Без категорії

Страждання святих старозавітних мучеників: Єлеазара-священика, і сімох братів по крові, названих Макавеями, і матері їхньої Соломонії, й інших багатьох

Місяця серпня на 1-ий день

Страждання святих мучеників записане в книгах Макавейських на землі й у книгах життя вічного на небі. Перш ніж почати розповідь, не зайвим буде, замість передмови, нагадати коротко про початок збентеження Єрусалиму, що було в ті роки, і про гоніння на тих, які благочесно берегли закон Божий. Піднялося воно від самих лжевчителів закону і від владолюбних первосвящеників єрусалимських. Тоді, із допусту розгніваного Бога, від нечестивих народів, що юдеями володіли, примножилося —і наповнили кров’ю град святий і мерзотами святиню Божу.

 

Після першого того великого і страшного зруйнування Єрусалиму від Навуходоносора, царя вавилонського у дні Седекія, царя юдейського про якого в житії святого пророка Єремії і в житії святого пророка Єзекиїла написано: коли минуло сімдесят років і люди юдейські з полону (Бог над ними змилосердився) повернулися, знову Єрусалим разом з церквою Господньою гарними і міцними будівлями оновився, і всілякою красою, за подобою першою, прикрасилася святиня Господня, як же про те книги Неємії та Ездри розповідають просторо. І люди Божі, що населяли Палестину, примножилися, як же й раніше, і цвів у законі Божому град святий благовір’ям і тишею довгий час під керуванням своїх архієреїв — князів і суддів, хоч і під державою поганських царів. Був він у славі й пошануванні від усіх, бо й багато язичницьких царів і князів, хоч і були ідолопоклонниками, шанували Бога Ізраїлевого, і дари до Єрусалиму посилали до Церкви Господньої, і архієреїв Божих мали у честі великій. Олександр, цар македонський, архієрея Ада зустрівши, поклонився йому до землі й увійшов до града і в церкву, дари та жертви приніс Господові Саваоту. Після того й інші елінсьісі володарі так чинили. Птоломей же Філадельф, цар єгипетський, послав багато дарів до Єрусалиму, до храму Господнього, і написав до Єлеазара-архієрея, просячи його, аби послав йому книги Завіту Господнього і мужів премудрих, які можуть з єврейської мови перекласти мовою еллінською. Другий же після нього Птоломей, прозваний Філопатором, цар єгипетський, перемігши силу царя сирійського Антіоха, прозваного Великим, і в Юдею прийшовши, увійшов до Єрусалиму й до храму Господнього і приніс вдячну жертву єдиному істинному Богові. Також і Великий Антіох, єгипетську силу перемігши, до Єрусалиму на поклоніння небесному Богові прийшов, і приніс у храмі святому дяку з жертвами Господеві, і багатьма дарами обдарував архієрея й інших провідників юдейських.

У такому пошануванні від поганих був Єрусалим і храм Господній, як же про те і в Писанні Святому написано:«Самі царі шанували місце і церкву великими дарами прославляли». Честь же така Єрусалиму була доти, поки головні мешканці його перебували у страху Божому, дотримувалися закону Господнього й провадили богоугодне життя. А коли розбестилися до беззаконня, тоді все погане, як і раніше, на них найшло. Був ж початок злу такий.

