Без категорії

Пам’ять преподобної матері нашої Синклитикії

Місяця січня в 5-й день

Вона була народженням із Македонії, виховувалася ж в Олександрії, бо батьки її туди переселилися, вони були благородством чесні, благочестям відомі і багатством славні. Коли дійшла вона віку і красою лиця вельми розквітла і через добрі звичаї всі її славили, багато з благородних і багатих юнаків шукали, щоб взяти її в подружжя, але вона не хотіла, маючи з юности серце своє любов’ю до небесного Жениха, Христа Бога, полонене. Через те схилялася до прикрашання не зовнішнього, але внутрішнього, душу свою постом, повстримністю, дівочою цнотою, розуму чистотою прикрашаючи, щоб достойною в очах Христових явитися. І перемогла невидимого ратника, який до тілесного подружжя побуджував, весь розум свій спрямувавши до Бога. Після того як померли її батьки, роздала всі маєтки жебракам та убогим, сама ж відвернулася від світу, зубожівши зовсім Бога ради. І була инокинею досвідченою і вельми добродійною, багатьох инокуючих дів наставницею, сповнена Духа Божого і розуму, як же показують слова її і провіщання в патериках, багато-бо вимовила на користь і багатьох на путь спасіння вивела. При кінці ж життя свого постраждала від спокусника так, як колись Йов праведний, бо лютими тілесними недугами була охоплена, всередині і зовні, і все тіло її струпами було обкладене, ранами і червами роздроблене і поїджене. Так страждала півчверті року, ніяк не допускаючи жодному лікареві себе вилікувати, але на одного Бога маючи надію. Коли зблизився ж блаженний її кінець, побачила у видінні святих ангелів і лик дівиць пресвітлих, які до себе її прикликали, і райські поселення бачила. І після видіння того останнє до дівиць слово сотворивши, провістила їм день і годину свого з тілом розлучення, яке через три дні мало бути. І як провістила, так і було. По трьох-бо днях у передречену нею годину із багатостраждального тіла і лютих ран перейшла як мучениця до Господа в життя без болю, що на Небесах зі святими. Прожила на землі літ вісімдесят у трудах і подвигах багатьох, нині ж у покої вічному оселяється, де ж літ їй не забракне.