в невіданні Бога, зберігав дівственну чистоту свого тіла непорочно, як же пізніше свідчив про нього святий Ігнатій Богоносець у посланні до філадельфів, дівственником його називаючи. І того Бога, якого не знав вірою, шанував Тит добрими ділами, й угодним Йому був. Коли мав двадцять років від народження, почув голос з неба, який зійшов до нього й говорив: «Тите, належить тобі піти звідси й спасти душу свою. Не досить-бо тобі еллінського учення для спасіння». Той голос почувши, Тит і вдруге хотів почути його, знав-бо, що бувають часом і від ідолів голоси та слова, і не хотів їм вірити, остерігаючись від них бісівської зваби. І ще прожив там один рік. Тоді було йому уві сні Боже веління, аби прочитав єврейські книги. Після сонного того видіння почав шукати єврейські книги. Знайшов же книгу святого пророка Ісаї, розгорнув її і натрапив на главу сорок першу, початок її: «Оновіться до мене, острови». Читаючи її, знайшов у ній такі слова, наче Бог промовляв до самого серця його. У них було таке: «Ти мій раб, і Я вибрав тебе, і не покинув тебе. Не бійся, бо Я з тобою! Не зваблюйся (язичницьким багатобожжям), Я бо Бог твій». І знову: «Я — Бог твій, що тримаю тебе за правицю, і кажу тобі». У кінці ж глави читав про ідольську звабу, де написано: «Ніхто з кумирів їх не заговорить, і якщо спитаю їх, звідки ви, не відповідають мені, є бо серед вас такі, що роблять їх і зваблюють вас».

Ці й інші пророчої книги слова були йому наче ключем, що відчиняє двері розуму до пізнання єдиного істинного Бога, до розуміння ідольської зваби і язичницького блуду. І горів серцем до Бога, якого шанували євреї. Тим часом на Критському острові, де Тит жив, чутно стало про Христа Бога, що явився в тілі, і між людьми в Єрусалимі жив, і чуда предивні й невимовні творив — розходилася про нього слава у всі кінці землі.

Критський антипат, який був вуєм Титові, порадився зі старійшинами й послав до Єрусалиму свого анепсія, цього благорозумного любомудра Тита, як того, що може слухати й розуміти сказане з уст Христових і розмовляти з Ним і який все, що довідається про Христа, зможе детально сповістити. Тит, прийшовши до Єрусалиму й побачивши Христа, поклонився Йому й пішов за Ним і учнями Його, разом із людьми, яких багато ходило за Христом. І був самовидцем чуд, які Христос робив, і бачив страждання Спасителя, й у воскресінні Його впевнився. Після Господнього вознесіння, коли Дух Святий у вогненних язиках на апостолів зійшов —і вони заговорили чужими мовами, чув Тит бесіду їхню, і тих, що по-критськи говорили, і дивувався, як же про що і в Діяннях апостолів написано: «Ті, що прийшли, критяни (серед них був Тит) й аравійці, дивувалися один перед одним, кажучи: “Чуємо їх (апостолів святих), що розповідають нашими мовами про велич Божу». І все те сповістив після того, і проповідником був Тит на батьківщині своїй Криті.

Приєднався ж до апостольського служіння блаженний Тит, коли і язичникам відкрилися двері віри. Спершу Корнилій-сотник, після нього й інші елліни охрещені були, тоді й він, із язичницького необрізання бувши, прийняв хрещення святе від святого апостола Павла, що був раніше Савлом. Хоч Тит від початку повірив у Христа, проте спершу не охрестився: і тому, що тоді апостоли в первісній церкві ще не приймали необрізаних, і тому, що важко сприймав для себе старозавітне обрізання, яке юдеї, що вірили в Христа, вимагали від язичників, які Христа приймали, кажучи, що неможливо нікому без обрізання отримати спасіння, як же про те в апостольських Діяннях8написано: «Деякі ж, (казав) прийшовши з Юдеї, навчали братів, що якщо не обріжуться, за звичаєм Мойсеєвим, не зможуть спастися». Такі нарікали на святого верховного апостола Петра за хрещення Корнилія-сотника, і сперечалися з ним, кажучи: «Пішов ти до мужів, які не мають обрізання, і їв з ними». Коли ж апостоли святі спільно про те подумали, зробили язичників вільними від обрізання — тоді й Тит блаженний до хрещення прийшов, ніхто вже до обрізання не примушував. Про те згадує Павло [у посланні] до галатів, кажучи: «Ні Тит, що зі мною, грек оцей, не був примушений обрізатися». Після хрещення освячений був від інших начальних апостолів на апостольське служіння, і до числа сімдесятьох менших апостолів зарахований, і посланий із Павлом святим на проповідь Божого слова серед язичників. І був Тит святий послідовником Павла святого не лише як учень учителя, але і як син батька улюбленого. Павло ж називав його дитиною своєю, що видно в посланні до нього9: «Титові (каже) преподобній дитині благодать і милість». Ходив Тит святий часом разом з Павлом святим, часом посилав його Павло окремо проповідувати, як же в край ДалМатфейський0 посланий був, про що Павло в посланні до Тимофея згадує, кажучи : «Тит — у Далматію», тобто: «Послав я його на проповідь у Далматфейські міста». Інколи посилав його з апостольськими своїми епістоліями, як же до коринфян, до яких говорить: «Ублагав (каже) Тита і з ним я послав брата». Сказав же й це: «Попросити нам Тита [потрібно], щоб як почав, так і закінчив». І знову каже: «Дяка Богові, що дав таке старання про вас у серце Титове». І видно Павлову до Тита духовну в Христі любов, коли його і дитиною, і братом своїм називає. Коли ж той затримався, тужить, кажучи про себе: «Прийшов я у Троаду у благовістуванні Христовому, і двері мені були відчинені в Господі, та не мав я спокою духові моєму, не знайшовши Тита, брата мого». А що без Тита великий апостол тужив духом, так само у його присутності мав духовну втіху. Говорить-бо: «Утішив нас Бог приходом Тита». І знову каже: «Утішилися ми радістю Тита».