У дні праведного і святого архієрея, що звався Онія і був сином праведного Симона —архієрея, якого в книгах Сирахових прославлено, а царював у Сирії і Азії Селевк, син Антіоха Великого, був у Єрусалимі муж один, на ім’я Симон, з коліна Веніяминового. Йому ж доручено було управляти церковним майном і слугами та керувати воїнами, які охороняли церкву. Був він погірдливий і сповнений злости, противився завжди архієреєві та дещо погане творив у народі. Не терплячи погроз і переконувань, які мав часто від архієрея, задумав не лише архієреєві, а й церкві кривду й зло вчинити: пішов-бо до Аполонія, воєводи сирійського і фінікійського краю, і сповістив йому про зібрані церковні кошти, кажучи, що у сховах храму Господнього є незліченне багатство. Ще ж розповів, що й спільний народний скарб безмірний разом із церковним зберігається, і сказав, що все те може дістатися цареві в руки. Воєвода ж сповістив те цареві, і зразу цар-золотолюбець послав Іліодора, наглядача царських багатств, з військовою силою до Єрусалиму, аби взяти звідти багаті скарби, що сховані в церкві, і принести до царя. Іліодор же, коли намагався вчинити насильство церкві й пограбувати зібрані кошти, які були на прогодування убогих і подорожніх, вдовиць і сиріт, багато витерпів — написано про те просторо у другій книзі Макавеїв, у главі третій: від ангелів був битий безжально, і заледве не вмер, і повернувся без нічого до того, хто послав його. Після цього невдовзі загинув Селевк —цар, убитий від своїх. А після нього прийняв царство брат його рідний, гірший вдачею, на ім’я Антіох, прозваний Епіфанісом, тобто світлим, більше званий Епіманісом, тобто безумним, безумно-бо повстав на Бога істинного і на святиню Його і став образом антихриста. За царювання того Антіоха почалося велике збентеження в Єрусалимі. Брат-бо архієрея, на ім’я Ясон, бажаючи собі архієрейського сану, пішов до царя і дав багато золота, купуючи владу єрусалимську. Ще ж окаянний той владолюбець, аби догодити цареві, приєднався до еллінства й обіцяв навертати людей єврейських в еллінство. Так від царя владу отримавши, вигнав брата свого святого Онія з архієрейства. Зробившись же сам архієреєм, почав руйнувати добрі громадянські закони й запроваджувати язичницьке беззаконня. І збудував обабіч гори Сіон видовища й училища для навчання еллінських байкоподібних премудростей, також юнацькі ігрові палестри. А юнакам, що там навчалися, влаштував перебування в домах блудниць, бо й блудилищам у святому граді проти закону бути звелів, щоб безборонно, за еллінським звичаєм, нечистота тілесна здійснювалася. І так нечестя еллінське до Єрусалиму ввівши, багатьох відвернув від доброчесного богошанування. І зробив так, що єреї полишали храм Божий і сприймали видовища, кінські перегони, боротьбу та всілякі ігрища й поганські безчинства, якими ж зваблювалися молоді й нерозумні, хвалили закони та звичаї еллінські й покидали закон Божий — до беззаконня нечестивих легко схилялися. А ті, що були розумні й істинне благочестя любили, бачачи беззаконня, що діялося, зітхали через руйнування завіту Господнього й осквернення града святого та плакали над загибеллю рідних своїх людей, що йшли за сліпим вождем Ясоном, який задля любові до влади покинув Бога і Божий закон, і свободу батьківської доброї віри продав, і таку спокусу та перепону людям Божим сподіяв.

Перебував же той лжеархієрей Ясон при владі три роки. Вигнав його другий, подібний до нього, владолюбець й еллінського нечестя пошановувач, на ім’я Менелай. І що спершу брату своєму праведному зробив, від того сам постраждав. Той-бо Менедай, багато золота цареві давши, прийняв архієрейську вдаду і вигнав Ясона, а для святого Онії, попереднього архієрея, убивчу смерть від нечестивих виходив. Але недовго перебував на архієрействі, таким же чином вигнання зазнав: брат-бо його Лисимах, підкупом руки цареві наповнивши, архієрейство отримав. Він, начиння церковне по-здодійськи грабуючи й зодото церковне викрадаючи, убитий був дюдьми. Помщаючись за його смерть, брат Менелай купив у нечестивого царя смерть ддя багатьох невинних єрусадимців і знову від нього вдаду архієрейства прийняв.

Коли таке безчинство й заворушення діяло в Єрусалимі, і нечестя еллінське день за днем примножувалося, і беззаконня відкрито чинилося, гнівався і сердився Бог, і наблизилася помста Його праведним судом. І було знамення дивне, що провіщало гнів Божий, який на град надходив. Видно було в повітрі полки, що на війну виходили, воїни на конях їхали, у золотий одяг одягнені, шоломи на головах мали, оголені мечі та списи в руках тримали. Одні-бо мечами один одного сікли, інші списи та щити піднімали, а інші стрілами один в одного стріляли й усіляко боролися та стиналися, блиск золотий від зброї і броні виходив, і було видіння те страшне й жахливе, що до сорока днів являлося. І всі люди у великому збентеженні й нерозумінні були, кажучи собі: «Щ о це має бути?»

