Пам’ять преподобного отця нашого Петра, колишнього Патрицiя

Мiсяця липня на 1-й день

Преподобний Петро народився i виховувався в Царгородi у славних i багатих батькiв. Батько його був патрицiєм i стратегом, на ймення Костянтин. Цей Петро з юности про вивчення книг пiклувався, навчився фiлософiї добре i всю зовнiшню премудрiсть пройшов. Досягнувши вiку мужа, одружився з жiнкою. Пiсля кончини батька свого перейняв чесний його сан, поставлений був патрицiєм у дні благочестивої царицi Iрини i сина її Костянтина. Коли ж прийняв царство Никифор i була вiйна мiж греками i болгарами, поставив цар Петра найголовнішим воєводою всiх полкiв, i пiшов вiн з царем на болгар. Була ж велика битва. Спершу греки перемагали болгар, тодi, з Божого допусту, болгари набралися сили, розбили грекiв люто i самого царя Никифора вбили. Тодi й блаженного Петра з п’ятдесятьма князями грецькими болгари взяли i в путах до мук i смерти тримали. Молився вiн ревно до Бога за своє визволення – явився йому в ночі святий Йоан Богослов, що схилився був до грудей Христових, i визволив його вiд пут, i аж до Рима привiв.

З того часу Петро цiлком вiддався на службу Боговi. I, все за смiття маючи, на гору Олiмп пiшов, й ангельське життя прийняв, i подвизався разом з великим Йоаникiєм6, i всiлякi чесноти здобув. Пробувши ж там тридцять чотири роки, прийшов до Царгорода. Померли вже тодi його дружина i син. I спершу при церквi, яку збудував, звалася вона Євандрiйською, якийсь час прожив. Тоді на окреме безмовне мiсце вiдiйшов, малу келiю собi збудував i перебував у нiй вiсiм рокiв. Волосяницю колючу на тiлi носив, ноги ж у всi роки постницького життя мав босi, постом, i чуванням, й iншими подвижницькими трудами вельми себе виснажив. Так добре й богоугодно проживши, спочив у Господi, i був приєднаний до лику преподобних, що славлять Отця, i Сина, i Святого Духа навiки. Амiнь.