Ходячи багатьма краями з благовістуванням Божого Слова, досягнули на Криті батьківщини Титової. Був же тоді на Криті антипат Рустіл, чоловік сестри Титової. Він, чуючи проповідь апостольську в Христі Бозі, спочатку підсміхався. Коли ж помер син його, а святий апостол Павло воскресив його — повірив у Христа Рустіл і прийняв святе хрещення з усім домом своїм. И інших багато з невірних на острові тому прийняли віру святу і хрещення. А Павло святий поставив блаженного Тита єпископом Критського острова й інших навколишніх островів. Доручив йому новоохрещених людей і залишив його там, а сам пішов в інші краї проповідувати Христа язичницьким народам. Прийшовши до Никополя, написав до святого Тита послання, яке навчало добре керувати8: «Тому залишив тебе (каже) на Криті, щоб незакінчене ти впорядкував і настановив по всіх містах пресвітерів, як же я звелів тобі».

Роздумуючи про ці апостольські слова, Золотоуст говорить: «З-поміж тих, що були з Павлом, він [Тит святий] був досвідчений. Якби не був досвідчений, не довірив би йому Павло цілого острова, не велів би йому впорядкувати незакінчене, не поклав би на нього суд єпископів, якби не покладався на мужа».

А тому що в Нікополі святий Павло захотів затриматися, знову прикликав до себе святого Тита, пишучи до нього в посланні: «Коли пришлю Артема до тебе чи Тихика, поспіши прийти до мене в Нікополь, там бо я вирішив зазимувати».

І прийшов до нього святий Тит у Нікополь, і, трохи з ним побувши, знову на Крит повернувся.

Невдовзі Павла святого в Єрусалимі ув’язнили, обклали веригами й відіслали до Риму. Почув про те святий Тит, пішов до Риму, аби стати свідком страдницького подвигу свого учителя. Перебував у Римі до кончини святого Павла, і тіло його чесне поховав після страти за велінням Нерона, потім знову до своєї пастви на Крит повернувся. І мав престол святительства свого в одному з критських чесних градів, що звався Гортуна, і трудився ненастанно, навертаючи до Христа греків від блуду їхнього, словами повчаючи й чудами переконуючи.

Був же на острові тому ідол відомий язичницької богині Діані. До нього багато грецького люду приходило на поклоніння з приношенням жертв. Під час зібрання нечестивих і святкування прийшов туди святий апостол Тит і промовив до них слово Боже, переконуючи навернутися до істинного Бога й пізнати ідольську звабу. Коли ж народ слів його не сприймав, помолився до Господа —і зразу впав ідол той, і на порох розсипався. Тоді вжахнулися люди — і повірило в Христа п’ятсот душ того дня.

Також коли велінням царя римського будували на Криті великий храм ідольський на честь нечистого бога Дія, уже завершували його, апостол Христовий Тит, ідучи поблизу, помолився до істинного Бога — і раптом впав храм той і до основ зруйнувався. Завдяки тому чудові багато еллінів до Христа навернулося, і церкву прекрасну в ім’я Ісуса Христа, істинного Бога, збудували.

Так святий Тит-апостол, просвітивши Критський острів і навколишні острови світлом святої віри й старости глибокої досягнувши, переставився до Господа, маючи літ від народження дев’яносто чотири. При кончині ж своїй бачив святих ангелів, що прийшли взяти його душу, — і просвітилося лице його, як сонце. Його життя було світлом для світу, тож і кончину його вшанував Христос, Спас наш, світлосяйвом.