Тим часом прийшла лжезвістка до Єрусалиму про смерть царя, наче загинув на війні єгипетській, пішов-бо тоді завойовувати Єгипет. І зраділи благочестиві єрусалимці, думаючи, що справді загинув той злий і нечестивий цар. І торжествували, радіючи. Коли ж довідалися, що цар не вмер, а живий і з Єгипту до Сирії повертається, вирішили скинути з себе його ярмо, щоб не служити йому. І готували спротив йому. Про те довідавшись, цар сповнився превеликої люті й пішов із силою своєю до Єрусалиму. І замкнули перед ним град єрусалимці, але не змогли протистояти його силі, бо була поміж громадянами незгода. Дехто-бо з них, хто до еллінства схилився, були приязні цареві, а найбільше Менелай, лжеархієрей. Взяв тому цар військовою силою своєю град і звелів воїнам убивати безжально всіх, хто траплявся на вулицях міста. І, входячи в доми, убивати чоловіків і жінок, старих, і молодих, і малих. І було за три дні убитих вісімдесят тисяч, зв’язаних і до в’язниць кинених — сорок тисяч, не менше ж у полон воїнам даних. Посмів же цар увійти до церкви Господньої з погордою, маючи провідника Менелая, зрадника вітчизни і закону. І взяв вівтар золотий, і світильник свічковий золотий, і кадила золоті, і весь посуд коштовний, який інші царі на прикрашання церкви дали. Взяв катапетазму, і вінці, і всі прикраси золоті, і сховані, які знайшов, скарби, золото і срібло взяв. Спустошивши та осквернивши храм Божий і сповнивши град крови, і руйнації, і великого ридання, повернувся до Антіохії, залишивши в Єрусалимі і в цілій Юдеї лютіших від себе катів на кривду людям ізраїлевим.

Через якийсь час Антіох написав у ціле своє царство наказ, аби всі люди всілякого племені були з ним одним, тримаючись разом еллінських богів і законів. І всі народи погодилися з царевим наказом, і з юдеїв багато йому покорилися та ідолам жертви принесли й осквернили свої суботи. І не через багато днів послав цар з Антіохії до Єрусалиму одного зі своїх радників, мужа старого, родом атинеянина, аби всіх євреїв примусив зректися отчих законів, й ідолам поклонитися, і скуштувати ідоложертовного, а найбільше звелів примусити їх, щоб їли свинину, чого їм закон єврейський не велить. Ще ж звелів, аби церкву Господню зробити ідольським капищем, перейменувавши її на храм Дія Олімпійського, й ідола Дієвого на місці святому поставити. Посланець же той із військом до Єрусалиму прийшов, виконуючи царевий наказ, святиню Божу ідолами й нечестивими жертвами осквернював і людей Божих до нечестя того переконував. Багато-бо малодушних євреїв йшли запопадливо до ідольських жертв, а ті, що були стійкі у вірі, утікши в гори й пустелі, ховалися в печерах і проваллях земних, боячись мук і від ідольських скверн оберігаючись.

Тих же, кого схопили, вели з гірким примусом до жертв у день народження царя і в інші еллінські богомерзенні свята. І катували їх, але вони не корилися нечестивому велінню.

І був страх на всіх людях, і ніхто не смів відкрито назватися юдеєм, ані святкувати суботу, ані дітей своїх обрізати, ані щось за законом Мойсеевим чинити, всі-бо бачили перед очима своїми муки і смерть.

У той час двох жінок-юдейок обмовлено перед присланим від царя катом, що вони, народивши немовлят, обрізали їх за своїм законом. Звелів кат взяти їх і, повісивши їм дітей на шиї, водити з наругою по місті, а тоді з міського муру скинути їх у яму. І прийняли кончину мученицьку матері з дітьми своїми. Інші з юдеїв зібралися у ближні за градом печери, щоб святкувати таємно день суботній. Про них довідавшись, звелів кат усіх вогнем спалити.

