Без категорії

Пам’ять преподобної матері Ісидори Юродивої

Місяця травня на 10-й день

У монастирі дівочому тавенсійському у Тиваїді була одна дівчина на ім’я Ісидора, яка Бога ради вдавала юродство, наче була біснувата. І так всі сестри її зневажали, що навіть їжі з нею скуштувати не хотіли, всі її принижували, ображали і кривдили, вона ж усе те мовчки із вдячністю терпіла. Весь час на кухні трудилася і в иншому монастирському послушництві, усім служила і найбруднішої роботи в монастирі не цуралася, брудні чистила місця — була в монастирі наче губка, що всіляку нечистоту змиває і очищує. Такі труди підіймала ненастанно, що ж одної години не провела в неробстві, але з ранку до ночі була при якійсь роботі, виснажуючи тіло своє. А коли робилася біснуватою, чесноти свої перед тими, що дивилися на неї, приховувала мудро, і сповнювалося на ній апостольське слово це: “Якщо хтось вважається мудрим з вас у віці цьому, хай дурним стане, і так мудрим буде”. Було ж у монастирі тому дів инокуючих числом сорок, усі ті діви за чином чернецтва кукуль на головах своїх носили, вона ж звичайною хустиною поганою покривала голову свою. І ніхто ніколи не бачив, щоб вона окраєць хліба їла чи при трапезі сиділа і варене куштувала протягом усіх літ життя її, але тільки збирала крихти і дрібки з трапези і ними годувалася. Замість вареного їла помиї, якими горщики й казани омивала. Нікого ніяк не образила, ані сама ніколи не гнівалася і не засмучувалася, не нарікала ні на що, але завжди мовчала, нікому не відповідала слова ніякого, малого чи великого, хоч і всі її часто били, і завжди ненавиділи, і злословили. Коли в такому тяжкому житті блаженна Ісидора багато років провела, було про неї одкровення преподобному отцеві Пітериму. У пустелі, що називається Порфирита, він перебував, муж святий і вельми добродійний. Перед ним став ангел Господній, мовивши: “Чому величаєшся в умі добродійним життям своїм і вважаєш себе великим, сидячи в пустельному цьому місці. Може, хочеш побачити жінку, більш добродійну й богоугодну від тебе? Тоді, вставши, іди в монастир жіночий, що в Тавенсіотах, і знайдеш там одну, що носить погану хустку на голові своїй. Вона — краща перед Богом від тебе, бо, в такому соборі перебуваючи, і всім служачи завжди, і від усіх наругу терплячи, ніколи серцем своїм не відлучалася від Бога, але завжди розум її в Бозі заглиблений. Ти ж, на самоті тут перебуваючи й ніколи звідси тілом не виходячи, усі гради подумки обходиш”. Великий же Пітерим, зразу вставши, пішов у Тавенсіот і досягнув монастиря чоловічого, просив настоятеля, аби звелів служителям довести його до монастиря дівочого. І тому що преподобний той отець славний був серед отців і вельми шанований за святість свого життя і через старість, поспішили перевезти його через ріку, яка текла поміж монастирями, і довели до монастиря дівочого. Туди увійшовши і звичайно помолившись, він просив, аби всі сестри прийшли до нього, щоб він їх побачив. І коли всі до нього зібралися, не бачив преподобний тої, про яку йому ангел сповістив і задля якої прийшов. І сказав: “Приведіть до мене всіх сестер, тут-бо, гадаю, нема якоїсь”. І казали йому черниці: “Ось всі ми, що стоїмо перед чесним лицем твоїм”. Сказав старець: “Нема одної, про яку мені ангел Божий розповідав”. І мовили ті: “Всі ми тут, отче, лише одна на кухні залишилася, що не має розуму, біснувата”. І сказав отець: “Приведіть і ту до мене, щоб я побачив її, задля неї-бо і прийшов сюди”. Пішли тому по неї і кликали її, вона ж не хотіла йти, розуміла-бо духом про одкровення, що було старцеві про неї. І, взявши її, черниці насилу тягнули, кажучи: “Великий отець Пітерим кличе тебе”. Коли привели її перед старця, побачив він її і пізнав, що вона та, про яку ангел розповідав йому. Бачив-бо благодать Божу на ній і впав до ніг її, кажучи: “Благослови мене, аммо” (амма означає “мати духовна”). Вона ж також впала перед ним, кажучи: “Ти мене благослови, авво, пане мій”. Бачили те всі инші, здивувалися дуже і сказали до отця: “Не буде тобі безчестя того, о авво, вона-бо є біснуватою”. Відповів їм Пітерим преподобний: “Ви біснуваті, ця ж — більша перед Господом від мене і від усіх вас, і є всім нам амма. І молю Бога, аби сподобив мене частки її у День Судний”. Чуючи те, усі діви впали в ноги старцеві, з плачем розповідали все, що робили погане блаженній Ісидорі, кривдячи її повсякчас. Инша ж говорила: “Я завжди насміхалася з неї”. Ще инша: “Я помиї виливала на неї”. Якась: “Я кулаками била її”. Якась: “Я палицею вдарила її”. Також про инші прикрощі розповідали і припадали до блаженної, просили прощення. Великий же старець разом із преподобною Ісидорою помолилися до Бога за сестер, щоб простилися прогрішення їхні. Тоді преподобний, повчивши досить усіх сестер і багато про користь душі порозмовлявши, мир дав їм і повернувся до себе, славлячи Бога, що удостоїв його бачити потаєну рабу свою. Преподобна ж Ісидора після відходу старця не хотіла, аби її шанували сестри, пішла таємно з монастиря і в невідомих місцях ховалася аж до переставлення свого до Бога. Таке було життя потаєної угодниці Божої, яка під виглядом юродства, наче під покровом, працювала для Господа таємно, нині ж приймає від Нього винагороду на небі явну, перед усіма небесними громадянами, з ними ж разом оселившись, славить Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного у Тройці Бога.