Після того взято було одного з найголовніших книжників на ім’я Єлеазар, саном священика, прекрасного чесністю лиця й старого літами, прикрашеного сивиною і премудрістю з благочестям. Усі знали його як найпершого законовчителя в Єрусалимі, був він одним із сімдесяти і двох перекладачів єврейських книг еллінською мовою, що перекладали для Птоломея Філадельфа, царя єгипетського. Про страждання того чесного старця Єлеазара в Божественому Писанні сказано таке. Коли привели його перед ката й свиняче м’ясо насилу в уста вкладали, аби їв, він захотів краще вибрати собі славну мученичу смерть за закон Божий, аніж безчесне життя на образу Богові. І, прийшовши добровільно на муку, плював із уст, яких торкалося нечисте м’ясо, і подавав собою приклад іншим богобоязливим євреям, які за Божий закон мали померти. На ділі навчав, що не годиться погоджуватися на гріх для збереження теперішнього життя ані гнівити беззаконням Бога задля земної суєти. Деякі з нечестивих, показуючи себе милосердними до Єлеазара, бо давно з ним зналися, принесли йому потайки м’яса — не свинячого, а іншого, яке закон не боронив, і казали йому у вухо: «Спожий це замість свинини, аби всі, бачачи, що ти їси м’ясо, думали, що ти свинину їси, яку цар велить їсти. І так уникнеш мук і смерті». Благорозумний же і богоугодний старець скоро відповідав їм, кажучи: «Краще мені вкинутися в пекло, аніж прогнівати мого Бога переступом святого Його закону. Ані не годиться старому віку нашому лицемірити на спокусу юним багатьом.

Адже коди побачать юні, що таке роблю, як ви мені радите, скажуть: «Ось Єлеазар у глибокій старості покинув отцівський давній закон і приєднався до еллінів». І так вони через моє лицемірство відступлять від істинного Бога й загинуть. На мене дивлячись, почнуть закон Божий зневажати й до еллінського нечестя схилятися, зваблюючись любов’ю до короткочасного цього життя. Я ж гріх на свою старість наведу, ставши винним у загибелі стількох душ. І якщо й визволюся від нинішньої муки, що від людей, проте не зможу уникнути руки Всесильного Бога ані живий, ані мертвий. Хай тому помру нині й мужнім терпінням прикрашу свою старість, юним же добрий приклад по собі залишу, коли великодушно і міцно за чесні та святі закони постраждаю».

Коли так святий Єлеазар говорив, тягнули його на муки. І ті, що спершу виявляли до нього милосердя, на гнів і лють перемінилися від його слів. Мучили священика Божого багатьма муками й люто зранили. І був при смерті, застогнав, кажучи до Бога: «Господи, Ти, що все відаєш і на всіх споглядаєш, Ти добре знаєш, що я міг уникнути смерті, але жорстокі рани добровільно приймаю і тяжкий біль тілом терплю, проте з радістю і з любов’ю приймаю це, бо задля слави імені Твого святого страждаю». Те мовивши, помер, залишивши не лише юнакам, а й усьому народові пам’ять про смерть свою як приклад мужності. Додано до страждання його в церковних книгах і те, що після жорстокого биття у ніздрі його оцет лютий зі смородом поганим влили і у вогонь вкинули. Він же помолився, аби Господь прийняв кров і смерть його за увесь єврейський рід, і передав дух свій.

Після страдницької кончини святого Єлеазара взято було сім братів чесного роду, разом з матір’ю їхньою, і до Антіохії, бо були благородні, до самого царя на допит послано. І примушував їх цар їсти свинину — всупереч єврейському законові. Споживання ж свинини було тоді явним доказом відступу від Бога Саваота, у якого вірили євреї, і доказом еллінства, до якого малодушні євреї схилялися. Ті-бо сім братів були учнями постраждалого священика й учителя єрусалимського Єлеазара, й учення його добре пам’ятали. Великодушно стали у своєму благовір’ї і не підкорилися велінню царевому, не хотіли переступити закону. Через те били й мучили їх бичами та воловими жилами довго. Про їхні муки та мужність перед катом Божественне Писання у книзі Макавеїв розповідає так.

Один із них, що був літами перший, так мовив до царя: «Щ о маєш нас питати і що хочеш довідатися? Ми готові краще померти, аніж переступити отчі закони». Розгнівався ж цар, звелів розжарити сковороди й мідні казани. Коли ж їх незабаром розжарили, звелів взяти на муки першого того юнака, що говорив сміливо, і відтяти йому язик, і шкіру з голови йому обдерти, руки ж і ноги відтяти перед очима інших братів і матері. Врешті звелів на розжареній сковороді палити. І мучився страстотерпець довго. Брати ж із матір’ю, на те дивлячись, готувалися до смерті й казали собі: «Бог зглянеться на правду нашу й утішить нас милістю своєю». Коли ж помер перший мученик, так само й другого вели на наругу. І, здерши шкіру з голови його, питали: «Чи скуштуєш свинини перед тим, як буде замучене все тіло твоє частинами?» Він же відповів, батьківською (єврейською) мовою кажучи: «Ніяк не вчиню цього безумства». Прийняв-бо і цей другий муки, як і перший. Коли на останньому диханні був, сказав до царя: «Ти, найокаянніший кате, з теперішнього життя губиш нас. Цар же світу нас, померлих за Його закони, воскресить на життя вічне». Після того третього мучили. Йому ж коли веліли дати язик на відрізання — він зразу язик із рота витягнув і руки, щоб їх відтяли, простягнув, мужньо кажучи: «З неба це я прийняв, задля Божого закону нехтую цим, сподіваюся-бо знову те прийняти від Бога». І дивувався цар і ті, що з ним, такій великодушності юнака, що ні за що муки має. І так помер третій. Після того четвертого мучили, як же і перших. І коли вже був при смерті, сказав: «Той, кого вбивають люди, сподівається отримати від Бога воскресіння і життя вічне, ти ж, о кате, воскресіння на життя не матимеш». Привівши ж і п’ятого, мучили. А він, поглянувши на царя, сказав: «Ти, що маєш владу над людьми, — тлінний, робиш, що хочеш. Не думай, що Бог покинув наш рід, але почекай трохи і побачиш велику силу Бога нашого, як Він тебе і плем’я твоє мучити буде». Після цього привели шостого й мучили. І він, помираючи, сказав цареві нечестивому: «Ми це за гріхи наші терпимо, бо прогнівали Господа нашого. Ти ж не думай, що ти неповинний, але знай точно, що не уникнеш вічної кари, бо богоборствуєш».

Коли так страждали ті юнаки, стояла при них мати, справді дивна й доброї пам’яті достойна, яка бачила, що її сини в один день лютими муками помирали, благою душею терпіла задля уповання, яке мала на Бога. І кожного з них мудро переконувала, кажучи: «Не знаю, як утворилися ви в лоні моєму, не я-бо дала вам дух, і душу, і життя, і не я кожну частинку тіла створила, але Творець світу, що створив рід людський і дав усім зачаття і народження. Він вас створив й оживив, Він же знову милістю своєю поверне вам відтяті за закон Його частини тіла й знову оживить життя ваше, покладене за благовір’я. Тому безстрашно терпіть і вмирайте задля Бога, щоб отримати воскресіння і життя вічне.

Антіох же, нечестивий цар, хоч і бачив, як його принизили замучені юнаки, проте на приниження те не зважав й останнього юнака, брата померлих, уже не погрозами, а ласкою намагався переконати, і схилити до нечестя свого, і присягався дати йому великі дари, і багатство, і зробити його своїм другом, лише аби той відступив від отцівських законів і прийняв еллінські звичаї. А тому що не погоджувався на те юнак, прикликав цар матір його і радив їй переконувати свого останнього сина вибрати корисніше для здоров’я: краще виконати наказ і бути живим, аніж не послухати й гірко померти, як же й брати його померли. Мати ж подумки насміхалася з ката, обіцяла переконати сина і, підійшовши до хлопця, мовила до нього батьківським голосом (єврейською мовою) так: «Сину мій, помилуй мене, матір свою, що носила тебе в лоні дев’ять місяців і грудьми вигодовувала три роки, і виростила тебе до цього віку! Прошу тебе, дитино моя, поглянь на небо, і на землю, і на все, що на них, і зрозумій, що все те, разом же і людський рід, Бог сотворив і з небуття до буття привів. І не бійся цього царя нечестивого, що тіло шматує, але стань достойним частки братів твоїх і прийми, як же і вони, смерть безстрашно, щоб я тебе прийняла живого з ними, Божим милосердям, у спільне воскресіння». Коли вона це говорила, сказав юнак до слуг катових: «На що чекаєте? Царя вашого не слухаю, але корюся Законові, даному від Бога батькам нашим через Мойсея». Тоді до царя мовив: «Ти, винахіднику всілякого зла на євреїв, не уникнеш руки Божої. Ми через гріхи наші це терпимо, розгнівався на нас Господь на короткий час, щоб примиритися знову з рабами своїми. Ти ж, о непреподобний і від усіх людей нечистіший, не вознозься суєтно, вихваляючись марнотною надією, і не підіймай катівських рук на рабів Його, бо ще не втік ти від Суду Вседержителя і Всевидця Бога. Брати мої, які перетерпіли тимчасові муки за Божий Закон, життя вічне отримали, а ти праведним Судом Божим будеш переданий на вічні муки за гординю свою і катування. Я ж, як і брати мої, душу й тіло моє віддаю за отцівські закони, прикликаючи Бога і молячись, аби скоро помилував рід ізраїльський. І вірю, що на мені і на братах моїх зупиниться гнів Бога, справедливо наведений на рід наш. Ти ж у болю і муках, які тебе наздоженуть, визнаєш, хоч і не хочеш, що Він один є Богом істинним». Цар же такими словами мучениковими сильно на гнів зрушився, лютіше мучив його, понад братів його, помщаючись за його дошкуляння. Помер-бо і той, уповаючи на Господа, чистий від еллінських скверн.

Те бачивши, блаженна мати (їй ім’я Соломонія) радості невимовної сповнилася, що послала наперед до Бога дітей своїх непорочних. І, ставши над тілами їхніми, простягнула догори долоні і, гаряче з радісними сльозами помолившись, передала дух свій у Руки Божі. І так померли мати з дітьми, поклавши душі свої за Закон Вседержителя Бога. Умилостивився ж Бог над єврейським родом задля пролиття крови рабів своїх і підняв серед євреїв мужа хороброго, на ім’я Юда, прозваного Макавеєм, із роду священичого. Він військовою силою мужньо чинив спротив нечестивому цареві Антіоху. І, перемігши, прогнав воєвод його, і повбивав багатьох, що до еллінського нечестя схилилися, й очистив церкву єрусалимську від нечистот ідольських, як же про те детально макавейські книги розповідають. Антіох же праведним Судом Божим скараний, ще в земному своєму житті почав терпіти люті муки: вражений був зсередини невиліковною раною.

І кишіло червами нутро його, і сморід нестерпний від плоті його виходив. Тоді окаянний, хоч не хотів (за пророцтвом молодшого мученика), визнав Бога Ізраїлевого, якого ж раніше ображав, і почав шукати того, кого гонив. Але не отримав милості від Бога той, хто не чинив милості людям, і місця для покаяння не знайшов, і загинув поганий погано із шумом. Всесильний же Бог прославлявся тоді, і нині прославляється всіма родами, і завжди буде прославлятися на безконечні віки. Амінь.

Імена цих святих мучеників, семи братів по крови, не згадано в розповіді про їхні страждання, бо і в божественних книгах Макавейських їх не покладено, так само, як і в інших оповідачів знаходимо їхні неузгоджені імена. У Пролозі і в Місяцесловах називаються вони так: Авім, Антонін, Гурій, Єлиазар, Євсеон, Алім, Маркель. Иосиф Юдей, достовірний свідок і оповідач найдавніших юдейських діянь, який просторо описав про ці святі мученицькі страждання, який у дні Веспасіяна, царя римського , жив, імена їхні написав такі: перший — Макавей, другий — Авер, третій — Махир, четвертий — Юда, п’ятий — Ахас, шостий — Арет, сьомий —  Яків. І достовірніша його оповідь від написаного в Пролозі т а Місяцесловах, бо в них імена деякі не єврейські, а еллінські, як-от Антонін, Маркель. Ними не годилося тоді євреям єрусалимським називатися. А тому що так а є в іменах неузгодженість, промовчали ми про імена, які сам Бог краще знає, записавши їх на небі в книзі життя. Нам же досить користати з мужнього їхнього страждання за Божий закон.